Золоті ворота

Ніжинський  державний університет імені  Миколи Гоголя 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Золоті  ворота 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат виконав студент

ІІІ –  курсу, групи І – 31

історико  – юридичного факультету

Понтяр  Ігор 
 
 
 
 
 

Ніжин 2010 

Золоті  ворота – будівля поряд із однойменною  станцією метро. Декоративність хибно вказує на порівняно молодий її вік і відбиває у більшості киян глибокий інтерес до неї. Це підтверджує і музей, облаштований у будівлі, який зазнає значного напливу екскурсантів хіба що у святкові дні. А кияни старшого віку взагалі інколи називають сучасні Золоті ворота бутафорією і з сумом згадують часи, коли на їхньому місці стояли мальовничі руїни… 

Руїни золотих воріт, відкопані дослідником  Кіндратом Лохвицьким, тривалий час  не давали спокою науковцям. Постійні дослідження руїн залишали значно більше питань, ніж давали відповідей. А будівля все більше руйнувалася й потребувала вжиття невідкладних заходів для порятунку. Вже навіть людина із гарною просторовою уявою не могла запідозрити в цій купі брудної цегли фортифікаційну споруду… Тому Золоті ворота було відбудовано. 

Тисячі  киян та гостей міста щоденно обходять Золоті ворота, як перешкоду на запрограмованому шляху «на роботу – з робити». І мало хто з них задумується  над тим чому стоїть тут ця декоративна  споруда; мало вже хто з них навіть знає, що чотири десятиліття тому на місці цієї споруди стояли руїни, які зараз сховані під товщею нової кладки. І руїни ті – то найдавніша фортифікаційна споруда України, єдина що поєднала у собі риси оборонної та культової архітектури Київської Русі.. 

В «Повісті минулих літ» Нестор називає роком  будівництва Золотих воріт 1037-й. Але цим же роком він датує  зведення Софійського собору, Георгіївської  та Ірининської церков (не збереглися), Благовіщенської церкви на Золотих  воротах. Будівництво такої кількості великих споруд за один рік не можливе, тому дослідники дійшли висновку, що Нестор під 1037 роком лише підсумовує п’ятнадцяти-двадцятирічну будівельну діяльність Ярослава Мудрого у Києві. На жаль літопис не дозволяє встановити точні дати будівництва тієї чи іншої споруди, але за ним можна встановити послідовність будівництва: міські укріплення із Золотими воротами – Софія (завершення) – церква Благовіщення на Золотих воротах. 

Древність Золотих воріт підтверджує ще один документ, навіть старіший за літопис Нестора. Це «Слово про Закон і Благодать» Іларіона (роки написання 1037-1050). В цьому творі Золоті ворота названо Великими воротами на яких Ярослав збудував золотоверху Благовіщенську церкву. Ймовірно відтоді головну (парадну) браму Києва почали називати Золотими воротами. Отже, зважаючи на історичні документи, можна чітко визначити відрізок часу, в який збудували Золоті ворота із церквою – 1019-1037 роки. 

Ярослав Мудрий значно розширив Київ. Місто  він обніс високим валом та ровом. Вал був споруджений із величезного зрубу засипаного лесом та землею. Він мав висоту 12 метрів та ширину біля основи – 27 метрів. До міста вели троє воріт, які були врізані у вал – Львівські (в районі сучасної Львівської площі), Лядські (в районі сучасного Майдану Незалежності) та Золоті. Останні були найбільшими. Це була головна фортифікаційна споруда Києва, а відповідно і всієї Київської Русі. 

Будували  Золоті ворота найняті Ярославом  візантійські майстри (хоча в майбутньому  руські майстри здійснили деякі добудови). Головним будівельним матеріалом була плінфа – широка й пласка обпалена цегла. З’єднувальний розчин виготовлявся із гашеного вапна з піском та цем’янкою (битою цеглою). Будматеріали мали надзвичайну міцність, тому споруда і простояла так довго. 

Золоті  ворота у Києві князь Ярослав звів за прикладом Константинопольських Золотих воріт, правда за архітектурою вони зовсім не схожі. А ось за прикладом київських Золотих воріт було збудовано ворота у місті Владимир (Росія), які вже у 20 столітті дуже стали у пригоді київським реставраторам. 

