Жовтневі події 1917 року в Петрограді та ставлення до них різних політичних сил в Україні

Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему

«Жовтневі події 1917 року в Петрограді та ставлення до них різних політичних сил в Україні»

 

 

 

 

Виконала

студентка І курсу

Інституту журналістики

спеціальності ВСР

Малая Валерія Валеріївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ

2012 р.

 

Зміст

 

Вступ.

1. Причини та передумови жовтневих подій 1917 р.
2. Перебіг подій у Петрограді в жовтні 1917 р.
3. Ставлення українських політичних сил до Жовтневого перевороту.

Висновок.

Список використаної літератури.

 

Вступ

 

Революція 1917 року - одна з найважливіших подій російської історії. Розруха в той час уже повністю паралізувала народне господарство Росії - держава опинилася на межі катастрофи. По всій країні відбувалися виступи робітників, солдатів, селян. Загальним стало гасло "Вся влада радам". У той самий час наростають революційні настрої в Європі: у Німеччині спалахнуло повстання матросів, в Італії відбулися антиурядові виступи робітників. На основі аналізу внутрішнього і міжнародного положення країни Ленін зрозумів, що умови для збройного повстання дозріли. Гасло "Вся влада радам" зазначав він, став закликом до повстання. В результаті, був повалений існуючий століттями лад та абсолютно змінений хід історії.

Жовтневі події 1917 року – напевно, одна із найбільш дискусійних тем у всій вітчизняній історіографії. Однак, на жаль, ці дискусії часто мають на меті не стільки вирішення істини, скільки доказ правильності чи неправильності вибраного в результаті революції шляху. Перетворення теми в актуальне політичне питання; її використання в ідеологічному протистоянні сприяло міфологізації проблеми.

Тема революції 1917 року актуальна і зараз. Протягом багатьох років революція 1917 року розглядалася під кутом марксистсько-ленінського вчення. Зараз, коли йде переосмислення всієїі сторії ХХ століття дуже важливо об'єктивно й неупереджено виявити причини цієї історичної події. Тільки простеживши всі об'єктивні передумови до Жовтневої революції 1917 року, можна будувати якісь узагальнення і теорії та намагатись пояснити, що все ж таки сталося.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Причини та передумови жовтневих подій 1917 р.

У 1917 р. відбулися дві  російські революції. Перша —  Лютнева — скоріше походила на розвал, ніж на повстання. 4 (17) березня 1917 російський Імператор Микола II зрікся престолу, а влада в Російській імперії перейшла до Тимчасового уряду. Проте Тимчасовий уряд не мав великої реальної влади, переживав часті кризи, а склад кабінету міністрів постійно змінювався.

Впродовж 1917 року на всій території Російської Імперії наростала анархія. Після відміни страти на фронті різко впала дисципліна. За офіційними даними до вересня 1917 року число дезертирів досягло 2 млн чоловік. У селі наростали пограбування і захоплення приватних земель. З березня по листопад 1917 р. було закрито 800 підприємств, 170 тис. чол. стали безробітними. Реальна заробітна плата порівняно з 1913 р. зменшилась вдвічі. Заборгованість країни становила 16 млрд. золотих карбованців. Погіршення становища вело до зростання невдоволення політикою уряду. Розгорталась страйкова боротьба. Ширився селянський рух. Восени він охопив 9/10 повітів європейської частини Росії. За таких умов Тимчасовий уряд, щоб підняти свій авторитет, 1 вересня оголосив Росію республікою і призначив вибори в Установчі збори. Для зміцнення виконавчої влади було створено Директорію ("Раду п'яти") на чолі з О. Керенським.

Поразки на фронті, розгул анархії та насилля в країні, самочинне  захоплення землі селянами, зростання  виступів робітників, вимоги надання  автономії Україні, незалежності Польщі та Фінляндії, радикалізація армії, катастрофічний спад виробництва, зростання цін, інфляція, зростання впливу більшовиків, параліч державного управління - все це схиляло правлячі кола до встановлення влади "сильної руки" - диктатури. 
На зустрічі генералітету з Керенським йому дали зрозуміти, що військові, в разі нерішучості Керенського, візьмуть на себе управління державою. 
У серпні в Москві проходила нарада представників промислово-фінансових кіл. На неї генерал Корнілов надіслав проект пропозицій по наведенню порядку в Росії: встановлення військового стану і введення смертної кари в тилу. Керенський розумів, що такі дії уряду можуть призвести до розриву з Петроградською радою. Тому він не поспішав виконувати рекомендацій генерала. 10 серпня 1917 р. відбулась зустріч між Керенським і Корніловим, після якої генерал вирішив діяти самостійно. Він надіслав ультиматум Керенському про передачу влади і віддав наказ військам наступати на Петроград. Керенський оголосив Корнілова зрадником і закликав всі революційні сили на захист революції.

