Зміни в соціальній та національній структурі населення

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

«Зміни в  соціальній та національній структурі  населення»

(1953-1964 рр)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміни в керівництві  партією і державою. 5 березня 1953 р. Й.В Сталін помер. З його смертю скінчилась ціла епоха у житті  Радянського Союзу. Епоха, коли формувалась і утверджувалась тоталітарна система з усіма її рисами. Смерть вождя поставила на порядок денний питання: в якому напрямку далі буде рухатись радянське суспільство?

Подальший розвиток країни залежав від розкладу сил у  вищих ешелонах влади, склад яких не зазнав змін. І тому існуюча еліта могла продовжувати політику Сталіна, або, у кращому випадку, піти на ліквідацію найбільш негативних проявів існуючої системи, зберігши основи командно-адміністративної системи.

Головою Ради Міністрів  став Маленков. Його на цю посаду запропонував Берія. У свою чергу, Маленков запропонував об'єднати МВС і МДБ під керівництвом Берії. Були проведені і інші зміни у складі керівництва. Хрущов домігся на цьому засіданні прийняття рішення про повернення у Москву Г.К.Жукова, який на той час командував Уральським військовим округом.

Посада першого секретаря  у партії не пропонувалась, але Хрущов як єдиний з секретарів ЦК, що входив до Президії ЦК, фактично взяв під контроль кадри партійного апарату.

У зв'язку з трауром  була оголошена амністія, в результаті якої на свободу вийшло багато карних злочинців, що призвело до загострення становища у країні.

Політика нового керівництва  країни було вкрай непослідовною. Це пояснювалось нестійкістю коаліції Маленков-Берія-Хрущов. Ці лідери прагнули одноосібної влади. Найбільше шансів було у Берії, який контролював два з трьох "силових" міністерств. Основним суперником Берії став Хрущов, який зумів на свою сторону залучити Маленкова й Жукова. 
У липні 1953 р. на одному з засідань у Кремлі, яке вів Маленков, Хрущов виступив із звинуваченням на адресу Берії в кар'єризмі, націоналізмі і у зв'язку з англійською та муссаватистською розвідками. Хрущова підтримали, як і домовились, Булганін, Молотов та інші. Як тільки приступили до голосування, Маленков натиснув потаємну кнопку дзвінка, і кілька офіцерів вищого рангу заарештували Берію. За наказом Жукова у Москву були введені Кантемирівська і Таманська дивізії, які мали нейтралізувати можливий виступ прихильників Берії. Повністю було замінено охорону Кремля, заарештовано співробітників Берії.

Завдяки таким діям Хрущов усунув найнебезпечнішого свого  конкурента. Берію було засуджено  і страчено у вересні 1953 р. 
Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС. У пресі почали з'являтися перші статті, які засуджували культ особи, почався перегляд "справи лікарів" і т.д. Але в той же час був придушений страйк в'язнів ГУЛАГу на шахтах Воркути.

Сільське господарство. Цілина. Прийшовши до влади, Хрущов вдався до рішучих дій. У вересні 1953 р. він виступив на Пленумі ЦК з пропозиціями щодо розвитку сільського господарства:

• зменшити планові показники;
• запровадити авансування праці колгоспників;
• засудити практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм коштів міцних;
• зменшити управлінський апарат;
• сприяти допомозі міста селу.

Ці пропозиції були слушними, але дати негайне збільшення виробництва  сільгосппродукції вони не могли.

Вихід було знайдено в  освоєнні цілинних та перелогових земель. Це був яскравий приклад екстенсивного  розвитку сільського господарства. 
Сприяло реалізації ідеї те, що середина 50-х років - це період відродження масового ентузіазму, особливо серед молоді.

Зміни повільно, але неухильно  відбувались у країні, викликаючи у молодих людей щире бажання  зробити особистий внесок у зміцнення  матеріальних основ радянського суспільства. Створювався сприятливий, з соціально-психологічної точки зору, момент, коли масовий ентузіазм, будучи підкріпленим матеріально, міг би дати довготерміновий ефект. Однак спалах ентузіазму молоді керівництво сприйняло як постійну, незмінну і завжди у майбутньому керовану силу.

До весни 1954 р. на казахстанській цілині була організовано понад 120 радгоспів. Першоцілинникам доводилось жити у  важких умовах і працювати майже  цілодобово.

