Запорізька Січ: формування і встановлення Січі

 

 

 

 

 

 

Доповідь 

На тему: «Запорізька Січ: формування і встановлення Січі»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                                   Вик. ст. гр.  А-!5

                                                                                                                                                  Харченко Олександра

                                                                       ХНУБА 2012 

 

• Початки Січі.
• Топографія Запорізького краю.
• Міські (реєстрові) козаки.
• Характеристика козака.
• Гетьмани Запорозької Січі

 

 

Початки Січі

 

Сильніший розвиток козаччини  почався тоді, коли козаки опанували  простори нижче дніпрових порогів, т. зв. Низ або Запорожжя. Дніпро плив тут низовиною, розливався широко, ділився  на багато річищ та малих островів. На цих островах козаки знаходили для себе безмежний захист від татар. Бо доступ був важкий, найти дорогу серед лабіринтів річок було не легко. Деякі острови заросли лном, можна було найти добре місце оселитися, до того ж було досить звірят та риби. Козаки пробували тут не тільки і літі, але частина з них залишалася тут на зиму, живучи по землянках та зимовниках. Їх почали називати низовими козаками.

 

На Запоріжжі повстали також козацькі укріплення, січі. Цю назву виводять від слова "сікти", "рубати", запорожці забезпечувалися засіками, фортифікаціями з дерева. Від Січі пішла назва січові козаки, січовики.

 

Першу Січ чи власне городок на Запоріжжі збудував князь Дмитро Вишневецький. Це був заможний пан із Волині, мав значні маєтки, але кинув спокійне життя й цілою душею приліг до "козакування" і боротьби з татарами. В 1553 році Вишневецький зібрав "роту" козаків із пограничних осель, більше ніж 300 людей, озброїв їх і пішов на Дніпрові пороги. Там, на острові Мала Хортиця побудував замок і почав звідтіль воювати з татарами. Маючи опору у своїм замочку, він міг татарам шкодити більше ніж дотеперішні козаки-уходники.

 

Вишневецький полишив  по собі славу великого лицаря, у  піснях оспівували його під ім'ям Байда. В історії козацького війська він займає важливе місце. Він перший побудував на Запоріжжі замок, як бували тоді замки скрізь на Україні.

 

 

 

 

 

 Від Вишневецького  на Запоріжжі вже постійно  стояла козацька Залога. Січ не  мала ще означеного місця: козацький  кіш, тобто табор, переносився  з одного острова на інший, - але всі признавали Січ осередком цього Запорозького війська. Серед січових укріплень стояли курені для залоги, тут мала захист артилерія, тут резидувала старшина. На вічі збиралося військо для походів.

 

Хоч Запорозьке військо зростало під впливом литовського та польського воєнного устрою, але вся його організація, побут і звичаї пройшли зовсім окремий самобутній характер.

 

Топографія Запорізького Краю

 

Запорізькі козаки займали  величезний простір степів, прилежних до обох берегів Дніпра в його нижній течії, від східних кордонів Польського королівства і південної окраїни володінь українського і слобідського козацтва до ріки Бугу. З одного боку й уздовж правого берега річки калинки й до річки Кальміусу, що тече в Азовське море, з другого.

 

Весь простір землі зайнятої запорізькими козаками, мав переважно степовий характер. Запорізький степ мав своєрідну особливість: "відкритий, безмовний, всипаний природними пагорбами, переритий ярами й долинами, він іноді вражав очі чудовою грою зелені, інколи здавався висушеним пекучим промінням сонця".

 

Характерним явищем запорізьких  степів є так звані балки, яри  й байраки. Балками називають тут більші чи менші глибокі долини з пологими берегами, вкриті травою, часом лісом.

 

Характерним явищем запорізького краю був також брак лісу: ліси тут  росли лише в низинних місцях, найвологіших або найбільш суглинистих чи супіщаних, тобто по берегах рік, озер, лиманів, по річкових островах, схилах балок, ярів пагорбів.

 

Міські (реєстрові) козаки. Характеристика козака.

 

Багато козаків проживало й у порубіжних містах. Зокрема населення Канева у 1600 році налічувало 960 мешканців, що належали до стану міщан, і понад 1300 козаків з родинами. Як і січові, так і міські козаки ігнорували урядову владу, визнаючи лише старшин. Розуміючи марність будь яких спроб підпорядкувати далеку і непокірну січ, польський уряд, проте, сподівався залучити до себе на службу міське козацтво чи принаймні його частину.

 

В 1572 році король Сигізмунд  Август санкціонував утворення загону з 300 оплачуваних козаків на чолі з польським шляхтичем Садовським, який формально не підпорядковувався урядовим чиновникам. І хоч цей загін незабаром розформували, його поява стала важливим прецедентом - уперше польський уряд визнав козацтво чи принаймні його представників як окрему соціальну верству, що аналогічно іншим мала право на самоврядування.

