Концепції інформаційного суспільства та інтелектуальної економіки

     По-перше, об'єкти інтелектуальної власності  як результати творчої розумової діяльності є нематеріальними, невідчужуваними і потребують регулювання, спрямованого на відокремлення об'єкта власності від необмеженої кількості суб'єктів, здатних вільно ним користуватися за умови відсутності такого регулювання.

     По-друге, йдеться про те, що майнові права  на об'єкти інтелектуальної власності не можуть вважатись абсолютними правами, оскільки закон передбачає окремі випадки використання цих об'єктів без згоди правовласника і без сплати йому відповідної винагороди. Таким чином, на відміну від права власності на матеріальні об'єкти, яке має абсолютний характер, права інтелектуальної власності зазнають певних обмежень щодо обсягу правомоч-ностей, їх існування у часі та просторі, оскільки їх володар має виключні повноваження на використання відповідного об'єкта на певній території протягом терміну, встановленого законом, після закінчення якого інтелектуальний продукт може використовуватися суспільством без згоди правовласника і сплати відповідної винагороди. Водночас особисті немайнові права творців об'єктів інтелектуальної власності є безстроковими та невідчужуваними. Відтак майнові права на об'єкти авторського права і промислової власності, належать до категорії виключних, тобто визначених і обмежених законом.

     По-третє, на відміну від права власності, яке має позитивну спрямованість, виключне право виконує насамперед негативну функцію (функцію заборони), спрямовану на відсторонення, виключення третіх осіб від несанкціонованого використання об'єктів власності. При цьому виключність трактується не як належність права лише одній особі, а як закріплення права за особами, визначеними законом. Водночас перехід права власності на річ не тягне сам по собі передачу або надання виключного права на інтелектуальний результат, втілений у цій речі. Відтак виключні права на результати інтелектуальної діяльності або на засоби індивідуалізації не тотожні правам власності на матеріальні об'єкти, в яких ці результати втілені.

     По-четверте, виключні майнові права на результати інтелектуальної діяльності забезпечують легальну монополію правовласника, можливість на свій розсуд обмежувати чи забороняти їх використання іншими особами. На думку багатьох дослідників, саме визнання виключних прав надає інтелектуальним продуктам властивостей рідкісності, сприяючи перетворенню їх на товари. За цих умов виключне право на результати інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації розглядається як майнове право, яке може відчужуватися власником, передаватись у користування, у спадок, тобто бути об'єктом угод, пов'язаних із встановленням, зміною або припиненням майнових прав.

     Водночас, на думку тих дослідників, які  виступають за визнання пропрієтарної природи інтелектуальної власності, між виключним правом і лектуальної власності, між виключним правом і правом власності не має принципових відмінностей, оскільки і право власності, і виключне право виконують однорідні функції, і не відрізняються своїми найважливішими правомочностями; основна відмінність між ними пов'язана з особливою природою об'єктів цих правомочно-стей (матеріально-речовою або нематеріальною, невідчутною); право власності включає у себе як позитивну, так і негативну функцію, оскільки абсолютна влада власника над своїм майном фактично означає заборону всім іншим суб'єктам використовувати об'єкти власності; водночас трактування виключного права як права заборони жодним чином не обмежує права власника на результати інтелектуальної діяльності порівняно з правами власників матеріальних об'єктів; наявність у правовласника виключних за своїм характером, але відносних, обмежених законом прав на використання нематеріальних результатів інтелектуальної діяльності є тією загальною ознакою, яка дає змогу поширювати майнові права на нематеріальні, фізично невідчутні, але індивідуально визначені і документовані результати інтелектуальної праці.

     Таким чином, трактування інтелектуальної  власності в сучасній науковій літературі характеризується плюралізмом підходів та ідей. Одну зі спроб комплексного визначення інтелектуальної власності здійснив Б. Претнар, який звернув увагу на те, що "інтелектуальна власність — сфера права, що має справу корисністю, застосуванням, придбанням, присилуванням і попередженням зловживань приватними юридичними правами у деяких формах інтелектуальних творінь у промислових, наукових, літературних і мистецьких сферах, а також у деяких формах ідентифікації підприємницької діяльності, з метою їх економічного використання в конкурентній підприємницькій діяльності, у виробництві, комерції та торгівлі".

