Законодавча основа реформи. Регіональні особливості проведення реформи

http://statehistory.ru/399/Zemskaya-reforma-Aleksandra-II-i-eye-znachenie-dlya-Rossiyskoy-imperii/

4. Судова реформа 1864, в Росії реформа судової системи і судочинства; сама послідовна з буржуазних реформ 60—70-х рр. (див. також статті Селянська реформа 1861, Земська реформа 1864 ) . Викликана капіталістичними стосунками, що розвивалися в країні, С. р. відобразив класові інтереси буржуазії. Проводилася на основі судових статутів, прийнятих 20 листопада 1864: «Установа судових встановлень», статути кримінального і цивільного судочинства, статут про покарання, що накладаються світовими суддями. На околицях Росії статути вводилися із значними змінами; остаточно процес був завершений лише до 1896.

В судових статутах відбитий ряд буржуазних принципів судоустрою і судочинства: відділення суду від адміністрації, незамінність суддів і слідчих, створення суду присяжних, установа адвокатури, проголошення гласності, усності і змагальності процесу, вільна оцінка доказів; виборність деяких судових органів (світових судів). В той же час С. р. зберіг ряд елементів колишнього станового суду: участь в процесі станових представників, особлива підсудність справ вищих посадових осіб, збереження селянських, «інородчеських» і духовних судів і ін.

  Були створені дві системи судів — світові і загальні. Світові суди розглядали дрібні кримінальні і цивільні справи. Створювалися світові суди в містах і повітах. Як правило, кожен повіт складав світовий округ (всього було створено 108 округів), що розділявся на світові ділянки. Дільничні світові судді здійснювали правосуддя едінолічно. Вибиралися світові судді (дільничні і почесні) земськими зборами (у столицях — міськими думами) повітів і затверджувалися на посаді 1-м-коду департаментом Сенату. Апеляційною інстанцією для дільничних суддів був з'їзд світових суддів, що складався зі всіх світових суддів (у тому числі і почесних світових суддів) округу. Нагляд за органами світової юстиції здійснювали міністр юстиції, судові палати і касаційний департамент Сенату. У прибалтійських губерніях, на Північному Кавказі і в Закавказзі світові судді не обиралися, а призначалися міністром юстиції; у Польщі в сільській місцевості світових судів не було взагалі, в містах світові судді призначалися урядом.

  Система загальних судів включала окружні суди і судові палати (одна на декілька судових округів). Окружний суд розглядав кримінальні і цивільні справи, що перевищували підсудність світових суддів, проте з їх ведення були вилучені справи про злочини за посадою, досконалих особами, що мали чин вище за титульного радника. Поділа про злочини або провину, за які законом були покладені покарання, сполучені з позбавленням всіх прав стану або всіх особисто привласнених прав і переваг, слухалися за участю засідателів присяг . Апеляційною інстанцією для окружного суду була судова палата (апеляція з приводу вироку, винесеного судом присяжних, не допускалася). Верховним і касаційним судом, а також найвищим органом судового нагляду був Сенат де існували два касаційні департаменти — цивільний і кримінальний, Сенат міг також розглядати деякі справи по першій інстанції.

  При окружних судах і судових палатах полягали судові слідчі, судові пристави, прокуратура; крім того, при судових палатах — рада повірених присяг . Судові слідчі проводили попереднє слідство під наглядом прокуратури і підкорялися окружному суду і судовій палаті. Прокуратура полягала при загальних судах і при Сенаті (при окружному суді — прокурор окружного суду і декілька товаришів прокурора, при судовій палаті — прокурор судової палати і його товариші, при касаційних департаментах Сенату — обер-прокурор і його товариші). Вище спостереження за прокуратурою здійснював генерал-прокурор (з 1802 їм був міністр юстиції).

  С. р. мав прогресивне значення, бо нова судова система замінила собою украй роздроблену систему судів (суди по станах, по роду справ, з безліччю інстанцій, де справи велися на основі інквізиційного процесу, при закритих дверях, слідчі функції здійснювала поліція, і т. п.). Проте значення С. р. 1864 зменшувалося рядом положень судових статутів: вилученням деяких категорій справ з компетенції суду присяжних (у тому числі про державні злочини), збереженням системи заохочень суддів місцевою адміністрацією, яка представляла їх до чергових чинів і орденів, і т. д.