 

Друга, більш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце у 1578 р., за правління короля Стефана Баторія. Король становив плату шести сотням козаків і дозволив їм розміститися у місті Терехтамирові свій арсенал шпиталь; за це козаки погоджувалися визнати за старших призначених шляхтичів та стримувалися від "самочинних нападів на татар", що часто ускладнювали зовнішні стосунки Речі Посполитої. Завдання цих негайно вписаних до реєстру козаків потягнуло полегшало в охороні кордонів, що не менш важливо, в контролі за перереєстрованими козаками. До 1589 р. реєстрових козаків налічувалось 3 тисячі.

 

В основному це були вихідці з місцевих мешканців, що остаточно сформувалися як козаки й мали значну власність. Так заповіт реєстрового козака на ім'я Тимко Волович включав будинок зі ставками для риби, ліси й пасовиська, 120 вуликів, 3 тис. золотих злитків.

 

Характеристика козака

 

Як за зовнішнім виглядом, так і за внутрішніми етносистемами  запорозькі козаки загалов були характерними типами свого народу і свого часу. За описанням сучасників, вони були переважно середнього зросту, плечисті, ставні, міцні і сильні, на обличчя повні, округлі, а від літньої спеки й степового повітря смагляві.

 

З довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем на тім'ї, у смушковій гостроверхій шапці, вічно з люлькою в зубах, справжній запорожець дивився якось похмуро, спідлоба, сторонніх спочатку зустрічав спочатку непривітно, вельми неохоче відповідав на питання, але згодом помаленьку лагіднішав обличчя його під час розмови поступово веселішало, живі проникливі очі засвічувалися вогнем, і вся його постать дихала мужністю, молодецтвом, заразливою веселістю й неповторним гумором.

 

Запорожець не знав ні "соб", ні "цабе", тому був здоровим, вільним  від хвороб, умирав більше на війні, ніж дома. Тепер народ слабкий і недовговічний:як дев'яносто років прожив, то й стежки під собою не бачить, а в давнину у сто років тільки у силу вбивався, тому запорожці жили довго й весело. А молодці були: він сів на коня - не струснувся, не здвигнувся. Торкнув ногами - і пішов, і пішов, і пішов. І тільки пилюка стовпом.

 

Щодо столітніх людей  запорізькі козаки були завжди привітними і гостинними.

 

На війні козак відзначався  розумом, хитрістю і умінням. Для  того щоб налякати ворога, запорожці  нерідко самі поширювали на свою силу і непереможність неймовірну чутку, змушуючи й інших вірити в це. У вільний від походів час запорізькі козаки любили лежати на животах, потеревенити, послухати розповіді інших.

 

Гетьмани Запорізької Січі

 

На Русі за тогочасною урядовою формулою встановлені в тих трьох  націях три рівні Гетьмани з правом намісників Королівських і Верховних воєначальників і з ім'ям:

одного - Коронного польського,

другого - Литовського,

третього - Руського.

 

На утриманні гетьманів  та інших важливіших урядників визначено  староства, або рангові села та інші угіддя, а для резиденції малоросійського  гетьмана призначено місто Черкас, що лежить понад Дніпром нижче  Києва: провінційний же поділ землі  був на воєводства і повіти, і  Руських воєводств засновано  тоді чотири: Київське, Брацлавське, Волинське та Чернігівське, сукупно з Сіверією, названою Сіверію Дукату. Чини урядові та самі Гетьмани з урядниками міськими і земськими вибиралися з поміж лицарства вільними голосами і стверджувалися королем і сенатом; а Сенаї складався з осіб, вибраних сеймом, або загальними зборами, які складали Депутати, посланці народу, що склався тоді з трьох класів шляхетства, духовенства та поспільства.

 

Шляхетство за прикладом  всіх народів і держав у природній спосіб складалося із заслужених, відмінних у землі родів і завжди на Русі воно іменувалося лицарством, що обіймало в собі Болярів, які походили з князівських родин, упорядників по виборах і простих воїнів званих Козаками з породи, які видаючи з себе всі чини виборами і їх по виконанню урядів в попереднє звання вертаючи творити один лицарський стан, споконвіку таким самим статутним правом затверджений, і вони мали вічною власністю своєю одні землі з угіддями, а поспільством володіли по правах і рангах.

 

Після об'єднання Малої Росії з Державою Польською першими в ній Гетьманами заставлено нащадків природних князів Руських Вітольдів, Ольговичів і Острозьких. По гетьманові Ленцкоронському обрано на гетьмана Дмитра Вишневецького, і він, бувши Гетьманом в час мирний, прославився громадянськими чеснотами, відбудовував поруйновані міста "публічні будівлі", наглядав за правосуддям і правлінням земських та городських упорядників, заохочував народ до трудолюбства, торгівлі та господарських закладів і всіляким способом допомагав йому одужати після руйнівних воєн, за що був пошанований батьком народу.

