Видатний церковний, політичний, літературний діяч, освітянин і меценат. Патріарх української поетичної традиції

Лазар Баранович

Видатний церковний, політичний, літературний діяч, освітянин і меценат. Патріарх української поетичної традиції

 

Народився в Лука Баранович (чернече ім’я Лука) у 1620 році на Україні. навчався у Києво-Могилянській Академії, потім на кошти П. Могили (політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, який присвятив значну частину свого життя розвитку православного шкільництва та освіти в Україні) — в Калуській і Віленській академіях. 3 1642 р. — викладач Києво-Могилянської Академії у класах фари, інфими, граматики, згодом — професор поетики, риторики й філософії. Цікавим фактом є те, шо учнем Барановича серед інших був і майбутній гетьман України Іван Мазепа.

 

З 1650 р. — ректор Києво-Могилянської Академії й одночасно ігумен Київського Братського монастиря.

У 1657 р. за підтримки Б. Хмельницького висвячений єпископом Чернігівським та Новгород-Сіверським.

З 1666 р. — архієпископ. Водночас упродовж майже 20 років (1657,1659—1661,1670—1685) управляв Київською митрополичою кафедрою, був фактично першою духовною особою в Гетьманщині.

Постійно перебував у центрі політичного й культурного життя України, впливав на політику гетьманів.

У 1657 р. у Братському монастирі освятив гетьманські клейноди й подав їх новообраному гетьманові І. Виговському.

 

Був шанований серед козацтва, брав участь у козацьких радах, зокрема Глухівській (1669), на якій гетьманом обрано Д. Многогрішного.

 

Занепокоєний зневажанням православ'я  в Польщі, Лазар Баранович, як і  багато українських церковних діячів, бачив порятунок для збереження віри в протекції Москви над Києвом, який через агресивні наміри сусідніх держав, старшинську боротьбу за лідерство мав недостатньо сил для самостійного існування.

 

Баранович доклав багато зусиль для зміцнення православної церкви. За допомогою гетьманів повернув Чернігівській кафедрі чимало земель та монастирів, відібраних католиками. Упорядкував у Чернігові Єлецький Успенський, Троїцький-Іллінський, у Новгороді-Сіверському — Спасо-Преображенський та у Батурині — Крупицький Миколаївський монастирі. Реставрував своїм коштом церкви та собори.

Сподвижник Б. І. Ґалятовський писав, що в цій справі Баранович наслідував «гетьмана Мойсея», тобто Б. Хмельницького, з яким був свого часу тісно пов’язаний громадсько-політичними справами.

 

Велику увагу приділяв освіті, зокрема Києво-Могилянській академії (КМА). 

У роки Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 докладав чимало зусиль, щоб захистити КМА від розорення, забезпечити матеріально, піднести авторитет.

 

У1674 в Новгороді-Сіверському Баранович заснував друкарню, у 1679 р. переніс її до Чернігова. За життя Барановича чернігівською друкарнею було видано понад 50 книг: букварів, богослужебників, світських і релігійних творів. Серед них — праці Барановича та його однодумців.

 

Проповіді святителя  зібрані в збірниках “Меч духовный”  та “Трубы словес проповедных”.  Писав  він і полемічні твори, вірші (збірка на 1000 поезій “Лютня апполонова”). Серед його 1500 віршів зустрічаються і народні приказки. У своїх творах автор прославляє Бога, апостолів, пророків, янголів, святих. Кілька віршів написано на морально-дидактичні теми, інші — про сонце, місяць, про різні місяці року, про жнива і про погоду, про мороз і вітер, про музику і спів тощо. Більшої виразності автор досягає у патріотичних віршах, де йдеться про боротьбу з турками і татарами.

Твори написані за правилами  шкільної польської поетики — це здебільшого одинадцятискладові вірші з цезурою посередині, обсягом від двох рядків до кількох сторінок, із парним римуванням, алітераціями тощо. Були тут і так звані фігуральні вірші з означенням хреста, але без ніякого змісту.

ПРО ЧАС ДЛЯ ВСЬОГО — ДОБРОГО, ЗЛОГО

Є час для всього, мудрі  так казали,

Котрі на світі добре все  пізнали.

Час народитись, смертний час  чатує,

Бог забере в нас, бог нас обдарує.

Час плачу, сміху, час будинки  ставить,

Час їх валити, час мовчать, час править,

Постити, їсти, спати час, кохати — 

На все у світі треба  час свій мати.

Тобі як, боже, час ми повертаєм  — 

Час не марнуєм, а про себе дбаєм.

Час сей зверни на добру вічність, боже,

Поки нам вічність думку  не тривожить.

Баранович був одним з найвідоміших письменників і проповідників 2-ї пол. XVII ст. Він вважав, що література не менше сприяє самоутвердженню нації, ніж козацька зброя. Високоерудований невідомий автор писав, що за архієпископом плаче вся Русь, бо доброчинствами своїми ще за життя він заслуговував більшої поваги, ніж карійський цар Мавсол. Той уславлений був лише гробницею (мавзолеєм), прирівняною до семи чудес світу, а преосвященний Лазар відродиться, як Фенікс, у споминах не лише в стінах КМА, але й серед народу.