Утворення Галицької армії

Один з теоретиків виховання українського вояцтва, керівник історичного відділу Пресової Квартири НКГА Микола Євшан-Федюшка у праці "Національне виховання" виклав загальну концепцію процесу і конкретні завдання. Основним його постулатом було: "Українська національна ідея мусить увійти в основу виховання українських поколінь". Цей метод широко застосовувався у Галицькій армії. При НКГА засновано низку відповідних структур, зокрема фронтовий театр, оркестр під керівництвом Михайла Гайворонського; велику просвітню роботу вела Пресова Квартира та її Відділ освіти. Виступи театральних і хорових колективів перед стрільцями і старшинами Галицької армії стали нормою духовного життя війська. Незважаючи на складні морально-побутові умови воєнного лихоліття, стрільці залучалися до пізнання творів національної культури, мистецтв.

З величезним ентузіазмом і патріотичним піднесенням воїни армії сприйняли виступи у Станіславові всесвітньо відомої Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця, яка під загрозою більшовицької окупації від'їжджала в Західну Європу й Америку. 15 квітня 1919 р. в міському театрі хорова капела О.Кошиця дала спеціальний концерт для воїнів Галицької армії, після закінчення якого отаман Т.Рожанковський висловив щиру подяку "за цей високий під'єм духа, який викликала Ваша пречудова пісня в грудях нашого молодого війська".

Ще у липні 1917 р. з нагоди повалення  царизму в Росії і утворення  Центральної Ради в Україні, висловлюючи  думку галицького стрілецтва, один з його ідеологів Микола Угрин-Безгрішний писав: "Кров пролита не пішла  даром. Повалили наші брати кровавого царя, знищили тюрму народів і воскресла Україна! І сьогодні знає про Україну весь світ...". Галицька армія виховувалася на засадах соборності України від самого свого народження. Відтак, у зв'язку з проголошенням ухвали Національної Ради від 3 січня 1919 р. про злуку з УНР військовий міністр полковник Д.Вітовський звернувся до військ з Універсалом, у якому відзначав: "Жовніри! Після чотирьох з половиною років муки, ридання і жалоби сповнилась народна воля! Зі сльозами радості сповіщаємо вам велике слово: вчора впав кордон між українськими землями і від вчора ми всі вже громадяни великої Народної Республіки". У ті ж дні армійська газета "Стрілець" опублікувала відозву уряду до народу і армії ЗУНР: "У всіх закутках України нарід вірить, що настане година, коли обіймуться в радості всі поділені українські землі Володимира Великого, Романа Великого, короля Данила і Льва…".

Як у обороні незалежності своєї  держави у битвах з військами  Польщі, так і в звитягах на Правобережжі проти більшовицьких і денікінських військ вояки Галицької армії й напівгалицького Окремого корпусу Січових Стрільців полковника Євгена Коновальця виявили високі морально-бойові якості. "З хвилею переходу Галицької армії за Збруч перший раз появилася на Україні, - писав активний учасник тих подій отаман Осип Левицький, - українська найбільша, зорганізована, правильна військова сила (90 правдивих тисяч), збудована на європейських військових основах, міцна національним патріотичним духом та карністю, свідома своєї цілі та завдання".

Варто зауважити, що галицьким воїнам було нелегко залишати рідний край на поталу ворогові, коли руки ще могли  тримати кріс. Урядові ЗУНР важко  приймалося рішення про відступ  за Збруч, зокрема президентові Є.Петрушевичу, командуванню Галицької армії.

Однак і за Збручем галицькі старшини і стрільці демонстрували високий  бойовий вишкіл, мужність і самопожертву. Вони відзначалися високою дисципліною, порядністю, глибокою національною свідомістю, завоювавши тим самим велику повагу в місцевого населення. Осип Левицький згадував, як у містечку Вербівці на Вінничині, де деякий час стояла сотня поручника Миколи Капусти, селяни говорили про галичан: "Вони варті, щоб їх обсипати золотом: відколи у містечку, тут і спокій, і безпечно, і справедливо" (зауважимо, це було в часи розгулу на Правобережжі десятків повстанських загонів, які не раз виявлялися звичайними бандами). Коли до Літина прибув із залогою поручник Омелян Колодницький, то за короткий час не тільки в місті, але й усьому повіті запанували порядок і спокій. Вдячне населення відкрило за власні кошти стрілецьку лічницю на 200 місць, організувало догляд за хворими і пораненими. У відповідь на відклик галицької залоги до командарма, генерала Тарнавського прибула делегація з Літина. "Ми тільки й зазнали спокою за час перебування цеї команди", - заявляли вони й просили залишити О.Колодницького зі стрільцями, адже, відзначали літинці, "це рішає про життя наше, наших жінок і дітей". (Поручник О.Колодницький з групою 150 галицьких старшин, в'язнів підмосковного концтабору Кожухів, у серпні 1920 р. був страчений на Соловках більшовицькою ЧК).

Загалом УГА виявилася найчисленішою  і національно сконсолідованою  українською військовою формацією  першої половини ХХ ст., яка без втручання  Антанти, ймовірно, могла би захистити рідні терени як від польських легіоністів, так і більшовицької експансії. І цьому насамперед сприяв високий національно-патріотичний обов'язок і достатній військовий вишкіл старшин і стрільців.

Список літератури:

1. Іванов В.М., Історія держави та права Україні, ч.2, С.118-126., 2002.
2. Іванченко Р., Історія без міфів,К., 1996.
3. Історія України : хрестоматія.-К., 1996.
4. Історія України, під заг. ред. Чайковський А.С.,-К., 1997.
5. Музиченко П.П., Крумаленко М.В., Історія держави та права України, ч.2, Харьков «Одиссей», 2003.