Злочини і покарання

Злочини і покарання 
 

Головний зміст Руської Правди складається з норм карного і цивільного права.

 До  норм карного права ставляться артикули про такі злочини, як убивство, татьба (крадіжка), підпалювання, нанесення ран і т.п. До норм права цивільного ставляться постанови про спадщину, опіку, про відсотки і т.п. Чимало в Руській Правді є норм процесуального характеру . Якоїсь певної системи викладу всіх зазначених вище норм права в Руській Правді непомітно, але, як це відзначає справедливо професор Сергійович, з огляду на, те що, що убивство сильніше інших злочинів уражав тодішньої людини, убивство в складі артикулів "Правди" стояло на першому місці, із нього, власне, і починається Руська Правда.

 У  зв'язку з зазначеним, необхідно роздивитися окремі положення карного права, що існували на момент написання Руської Правди.

 Історики і вчені підкреслюють, що з введенням на Русі християнства, під впливом нової моралі відбувалася заміна язичницьких понять про злочин і покарання. Так, у сфері карного права Древньої Русі виявлявся приватний характер християнсько-візантійських правових норм, заснованих на римському приватному праві. Найбільше ясно така заміна виражалася в княжих статутах і в Руській Правді, де будь-який злочин визначався не як порушення закону або княжої волі, а як "образа", тобто заподіяння матеріальної, фізичної або моральної шкоди якійсь особі або групі осіб. За цю образу винний повинний був виплатити певну компенсацію. Таким чином, карне правопорушення не відрізнялося в законі від цивільно-правового.

 Окремі види злочинів по Руській Правді і відповідальність за них

 Приходячи правовим пам'ятником феодальної держави з усіма властивими йому ознаками, Руська Правда у своїх статтях чітко розмежовує правовий статус різноманітних груп населення. З цим була також безпосередньо пов'язана і міра покарання за той або інший злочин, вчинений або феодалом, або простолюдином.

 Необхідно підкреслити особливість відповідальності, що покладалася на скоївших злочин по Руській Правді. В основному її положення передбачали перехід від кровної або іншої помсти, як міри покарання, до штрафних санкцій і стягнень на майно винних. Так, встановлювалися штрафи за убивство княжих слуг, за крадіжку і пошкодження княжого майна.

 Наприклад, Ст.19 Скороченої Правди говорила: "Якщо уб'ють огнищанина за образу, то сплачувати за нього 80 гривень вбивці, а людям не потрібно; а за під'їзного князівського - 80 гривень". Швидше за все під словами "убивство за образу" розумілося убивство у відповідь на дії жертви . Можна припустити, що мова йшла про убивство княжого слуги при виконанні їм своїх обов'язків.

 Різновидом навмисного убивства по Руській Правді, що вона виділяла, - було убивство в розбої. У Древньої Русі воно розглядалося як найтяжчий злочин. У випадку убивства огнищанина обов'язок розшуку злочинця покладалася на вервь (общину), на території якої було зроблене убивство. Якщо вбивця не був зловлений, то вервь зобов'язана була виплатити виру в розмірі 80 гривень.

 Досить цікава норма викладена в ст.21 Скороченої Правди, присвяченій вбивству огнищанина або княжого тиуна при захисті ними княжого майна ("у клети, або в череди, або при крадіжці корови"). Це була практично єдина стаття, що зобов'язувала на місці розправитися з вбивцею ("убити в пса місце"), що говорило про особо небезпечний характер даного злочину й ще разом підтверджувало факт посиленого захисту княжих слуг.

 У ряді статей Скороченої Правди (ст.ст.22 -27) перераховувалися штрафи, стягнуті за убивство княжих слуг, а також людей, що знаходяться в залежності від князя. Ознайомившись із цими статтями, можна уявити соціальну структуру тодішнього суспільства, визначити положення тих або інших груп. Розібратися в цьому допомагають перераховані в цих статтях штрафи. Так, життя княжого тиуна і старшого конюха оцінювалася в 80 гривень, життя сільського старости, орного, раби-годувальниця або їх дитини - у 12 гривень, і нижче усіх цінувалося життя рядовиків, смердів і холопів - усього по 5 гривень.

 Необхідно підкреслити, що особливим захистом користувалися не тільки княжого слуги, але і його майно. Так, ст.28 Скороченої Правди встановлювала розміри штрафів за викрадення або винищування княжої худоби. У цій же статті згадується і про коней смерда.

 Цілий ряд статей Скороченої Правди (ст.ст.29, 31, 32, 35 -37, 39, 40) розглядали різноманітні випадки крадіжки. У досліджуваному пам'ятнику права крадіжці приділяється значне місце, достатньо докладно розроблене система покарань за них, що говорить про широке поширення цього антигромадського явища й у той далекий час.

 Варто зауважити, що Руська Правда передбачає більш суворе покарання у випадку вчинення злочину групою осіб, тобто вже було відомо поняття співучасті. Незалежно від кількості злочинців, кожний із них повинний був заплатити підвищений штраф у порівнянні зі штрафом, призначуваним за крадіжку, вчинену поодинці.

 Цікаво поява в ст.ст.35 і 36 Скороченої Правди терміна "продаж" - установленого законом штрафу, стягуваного на користь князя в якості державного органа, тобто йде в скарбницю. Крім продажу встановлювалося стягнення "за образу" на користь потерпілого, що можна порівняти з існуючим у сучасному законодавстві відшкодуванням завданої шкоди.

 Практично  всі статті Руської Правди - про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину й інші закріплювали привілейоване положення феодалів і їхній оточення, посилено захищали життя представників панівного класу.