  З 70-х рр. в період реакції почався відступ від проголошених принципів.

 С. р. був підданий тому, що корінному передивляється раніше ін. реформ 60-х рр. У 1866 з ведення суду присяжних були вилучені справи про друк; законом 19 травня 1871 були затверджені Правила про порядок дії членів корпусу жандармів по дослідженню злочинів, що передали дізнання у справах про державні злочини у ведення жандармерії. 7 червня 1872 була прийнята нова редакція розділу про судочинство по державних злочинах «Статуту кримінального виробництва», що закріпила створення Особливої присутності правітельствующего Сенату (за участю станових представників) для розгляду цієї категорії справ. Законом від 9 травня 1878 «Про тимчасову зміну підсудності і порядку виробництва справ по деяких злочинам» був різко скорочений круг справ, що розглядалися судом присяжних; законами від 9 серпня 1878 і 8 квітня 1879 розгляд справ про державні злочини і особливо небезпечні злочини проти порядку управління був переданий військовим судам. Прийняте 14 серпня 1881 «Положення про заходи до охорони державного порядку і суспільного спокою» ще більш розширило компетенцію військових судів і звузило круг процесуальних гарантій в загальних судових встановленнях. Завершенням судовою «контрреформи» з'явилася судово-адміністративна реформа 1889 .

Військові реформи

Військові реформи 1860—1870-х pp. — складова частина царських реформ 60—70-х pp.; були викликані скасуванням кріпацтва, розвитком капіталістичних відносин, розвитком військової техніки, неспроможністю кріпосницької організації армії, яка проявилася в Кримській війні 1853—1856 pp., і прагненням уряду зміцнити армію в умовах зростання озброєнь європейських країн. Військові реформи проводилися під керівництвом військового міністра Д. Мілютіна. Одним із завдань реформи було скорочення армії в мирний час при значному збільшенні її під час війни за рахунок створення навченого запасу. Скорочення складу армії з 1132 тис. чол. (1864) до 742 тис. (1867) дозволило збільшити навчений запас до 1870 р. до 553 тис. чол. У1862—1864 pp. була проведена реформа місцевого військового управління: створено 15 військових округів на чолі з командуючими військами округу. У1868 р. було реорганізовано Військове міністерство, внаслідок чого всі галузі військового управління й війська були підпорядковані військовому міністру. У1868 р. затверджено нове положення про польове управління армії у воєнний час. Для підготовки офіцерських кадрів замість кадетських корпусів створювалися військові гімназії і військові училища (1863— 1864), а також юнкерські училища (з 1864) для осіб, що не мали середньої освіти. Поліпшилася вища військова освіта в академіях (Миколаївській Генштабу, Артилерійській та Інженерній); створена Військово-юридична академія (1867).

Швидка мобілізація прусської армії та її перемога у франко-прусській війні 1870—1871 pp. прискорили введення загальносословної військової повинності (1874) в Росії. Згідно із законом 1 січня 1874 р. призиву на військову службу підлягали особи всіх класів і станів з 21 року; загальний термін служби становив 15 років, з них 6 — дійсної і 9 — у запасі. Для осіб, які мали середню і вищу освіту, термін дійсної служби скорочувався (від 4 років до 6 місяців). Існували значні пільги за сімейним станом (не призивалися єдині в сім'ї сини і єдині годувальники сім'ї тощо). Звільнені від призову зараховувалися в ополчення, що призивалося лише під час війни. Козаки проходили військову службу на особливих умовах.

КОНТРРЕФОРМИ В РОСІЇ

80 -х — початку 90-х рр. 19 ст. - загальнодерж. політ, курс, здійснюваний у Росії за царювання Олександра III і спрямований проти бурж. реформ 60—70-х рр. Цар. уряд почав послідовно скасовувати інститути і принципи, запроваджені в результаті реформ. Були частково ліквідовані суттєві бурж. перетворення, відновлено частину дореформ. порядків.

Насамперед це торкнулося нар. освіти. З 1884 уряд обмежував створення поч. шкіл м-ва нар. освіти та збільшував кількість церк.-парафіял.