Перші результати освоєння цілини були оптимістичними. У 1954 р. цілина дала понад 40% валового збору зерна. Збільшилось виробництво м'яса, молока. Все це дало змогу дещо поліпшити продовольче постачання населення.

Проте успіхи були лише у  перші роки. Відсутність наукового  підходу до освоєння цілини призвела до швидкого виснаження грунтів. Урожайність була низькою. На освоєння цілини було використані значні матеріальні і людські ресурси, які з більшим ефектом можна було використати для розвитку традиційних районів землеробства.

Переломним у реформаторській діяльності став 1956 р. Він показав межі відлиги як у зовнішній так і у внутрішній політиці. 
Визначною подією став XX з'їзд КПРС. Підготовка до з'їзду велась у традиційному для того часу дусі - з численними рапортами, вахтами, зобов'язаннями. Але ще під час попереднього обговорення звітної доповіді ЦК з'їзду Хрущов запропонував включити до неї спеціальний розділ про культ особи Сталіна, але не знайшов підтримку з боку більшості ЦК і у звітну доповідь ця тема не ввійшла.

Проте у доповіді було немало положень, які йшли врозріз з догмами сталінської епохи. Це стосувалось передусім оцінки міжнародної ситуації. Хрущов заявив, що мирне співіснування держав - не тимчасовий тактичний хід, а незмінна політична лінія країн соціалізму. В той же час заявлялось, що політика мирного співіснування є однією з форм класової боротьби. 
Важливим був висновок і про можливість відвернення воєн у сучасну епоху. Ця можливість пов'язувалась виключно із зростанням воєнної могутності СРСР і "світового табору соціалізму".

У доповіді стверджувалось, що можливі ситуації, коли комуністичні партії прийдуть до влади мирним, парламентським шляхом. 
У внутрішній політиці висувались такі завдання:

• забезпечити зростання промислового виробництва;
• піднесення сільського господарства;
• запровадження семигодинного робочого дня;
• проведення пенсійної реформи;
• збільшення темпів житлового будівництва.

Поряд з цим Хрущов заявив, що необхідно виконати "історичне  завдання", яке висунув Сталін на XVIII з'їзді партії, - догнати і перегнати капіталістичні країни по виробництву найважливіших видів промислової продукції на душу населення.

На закінчення Хрущов під оплески присутніх сказав, що "сподівання ворогів соціалізму на розгубленість партії в той  момент, коли смерть вирвала з наших  лав Й.В.Сталіна", провалились, що ЦК КПРС поклав край діяльності "заклятого агента імперіалізму" Берії.

У доповіді, як і раніше, викривались "вороги народу" Бухарін, Риков, Троцький, Каменев та ін.

Здавалось, що з'їзд так  і пройде за типовим сценарієм - з  традиційними нескінченними виступами делегатів з самозвітами і запевненнями у безумовній підтримці лінії партії.

Але на закритому засіданні  Хрущов заявив, що з початку роботи з'їзду повноваження колишнього складу ЦК втрачають силу аж до виборів  нового, а отже, ніхто не має право заборонити йому як рядовому делегатові виступити на одному із засідань з спеціальною доповіддю про своє розуміння "культу особи Сталіна . У своїй доповіді він розкрив етапи розвитку та прояви культу особи Сталіна, його негативні наслідки, злочинні дії та їх результати на багаточисельних фактах зловживань, некомпетентності, фальсифікації ряду судових справ щодо партійних, військових, наукових кадрів. Хрущов вперше познайомив делегатів з так званим Ленінським заповітом, в якому давалась негативна оцінка Сталіна.

В доповіді Хрущова вся  провина за скоєння злочинів покладалась  на Сталіна, Єжова, Берію. Тим самим  він свідомо виводив з-під відповідальності найближче оточення Сталіна, його "соратників", до яких належав і сам. Увесь склад  нової Президії ЦК КПРС, включаючи Молотова, Кагановича, Ворошилова та інших, Хрущов характеризував як вірних ленінців, які рішуче борються з культом особи і відновлюють колективне керівництво та ленінські норми партійного життя. На закінчення він сказав: "Ми повинні з усією серйозністю поставитись до питання про культ особи. Саме тому ми робимо доповідь про нього на закритому засіданні з'їзду. Треба знати міру, не тішити ворогів, не розкривати перед ними своїх болячок".

