Зародження дисидентського руху

Зародження дисидентського руху 
У своєму прагненні за будь-яку ціну втримати суспільство під своїм жорстким контролем, проводити десталінізацію у визначених верхівкою межах тоталітарний режим зайшов у конфлікт із інтелігенцією. Наслідком цього стала поява на рубежі 1950—1960-х рр. руху українських інакомислячих — дисидентів, які відкрито висловлювали свої погляди і вимагали від влади змін у політиці. 
Дисидентський рух в Україні мав національно-демократичний відтінок. Він заявив про себе раніше, ніж у Москві, Ленінграді та інших містах Росії. Як прояв національно-визвольного руху дисидентство в Україні мало специфічні риси. 
У травні 1961 р. у Львові відбувся судовий процес над Українським робітничо-селянським союзом (УРСС), організованим 1959 р. Л. Лук'яненком. Програма УРСС мала на меті вихід України зі складу СРСР, що як право було зафіксоване у радянській Конституції. Л. Лук'яненко був засуджений до страти, з часом заміненої 25 роками ув'язнення і 10-річним засланням. 
1961 р. в Донецьку була засуджена група громадян, очолювана журналістом Г. Гаєвим. Такі ж політичні процеси відбувались у Рівному, Тернополі, Чернівцях, Ворошиловграді (теп. Луганськ), Києві. 
Певним підсумком діяльності дисидентів часів «відлиги» була праця Київського літературного критика Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», адресована 1965 р. П. Шелесту. В ній автор сміливо засуджував політику ігнорування громадянських прав українського народу, гостро критикував національну політику КПРС в Україні з точки зору тієї ж комуністичної ідеології (використовуючи цитати Леніна і Маркса), намагаючись цим показати розбіжності між словом і ділом в політиці радянського керівництва в Україні та інших республіках СРСР.

Економічні реформи у промисловості 
 
На середину 1950-х рр. Україна посідала вагоме місце у народно-господарському комплексі СРСР. Особливого розвитку набули машинобудування, металургія, легка промисловість та інші галузі. Водночас в середині 1950-х рр. виявились серйозні недоліки в системі управління народним господарством. Були надмірно роздуті штати в міністерствах і відомствах. Вичерпувало себе надмірно централізоване планування. За цих умов Хрущов висунув ідею реформи управління. Але при цьому не ставилося питання про повну відмову від адміністративно-командної системи, скасування централізації. Тому і реформи мали половинчастий характер. 
У лютому 1957 р. управління народним господарством було перебудоване за територіальним принципом через ради народного господарства (раднаргоспи). 11 раднаргоспів було утворено і в Україні. Така система створювала умови для введення госпрозрахунку, ефективного використання ресурсів і кадрів. При цьому зміцнювалась, зокрема, економічна самостійність України, оскільки всі підприємства на її території підпорядковувались республіканським органам. 
Одночасно певною мірою порушилась централізація управління галузями промисловості. Раднаргоспи не змогли комплексно вирішувати науково-технічні проблеми розвитку галузей. У 1950—1960-ті рр. склалася невідповідність між зростаючими масштабами виробництва і методами планування, прогнозування наслідків виробничої діяльності та матеріального стимулювання праці. Наприклад, в Україні був побудований цілий каскад гідроелектростанцій на Дніпрі, створювалися штучні моря. Як наслідок затоплювались і втрачались для рільництва великі масиви родючих земель. Теплові електростанції, хімічні комбінати отруювали навколишнє середовище. 
Разом із тим досить значне економічне зростання сприяло поліпшенню добробуту населення. Почалося збільшення заробітної плати, зріс випуск товарів народного споживання, завдяки величезному житловому будівництву сотні тисяч сімей, що раніше жили у бараках та комуналках, отримали ізольовані квартири. 
Але основні хвороби командно-адміністративної економіки так і не вдалося подолати. Вона, як і раніше, розвивалась екстенсивним шляхом і вимагала додаткового залучення матеріальних і людських ресурсів.

Дисидентський рух –  зародження  в  кінці  1950-тих.  Основні  центри  –

   Москва, Ленінград, Україна.  Вимагали:  а)  законність-конституційність;

   б) справедливість; в) мирні форми боротьби;  г)дотримання  прав  людини.

