Язичнецький культ Давньої Русі

    Однією з більш стихійних форм  язичницьких святилищ були споруди  правильної круглої форми, з двома валами. Більша частина городищ – святилищ знаходилась просто неба, часто на них були по колу розташовані будівлі, що призначались для ритуальних бенкетів, для вживання жертовної їжі – "требища". Крім круглих городищ-святилищ існували і масові. Б. Тимущуком та І. Русановою в Подніпров’ї були виявлені городища, що були віднесені до святилищ. Святилище у с. Ржавинці в Чернівецькій області датується IХ – Х ст.. У святилищі було виявлено чотиригранний кам’яний стовп, вірогідно, це був ідол. Зображення на ідолі не збереглось. Святилище розташовувалось на пагорбі над поселенням. Ржавинецьке святилище відповідає описам письмових джерел: "И нача княжити Володимер В Києвє єдин, и постави кумиры на холму" [22; с. 224].

    Невелику центральну площу з ідолом в її центрі називали капищем. Кап, капище – зображення, ідол, кумир [9; с. 220]. Требище – місце, де приносили жертви. Основа його – "треба" жертва, жертвоприношення. Требами називали здійснення основних обрядів і у православному культі [22; с. 227].

    У Верхньому Подністров’ї, було  досліджено ще декілька городищ-святилищ: у с. Бабине на Дністрі, схоже  городище відоме в Кулешівці  на Буковині.

    У Новгороді, в урочищі Перинь, було відкрито святилище Перуна. Археолог В.В. Сєдов вважає, що це центральне святилище літописних словян новгородських. Святилище було у вигляді правильного кола діаметром 21 м., ця частина святилища була підвищена і оточена кільцевим ровом. У центрі кола виявлена яма від стовпа – ідола. Перед ідолом знаходився жертовник. Рів, що оточував культову площадку, мав вигляд квітки з вісьмома пелюстками. В кожному такому виступі-пелюстка запалювалося ритуальне вогнище [10; с. 230]. Київський літописець згадує про встановлення Перуна у Новгороді. Існувало два культа богів у Новгороді та Києві – культ Велеса/Волоса і культ Перуна. Ідол Велеса знаходився у південній частині новгородського дитинця. Але київський князь на чолі пантеону оставив Перуна, і культ Велеса його, вірогідно, мало цікавив. Тому було побудовано у місті святилище Перуна у витоків Волхви [2; с. 256].

    Було відкрито ще два такі  капища, що були розташовані по  обидві сторони капища Перуна. Вірогідно, що капищу Перуна  передували три святилища. Скоріш  за все, воєвода Добриня, що  був призначений до Новгорода  ввести культ Перуна, змінив місцевого новгородського ідола, що стояв біля Волхова. Коли саме були знищені бокові капища встановити неможливо. Три перинських капища могли бути збудовані в IХ ст. на честь Рода і двох Рожаниць [18; с. 9-10]. Звісно, святилища будувались не тільки у великих містах, також могли знаходитись у невеликих поселеннях.

    Більшість святилищ мали своїх  ідолів. Найбільш розповсюдженими  були ідоли з дерева, за описами  вони являли собою стовпи, в  горі яких зображувалась людська  голова. Без сумніву, ідоли мали велике значення, а їх зображення (іконографія) посідають чільне місце у світоглядній системі.

    За ступенем зображення людського  тіла вони поділяються: зображення  тільки голови і зображення цілого божества [9; с. 47]. Існували і маленькі домашні ідоли, що були виготовлені з дерева. Їх ставили на кутових поличках в "червоному кутку".

     Скульптурна композиція Збруцького  ідола, що був знайдений в  1848 р. в річці Збруч біля  села Гусятина на Тернопільщині,  являє собою чотирикутний стовп із розміщеними на кожному із чотирьох боків площинними зображеннями, розділеними на три яруса. На нижньому з ярусів зображено фігуру чоловіка з вусами в трьох проекціях, який підтримує середній ярус. На другом – зображені фігури чоловіків і жінок, що взялись за руки; на верхньому розміщені фігури божеств, що увінчані єдиною загальною шапкою. Вірогідно, ця спільна шапка виявляла вірування слов'ян в єдине божество, що був пращуром усіх богів. Чотири божества інтерпретуються дослідниками таким чином: у центрі на головному лицьовому боці зображено богиню Мокошь з рогом достатку в руці; ліворуч від неї – воїн з мечем і конем, скоріш за все це зображення Перуна; праворуч – богиня шлюбу Лада з каблучкою в руці, а на тильній грані зображено божество без атрибутів [22; с. 342 – 346].

    Отже, ідоли слов'янських богів  зазвичай робились з дерева, рідше  з каменя з додаванням коштовних  каменів та металів; відповідно  до функцій богів, зображались  вони з різними атрибутами. Можливо, у слов’ян вже були жерці, проте в окремих випадках ритуал правили старійшини або князі, в похованнях останніх (наприклад, у кургані Чорна могила в Чернігові). Ще одним важливим джерелом для реконструкції релігійних поглядів слов'ян у дохристиянські часи служать поховальні пам'ятки - матеріальне відбиття тісно пов'язаного з ідеологічними поглядами ритуалу. Найбільш раннім у слов'ян був обряд кремації, який для пам'яток кінця I тисячоліття н.е. фіксується в двох стадіях: трупоспалення на стороні і на місці майбутнього поховання. У першому випадку померлих спалювали на загальному для усієї громади вогнищі. Як і в пізніших похованнях (за обрядом інгумації) небіжчикові клали різноманітний інвентар: побутові речі, прикраси, амулети-обереги, кераміку, іноді знаряддя праці та жертовні страви. В багатих похованнях зафіксовані ще предмети озброєння й спорядження воїна, в окремих комплексах виявлені загнуздані коні та вбиті слуги (найчастіше - наложниці). В окремих могилах небіжчиків не виявлено – то були меморіальні споруди (кенотафи) на честь померлих далеко від домівки [23; с. 259].

