Історія виникнення ЕОМ

– страхування ризиків транспортування запасів.

Якщо транспортно-заготівельні витрати збираються на окремих субрахунках  рахунка 20 чи 29, то вони в кінці місяця розподіляються таким чином.

На першому етапі  загальна сума зібраних за місяць витрат розподіляється між сумами залишку запасів на кінець місяця і списаними за місяць. Потім сума транспортно-заготівельних витрат, що припадає на поточний місяць, розподіляється між окремими видами матеріальних цінностей пропорційно до їх вартості [11, с. 418].

За рахунок заокруглення процента транспортно-заготівельних витрат зроблені незначні заокруглення суми за основними матеріалами методом різниці між загальною сумою – 352 290 грн. та сумами витрат на напівфабрикати, паливо, запасні частини і тару.

Транспортно-заготівельні витрати та складські витрати характеризують роботу відділу постачання, тому їх відокремлений облік має принципове значення. Отримана інформація щодо структури і динаміки таких витрат дає можливість розрахувати економічні показники, виявити тенденції, вести цілеспрямований пошук резервів зниження витрат на одиницю заготовлених цінностей. У зв'язку з цим доцільно так організовувати фінансовий облік, щоб можна було отримати найдетальніші дані щодо формування вказаних витрат.

Витрати доцільно класифікувати в такому розрізі:

1. Витрати на підтримання  запасів (складські):

1.1. утримання складів;

1.2. складування запасів;

1.3. переміщення запасів;

1.4. утримання машин  і механізмів на складі;

1.5. витрати на страхування  запасів;

1.6. втрати матеріальних цінностей при зберіганні;

1.7. інші витрати.

2. Капітальні інвестиції  у складське господарство.

3. Витрати, пов'язані  з замовленнями і доставкою:

3.1. витрати на пошук  постачальників;

3.2. витрати на переговори  щодо поставок;

3.3. витрати на транспортування запасів від постачальників;

3.4. страхування ризиків  при доставці запасів;

3.5. витрати на зв'язок;

3.6. витрати на відрядження;

3.7. витрати на утримання  заготівельного апарату;

3.8. втрати при доставці  вантажів;

3.9. витрати на підготовку  і перепідготовку кадрів;

3.10. інші витрати.

Для такого детального обліку необхідно відкривати відомість  для збору й відображення даних  про витрати на рахунку 20 чи 29 у  розрізі вказаних статей з кредиту  різних рахунків (20, 22, 65, 66, 13, 63, 68, 37 та ін.), а в кінці місяця – їх розподілу на заготовлені цінності у вказаному вище порядку.

Синтетичний облік транспортно-заготівельних  витрат (за кредитом рахунків 20 чи 29) доцільно відображати у журналі 5 або 5А, а  дані аналітичного обліку – у відомості 5.1.

Облік та аналіз транспортно-заготівельних і складських витрат сприяє зниженню собівартості. Про важливість посиленої уваги до них свідчить те, що, за підрахунками окремих економістів, сума цих витрат порівнянна із сумою заготовлених матеріальних цінностей. За своєю суттю витрати на пошук постачальників, доставку, складування і зберігання запасів є трансакційними витратами.

У зв'язку з переходом  економічних суб'єктів на більш  високі рівні розвитку, що обумовлено науково-технічним прогресом та ускладненням контактів і зв'язків з питань придбання ресурсів і збуту продукції, зростає роль трансакційних витрат, які виникають у процесі координації діяльності економічних агентів в умовах невизначеності та частих змін ринкового середовища. Так, зростають витрати на пошук постачальників, оплату послуг бухгалтерів, юристів, утримання засобів зв'язку тощо. [14, с. 420].

Трансакційні витрати  є показником економічного прогресу, ступеня розвитку економіки і  переходу до постіндустріального суспільства  та інформаційної цивілізації.