шкіл Синоду. Заборонялося приймати до гімназій дітей дрібних крамарів, челяді тощо. Були прийняті нові статути реальних уч-щ і гімназій, які вносили істотні зміни в систему освіти (збільшувався строк навчання у класич. гімназіях до 8 років, між ун-тами та реальними уч-щами створювався штуч. розрив у програмах з метою закрити шлях до ун-тів дітям різночинців тощо). 1884 новим університ. статутом ліквідовано автономію професорської колегії і встановлено призначення м-вом ректора, деканів і професорів, збільшено роль попечителя навч. округу в управлінні ун-тами тощо. Спробою реставрації кріпосн. порядків було введення у 1889 інституту земс. начальників. На ці посади призначалися виключно дворяни. Вони мали право втручатися у рішення сільс. зборів, призначення та звільнення посад, осіб, застосовувати до селян різні покарання: штраф до 6 руб., арешт до 3 днів, тілесні покарання. 1890 прийнято нове Положення про земські установи, яке внесло обмеження у земс. реформу. Були внесені зміни у виб. систему земств. Три курії збереглися, але в першій було введено становий принцип — обирати і бути обраними могли тільки поміщики. Селяни обирали лише кандидатів до повітових земс. зборів, а далі губернатор з їх числа призначав гласних. Земства було поставлено під контроль і нагляд держ. адміністрації: обрані голови пов. та губ. земс. управ затверджувалися відповідно губернатором і міністром внутр. справ; усі постанови земс. управ затверджувалися губернаторами або міністром внутр. справ, і вони мали право їх скасовувати; виборні земські службовці включалися до загальноадм. системи. Було утворено спец, установу — губернські в земських справах присутствія. Ці обмеження перетворили земства у виконавчі госп. органи при місц. адміністраціях.

1892 проведено міську контрреформу. Нове Міське уложення 1892 різко підвищило майн. ценз при виборах, внаслідок чого прикажчики і дрібні крамарі були позбавлені права обиратися до міських дум. Цього права не мали також євреї. Посилився нагляд за органами міського самоврядування з боку урядових адм. органів: було утворено заг. установи для земс. та міських органів самоврядування — губернські в земських та міських справах присутствія, які очолювали губернатори.

Найб. змін зазнали суд. система та її принципи: суттєво обмежено незалежність суд. влади і надано право адм. органам втручатися у діяльність судів, скасовано принцип незмінності суддів, утворено вище дисциплінарне присутствиє з правом зміщення та переміщення суддів, обмежено принцип гласності, запроваджено слухання за зачиненими дверима широкого кола справ, а також нові правила складання списків присяжних засідателів, які повністю виключали можливість участі у суд. процесі дем. та ліберальних елементів, тощо. Істотно обмежувалася компетенція суду присяжних, з його ведення вилучено важливі категорії справ: про пресу, про політ, злочини, злочини проти порядку управління, про вбивство або замах на вбивство посад, осіб тощо. Законом від 12(24).VIІ 1889 у більшості губерній країни ліквідовувалася мирова юстиція і замість неї впроваджувалася складна система судів для розгляду справ, які раніше належали до компетенції мирової юстиції. Земс. начальники, міські судді та пов. члени окруж. суду призначалися, а не обиралися. Названим законом було також скасовано стрижневий принцип судової реформи — відокремлення судової влади від влади адміністративної.

Відбивши рев. хвилю на межі 70—80-х pp., уряд Олександра III перейшов до відвертої реакції. Цар. маніфест від 29.IV(11.V) 1881 проголосив непохитність самодержавства. Згідно з Положенням про заходи з охорони державного порядку і громадського спокою від 14(26).VIII 1881 на місцях у разі необхідності могла бути введена одна з двох стадій виняткового стану: посиленої або надзв. охорони. Широкі повноваження в адм. та суд. сферах надавалися генерал-губернаторам (губернаторам), градоначальникам: право закривати збори, пром. і торг, заклади, забороняти органи друку, право арешту та вислання в адм. порядку, право видавати обов'язкові постанови з метою захисту громад, порядку, за порушення яких винні підлягали арешту на строк до 3 місяців або штрафу до 500 руб. 18(30).VI 1892 царизм увів ще одну стадію виняткового стану — воєнний стан, за якого вся влада передавалася військовим установам і до цивільних осіб застосовувалася військова юрисдикція.

Літ.: Виленский Б. В. Суд. реформа и контрреформы в России. Саратов, 1969; Литвак Б. Г. Переворот 1861 года в России: почему не реализовалась реформаторская альтернатива.