Засновник Харківського університету – В.Н. Каразін

Зміст

Вступ…………………………...……………………………………………3

Розділ 1. ХНУ ім. В.Н. Каразіна…………………………………………..4

            1.1 Історія університету……………….…………………………...4

            1.2  Відомі випускники та професори університету……………..7

Розділ 2. Засновник Харківського університету – В.Н. Каразін………...8

            2.1 Діяльність В.Н. Каразіна……………………………………….8

            2.2 Пам’ятник В.Н. Каразіну………………………………………9

Розділ 3. Сучасний університет………………………………………….11

Розділ 4. Харківський ботанічний сад…………………………………...13

Висновки…………………………………………………………………..15

Список літератури………………………………………………………...16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна стояв у витоків усієї вищої освіти Харківщини. Від нього походять Національна юридична академія, Національна фармацевтична академія, Харківський медичний університет, Харківський педагогічний університет, Харківська зооветеринарна академія, Харківська академія культури, Харківський економічний університет та інші вищі навчальні заклади.

Сьогодні університет  має 20 факультетів: біологічний, фізико—технічний, радіофізичний, фізичний, комп’ютерних наук, філософський, механіко—математичний, геолого—географічний, економічний, іноземних мов, історичний, філологічний, фундаментальної медицини, хімічний, соціологічний, психології, юридичний, факультет підвищення кваліфікації, фізико—енергетичний. Останній був створений разом із Інститутом проблем машинобудування НАН України.

На факультетах, у Центрі міжнародної освіти, у Центрі довузівської підготовки навчається близько 12 тис. студентів та слухачів, близько 400 аспірантів, працює до 1,5 тис. викладачів і наукових співробітників, серед яких понад 200 докторів наук, професорів та близько 800 кандидатів наук, доцентів.

Підготовка  фахівців у Харківському національному  університеті здійснюється за 115 спеціальностями та спеціалізаціями, охоплює весь спектр сучасної класичної університетської освіти.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ХНУ ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

1.1 Історія університету

 

17 січня (29 за  новим стилем) 1805р.  було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії. Його було засновано з ініціативи місцевого громадянства, перш за все Василя Каразіна, а також братів Тихоцьких – секунд – майора Ізюмського гусарського полку Якова Андрійовича Тихоцького (до 1736 – 1800рр.) полковника 1–го гусарського полку Павла Андрійовича Тихоцького (задовго до 1763р. – після 1809р.). Їхню ідею підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Керував збором коштів син Якова Тихоцького – предводитель дворянства Куп'янського повіту Іван Якович Тихоцький (1772р. – після 1820р.). Куратором університету було призначено графа Северина Потоцького, а першим ректором став філолог Іван Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали іноземці, головним чином німці, найвизначніші з яких – філософ Й.Б. Шад та історик Д.X. Роммель. Чисельність студентів у XIX ст. постійно зростала: у 1805р. – 57, 1810р. – 118, в 1860 рр. – приблизно 425, у 1887р. – 1520р..

Протягом певного часу Харківський університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820 – 1850рр. його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і викладання. У 1863р. університет відповідно до нового Статуту здобув часткову автономію.

У XIX – на початку XX ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний. У 1839р.  при ньому створено ветеринарну школу, яка згодом (1851р.) стала самостійним інститутом. Університет включав у себе також лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. У            1811р. при ньому було засновано Філотехнічне товариство, а у другій половині XIX ст. – Харківське математичне товариство, Харківське історико-філологічне товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне та ін. З ініціативи діячів університету з'явилися перші періодичні видання на Слобожанщині: “Харьковскій Еженедельникъ” (1812р.), “Украинскій Вестникъ” (1816 – 1819рр.), “Харьковскія Известія” (1817 – 1823рр.), “Украинскій Журналъ” (1824 – 1825рр.) та ін. В перший період свого існування (1805 – 1835рр.) університет здійснював вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині. З 1874р. університет видає “Учені записки”.

Харківський університет  відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також наприкінці XIX – на початку XX ст. Ще до того, як Київ став осередком українського національного життя в Наддніпрянщині, у середині XIX ст., тут велися дослідження народного побуту, історії та мови, розгорталася літературна діяльність, формувався україномовний театр. У другій половині XIX ст. Харківське історико-філологічне товариство розгорнуло широкі дослідження з історії та побуту Слобідської та Лівобережної України. Студенти об'єднувалися в українські громади (у яких брали участь, зокрема, Олександр Потебня, Василь Мова-Лиманський та ін.), висуваючи також політичні вимоги українського руху. За ініціативи професорів Миколи Сумцова, Дмитра Багалія, А. Зайкевича рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань (“Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке”). 1906р. університет присвоїв звання почесного доктора лідерам українського національного руху Михайлові Грушевському та Іванові Франку, а 1910р. – авторці “Истории украинского народа” Олександрі Єфименко. В 1907р.  Микола Сумцов, Дмитро Багалій та Михайло Халанський почали читати в університеті лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.