Отже, виникає проблема збору та класифікації інформації про рівень трансакційних витрат на підприємстві. Отримання інформації про витрати, пов'язані з постачанням, збутом, інформаційним забезпеченням апарату управління, засобами комунікації, утриманням фінансово-економічних служб, дозволить визначити рівень трансакційних витрат й оптимізувати їх величину, а можливо й обґрунтувати рішення щодо користування послугами спеціалізованих організацій, якщо це буде економічно доцільним.

Поки що, такі витрати  не виділяються окремо у фінансовому обліку, хоча потреба у такій інформації з боку управління назріла [19].

 

2.5 Нестачі  при отриманні ТМЦ і їх облік

Під час отримання  і використання ТМЦ можуть бути виявлені нестачі, а саме:

- нестача з вини постачальника;

- нестача в межах норм природних втрат в дорозі.

Розглянемо ці види нестач докладніше.

Нестача з вини постачальника  відображається на рахунку 374 «Розрахунки  за претензіями». Тут відображаються розрахунки за претензіями до постачальників за виявленою невідповідністю цін і тарифів, передбачених угодами; за виявленою невідповідністю якості технічним умовам, передбаченим угодою, за нестачею ТМЦ, а також за пред’явленими постачальникам та визнаними штрафами, пенею, неустойками.

У разі виявлення у  пункті прибуття ТМЦ невідповідності кількості прийнятих товарів кількості, зазначеній у транспортних документах, складається акт. На підставі акта покупець може у встановлені строки пред’явити продавцеві претензію, а якщо є можливість покласти відповідальність на перевізника, то претензія пред’являється йому. Покупець сплачує фактично отримані товари, а на суму нестачі понад норм природних втрат виставляється претензія.

У разі виявлення невідповідності  ТМЦ за якісними характеристиками покупець повинен скласти акт, який також  буде підставою для пред’явлення претензії постачальнику.

Суми нестачі ТМЦ  понад норми природних втрат  за кількістю і невідповідність  за якістю відображаються за дебетом  рахунка 374 «Розрахунки за претензіями» і за кредитом рахунка 631 «Розрахунки  з постачальниками та підрядниками» [14, с. 423].

Приведемо приклад.

Підприємство АТЗТ «Херсонська  кондитерська фабрика» зробило попередню  оплату за ТМЦ. Через кілька днів воно отримало ТМЦ, які було доставлено власним  вантажним автомобілем на підприємство. Вартість ТМЦ становить 15 000 грн., ПДВ – 3 000 грн. Під час приймання ТМЦ було виявлено нестачу з вини постачальника на суму 800 грн., ПДВ – 160 грн. Постачальник задовольнив претензію перерахуванням назад грошових коштів у сумі 960 грн.

Збитки цінностей у  межах норм природних втрат списуються на витрати виробництва, а в податковому обліку такі збитки включаються до складу валових витрат згідно з підпунктом 5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Але такі збитки списуються тільки у разі виявлення фактичних нестач. Розглянемо приклад відображення в обліку нестач ТМЦ у зв’язку з природною втратою під час транспортування.

Підприємство АТЗТ «Херсонська  кондитерська фабрика» отримало ТМЦ, які  було доставлено власним вантажним  автомобілем. Оплату було здійснено через кілька днів. Вартість ТМЦ становить 15 000 грн., ПДВ – 3 000 грн. Під час приймання ТМЦ було виявлено нестачу на суму 200 грн., ПДВ – 40 грн. Причиною нестачі є природна втрата ТМЦ під час транспортування.

У разі якщо при прийманні  вітчизняного вантажу буде виявлено розходження з даними, зазначеними в транспортних документах або виникнуть питання щодо цілісності вантажу, складається комерційний акт, у випадку виявлення недостачі імпортного вантажу складається рекламаційний акт, в якому, зокрема, зазначається невідповідність якості, комплектності тощо даним супровідних документів, стан тари, упаковки і маркування тари.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, постачальники –  юридичні або фізичні особи, які  здійснюють постачання товарно-матеріальних цінностей, надають послуги та виконують роботи, а підрядники – спеціалізовані підприємства або фізичні особи, які виконують будівельно-монтажні роботи при спорудженні об’єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво.

