Видатні особистості: Д. Антонович

Коли князь  і дружина прийняли християнство офіційно в кінці X століття, то християнська ієрархія підняла боротьбу з новооберненими християнами міста та продовжувала її кілька століть, домагаючись викоріняти поганські обряди, або двовір’я. Що ж до селянських мас, то приведення їх до християнської віри взагалі треба датувати на кілька століть пізніше, а зі слідами двовір’я ще велася боротьба у XVIII і XIX століттях. Але ця боротьба провадилась, так само з поганською обрядовістю, отже, із зовнішніми виявами, а внутрішнього змісту тих обрядів уже не розуміли, як не розуміли і християнські проповідники XII століття. 

Взагалі що стосується до вірувань селянської верстви, то старе аристократичне письменство, як і взагалі вищі класи населення, ними зовсім не цікавилися і в старих літературних джерелах шукати звісток про них не приходиться. За відомостями про вірування селянських мас треба звертатись до матеріалів етнографії, які можуть трохи пролити світло в цій ділянці. Народні звичаї, перекази, взагалі матеріал фольклору українського, досить багатого, досліди старіших пережитків у фольклорі подекуди проливають світ на деякі риси народних передхристиянських вірувань. Але щодо висновків із фольклорного матеріалу, то треба бути дуже обережним. Здебільшого прийнято думати, що релігійний культ українського селянства — це був культ природи, правдоподібно, сполучений більше із Сонцем, ніж із Місяцем. Принаймні, основні українські обряди сполучені з поворотами Сонця: колядування та щедрування — з зимовим поворотом Сонця на літо, веснянки — з весняним рівноденням, купальська справа — з літнім поворотом Сонця на зиму, і коляда — з осіннім рівноденням. Так, ніби уцілів народний сонячний календар. Але дехто з фольклористів знаходить якісь менш виразні пережитки, що вказували б і на місячний культ. Звичаї похоронні й поминальні вказують на віру в загробне життя померлих. Мабуть, виявлявся культ природи і в тому, що народна фантазія заселяла ліси, води, поля, болота різними потворами та духами, що під впливом християнства злилися в поняття нечистої сили, але це належить до явищ порівняно недавніх. 

В кожнім разі, на селі як християнство, так і сполучене  з ним поняття про чорта порівняно недавнього походження і, як констатує Ф. Вовк, поняття про чорта тісно сполучене з біблійними та середньовічними теологічними поняттями. Український чорт, як, зрештою, і його західноєвропейські родичі, — нещасливий бідолаха, що на превелику силу заселює свої володіння кількома заблудними душами. Це жалюгідна істота, недогадлива, що завжди потрапляє в неприємне для себе становище... Ця відсутність у світогляді українського народу — як у найдавніших часах, так і пізніше — начала зла як рівнозначного з добром, лихого духа, що постійно бореться з духом добрим, накладає характерну печать на увесь народний характер і на всю народну культуру. Народні маси, що довго зоставалися чужими християнству, як кажуть етнографи, зберегли найбільш старовинні вірування, що сполучені з культом небесних світил, а все інше має пізніший і, очевидно, наносний характер. Це дозволяє нам думати, що християнство в центрах і пізніше на селах лягло на Україні на грунт, вільний від усякого фетишизму. Правдоподібно, цим треба пояснити і те, що на Україні ніколи не було сектанства, що зароджується, як відомо, на грунті обмежено-формального ставлення до предметів ушанування. Із всіх ухилів від православної віри на Україні поза державно-політичною акцією спостерігалися тільки рухи чисто раціоналістичні — соцініанство в минулому і баптизм у сучасності. 

Досліди передхристиянської релігії на Україні проводяться  вже від давнього часу, але головним їх успіхом треба вважати те, що вони розвіяли чимало легенд і неправдивих  тверджень про стару передхристиянську релігію, але зате дуже мало збагатили наші правдиві відомості про неї. Можна сказати, що ці досліди виявили, як мало ми знаємо про стару релігію і як обережно треба ставитись до відомостей про неї.