У роки революції та громадянської  війни 1917 – 1920рр. в університеті велася боротьба між прихильниками російської державності й українського курсу. Частина професорів, не згідних з новими політичними реаліями, покинула університет. Більшість українських професорів залишилася в Харкові. Вони продовжували працювати в організованих радянською владою на базі університету установах: в Академії теоретичних знань (1920 –1921рр.), Харківському інституті народної освіти (1921 – 1930рр.),  Харківському інституті народного господарства, фізико-хімічному та юридичному інститутах. У 1932 – 1933рр. на їхній базі відновлено Харківський державний університет (ХДУ), який складався з 7 факультетів: фізико-математичного, хімічного, біологічного, геолого-географічного, літературно-лінгвістичного, історичного (з філософським відділом) та економічного (з відділом економічної географії). 1936р. ХДУ було присвоєно ім'я щойно померлого російського письменника Олекія Горького (хоча той за життя не мав ніякого відношення до університету). Під час Німецько-радянської війни ХДУ було евакуйовано до міста Кизилорда в Казахстані, де він спільно з Київським університетом утворив Об'єднаний український державний університет. У 1943 – 1944рр. ХДУ повернувся до Харкова (перший після звільнення міста навчальний рік розпочався 1 листопада 1943р.). На 1977р. у складі університету діяли наступні факультети і відділи: механіко-математичний, фізичний, геолого-географічний, економічний, історичний, філологічний, іноземних мов, загальнонауковий, заочний та вечірній.

11 жовтня 1999р. Президент України Леонід Кучма своїм указом, “ураховуючи значний внесок Харківського державного університету у підготовку висококваліфікованих фахівців та розвиток науки”, надав йому статус національного та присвоїв ім'я його засновника – Василя Назаровича Каразіна. [1]

 

 

 

 

1.2 Відомі випускники та професори університету

 

Видатними професорами  університету до 1917 були: філологи –І. Срезневський, М. і П. Лавровські, О. Потебня, С. Кульбабкін; етнографи  –А. Метлинський, М.  Сумцов; історики – П.  Гулак-Артемовський, Д. Багалій, В. Бузескул, Є. Рєдін; правники і соціологи  –  І. Тимковський, М. Ковалеський Д. Качановський,; економіст – В. Левитський; статистик –О. Рославський-Петровський; математики  – В. Імшенецький, О. Ляпунов,  В. Стєклов, Т. Осиповський, К. Андреєв, М. Тихомандрицький; фізики  –Лапшин Василь Іванович, М. Пильчиків, Д. Рєжанський; фізико-хімік  –   М. Бекетов; хіміки – В. Тимофєєв, В. Данилевський, Є. Хотинський; ботаніки  – В. Арнольді, В. Палладін, А. Краснов; геологи  – Н. Борисяк,      І. Леваковський. На медичному факультеті викладали  – Є. Гордієнко, Т. Ванцетті; крім них, хірурги – М. Трінклер, В. Ґрубе; офтальмолог  –    Л. Гіршман; анатом – В. Воробйов; патофізіолог –  О. Репрєв, гігієніст  –А. Якобі та інші.

Серед видатних випускників університету у різні  часи були: математик  – М. Остроградський, статистики – М. Рклицький та П. Кеппен, біолог – І. Мечников, лікар – Ф. Цицурін; філолог – О. Потебня, історики – М. Костомаров,  Й. Т. Щербина, поетеса і прозаїк  І. М. Христенко та інші.

За радянської влади в ХДУ продовжували працювати відомі вчені дореволюційного періоду. Крім них, відомі математики – С. Бернштейн,  Н. Ахієзер, В. Марченко, Д. Синцов, А. Сушкевич; фізики  – О. Ахієзер, А. Вальтер, Є. Ліфшиць, А. Желіховський, астроном  –М. Барабашов, фізіологи – О. Нагорний, В. Нікітін, біохімік – В. Залеський, геолог  – Д. Соболєв, економіст  –  О. Ліберман, класичний філолог –А. Коцевалов, мовознавці і літературознавці  –  О. Білецький, Л. Булаховський. Викладачі ХДУ А. Коцевалов, О. Парадиський,  В. Державин, М. Оглоблин-Глобенко і Ю. Шевельов після 1943р. виїхали в еміграцію. Довголітнім не виборним ректором ХДУ після війни був біолог  І. Буланкін.

РОЗДІЛ 2. ЗАСНОВНИК ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ  –

В.Н. КАРАЗІН

2.1 Діяльність  В.Н. Каразіна

 

Василь Назарович  Каразін (1773 – 1842 рр.) – видатний український учений і просвітитель належав до активних діячів харківського культурного осередку, що діяв у другій половині ХVІІІ – першій третині XIX ст. і згуртувався навколо самобутнього українського мислителя і поета Г.С. Сковороди та його послідовників.

Свою активну громадську діяльність Каразін розпочав, склавши низку сміливих проектів-перетворень в Росії у початковий період царювання Олександра І. Він був одним з ініціаторів створення першого у Європі Міністерства народної освіти. За його ініціативою в 1803р. у Харкові був започаткований третій у Російській імперії університет. У 1819 – 1820 рр. Каразін був віце-президентом Вільного товариства любителів російської словесності, редагував журнал “Соревнователь просвещения и благотворения”.