   Критикували:  а) радянський  устрій,  але  в  рамках  ідеології  Маркса-

   Енгельса;   б)   політику   30-40-вих,   репресії;    в)    бюрократизм,

   безгосподарність, безправ’я;  г) “рабство” селян, незадовільну  діяльність

   профспілок.

5)      підвищення освітнього рівня керівників сільськогосподарського виробництва. Якщо 1953 р. серед керівників колгоспів України вищу освіту мали лише 3%, середню спеціальну — 19%, то в 1960 р. 65,5% керівників колгоспів мали вищу та середню спеціальну освіту.

Позитивну роль відіграли також  застосування нових технологій, заохочення використання зарубіжного досвіду, отримання колгоспниками паспортів  та ін.

У 1958 р. Україною прокотився золотий дощ державних нагород: республіку та її 15 областей було нагороджено орденом Леніна, багатьом колгоспникам присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Це був рік тріумфу та ейфорії. Безумовно, порівняно з попереднім періодом успіхи в розвитку сільського господарства були. Проте вони могли б стати ще вагомішими та тривалішими, якби офіційна політика була послідовнішою. Візьмемо для прикладу лише один аспект — еволюцію державної політики щодо особистих підсобних господарств. Після смерті Сталіна — певне послаблення податкового пресу, припинення обов´язкових поставок державі тощо. Та вже в 1955 р. у два рази зменшено розміри присадибного господарства; 1956 р. встановлено грошовий податок з громадян, які тримали худобу в містах, а влітку 1959 р. прийнято Указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону утримання худоби в містах та робітничих селищах. Ще в 1956 р. Хрущов пропонував, щоб селяни продавали своїх корів колгоспам, а молоко одержували на трудодні, вважаючи, що особисті підсобні господарства втрачатимуть своє значення і незабаром зникнуть зовсім. Тому за 1954—1964 pp. поголів´я великої рогатої худоби в підсобних господарствах колгоспників в Україні скоротилося на 14%, поголів´я свиней — на 20%, а овець і кіз — на 53%.

Об´єктивна необхідність кардинальних змін в економіці та невпинне зростання в процесі реформ суб´єктивного фактора (насамперед впливу самого Хрущова) зумовили появу волюнтаристських, нереалістичних надпрограм. У галузі аграрної політики визначилися щонайменше три такі програми, свою данину кожній з них віддала й Україна.

Першою надпрограмою, яку було започатковано  на лютнево-березневому (1954) Пленумі  ЦК КПРС, стало освоєння цілинних земель. її суть полягала в освоєнні для  подальшої культивації майже 13 млн. га (пізніше цю цифру збільшили до 28—30 млн. га незайманих земель Казахстану і Сибіру). Вагому частину матеріальних та людських ресурсів для виконання цілинних проектів забезпечила Україна. Вже 22 лютого 1954 року на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Тільки в 1954—1956 pp. за комсомольськими путівками з республіки на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. Склад трудових колективів радгоспів, що утворилися на цілинних землях, майже повністю формувався з переселенців з України. Лише за 1961 р. колгоспи і радгоспи цілинних районів Казахстану отримали до 90 тис. тракторів та інших сільськогосподарських машин, виготовлених на підприємствах України.

1954 – освоєння цілини. 75 тис. працівників з України.  Відтік фахівців, техніки і ресурсів.                    1955 – КУКУРУДЗА!. 1961 року під “царицю полів” відведено 20% посівних площ.                         1963 р. вперше здійснено закупівлі хліба у США і Канаді.Реорганізація МТС – передача техніки у розпорядження колгоспів. Укрупнення колгоспів (з 19 295 у 1950 р. залишилось 9634).               Проблема неперспективних сіл.

Наступ на особисті присадибні господарства.

1957 – надпрограма   у тваринництві (“наздогнати і  перегнати”)

СОЦІАЛЬНА СФЕРА

• СОЦІАЛЬНА СФЕРА

• Збільшення мінімальної зарплатні та пенсій.

• Скорочення робочого тижня.

• Зниження пенсійного віку.

• Видача паспортів селянам.

• Скасування плати за навчання.

• Припинення практики примусових державних позик.

• Широкомасштабне житлове будівництво.

• Грошова реформа 1961 року.