На засіданні було прийнято рішення не публікувати  доповідь, хоча вже через три дні у західних засобах масової інформації з'явився повний текст доповіді.

У той час було підготовлено постанову ЦК КПРС "Про культ  особи і його наслідки", яка  визначила офіційні межі критики  культу особи Сталіна і мала протидіяти поширенню критики партії і соціалістичного ладу.

Розголошення фактів про зловживання владою Сталіним, засудження необгрунтованих репресій стали поштовхом до пожвавлення  суспільного життя.

Але процес десталінізації 50-60-х років був непослідовним  і суперечливим, частковим і не виходив за межі офіційної політики. Будь-які спроби вийти за її рамки присікались антидемократичними методами ( арешти, засудження і т.д.).

Викриття культу особи  Сталіна дали поштовх до масових  рухів у деяких країнах Східної  Європи (Польща, Угорщина). В Угорщині десталінізація призвела до вибуху народної революції. Радянське керівництво було поставлено у складне становище, до того ж розгортався конфлікт і на Близькому Сході, де спалахнула ще одна арабо-ізраїльська війна, в яку втрутились Великобританія і Франція, які прагнули відновити контроль над Суецьким каналом.

Для розв'язання цих двох міжнародних криз Хрущов вдався до силових методів. В Угорщині радянські  війська придушили народну антитоталітарну  революцію, яка була оцінена як контрреволюція. Для припинення війни на Близькому Сході Хрущов пригрозив застосувати ядерну зброю проти агресора.

Нові тенденції в  політиці Хрущова викликали занепокоєння в консервативній частині партії,, які у червні 1957 р. на Пленумі ЦК КПРС прагнули усунути Хрущова від влади. Але підтримка Хрущова з боку військових (Жуков) і КДБ (Серов) усунула цю загрозу і навіть дала можливість йому укріпитись при владі. Зосередивши у своїх руках значну владу, Хрущов змінив керівництво армії і КДБ.

Друга половина 50-х - початок 60-х років були періодом, коли Радянський Союз, як і інші індустріальні держави, вступив у епоху науково-технічної революції. Її особливістю у СРСР було те, що вона розвивалась переважно в надрах військово-промислового комплексу. Це пояснювалось тим, що йшла "холодна війна" і створення нових зразків зброї могло дати перевагу в протистоянні; відсутністю стимулів для запровадження досягнень НТР у цивільних галузях виробництва.

У цей період були такі досягнення НТР:

• 4 жовтня 1957 р. був запущений перший штучний супутник Землі;
• створено міжконтинентальну балістичну ракету;
• 12 квітня 1961 р. у космос полетіла перша людина Ю.О.Гагарін;
• введено в експлуатацію перший атомний криголам "Ленін".

Іноді такі вражаючі досягнення супроводжувались людськими 
жертвами. Так, у жовтні 1960 р. під час вибуху балістичної ракети перед самим стартом загинули маршал М.І.Неделін, кілька сотень інженерів, робітників, офіцерів і солдатів. Під час аварії у 1957 р. в м. Киштим біля Челябінська сталося зараження радіоактивними речовинами території ряду областей. Сотні людей опромінились, понад 10 тис. чол. було відселено з радіоактивної зони.

У 1957 р. розпочалися реформи  управління народним господарством. На думку Хрущова, надцентралізовані галузеві міністерства, які тоді існували, не могли забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них створювались територіальні управління - ради народного господарства (раднаргоспи).

Організація раднаргоспів дала певний ефект. Скоротились безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривались сотні дрібних виробництв, які дублювали одне одного на підприємствах різних міністерств. Вивільнені площі використовувались для виробництва нової продукції. Прискорився процес технологічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960 pp. було введено в дію в 3 рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, ніж у попередню п'ятирічку. Відбулось істотне скорочення адміністративно-управлінського апарату.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не сталося. Підприємства замість дрібної опіки міністерств одержали дріб'язкову опіку раднаргоспів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла та і не могла дійти, бо не була навіть зорієнтована на це. 
Замість пошуку матеріальної заінтересованості кожного працівника у результатах своєї праці було проведено зміни у нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення кількості робітників, які працювали на основі відрядної оплати і зростання кількості погодинних працівників. І без того невисокі матеріальні стимули до праці почали різко падати.