Князь Владимирський Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого, внук Володимира Мономаха та праправнук Ярослава Мудрого  хотів збудувати у своєму Владимирі  Золоті ворота на зразок київських. Про  це говорить «Повість Кузьмищи Киянина про вбивство Андрія Боголюбського» із Іпатського літопису. Із київських Золотих воріт було знято міри і у Владимирі у 1164 році виросла подібна споруда. Звичайно вона на була точною копією, адже будувалася із врахуванням архітектурно-будівельних особливостей характерних для 12 століття. Будівельним матеріалом для воріт у Владимирі був білий камінь, а не плінфа. 
 

Реконструкції: ліворуч -  М.Холостенка, праворуч - Ю.Асєєва 

У 1240 році Київ був зруйнований військами  монголо-татарського хана Батия. Головний удар татари спрямували на Лядські ворота, адже вважали їх найвразливішими серед київських воріт. Кровопролитні бої відбувалися й під Золотими воротами. Про це свідчать результати археологічних розкопок – під Золотими воротами, особливо у рові перед ними (вул. Золотоворітський проїзд), було знайдено нагромадження кісток, скелетів, метальних ядер. Але взяти штурмом головну твердиню міста монголо-татари не змогли. 

Два з  половиною століття про Золоті ворота не згадувалося у письмових документах (або такі документи не збереглися). Наступна згадка про будівлю зустрічається у грамоті Великого князя Литовського Олександра, яка датується 1499 роком. Із документа видно що в ті роки Золоті ворота залишалися головним в’їздом до Києва. Невідомо в якому вони стані перебували в ті часи, але у 1594 році це вже руїни. Про це писав Еріх Лясота у своєму щоденнику: «…руїни гарних воріт, які й тепер ще служать воротами… Це була гарна й велична будівля, як можна зробити висновок з уцілілих залишків». 

Під час  Національно-визвольної війни у 1648 році Золоті ворота стали місцем тріумфальної зустрічі козацького війська Богдана Хмельницького. Хоча тоді вони вже були дуже зруйнованими. Це підтверджують унікальні малюнки голландського художника Абрагама ван Вестерфельда. 

Ван Вестерфельд  був придворним художником литовського  гетьмана Януша Радзивілла. У 1651 році цей воєначальник на чолі польсько-литовського  війська захопив Київ. Ван Вестерфельд  повинен був зафіксувати у  своїх малюнках похід князя Радзивіла, його подвиги та найвизначніші місця. Під час перебування у Києві він зробив ряд малюнків. Роботи ван Вестерфельда і зараз мають неоціненне значення для вивчення історії та культури стародавнього Києва. 

Золоті  ворота зображені на трьох малюнках Ван Вестерфельда. На одному зображений гетьман Радзивілл біля головної київської брами. На другому Радзивілл стоїть біля Софії Київської, а на дальньому плані видно Золоті ворота, з яких виходять польсько-литовські війська. Третій малюнок показує Золоті ворота, а вдалині Софійський і Михайлівський Златоверхий собори. Руїни воріт на малюнках мають дві стіни, ворітні арки, вал і залишки надбрамної церкви. 

Малюнки ван Вестерфельда, точніше їх копії, були знайдені у 1904 році у Варшаві, серед  паперів останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського. Зображення Вестерфельда були актуальними навіть у останню чверть 20 століття, коли постала проблема реконструкції Золотих воріт. 

У 18 столітті Київ вже був у складі Російської імперії. У 1750 році стан воріт описував інженер-полковник Дебоскет. Він вказував на аварійний стан будівлі, а особливо надбрамної церкви, від якої залишились «зруйновані стіни та склепіння, від яких проїжджим та людям, що ходять пішки, теж неабияка небезпека, і несподівано ці склепіння можуть упасти, убити всіх…». Щоб уникнути небезпеки Дебоскет пропонував знести кам’яні стіни і склепіння, ворота засипати землею (для збереження), а поряд із ними збудувати нові. Проект запропонований Дебоскетом схвалили – у 1755 році Золоті ворота засипали землею. Над валом височіли 8-метрові стіни-залишки Благовіщенської церкви. Їх зруйнували у 1766 році «відповідно до вимог фортифікації». Видатна пам’ятка зникла з обличчя Києва. 