Розвиток революційного  процесу в лютому-жовтні 1917 року з закономірністю підводив країну до вибору між анархічним саморозваленням  суспільства і жорстокою диктатурою, незалежно від того, які саме лозунги  будуть написані на її знаменах. Невдача створення правої диктатури Корніловим багато в чому попередила наступне намагання встановлення лівої диктатури розпочатої більшовиками. Розстановка соціальних і політичних сил восени 1917 року якраз сприяла радикальним тенденціям. Тимчасовий уряд і активно підтримуючі його партії соціалістів до цього часу повністю втратили колишню популярність в масах, які втратили всяке терпіння від довгого чекання обіцяного покращення життя. Не викликала їх діяльність ентузіазму і в правих колах, до того ж послаблених поразкою корніловського перевороту. Це, звичайно, не означало перехід більшості населення на сторону більшовиків, значна частина його, перш за все, селянство, залишалася зовсім індиферентна по відношенню практично до всіх політичних партій. Однак, вже сама відсутність підтримки у противника, який ще й був роз’єднаний протиріччями і розколотий, робила шанси більшовиків на успіх достатньо високими.

 

2. Перебіг подій у Петрограді в жовтні 1917 р.

До осені 1917 року в  Петрограді значно посилився вплив  Ради, тон в якому задавали більшовики. На чолі Ради став випущений в серпні з в'язниці Л. Д. Троцький.

10 жовтня було прийнято  резолюцію про збройне повстання.  Проти нього виступила одна  група на чолі з Кашеневим  і Зінов’євим, вони спиралися  на догми Маркса і Енгельса, і вважали, що Росія ще не визріла для соціалізму і повинна бути буржуазною республікою поки в ній не розвинеться промисловість і не з’явиться сильний пролетаріат. За думкою цієї групи, більшовики повинні були залишитися опозиційною партією. Передчасне захоплення влади, говорили вони, може скомпрометувати і знищити партію. Головну мету партії вбачали в боротьбі за збільшення впливу більшовиків в майбутніх установчих зборах.

Іншої думки були Ленін, Троцький та інші. Вони вважали, що під  впливом довгої війни, революційна ситуація в Росії і в усьому світі настільки сприятлива для крайніх соціалістичних партій, що потрібно ризикнути захопити владу. Авторитет і наполегливість Леніна взяли верх, і в середині жовтня було вирішено захопити владу.

12 жовтня при Петроградській Раді був сформований військово-революційний комітет (ВРК). Керуючим став лівий есер П. Е. Лазімір, а фактичним керівником – Л. Д. Троцький. ВРК створювалась для захисту Рад від військового путча і Петрограду від можливого німецького нападу. На практиці ж він став центром підготовки повстання. 16 жовтня ЦК РСДРП (б) створив більшовицький військово-революційний центр (ВРЦ). Він влився в ВРК і став керувати його діяльністю.

Тимчасовий уряд намагався  протидіяти більшовикам, але його авторитет настільки впав, що він не отримав ніякої підтримки. Петроградський гарнізон перейшов на сторону ВРК. 24 жовтня солдати і матроси, робітники – червоногвардійці почали займати ключові місця в місті (мости, вокзали, телеграф, і електростанцію). До вечора 24 жовтня уряд був блокований в Зимовому палаці. О. Ф. Керенський ще в день покинув Петроград і відправився за допомогою на Північний фронт. Вранці 25 жовтня був опублікований призив ВРК «До громадян Росії». В ньому оголошувалося про незложення Тимчасового уряду і переході влади до Петроградського ВРК. В ніч з 25 на 26 жовтня були заарештовані в Зимовому палаці, міністри Тимчасового уряду.

Тимчасовий уряд був  настільки бездіяльним, що перехід  влади до більшовиків на всій території  Росії відбувся дуже спокійно і без перешкод. Тільки в Петрограді і в Москві було вчинено деяку протидію. В Москві військові училища і невелике число студентів зайняли Кремль, телеграф і намагалися протидіяти біля тижня, перш ніж більшовики взяли верх. В Петрограді військові училища недовго обороняли Зимовий палац. Тимчасовий уряд проіснував менше восьми місяців. Ленін в результаті говорив, що тоді влада в Росії лежала на землі і більшовикам потрібно було тільки підняти її.

ІІ з’їзд Рад. Ввечері 25 жовтня відкрився ІІ Всеросійський  з’їзд Рад. Більше половини його депутатів складали більшовики, 100 мандатів було у лівих есерів. З’їзд прийняв з 25 на 26 жовтня заклик «Робітникам, солдатам, селянам!» і проголосив встановлення радянської влади. Меншовики і праві есери засудили дії більшовиків і в знак протесту покинули з’їзд. Через це всі декрети ІІ з’їзду були пронизані ідеями більшовиків і лівих есерів.