     Святилища слов’ян були як  у великих містах і мали  всезагальний характер, так були  і окремі місця в яких проводились  обряди і моління – у гаях, біля водоймищ тощо. Язичество  було визначальним чинником у  житті й ідеології східних слов’ян, що знайшло широке відображення в матеріальних пам’ятках VІІІ-ІХ ст. [22; с. 341]. 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

   Язичництво  давніх слов’ян – це неповторний  слов’янський варіант загальнолюдського  язичницького масиву вірувань, що формувався упродовж багатьох тисячоліть. В процессі його генези народжувалися нові оригінальні елементи поглядів на структури Всесвіту, його походження тощо. Через віру, шляхом виконання магічних дій, людина намагалася вплинути на досягнення поставленої мети: захистити врожай, вилікувати хворого чи забезпечити спокій домашнього вогнища. Словом, людина тут виступала переважно активним початком, а не лише жертвою сил природи, як це донедавна трактувалося багатьма дослідниками. Ще більша активність людини проявлялася там, де вона могла спиратися на власний досвід: ця активність реалізувалася через систему прикмет, віщувань і передбачень – усього того, що одержало назву двовір’я.

      Релігія завжди є способом духовного пізнання людини,її звя`зку з духовними сутностями рідного народу та рідної природи,а рідна мова надає їм рідних імен.

   З точки зору, власне, системи вірувань, між християнством та язичницькими віруваннями слов’ян спостерігається  певна спорідненість, що обумовлювалось такими чинниками: світом керує вища сила, що його створила; існує безліч другорядних сил, які керують різними розділами природи; вони дуалістичні, поділяються на добрих і злих духів; засобами впливу на вищу силу є магічні обряди та жертвоприношення.

   Багатство духовних образів свідчить про багатство  духовної культури народу. Слов`янська міфологія зберегла уявлення про розлитість Бога в природі, у всьому живому. Таке богорозуміння в науці отримало назву іманентності Бога. Множинність імен Бога-Богів переконує нас у тому, що різроманітність божественних проявів – ознака життєздатності етнічної релігійної системи.

Список  використаних джерел та літератури 

1.Асєєв Ю.С. Розповіді про архітектурні скарби. – К.: Радянська школа, 1976. – 183 с.

2.Асєєв Ю.С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. – К.: Мистецтво, 1980. – 214 с.

3.Афанасьєв А.Н. Народные русские сказки.– М.:Альфа-Книга,2008.– 1087 с.

4.Болтарович З.Є. Народна медицина українців. – К.: Наукова думка, 1990. – 232 с.

5.Брайчевский М.Ю. Утверждение християнства на Руси. – К.: Наукова думка, 1989. – 205 с.

6.Горелов М.Є., Моця О.П., Рафальський О.О. Цивілізаційна історія України. – К.: ТОВ УВПК "ЕксОб", 2005. – 632 с.

7.Іванченко М.Г. Дивосвіт. – К.: Рад.школа, 1991. – 200 с.

8.Кислюк К.В.,Кучер О.М. Релігієзнавство.–К.:Кондор,2007.– 636 с.

9.Крип’якевич І. Історія української культури. – К.: Либідь, 2002. – 656 с.

10.Кузьмин А. Падение Перуна. Становление християнства на Руси. – М.: Молодая гвардия, 1988. – 240 с.

11.Левин И.В. Двоеверие и народная религия в России. – М.: Индрик, 2004. – 216 с.

12.ЛюбимовЛ.Д. Искусство Древней Руси.–М.:Просвещение,1981.–335 с.

13.Моця О.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства. Навчальний посібник. – К.: Глобус, 1996. – 224 с.

14.Наулко В.І. Культура і побут населення України. – К.: Либідь, 1993. – 284 с.

15.Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. – К.: Обереги, 1992. – 88 с.

16.Носова Г.А. Язычество в православии. – М.: Наука, 1975.– 151 с.

17.Павлюк С.П. Українське народознавство.–К.:Знання, 2006. – 568 с

18.Рыбаков Б. А. Язычество древних славян.–М.:Наука,1981. – 608 с.

19.Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси.–М.: Наука, 1987. – 790 с.

20.Скуратівській В. Вінець. – К., 1994. – 200 с.

21.Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К.: В, 1992. – 600 с.

22.Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України/Курс лекцій.–К.: Либідь, 1992. – 376 с.

23.Чубатий М. Історія християнства на Русі-Україні. – Рим – Нью-Йорк., 1965. – Т.1. – 730 с.

24.Яковенко Н. Нарис історії України.– К.: Критика, 2006. – 582 с.

25.Ямпольская Т. История русской культуры.– М.:Эксмо,2007.– 832 с.