В.Н. Каразін  залишив після себе ґрунтовні праці в різних галузях знань, але особливо цінними були його відкриття та винаходи в галузях харчової промисловості, метеорології та хімії. Самобутніми були його ідеї відносно використання електрики й одержання штучних діамантів.

Один із найосвіченіших людей Росії першої половини XIX ст., він увійшов у науку як різнобічний учений, автор ряду демократичних концепцій. Йому належить велика роль у розповсюдженні прогресивних ідей в Україні. Сучасники і нащадки порівнювали його діяльність в Україні з діяльністю Михайла Ломоносова в Росії і Бенджаміна Франкліна в Америці. З 1999р. ім’я В.Н. Каразіна присвоєно Харківському національному університету.

 

 

2.2 Пам’ятник  В.Н. Каразіну

 

Пам’ятник засновнику Харківського університету Василю Назаровичу Каразіну – один із перших пам’ятників у місті Харкові. У 1872 році за ініціативи відомого письменника Г.П. Данилевського Рада Харківського університету у зв’язку з наближенням (у 1873 році) 100-річчя з дня народження В.Н. Каразіна звернулася до уряду за дозволом почати збір коштів на спорудження йому пам’ятника. У жовтні 1874 року губернські земські збори асигнували на це 5 тис. крб. і ще 5 тис. крб. – на заснування стипендії імені Каразіна. Через кілька років міністром внутрішніх справ було затверджено “Положення про комітет для спорудження пам’ятника Василю Назаровичу Каразіну”. Очолив комітет ректор університету, а також до нього увійшли, крім професорів Д.І. Багалія, А.І. Дудуканова та інших, онук      В.Н. Каразіна, письменник і художник М.М. Каразін, його родич поміщик Богодухівського повіту І.І. Каразін і представники губернської земської управи. На відміну від традиційних тоді погрудь на високих п’єдесталах, було вирішено спорудити пам’ятник на повний зріст.

У 1903 році проект пам’ятника було схвалено земськими зборами і Радою університету. Місцем спорудження затвердили круглу площу на початку головної алеї Університетського саду (де зараз височить монумент Т.Г. Шевченку). У середині 1904 року модель скульптури була схвалена комісією Академії мистецтв, а в наступному році скульптура відлита на художньо—бронзоливарній фабриці в Петербурзі.

Урочисте відкриття  пам’ятника відбулося 20 червня 1907 року.

Пам’ятник декілька разів змінював місце свого розташування. У      1934 році пам’ятник було перенесено до університетського корпусу на Університетській вулиці (поруч з теперішнім культурним центром “Юність”).

У 1958 році пам’ятник  В.Н. Каразіну знову було перенесено до міського саду імені Т.Г. Шевченка.

У 2004 році пам’ятник  зайняв належне йому місце. Він був встановлений біля головного входу в університет, який з 1999 року носить ім’я свого засновника – Василя Назаровича Каразіна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна – провідний науковий та навчальний заклад України з понад 200-річною історією свого існування.

У рейтингу кафедри ЮНЕСКО “Топ-200 Україна” за результатами 2009 року університет посів третє місце серед усіх українських вищих навчальних закладів. За даними найбільшої у світі наукометричної системи Scopus, університет є третім серед наукових і навчальних закладів України за кількістю статей, опублікованих у провідних міжнародних наукових виданнях.

Сьогодні університет  має 20 факультетів, 125 кафедр, які готують  фахівців за 61 спеціальностями. У складі університету працюють 3 науково-дослідні інститути (астрономії, біології, хімії), Центральна наукова бібліотека, до фондів якої входять понад 3,5 млн. книг, Ботанічний сад, Музей історії університету, Музей природи, Музей археології та етнографії. На факультетах, у Центрі міжнародної освіти, Центрі довузівської підготовки навчається близько 16 тисяч студентів та слухачів, 500 аспірантів та докторантів. У підготовці кадрів та наукових дослідженнях беруть участь 308 докторів наук, професорів, близько 800 кандидатів наук, доцентів. Серед працівників університету – 15 академіків і членів-кореспондентів НАН України та галузевих академій. [2, с.11]

В університеті працюють 24 міжнародно визнані наукові  школи, він є найпотужнішим у  Лівобережній Україні центром підготовки кадрів вищої кваліфікації. Тут працюють понад 20 спеціалізованих рад з  захисту докторських та кандидатських дисертацій, щорічно захищається 10 – 15 докторських та не менш ніж 60 кандидатських дисертацій. Щорічно вчені університету публікують понад 60 підручників і 300 навчальних посібників, близько 60 монографій, понад 80 випусків “Вісника університету” та інших збірників наукових робіт, близько 2500 наукових статей та тез доповідей, зокрема, понад 400 статей у провідних міжнародних наукових журналах. Щорічно університет організує понад 150 міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-методичних конференцій. Університет здійснює різнобічне, тісне і плідне співробітництво з інститутами Національної академії наук України та галузевих академій наук України, продовжує розвивати відносини з галузевими інститутами та підприємствами. В інститутах НАН України створено 17 філій кафедр університету. У складі університету діє спільний з НАН України фізико-енергетичний факультет.