Євген Коновалець – організатор ОУН-УВО

     Під керівництвом Є. Коновальця ОУН повела широку діяльність на багатьох ділянках. Звичайно думають, що ОУН вела тільки збройну діяльність проти поляків  на західних українських землях (атентати, сутички, тобто, це, що називають терористичною діяльністю). Так воно не було. Члени ОУН відданно і безкорисно працюючи серед народу, намагалися підносити рівень його націоналістичної ідеологічної свідомості. Робили це працюючи в читальнях «Просвіти», в інших організаціях, а також у товаристві «Рідна Школа», заохочували селян давати дітей до українських приватних шкіл, народних і середніх - тобто здобувати в них знання.

     Далі, допомагали підносити добробут населення, підтримували і працювали в різних господарських й товарних підприємствах і організаціях («Сільський Господар», Центросоюз, Маслосоюз і т.д.).

     ОУН розбудовувала пресово-інформаційну ділянку, публікуючи журнали, бюлетені та брошури, в яких говорилося про  українську визвольну боротьбу. Крім публікацій українською мовою, вона видавала подібні публікації чужими мовами з метою приєднувати прихильників для української справи. Для цього були створені осередки ОУН у Берліні, Лондоні, в Америці.

     У 1929 р. - отже це перед приходом Гітлера до влади - Є. Коновалець покинув Берлін і виїхав на постійний побут до Женеви. Звідтам він спрямовував основну активність на Велику Британію з допомогою представника ОУН у Лондоні, інж. Є. Ляховича. Це нормально, бо ж Лондон у 1927 р. був зірвав усі дипломатичні й економічні зв'язки з Москвою і щойно почав їх відновлювати. Є. Коновалець намагався знайти друзів для української справи теж серед членів делегацій деяких держав у Лізі Націй, якої осідок був у Женеві.

     Сім'ю  він перевіз до Женеви на початку березня 1930 р. Та вже прикінці цього ж року польський уряд почав домагатися його видалення зі Швейцарії, представлення його як «небезпечного терориста». У наслідок цих польських заходів, Є. Коновалець отримав на початку квітня 1932 р. офіційне повідомлення що він має негайно покинути Швейцарію.

     З допомогою генерального консула  Литви, Є. Коновалець міг переконати федеральну прокуратуру Швейцарії, що він не загрожує безпеці держави, і федеральна прокуратура скасувала  наказ видалення у вересні 1932 р.

     Та  це був лише початок труднощів  Голови Проводу ОУН. Зрештою, ним, як і Організацією Українських Націоналістів, цікавилася не тільки Варшава.

     Москва  добре поінформована про діяльність ОУН, розпочала безпосередньо боротьбу проти неї.

     Та  заки приступимо до цього питання, треба  сказати, що полк. Є. Коновалець робив  зусилля, щоб створити пункти опору, осередки націоналістичних однодумців у совєтській Україні. Цю діяльність він повністю засекретив. Про неї  не говорив практично з ніким, з огляду на безпеку людей.

     Для встановлення контактів з совєтською Україною і для передавання інструкцій і порад щодо осередків і мережі він уживав або спирався на колишніх членів Корпусу Січових Стрільців.

     Це  запевнило в якійсь мірі безпеку  діяння, але це була також помилка. Бо можна було здогадатися, що Є. Коновалець діє через особисті знайомства чи через членів Корпусу Січових Стрільців.

     Про такий спосіб проникання ОУН на територію  совєтської України легко здогадалися  аґенти безпеки Москви.

     Цього рода діяльність можлива лише завдяки постійному зв'язку між центром на еміграції і людьми в краю. Аґенти безпеки Москви це знали. Вони також знали, що зможуть паралізувати діяльність національних клітин, чи осіб, чи ОУН у совєтській Україні лише тоді, коли перехоплять, опанують зв'язок між Україною і еміграцією. І в цьому напрямі Москва зосередила свою діяльність.

     Мета  була єдина: боротися проти українського націоналізму. Щоб вірно зрозуміти  дійсність треба розглянути міжнародну ситуацію Москви. У травні 1927 р. після серйозних інцендентів у Китаї та Лондоні, Лондон зірвав усі взаємини з Москвою. Цю міжнародню кризу Москва інтерпретувала як загрозу зовнішньої інтервенції проти союзу. Тоді Комісар військових справ Ворошилов виступив проти «англійських імперіялістичних провокацій», якими, мовляв, хочуть втягнути СССР у війну. Західний імперіялізм, за його словами, надіється послабити західні кордони СССР та інтригує, щоб сусіди СССР повели операції проти України та Білорусії, очевидно, з метою їх відірвати.

