Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Декабря 2012 в 17:29, реферат
Комп’ютерна мережа — це сукупність комп’ютерів, кабелів, мережевих адаптерів, вони об’єднані технічними засобами передавання інформації і працюють під керуванням мережної операційної системи та прикладного програмного забезпечення.
За допомогою ПК, об’єднаних у локальну мережу, розв’язуються такі задачі: Розділення файлів. Передавання файлів. Доступ до інформації та файлів.
•Основні поняття.
•Основні програмні та апаратні компоненти мережі.
•Топології локальних мереж.
•Протоколи, інтерфейси мереж.
Повідомлення
мережного рівня називають паке
На мережному рівні визначаються два види протоколів. Перший вид — мережні протоколи — реалізують проходження пакетів через мережу. Саме ці протоколи звичайно мають на увазі, коли говорять про протоколи мережного рівня. Проте часто до мережного рівня відносять і інший вид протоколів, названих протоколами обміну маршрутною інформацією чи просто протоколами маршрутизації. За допомогою цих протоколів маршрутизатори збирають інформацію про топологію міжмережевих з’єднань. Протоколи мережного рівня реалізуються програмними модулями операційної системи, а також програмними й апаратними засобами маршрутизаторів.
На мережному рівні працюють протоколи ще одного типу, що відповідають за відображення адреси вузла, використовуваного на мережному рівні, у локальній адресі мережі. Такі протоколи часто називають протоколами дозволу адрес — Address Resolution Protocol, ARP. Іноді їх відносять не до мережного рівня, а до канального, хоча тонкощі класифікації не змінюють їх суті.
Прикладами протоколів мережного рівня є протокол міжмережевої взаємодії IP стека TCP/IP і протокол міжмережевого обміну пакетами IPX стека Novell.
На шляху від відправника до одержувача пакети можуть бути перекручені чи загублені. Хоча деякі додатки мають власні засоби обробки помилок, існують і такі, котрі відразу можуть мати справу з надійним з’єднанням.
Транспортний рівень забезпечує додаткам — прикладному та сеансовому — передання даних з тим ступенем надійності, що їм потрібно. Модель OSI визначає п’ять класів сервісу, наданих транспортним рівнем. Ці види сервісу вирізняються якістю наданих послуг: терміновістю, можливістю відновлення перерваного зв’язку, наявністю засобів мультиплексування кількох з’єднань між різними прикладними протоколами через загальний транспортний протокол, а головне — здатністю до виявлення та виправлення помилок передавання — таких, як перекручування, втрата і дублювання пакетів.
Вибір класу сервісу транспортного рівня визначається, з одного боку, тим, якою мірою завдання забезпечення надійності виконується самими додатками і протоколами вищих, ніж транспортний, рівнів, а з іншого боку, цей вибір залежить від того, наскільки надійною є система транспортування даних у мережі, забезпечувана рівнями, розташованими нижче транспортного — мережним, канальним і фізичним. Так, наприклад, якщо якість каналів передавання дуже висока й імовірність виникнення помилок, не виявлених протоколами нижчих рівнів, невелика, то розумно скористатися одним з полегшених сервісів транспортного рівня, не обтяжених численними перевірками та іншими прийомами підвищення надійності. Якщо ж транспортні засоби нижніх рівнів справді дуже ненадійні, то доцільно звернутися до найрозвинутішого сервісу транспортного рівня, що працює, використовуючи максимум засобів для виявлення й усунення помилок, — за допомогою попереднього встановлення логічного з’єднання, контролю доставки повідомлень щодо контрольних сум і циклічної нумерації пакетів тощо.
Як правило, усі протоколи, починаючи з транспортного рівня і вище, реалізуються програмними засобами кінцевих вузлів мережі — компонентами їх мережних операційних систем. Як приклад транспортних протоколів можна навести протоколи TCP і UDP стека TCP/IP і протокол SPX стека Novell.
Протоколи нижніх чотирьох рівнів узагальнено називають мережним транспортом або транспортною підсистемою, тому що вони повністю виконують завдання транспортування повідомлень із заданим рівнем якості в складених мережах з довільною топологією і різними технологіями. Інші три верхні рівні виконують завдання надання прикладних сервісів на підставі наявної транспортної підсистеми.
Сеансовий рівень забезпечує керування діалогом: фіксує, яка зі сторін є активною на даний момент, надає засоби синхронізації. Останні дають змогу встановлювати контрольні точки в довгі передачі, щоб у разі відмови можна було повернутися назад до останньої контрольної точки, а не починати все від початку. На практиці деякі додатки використовують сеансовий рівень, і він рідко коли реалізується у вигляді окремих протоколів, хоча функції цього рівня часто поєднують з функціями прикладного рівня та реалізують в одному протоколі.
Представницький рівень має справу з формою подання інформації, що передається по мережі, не змінюючи при цьому її змісту. За рахунок рівня подання інформація, що передається прикладним рівнем однієї системи, завжди зрозуміла прикладному рівню іншої системи. За допомогою засобів даного рівня протоколи прикладних рівнів можуть подолати синтаксичні відмінності в поданні даних або ж відмінності в кодах символів, наприклад кодів ASCII та EBCDIC. На цьому рівні може виконуватися шифрування та дешифрування даних, завдяки якому секретність обміну даними забезпечується відразу для всіх прикладних служб. Прикладом такого протоколу є протокол Secure Socket Layer (SSL), який забезпечує секретний обмін повідомленнями для протоколів прикладного рівня стека TCP/IP.
Прикладний рівень — це насправді просто набір різноманітних протоколів, за допомогою яких користувачі мережі отримують доступ до ресурсів, що розділяються, — таких, як файли, принтери чи гіпертекстові Web-сторінки, а також організують свою спільну роботу, наприклад, за допомогою протоколу електронної пошти. Одиниця даних, якою оперує прикладний рівень, звичайно називається повідомленням (message).
Існує чимало різноманітних служб прикладного рівня: NCP в операційній системі Novell NetWare, SMB в Microsoft Windows NT, NFS, FTP і TFTP, що входять в стек TCP/IP.
Література