Воєнний комунізм

       "Воєнний комунізм" — це модель державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. З одного боку, він був реакцією на критичні обставини, і тому являв собою набір вимушених тимчасових заходів, з іншого — його реалізація на практиці стала спробою безпосереднього переходу до нового суспільного ладу.

Походження терміну та суть “воєнного комунізму”

       Термін військовий комунізм вперше з’явився тільки після того як було оголошено про перехіду до непу, у березні 1921 року, коли В. Ленін заявив: «Надто поспішний, прямолінійний, непідготований «комунізм» наш викликався війною й неможливістю ні дістати товари, ні пустити фабрики». Одночасно із взяттям терміну в лапки пропонувалася схема пояснення провалу політики, яка передувала непові: обумовлена війною господарська розруха. Насправді, однак, саме розруха стала наслідком цієї політики, адже громадянська війна розпочалася фактично тільки з літа 1918 року, тобто одночасно з активним проведенням політики воєнного комунізму, і відповідно він ніяк не міг бути реакцією на неї. Дійсно, проводився воєнний комунізм в складні часи громадянської війни і багато заходів були реакцією на поточну ситуацію, однак в своїй основі «воєнний комунізм» був аж ніяк не воєнним, а саме безпосередньою спробою побудови комуністичного ладу. Тож усю політику воєнного комунізму слід розглядати не як вимушені дії більшовиків, а як їх навмисну програмну політику. Воєнний комунізм був не «збоєм» системи — це був закономірний результат втілення в життя комуністичної доктрини.

Складові політики "воєнного комунізму" такі:

       — введення (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо);

       — націоналізація всіх підприємств;

       — централізація розподілу сировини і готової продукції;

       — заборона свободи торгівлі (листопад 1918 p.), згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів;

       — мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності;

       — введення (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства

Одержавлення промисловості

       Одержавлення промисловості провадилося в формі націоналізації. Націоналізація стосувалася не лише великих, а й середніх та дрібних підприємств. Здійснити її єдиним актом виявилося неможливим (як неможливо в наші дні відразу здійснити приватизацію). З’явилося поняття «червоногвардійської атаки на капітал», суть якого полягала в «перетравлюванні» управлінськими органами держави відчужених у власників підприємств. Соціалізація землі і націоналізація банків, залізниць, морського і річкового транспорту розпочалися ще в кінці 1917, у травні 1918 відбулася націоналізація цукрової промисловості і заводів транспортного машинобудування, у червні 1918 — нафтової, промисловості і великих підприємств усіх інших галузей. З літа 1919 прискореними темпами націоналізувалися середні підприємства, а з 29 жовтень 1920 — усі дрібні підприємства. Органи управління не встигали «перетравлювати» підприємства, внаслідок чого вони зупинялися.

Централізація

Над одержавленими підприємствами почав стрімко розгалужуватися управлінський апарат у вигляді главків (головних управлінь) Вищої ради народного господарства (ВРНГ), центрів, трестів і т.п. Вся ця система відома ще й під назвою «главкізм». Головні комітети (Головпраця, Головторф, Головтекстиль, Головшкіра, Головодяг, Головпал, Голов-крохмаль та інші) стали основою управління найважливішими галузями економіки. В них зосереджувався увесь розподіл сировини і напівфабрикатів та виробленої продукції. Усі проміжні ланки в управлінні скасовувалися: гол. комітети безпосередньо керували підприємствами і прямо підпорядковувалися Президії ВРНГ. Схема управління була спрямована на втілення в життя умоглядних схем безтоварної економіки, намагалася здійснити нездійсненне — налагодити управління з одного центру всією масою підприємств.

Система розподілу та продовольча програма

       Продовольча диктатура, яка була уведена декретами ВЦИК від 9 і 27 травня 1918 р. показала свою неефективність: було зібрано менш 10% запланованого зерна. Це, у свою чергу, викликало масові повстання селян, які підтримали антибільшовицькі сили. Тому у листопаді 1918 продподаток був скасований і декретом від 11 січня 1919 р. була введена продрозкладка.