 

По смерті гетьмана Вишневецького  року 1514-го обрали гетьманом Евстія Ружинського, котрий змолоду навчившись і подорожуючи довго на чужих  краях, а найбільше по Німеччині  і Франції, надбав у різних науках, особливо у військовій, великих знань. Першим його заходом було провести а Малоросії реформу військову і влаштуванню його в інший од кам'яного способу.

 

Війська ті за стародавнім  звичаєм рахувалися в житлах своїх  по околицях з одного селища і по куренях з кількох селиш об'єднаних, і називалися всі мешканці курінною, або околичною шляхтою, служиві них - старі товариством, а молоді - Козаками, курені і околиці управлялися обраними з них отаманами й товаришами, які й маловажні незгоди між ними розбирали та мирили їх; а по землських суперечках та назвах і по важливих справах розбиралися і судилися у повітових та городських судилищах.

 

По службі ж відомі були хорунжими повітовими, які чинили перегляди і описи козаками і їхній зброї, і у них зустрічалися прапори, або хоругви повітові під сторожею товариською, на яких герби були - з одного боку повітовий, а з другого - національний. Та коли виникла потреба збиратися війську у походи, то від хорунжих оповіщали по куренях аби збиралося військо на призначені найвищим начальством збірні місця, якими часто були Біловіж на Ніжином, та Крилов з Дніпром та інші, де із зібраних козаків складалися полки і сотні і в них вибиралися вільними голосами всі чиновники вищі і нижчі, які в тих чинах вважалися лише в час служби або походу, а вернувшись додому, поверталися у попередній стан з назвою товаришів, себто заслужених і з увагою в голосах, якими від інших мали перевагу.

 

По скону Гетьмана Ружинського  року 1534-го вибрано Гетьманом із Осавулів Генеральних Венжика Хмельницького. Він, діставши повеління від короля Жиг мунда першого відбивати військом велику Орду Татарську, яка збиралася була з Криму й Бессарабії і пробивалася через Молдавію та Волинь до Польщі на грабіж та її спустошення виступив з військом своїм реєстровим на Волинь, а полки, розчленивши на багато ватаг розіслав для прикриття кордонів з того боку, звідки йшли татари, повелівши їм нападати на татар в часи їхніх походів та нічлігів і відходити від них, подаючись до головного війська, татари обурені такими маневрами вважаючи всі війська, що нападали на них малозначущими, які їм відбити і прогнати завжди можна йшли далі безпечно і посунулись на табір гетьманський біля міста Засловля, татари вражені несподіваним нападом і будучи збиті сильнім залтом, і оточені з двох сторін військовими злякалися, замішалися і розбіглися в розтіч полем.

 

Після смерті гетьмана Вижика Хмельницького гетьманом був вибраний із воєвод князь Михайло Вишневецький. Гетьман з полками реєстрових козаків вирушив у похід з міста Черкасу і йдучи походом приєднав до себе прокирдонні охоронні війська і частину запорозьких козаків, і з тими силами, перебираючись степами досяг міста Астрахані, а там оглянувши табори турецькі і татарські, що стояли нарізно побіля міста, розташував свій табір вище від ворожих над рікою Волгою і укріпивши його шанцями та артилерією звелів робити наїзниками своїм часті мар міцелі або перестрілки, біля таборів ворожих, а сам тим часом сильним корпусом кінноти кожен день наїздив на табір турецький, і обходячи навколо з мушкетною перестрілкою, до свого табору повертатися.

 

Року 1579-го був вибраний Гетьманом  з полковників Павло Підкова. Гетьман спорядивши сім полків реєстрових козаків і два охочекомонних, вирушив з ними на Валахію. У двох битвах Малоросійське військо волохів розбили. Але напали на Підкову зненацька в самому долі, відтяли йому сокирою голову, поклавши її на поріг, а з ним убили одного старшину і двох козаків малоросійських. Тіло підкови з головою поховали козаки з почестю в Канівському монастирі.

 

На продовження на Малоросію  польських утисків полки малоросійські  погоджені на послух короною гетьмана, а решта порозумівшись з козаками запорозькими року 1598-го вибрали собі з гетьмана Петра Конашевича - Сагадачного  і він перший почав писатися гетьманом  Запорозьким, а по сьому і всі наступні гетьмани в титулах своїх додавати військо запорозьке почали.

 

7-го серпня року 1647-го  на Запорізьку січ прибув Хмельницький, де знайшов готових і здатних  до бою козаків лише трохи  більше як триста чоловік, а решта розпорошені були по їхніх промислах ловитвах, рибних та звіриних. До них примикав і зібрав Хмельницький режєтрових козаків, котрі лишилися були від командування гетьмана та по зимівниках запорозьких проживали, три тисячі сто п'ятнадцять чоловік, яким і оголосив волю Королівську, як дозвіл на оборону вітчизни і закликав їх підняти зброю супроти поляків, спільних своїх супостатів.