     У серпні1927 р. ЦК Компартії твердив, що Лондон «підтримує контреволюційні  групи, зокрема в Грузії та на Україні». Москва рішається поробити заходи, щоб відхилити зовнішню небезпеку  і усунути внутрішню небезпеку.

     Перебільшуючи небезпеку зовнішньої агресії, Москва мобілізує західні комуністичні партії і рухи та скликає світовий конґрес приятелів СССР. В резолюції конґрес заявляє, що «війна проти СССР означає війну проти робітників цілого світу».

     В середині основним ворогом проголошено  націоналізм, тобто націоналізм неросійських народів, як також і опозицію в середині партії (Троцького викинули з Союзу в 1929 р.).

     Москва  боїться зокрема за Україну, яка  тоді була головною і необхідною економічно-індустрійною базою Союзу: 80% виробництва вугілля, 85% залізної руди, 70% металів, 82% цукру, 28% виробництва зернових і т.д.

     У грудні 1927 р. з'їзд Компартії прийняв  рішення реалізувати 1-ий п'ятилітній  план з допомогою «індустріалізації і колективізації». Індустріалізацію було переведено, для побудови другої індустрійної бази далеко від кордону, а колективізацію використано, як знаємо, для того щоб спаралізувати терором і голодом головну масу населення України - українське селянство.

     Від 1927 р. головним ворогом в Україні  проголошено український націоналізм - «націоналістичний ухил», який уважався перешкодою до повної інтеграції України в СССР і одночасно небезпекою у випадку зовнішньої інтервенції, внутрініх заворушень чи просто внутрішньої опозиції.

     Ось тут головна причина завзятої боротьби спочатку проти УВО, потім зокрема проти ОУН, але також проти того чи іншого ухилу в партії.

     Москва  постановила паралізувати проникання ОУН на територію совєтської України. Для цього треба було мати інформацію про плани і діяльність проводу  Українських Націоналістів, а також  бодай частково самого Є. Коновальця, і одночасно створювати труднощі у праці як Коновальцеві так і Проводу. Ці намагання Москва посилила з початком тридцятих років, а головно з приходом Гітлера до влади.

     У цей час польська і совєтська  пропаганда щораз частіше писали про те, що німці підтримують ОУН, і Берлін фінансує Коновальця. Москва почала посилати на Захід своїх аґентів, щоб збирати інформацію і проникнути в провід.

     На  думку члена ПУН Дм. Андрієвського, більшовики почали посилати на Захід  своїх аґентів до Бельгії вже на початку 30-тих років. У Бельгії мешкали два члени ПУН, Андрієвський і Сціборський, туди приїздив також Коновалець. У серпні 1933 р. знову з'явився у Бельгії новий «втікач» з України, Василь Хом'як, колишній старшина УСС і Корпусу Січових Стрільців, який, ніби, добре знав полк. Р. Сушка. Він увійшов у контакт з Дм. Андрієвським, у якого тоді жив М. Сціборський. Хом'як залишився більше як рік у Брюселі.

     В. Хом'як зробив усе, щоб члени ПУН  і Є. Коновалець мали до нього довір'я  як до патріота і націоналіста. І це довір'я він собі здобув. Врешті в жовтні 1934 р. він повернувся нелегально до СССР через станицю ОУН у Гельсінках. Він їхав з Бельгії через Берлін і Данціґ. В Берліні йому дали трохи грошей і паспорт члена ОУН Ґабрусевича (Іртена). Так він приїхав до станиці ОУН у Гельсінках, звідки його переправили нелегально через болота на радянський бік.

     Ніхто не здогадувався, що В. Хом'як був агентом  Москви. Щойно після вбивства Є. Коновальця виникли в членів ПУН серйозні сумніви щодо цієї особи.

     Сьогодні  справа з Хом'яком вияснюється. Про  нього пише член КҐБ, ген. Павло Судоплатов. Він називає його, тим прізвищем, під яким він, Хом'як, діяв у ҐПУ  як «агент Лебедь».

     Судоплатов  твердить, що його - Судоплатова - вислали  в першу закордонну «командіровку» в супроводі Лебедя, «головного представника» ОУН в Україні а в дійсності нашого тайного агента від багатьох років». Судоплатов каже, що Лебедь був з Коновальцем у таборі полонених під Царицином від 1915 до 1918 років.

     Дальше  Судоплатов уже вигадує, бо каже, що Лебедь командував дивізією піхоти і був заступником Коновальця. Василь Хом'як не був ні одним ні другим.

     Він додає, що в 1920 р. Коновалець вислав Хом'яка  в Україну «для організації підпільної сітки ОУН». Очевидно, в 1920 р. ОУН  ще не існувала, але існувала УВО. Лебедя в Україні арештували і дали вибір: «або працювати для нас, або тобі смерть». Лебедь вибрав працю на користь радянської влади і органів безпеки.

