Инновации

3. За місцем у виробничому процесі — сировинні, забезпечуючі та продуктові, як пріоритетні інновації.

4. За спадкоємністю — заміщуючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення.

Заміщуючі — передбачають повне витіснення застарілих засобів (наприклад, автоматизація контролю за процесом випалювання в цементному виробництві).

Скасовуючі — виключають виконання якоїсь операції і не замінюють  її новою (наприклад, відміна якої-небудь форми звітності).

Поворотні — коли після деякого використання новинки відкривається її непридатність або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її попередника.

Відкриваючі — це фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників (наприклад, радіо, телебачення).

Ретровведення — коли знову стають актуальними вже  пройдені етапи розвитку техніки (наприклад, використання сили вітру тощо).

5. За інноваційним потенціалом та ступенем новизни — радикальні, або базові (принципово нові технології, види продукції); комбінаторні (використання різних поєднань конструктивного з’єднання елементів, наприклад створення типових вузлів, які придатні для різних машин); модифіковані (поліпшуючі).

6. За особливостями інноваційного процесу — внутрішньоорганізаційні, міжорганізаційні. У першому випадку розробником інновації є підприємство чи організація, де інновація й використовується; у другому — усі ці ролі розподілені між спеціалізованими організаціями: НДІ, КБ, лабораторією, підприємством.

7. За охопленням очікуваної частки ринку — локальні, системні, стратегічні.

На думку автора, наведена типологія дає можливість точніше  ідентифікувати кожне нововведення, оцінити співвідношення різних типів нововведень у різних сферах суспільного життя, виявити динаміку та тенденції змін цих співвідношень у різні періоди розвитку й одержати свого роду діагностику інноваційного стану господарства, що може бути основою подальшого планування інноваційного розвитку.

У науково-дослідному інституті системних досліджень Росії розроблена розширена класифікація інновацій з урахуванням сфери діяльності підприємства. За цією ознакою розрізняють такі інновації:

• технологічні;
• виробничі;
• економічні;
• торгові;
• соціальні;
• у сфері управління.

Достатньо повну класифікацію інновацій, інноваційних процесів і нововведень запропоновано групою російських учених [133]. Вони виходять з того, що в класифікаторі інновацій необхідно враховувати як базові ознаки об’єктів класифікації, так і групування типологічних понять за цими ознаками. При цьому кожне типологічне поняття, що стосується інновацій, поглиблюється типологічними поняттями з відповідних підгруп. Наприклад, науково-технічні інновації уточнюються за рівнем новизни (абсолютна, відносна, умовна) або інноваційним потенціалом (радикальний, комбінований). У табл. 4.2 наведено комплексний класифікатор.

У кожній групі виділені свої підгрупи базових ознак класифікації. Особливість  групування дає можливість приймати відповідні управлінські рішення щодо доцільності інвестування інноваційного процесу, вибору методів інноваційної діяльності, оцінки ризику як самого нововведення, так і форм організації інноваційного процесу. Крім того, автори рекомендують використовувати класифікатор як словник термінів систематизованого знання з інноватики.

Таблиця 4.2

КЛАСИФІКАТОР ІННОВАЦІЙ, 
ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТА НОВОВВЕДЕНЬ

Базові ознаки   об’єктів класифікації	Групування типологічних понять   за базовими ознаками
1.1. Інновації (новації)	1.1.1. Науково-технічні
	1.1.2. Технологічні
	1.1.3. Економічні
	1.1.4. Організаційні
	1.1.5. Управлінські
1.2. Рівень новизни	1.2.1. Абсолютна (повна)
	1.2.2. Відносна
	1.2.3. Умовна
	1.2.4. Часткова
1.3. Інноваційний потенціал	1.3.1. Радикальний
	1.3.2. Комбінований
	1.3.3. Модифікований
2.1. Інноваційні процеси	2.1.1. Основні цілі
	2.1.2. Тривалість проведення
	2.1.3. Вартість
	2.1.4. Інвестиції
	2.1.5. Ризики (економічні, комерційні)
2.2. Особливість організації інноваційних процесів	2.2.1. Внутрішньоорганізаційні
	2.2.2. Міжорганізаційні
	2.2.3. Проектно-програмні
	2.2.4. Конкурсні
3.1. Нововведення	3.1.1. Простий продукт
	3.1.2. Складний інноваційний  продукт
	3.1.3. Модифікаційний продукт
	3.1.4. Технологічні процеси
	3.1.5. Послуги
3.2. Рівень розроблення і поширення нововведення	3.2.1. Державний
	3.2.2. Регіональний
	3.2.3. Галузевий
	3.2.4. Корпоративний
	3.2.5. Фірмовий (рівень  підприємства)
3.3. Сфера розроблення і поширення нововведень	3.3.1. Промислова
	3.3.2. Науково-педагогічна
	3.3.3. Юридична