     На  думку відомого українського вченого  А. А.Чухна, "інтелектуальна власність є особливою формою власності, оскільки вона створюється творчою, інтелектуальною працею і є ідеальним творінням, що базується на матеріальних носіях". "Особливість відносин інтелектуальної власності, зазначає дослідник, полягає в тому, що вони складаються з результатів інтелектуальної праці, тобто є наслідком творчої діяльності людини. Саме елементи творчості як складові інтелектуальної праці визначають індивідуальний характер її продуктів і становлять якісний критерій відмінності інтелектуальної праці. Адже інтелектуальна праця за своїм характером є суто індивідуальною працею, втіленням індивідуальних особливостей людини, її здібностей і таланту". Дослідники визначають цю категорію як:

1. власність на результати інтелектуальної діяльності, продукти розумової творчої праці, які відповідають вимогам чинного законодавства і мають правову охорону;
2. систему відносин щодо привласнення ідеальних об'єктів, виражених в об'єктивованих інтелектуальних продуктах, втілених у науково-технічній та літературно-мистецькій творчості індивідуалізуючих їх суб'єктів;
3. наукової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та інших галузях, які є об'єктами цивільних правових відносин у частині права кожного громадянина володіти, користуватись і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності, що як блага нематеріальні зберігаються за своїм творцем і можуть використовуватись іншими особами лише за погодженням з ним, крім випадків, указаних в законі;
4. результат інтелектуальної творчої діяльності, певним чином об'єктивований (втілений у певну об'єктивну форму), "сумісний" з матеріальним носієм, який може бути відтворений, вільно розмножений і відчужений від творця;
5. відносини належності, володіння, розпорядження та використання продуктів інтелектуальної діяльності,сукупність виключних прав стосовно нематеріальних об'єктів (продуктів інтелектуальної праці), які мають економічну цінність і здатність вільно відчужуватись із урахуванням обмежень, встановлених з метою захисту особистих прав творців відповідних об'єктів та суспільства в цілому.

   Інтелектуальна  власність те саме для світу бізнесу, що і кольт 45-го калібру для ковбоя з американського вестерна. Часто це єдине, що дозволяє бізнесмену-початківцю успішно протистояти в конкурентній боротьбі більшим добре відомим компаніям, що володіють великим ринковим потенціалом.(М. Лектер)

   Варто зазначити, що наявність автора, творця інтелектуального продукту суттєво ускладнює трактування відносин власності. Останні набувають подвійної природи, виступаючи:

• як майнові права (права творця на результат інтелектуальної творчої діяльності), які забезпечують їх власнику виключну можливість розпоряджатись інтелектуальним продуктом на свій розсуд, здійснювати економічне привласнення результатів розумової творчої праці;
• як особисті немайнові (моральні, духовні) права (права авторства), які не можуть відчужуватись від власника за самою своєю природою, забезпечуючи духовне привласнення результатів інтелектуальної творчості.

   Таким чином, майнові права визначають права власника на економічну складову об'єкта інтелектуальної власності, а особисті немайнові права — на творчу складову інтелектуальної власності. Водночас дослідники розрізнюють у структурі прав інтелектуальної власності:

1. виключне право, з яким пов'язуються питання комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності;
2. право автора, до якого належать:

- право авторства (право бути названим творцем інтелектуального продукту, створеного особистою розумовою працею);

- право на ім'я (право автора на присвоєння свого імені створеному ним інтелектуальному продукту);

- право на опублікування (право автора оприлюднити чи зберегти в таємниці свій твір);

- право на недоторканність твору (заборона створення, зміни авторського варіанта твору).

     Важливо зазначити, що майнові та немайнові  права щодо результатів творчої розумової праці тісно переплітаються, перебувають у нерозривній єдності та взаємозв'язку. Так, право авторства ніколи не виходить зі сфери впливу творця, супроводжуючи інтелектуальний продукт навіть за унікальний продукт навіть за умов повної передачі майнових прав; право на недоторканність твору тісно пов'язане з правом на його переробку; репутація автора має комерційний характер, оскільки право відіграє важливу роль при захисті ринкової вартості його твору; право на його оприлюднення має властивості,притаманні майновим правам тощо. Таким чином, особисті немайнові права, як і майнові права, не можуть бути штучно виокремлені з єдиного інституту інтелектуальної власності і лише в єдності своїх найважливіших характеристик визначають специфіку цієї економіко-правової категорії.

     Аналіз  світового досвіду підтверджує, що у розподілі прав на інтелектуальну власність роль автора постійно зростає і стає дедалі важливішою. Більше того, авторство відіграє важливу роль навіть у випадку, коли результати інтелектуальної діяльності використовуються без будь-яких умов та обмежень. За цих обставин існує так зване неформальне авторське право (визнання наукової чи літературної громадськості), тісно пов'язане з поняттям репутації дослідника.