Процес постачання полягає  в тому, що підприємство укладає договори з постачальниками на необхідні йому фактори виробництва, організовує доставку та складування виробничих запасів, перераховує гроші постачальникам за отримані матеріали. Під час цього процесу відбувається зміна активу з форми грошей на форму майна, призначеного для виробництва продукції. Синтетичний облік розрахунків з постачальниками і підрядниками ведуть на рахунку № 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками», який має 3 субрахунки:

631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»

632 «Розрахунки з іноземними  постачальниками»

633 «Розрахунки з учасниками  промислово – фінансової групи».

На субрахунку № 631 «Розрахунки  з вітчизняними постачальниками» ведеться облік розрахунків за одержані ТМЦ, виконані роботи, надані послуги з вітчизняними постачальниками та підрядниками.

На субрахунку № 632 «Розрахунки  з іноземними постачальниками» ведеться облік розрахунків з іноземними постачальниками та підрядниками за одержані ТМЦ, виконані роботи та надані послуги.

На субрахунку № 633 «Розрахунки з учасниками ПФГ» ведеться облік розрахунків за одержані ТМЦ, виконані роботи та надані послуги з учасниками промислово – фінансової групи.

Рахунок № 63 – балансовий, пасивний, за кредитом цього рахунка  відображається заборгованість за одержані від постачальників і підрядників ТМЦ, прийняті роботи, надані послуги, а за дебетом – її погашення, списання тощо.

При складанні балансу  підприємства дебетове сальдо рахунка  № 63 відображається в його активі, а  кредитове – в пасиві, тобто  заборгованість наводиться розгорнуто.

Аналітичний облік розрахунків  ведуть у розрізі постачальників і підрядників за кожним документом про отримання матеріалів, робіт, послуг та оплату за них у Відомості 3.3 аналітичного обліку розрахунків  з постачальниками та підрядниками (до рахунку 63).

Облік процесу придбання  виробничих запасів можна вести:

– за фактичною собівартістю;

– за купівельними цінами з виділенням транспортно-заготівельних витрат;

– за обліковими цінами з виділенням відхилень.

У податковому обліку витрати, пов’язані з придбанням ТМЦ у постачальників, відносяться до валових витрат за подією, яка мала місце першою:

- сплата авансу постачальникові  за товар

- отримання товару.

За встановленим порядком під час оприбуткування ТМЦ суми ПДВ відображають проводкою: Дт 641 Кт 631. За наявності оплати і надходження податкової накладної на оприбутковані ТМЦ підприємство отримує право на податковий кредит, що в обліку відображається записом: Дт 641 Кт 644.

Витрати на створення  запасів та їх зберігання (транспортно-заготівельні) на практиці організовуються трьома методами:

– на окремому субрахунку, який відкривають на балансовому рахунку 20 «Виробничі запаси» окремо до кожного субрахунку;

– на резервному рахунку 29 «Заготівля та придбання матеріальних цінностей» з виділенням субрахунків за окремими видами матеріальних цінностей;

– збираються загальною сумою на рахунку 20 «Виробничі запаси» чи 29 «Заготівля та придбання матеріальних цінностей».

Під час отримання  і використання ТМЦ можуть бути виявлені нестачі, а саме нестача з вини постачальника та нестача в межах норм природних втрат в дорозі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18.

2. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 40.

3. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291, зі змінами та доповненнями.

4. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, які були затверджені в СРСР і введені в дію з 1 липня 1981 p.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

6. Басараб В.Я., Томенчук С.П., Колобанько А.З Фінанси./За редакцією В.Я. Басараба. – Івано-Франківськ: Симфонія Форте, 2011. – 356 с.

7. Бутинець Ф.Ф. Історія бухгалтерського обліку: В 2-х частинах. Ч. 1: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит"/ 2-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП "Рута", 2001. – 512 с.

8. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: підручник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит". / Вид. 2-е, доп. і перероб. – Житомир: ЖГП, 2000. – 640 с.