     Коли  в Брюселі перебував В. Хом'як, до Миколи Сціборського, який переїхав жити до Парижу, зголосився більшовицький чиновник Іван Іванович, який робив на нього моральний тиск і пропонував повернутися в Україну. Це діялося в січні і лютому 1934 р. Є. Коновалець оцінив заходи Івана Івановича як «чергову спробу розложити організацію» і здискредитувати Провід (231) - Він порадив М. Сціборському покинути Париж і поселитися в іншому місті.

     Після атентату на польського міністра внутрішніх справ Броніслава П'єрацького (15 червня 1934 р.) польські урядові чинники повели нову акцію в Швейцарії проти Є. Коновальця, мовляв, він був духовним спричинником цього атентату і готує атентат на міністра закордонних справ Бека. Президент женевського кантону видав у січні 1935 р. рішення його видалити зі Швейцарії. Коновалець покинув Швейцарію у червні 1936 р. переїхав із сім'єю до Риму однак він опротестовував перед судейською владою таке рішення і справа затягнулася аж до червня 1937 р. Хоч суд остаточно скасував рішення видалення, однак йому відмовлено право на постійне перебування у Швейцарії.

     Швейцарська преса була розгорнула широку компанію проти Є. Коновальця. Вона змінила тон щойно у червні 1936 р. коли виникла справа арештування групи більшовицьких агентів, в тому числі шефа більшовицької розвідки Коваль-Петер Норман, який давав доручення слідкувати за Є. Коновальцем і готував на нього атентат, щоб його вбити. Норман заявив слідчому судді, що його завдання «були намічені в інтересах комуністичної справи» (189). (від 45 днів до 18 місяців ув'язнення) (199).

     У березні 1935 р. Василь Хом'як, який переписувався з Дм. Андрієвським, зголосив свій приїзд до Фінляндії, до Гельсінкі, тим же шляхом, яким, завдяки ОУН, нелегально повернувся до Союзу і в Україну.

     Станицею  ОУН у Гельсінках керував Бараневський член ОУН, який у квітні 1935р. виїхав до Буенос-Айресу і там загинув під колесами локомотиву в обставинах, які викликають думку, що мабуть його кинули під поїзд, щоб не повертався до Гельсінок.

     Станицю ОУН у Гельсінках перебрав член ОУН, «втікач» з Союзу, з Соловецьких  островів, К. Полуведько, у час коли Хом'як мав приїхати, тобто в липні 1935 р. Станицю ОУН і перехід через кордон були у руках Полуведька, який, як це потвердили пізніші події і Судоплатов у своїх споминах, був агентом Москви. На зустріч з Хом'яком поїхав Дм. Андрієвський, а потім О. Сеник-Грибівський.

     Та  Хом'як не приїхав сам. Він привіз на організаційний зв'язок молодого чоловіка, про якого Хом'як розказував «колишній  комсомолець», сирота, вихований ним  Хом'яком, який «розчарувавшись у  комунізмі, шукав виходу в націоналізмі» (234). Молодий чоловік мав радянський паспорт на прізвище Павло Грищенко і Андрієвський назвав його «Павлусь». Його інші псевда Вельмуд- Норберт, Яценко, а після вбивства Є. Коновальця-Валюх.

     А правдиве його прізвище Павло Судоплатов, визначний агент Москви. Тому кілька років перед смертю він опублікував свої спомини, і в них описав обставини його співпраці з ПУН і вбивства полк. Є. Коновальця.

     Хом'як представив молодого Судоплатова як післанця від Організації в Україні, який приїхав навчитися, як працювати  в підпіллі і т.п. Судоплатов прекрасно грав ролю патріота, націоналіста і не викликував жодного підозріння на Заході від липня 1935 р. до вересня 1936 р.

     Судоплатов  відвідав центри ОУН у Берліні, Відні, Парижі, познайомився практично з  усіма членами ПУН, бачився часто  з полк. Є. Коновальцем, з яким перед поворотом в СССР, переписувався в справах організації. Він переписувався також з полк. Р. Сушком. В одному листі до Р. Сушка, перед виїздом в Україну, він, між іншим, писав: «(Є. Коновалець) - символ прапор боротьби, її практичний організатор. Разом з ним - ви (Сушко), канцлер (Сеник-Грибівський) та інші старші товариші тепер є для мене втіленням того кращого, що залишило нам наше славне, недавнє минуле із збройної боротьби за державність... Слава Україні! Цей клич несемо в своєму серці... з цим кличем ми неминуче переможемо!» (270).