       Продрозкладка, на відміну від політики літа-осені 1918 р., являла собою вже впорядковану конфіскацію хліба. Держава повідомляла цифру своїх потреб у зерні, потім ця кількість розподілялася по губерніям, повітам і волостям. Продзагони, що збирали хліб, виходили не з можливостей селянських господарств, а з досить умовних державних потреб, але при цьому змушені були залишати частину зерна селянам.

       Крім продрозкладки – натуральної хлібної повинності – система примуса, що активно практикувалася в роки війни, містила в собі сукупність трудових натуральних повинностей (розчищення доріг, заготівля дров, гужова повинність та ін.)

       З осені 1919 р. продрозкладка поширилася на картоплю, сіно. Із закінченням Громадянської війни ця політика була розширена, і з 1920 р. у неї були включені м’ясо та ще 20 видів сировини й продовольства.

Мета введення політики "воєнного комунізму"

       У партійних документах РКП(б) (зокрема, у другій Програмі партії, прийнятої VIII з’їздом в 1919 р.) домінувала ідея безпосереднього переходу до соціалізму без попереднього періоду, що пристосовує стару економіку до економіки соціалістичної. Передбачалося, як відзначав В.И.Ленін, безпосереднім велінням пролетарської держави налагодити державне виробництво й державний розподіл продуктів по-комуністичному в дрібнобуржуазній країні, у тому числі за допомогою засобів, запозичених у капіталістичних держав, насамперед Німеччини. Як передумови для побудови соціалізму В.И.Ленін називав наявність таких суб’єктивних факторів як диктатура пролетаріату й пролетарська партія. Що стосується матеріальних передумов, то вони зв’язувалися з перемогою світової революції й допомогою західноєвропейського пролетаріату.

Скасування політики воєнного комунізму

       Феномен воєнного комунізму містив у собі не тільки економічну політику, але й особливий політичний режим, ідеологію й тип суспільної свідомості. У процесі здійснення політики воєнного комунізму в суспільній свідомості зложилися певні уявлення про модель соціалізму, що містила в собі знищення приватної власності, створення єдиної загальнодержавної безринкової системи шляхом ліквідації товарно-грошових відносин, натуралізацію заробітної плати як найважливішої умови побудови комуністичного безгрошового господарства.

       Але гостра політична й економічна криза підштовхнула вождів партії до перегляду всієї точки зору на соціалізм. Після широкої дискусії кінця 1920 – початку 1921 р. з X з’їздом РКП(б) (березень 1921 р.) почалося скасування політики воєнного комунізму.

Наслідки

       У результаті проведення політики воєнного комунізму були створені соціально-економічні умови для перемоги Радянської республіки над інтервентами й білогвардійцями. Більшовикам удалося мобілізувати сили й підкорити економіку цілям забезпечення Червоної Армії боєприпасами, обмундируванням, продовольством.

       Економічна криза. У той же час для економіки країни війна й політика воєнного комунізму мали важкі наслідки. ДО 1920 р. національний доход упав з 11 до 4 млрд. рублів у порівнянні з 1913 р.; виробництво великої промисловості становило 13% від довоєнного, у т.ч. важкої промисловості – 2-5%. Робітники йшли в село, де ще можна було прокормитися. Закінчення бойових дій не принесло полегшення. На початку 1921 р. закрилися багато хто із тих підприємств, що ще діяли, у тому числі кілька десятків найбільших петроградських заводів.

       Продрозкладка привела до скорочення посівів і валового збору основних сільськогосподарських культур. Продукція сільського господарства в 1920 р. склала дві третини довоєнного рівня. В 1920-1921 р. у країні вибухнув голод.

       Політика воєнного комунізму зламала господарство, саме її наслідком стало різке скорочення виробництва зерна. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921—1922 років, що забрав життя сотень тисяч людей на Україні й ще більше у Поволжі. Але — на відміну від своєї майбутньої поведінки — радянський уряд не приховував наявності голоду й організував у країні та за кордоном масову кампанію допомоги голодуючим.

       Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які у 1921 році охопили Росію та Україну. Хоч Червона армія й Чека нещадно придушували ці повстання, Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й необхідність піти на поступки, особливо селянам.

       У праці «Про продовольчий податок» (квітень 1921 року) Ленін охарактеризував свою попередню політику, яку багато хто у більшовицькій партії вимагав продовжити, у недвозначних виразах: «Така політика була б дурістю й самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминучого краху»