У 30-ті роки 19 століття постало питання  про знесення валу Ярослава. Золоті ворота вирішили відкрити, але шукати їх вже довелося археологам. У 1832-1833 роках археолог-аматор Кіндрат Лохвицький відкрив залишки Золотих воріт. Вони постали вже без склепінь у вигляді двох товстих стін різного розміру. Під землею ворота пробули майже 80 років. 

У перші  ж роки після відкриття воріт  постало питання, як захистити їх від негативного впливу гідротермічних умов. Перші роботи по збереженню воріт  виконував той самий Лохвицький. Всі щілини було залито вапном, а  зверху поклали три шари дерну. Майже  одночасно залізними затяжками було сполучено стіни воріт, а біля східної стіни збудували контрфорси, які є і зараз. Навколо руїни оточили чавунною огорожею. Вони стали популярною київською пам’яткою. 

Із середини 19 до 70-х років 20 століття Золоті ворота стояли в майже незмінному вигляді. Їм завдавали деякого косметичного ремонту і вкрили бляхою, намагаючись захистити від згубного впливу атмосферних опадів. Але пам’ятка неухильно руйнувалася. Її потрібно було рятувати. 

Існувало  два варіанта порятунку Золотих воріт. Перший передбачав будівництво над руїнами великого скляного павільйону. Серед архітекторів та художників навіть було влаштовано конкурс на кращий проект павільйону. Але, на щастя, цей варіант відкинули. Вирішено було повністю відбудувати пам’ятку у первісному вигляді. Але яким був цей вигляд? Перед архітекторами, археологами та істориками постала надскладна задача відтворити вигляд Золотих воріт. 

Руїни Золотих воріт повинні були опинитись  в середині нової будівлі й  не нести ніякого навантаження. Доступ до них збирались залишити відкритим. 

Під час  відтворення первісного вигляду  дослідники вивчили й проаналізували усі наявні описи та зображення будівлі, детальні звіти археологічних експедицій. Розглянуто було й будівлі що могли  бути схожими на Золоті ворота. І саме тоді згадали про Золоті ворота у Владимирі, які ймовірно будувалися за проектом київських. Стали у пригоді креслення Владимирських Золотих воріт виконані фон Берком у 1779 році (тому що пізніше будівлю добудовували). Всі ці матеріали послужили базою для проекту, який виконали С.Висоцький, Є.Лопушинська та М.Холостенко. За цим проектом і відбудували пам’ятку. Відбудову виконали у  рамках підготовки до святкування 1500-річчя Києва. 

Відбудова Золотих воріт мала як своїх прихильників так і противників, які вважали, що законсервувати руїни можна й іншим способом, не змінюючи їх художній вигляд. Головним їх аргументом було те, що відбудова в будь якому випадку є гіпотетичною і відхиляє уяву від справжнього вигляду. Але ж і руїни не давали ніякої уяви про справжній (первісний) вигляд Золотих воріт. Звичайно більшість науковців притримувалось думки, що варто зберегти романтичні руїни. Але на жаль в часи відбудови пам’ятки наука і техніка не дозволяла зробити це. Вони неминуче зруйнувалися б. 

Зараз в павільйоні, який відтворює первісний вигляд Золотих воріт влаштовано музей. 

Дослідження науковців дозволили визначити  точні розміри Золотих воріт: ширина головного об’єму була 10,5 метрів, висота - 13,36, довжина 17, 65. Павільйон  нової будівлі виконали у вигляді башти із зубцями. Висота його основної частини 14 метрів. На основній башті стоїть надбрамна церква висотою 17 метрів. Загальна висота Золотих воріт разом із церквою перевищує 30 метрів. 
 

Використана література: 

1. Висоцький С.О. Золоті ворота в Києві: Пер. з рос. - К.: Техніка, 2000.
2. Лопушинская Е. Новый облик древнего памятника//Строительство и архитектура.–1983.–№3.
3. Пономарьова Л.  Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 62 – 70.