Розглянуті теоретичні концепції класифікації інновацій уможливлюють узагальнення класифікаційних ознак і конкретизацію інноваційного процесу, як це показано в табл. 4.3.

Таблиця 4.3

КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ

Характер інновацій	Зміст інноваційних процесів
1. Рівень новизни	1.1. Радикальні (упровадження відкриттів, винаходів, патентів)
	1.2. Ординарні (ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції)
2. Стадія життєвого циклу товару, на якій запроваджується інновація	2.1. Дослідження та  розробки
	2.2. Виробництво
	2.3. Сервіс
3. Сфера застосування	3.1. Технологічні
	3.2. Виробничі
	3.3. Економічні
	3.4. Торговельні
	3.5. Соціальні
	3.6. У галузі управління
4. Міра новизни	4.1. Нові у світі
	4.2. Нові в країні
	4.3. Нові в галузі
	4.4. Нові для фірми
5. Темпи здійснення	5.1. Швидкі
	5.2. Уповільнені
	5.3. Такі, що нарощуються
	5.4. Рівномірні
	5.5. Стрибкоподібні
6. Вид ефекту, отриманого в результаті впровадження інновації	6.1. Економічний
	6.2. Соціальний
	6.3. Екологічний
	6.4. Інтегральний

 

Класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати прив’язку до типу інноваційного процесу, певної інноваційної стратегії.

Зауважимо, що чинні міжнародні норми збирання даних про інновації  поширюються, як уже зазначалось, тільки на технологічні інновації, тобто охоплюють нові продукти та процеси, а також їх суттєві технологічні вдосконалення.

Вони базуються на рекомендаціях, прийнятих в Осло в 1992 р. [69]. «Керівництво Осло» було прийнято країнами Північної Європи за сприяння Фонду розвитку промисловості як посібник для збирання даних про технологічні інновації, оскільки дослідження ОЕСР двадцяти проектів з проблем інноваційної діяльності, проведені в 1990 р., довели суттєві розбіжності в меті, методах, визначеннях основних понять інноваційної діяльності. Згідно з рекомендаціями національних експертів «Керівництво Осло» дає таку класифікацію інновацій:

1) інновації, спрямовані на створення нових видів продуктів. Склад такої продукції визначається відповідно до ступеня технологічних удосконалень: принципово нові вироби (ра- 
дикальні продуктові інновації); вироби вдосконалені (поліпшуючі), вироби, що створені з використанням значно вдосконалених методів виробництва;

2) інновації, які спрямовані на створення нових процесів. Це зміна технології виробництва певного виду продукції, зміна методів управління й організації самого виробництва.

Наведені класифікації інновацій не вичерпують уявлення про  них як об’єкт інноваційного менеджменту. Закономірність розвитку науково-технічного прогресу, як і суспільства в цілому, свідчить, що сьогодні вже недостатньо акцентувати увагу тільки на окремих інноваційних групах як кінцевому результаті інноваційного процесу, як-от: нові види продукції, машини, агрегати, приладдя і т. ін. Поряд з цим необхідний комплексний підхід до вирішення техніко-організаційних і соціальних проблем, які пов’язані із здійсненням технічного оновлення виробництва. У наш час, управляючи нововведеннями на будь-якому рівні, важливо розглядати всі зазначені типи інновацій як комплекс заходів, що забезпечує стратегічний розвиток суспільства. Наприклад, автоматизована система управління охоплює не тільки прилади (датчики, комп’ютери і т. ін.), а й нові функції, відносини, професійний рівень, статус робітника, технічні й організаційно-управлінські компоненти, певну культуру виробництва. Ці та інші соціально-економічні аспекти мають ураховуватись ще на стадії проектування та розроблення нововведення, тобто інновація завжди має комплексний характер, і ця її закономірність потребує певної інноваційної політики управління нововведеннями.