На з’їзді було створено однопартійний більшовицький уряд – Рад народних комісарів. В Раднарком  ввійшли великі діячі більшовицької  партії: А. І. Риков - нарком внутрішніх справ, А. В. Луначарський – нарком освіти, Л. Д. Троцький – нарком закордонних справ, І. В. Сталін – нарком по справах національностей, Л. Є. Дибенко, Н. В. Криленко і В. А. Антонов-Овсієнко стали комісарами з військових і морських справ.

Очолив перший радянський уряд В.І. Ленін. Захоплення більшовиками влади в Петрограді не було підтримане іншими соціалістичними партіями і  їх лідерами, західні держави не признали новий уряд в Росії.

 

3. Ставлення українських політичних сил до Жовтневого перевороту.

25 жовтня (7 листопада) 1917 року до Києва надійшло повідомлення про події у Петрограді і слідом за цим постало питання про владу у місті та загалом в Україні. За владу змагалися Українська Центральна Рада, штаб Київського військового округу та комітет РСДРП (більшовиків). Найбільше шансів мала Центральна Рада, до складу якої входили представники 19 політичних партій, в тому числі і більшовики. Останні не мали широкого впливу в Україні, їх підтримували лише 10 % населення. Напередодні жовтневих подій Центральна Рада перебувала у конфлікті з Тимчасовим урядом, від якого вона вимагала повної автономії України у складі Російської держави. Саме це і збиралась тепер здійснити Центральна Рада, скориставшись обставинами, що склалися.

26 жовтня (8 листопада) за ініціативою Центральної Ради був утворений Крайовий комітет з охорони революції, який мав тимчасово здійснювати владу у Києві. До нього увійшли представники політичних партій, рад, Міської думи. Комітет засідав у будинку Педагогічного музею. Штаб КВО підтримував Тимчасовий уряд Росії, а до Крайового комітету поставився з недовірою через те, що у його складі перебували й більшовики. 27 жовтня (9 листопада) Центральна Рада остаточно визначила своє негативне ставлення до перевороту у Петрограді, засудила дії більшовиків та заявила, що «буде рішучо боротись з усіма спробами підтримки цього повстання в Україні». Рада висловилась за утворення в Росії «однорідного соціалістичного уряду» з представників усіх соціалістичних партій.

Оскільки київські більшовики на чолі з Георгієм Пятаковим твердо стояли на ленінських принципах, вони, не згодні з позицією Центральної Ради, того ж дня залишили Крайовий комітет з охорони революції і провели об'єднані збори з представниками рад робітничих і солдатських депутатів, профспілок, фабзавкомів та військових частин (у приміщенні театру Бергоньє). І хоч було ясно, що можливе захоплення влади однією партією викличе незгоду інших політичних сил, призведе до розколу суспільства та громадянської війни, збори прийняли резолюцію про підтримку більшовицького повстання у Петрограді та проголошеної ним радянської влади. Своїми наступними рішеннями збори обрали ревком у складі більшовиків Яна Гамарника, Олександра Горвіца, Володимира Затонського, Андрія Іванова, Ісака Крейсберга, Івана Кулика та інших, якому передбачалося передати владу.

У відповідь на ці дії більшовиків, 28 жовтня (10 листопада) 1917 року війська КВО, за наказом штабу, розпочали боротьбу з більшовиками. Вони оточили Маріїнський палац, де перебував ревком та розгромили приміщення виконкому Київської ради та комітету більшовицької партії. Майже всі члени Київського комітету РСДРП(б) та ревкому (14 чол.) були заарештовані. Того ж дня припинив своє існування Комітет з охорони революції, оскільки командуючий КВО генерал Квецинський відмовився йому підпорядковуватися.

У відповідь на дії  штабу КВО більшовики 29 жовтня (11 листопада) утворили новий ревком (В.Затонський, А.Іванов, І.Кудрін, А. Є. Карпенко та інші) і почали збройні сутички з військами КВО. У ці ж дні працювала VII сесія Центральної Ради. При обговоренні політичного становища у місті делегати й словом не згадали про більшовицьке повстання, проте ухвалили резолюцію «Про контрреволюційний виступ штабу округу».

29-31 жовтня (11-13 листопада) у місті тривали сутички. Зіткнення мали локальний характер, розвивалися скоріше спонтанно, ніж організовано та відбувались головним чином на Печерську та Деміївці. З боку штабу КВО було задіяно зовсім невелику кількість військ. Очевидно, генерали сподівались на підтримку хоча б частини членів Центральної Ради, але коли Рада їх не підтримала, командування КВО швидко склало зброю. 31 жовтня (13 листопада) у приміщенні штабу (знаходився на вулиці Банковій) було досягнуто угоди про припинення вогню. Невдовзі генерали та частина військ залишили Київ.