Утворення Датської держави

 
     Рімберт, Гамбурго-Бременський архієпископ (865-888) і автор «Житія св. Ансгара», називає конунга Хорика II правителем Хедебю і Рібе, що пов'язує його з Південною та Південно-Західною Данією. Рунічні написи Х ст. вказують на тісні родинні і матримоніальні зв'язки знатних родин з різних частин Данії. Так, камінь з Главендрупа (Фюн, середина X ст.) споруджено жінкою на ім'я Рагнхільда, родом з Зеландії, що була там одружена, а потім вийшла заміж за жителя Фюна. Чотири дещо більш ранніх пам'ятники, розташовані в різних частинах Фюна, називають роки (язичницького жерця) Роульва: його діяльність охоплювала, мабуть, весь острів. 
     В кінці IX ст. норвежець Оттар розповів Уессекському королю Альфреду про плавання з Каупанга (Норвегія) в Хедебю, «порт данів, який лежить між Венді, саксами і англами», і зазначив що під час плавання з Південної Норвегії по лівому борту від нього знаходилося «Данія» (тобто область Халланд на Скандинавському півострові), а по правому борту - Ютландія, о-в Сілленде (Зеландія) і безліч інших островів, що належать Данії. Для Оттара, таким чином, територія Данії включає не тільки Ютландію і прилеглі на сході острови, але також і південну частину Скандинавського п-ва. Це ж підтверджує й інший інформатор Альфреда, Вульфстан, що згадує «датські землі» Лангеланн, Лолланн, Фальстер і Сконе. При цьому він зазначає, що «Борнхольм ... має свого власного короля». У той же час, за його словами, Блекінге,що  пізніше входив до складу Датського держави, і ряд інших «земель» належить шведам. 
     Проте в характеристиці Данії самого Альфреда, що істотно змінив і актуалізував географічний опис Орозій, Данія поділяється на дві частини: Північну (північ Ютландії, Сконе і Зеландія) і Південну (від південно-східних островів до Північного моря). Те ж розрізнення представлено в англосаксонській поемі «Беовульф» південних данів (suðrdanir) ,що згадує рунічний камінь Х ст. з Лолланн. Цьому поділу відповідає найдавніша відома межа діалектів, що проходить по Великому Бельті. 
     Таким чином, принаймні з часу Годфреда Данія уявлялася її сусідам єдиним політичним утворенням, що простягнулося від півдня Ютландії до Сконе і Південно-Східної Норвегії. Однак очевидно, що це утворення було ще нестійким і було скоріше конгломератом кількох дрібних королівств (Південної Данії з Фюном, Північної Данії з Сконе і Зеландією), ніж централізованою державою. 

     4. Заключний етап у формуванні єдиної Датської держави.

 
     Закінчення формування єдиної Датської держави доводиться (можливо, в силу фрагментарності повідомлень, відсутніх, зокрема, для першої половини Х ст.) на правління Харальда Синєзубого. Він помер не пізніше 987 р. і, згідно з традицією, правив 50 років. Звернення Харальда до християнства відбулося близько 960 р. Еллінзький камінь, встановлений Харальдом, проголошує, що він «підпорядкував собі» всю Данію, тобто, мабуть, всю ту територію, яку становила Датська держава в XI ст. і пізніше. Слово «собі», можливо, також має глибокий зміст, підкреслюючи відсутність відтепер локальних правителів, незалежних від центральної влади. 
До початку правління сина Харальда Свейна Вилобородого велика частина Данії була об'єднана (складні й мінливі відносини існували лише з територіями на півдні Скандинавського п-ова) і стала в один ряд з найбільшими державами Європи. IX - XI століття були періодом найбільшої могутності вікінгів. Вони здійснювали розбійницькі набіги на багато прибережних районів Західної Європи, засновуючи там свої держави. У 1018 - 1035 р. Кнуд Великий створив імперію, що включала в себе крім власне Данії також Англію і Норвегію.

 
 5. Висновок.

     Як Швеція і Норвегія Данія зобов'язана своїм виникненням так званим готським племенам, що заселили у давні часи  Сканію, Зеландію, Фіону з сусідніми островами, а пізніше частину Ютландії і Шлезвігу. Тільки частина Ютландії спочатку не була зайнята ними, тому що тут жило германське плем'я англів. Виселення останніх до Англії відкрило можливість готському племені ютів заселити і цю частину країни, і річка Ейдер стала крайнім південним кордоном скандинавського датського племені.  На південь від гирла і течії Ейдер, за правління Готфреда влаштована була стіна, яка повинна була убезпечити Данію від вторгнення сусідніх племен ( Даневерк). 
     Плем'я,що населили  Данію, рано створили собі репутацію піратів і здійснювало, особливо в VIII і IX століттях, ряд набігів як на сусідні, так і на більш віддалені місцевості західноєвропейського узбережжя. 
     Наскільки можна судити на підставі переказів і саг, до Х століття данці представляли групу майже незалежних один від одного племен, життя яких регулювалася началами родового побуту. Вся Данія була рядом дрібних «королівств» (Smaa kongar).  До середини Х століття відбулося злиття окремих племінних груп в одну територіальну державу. Сказання приписує це  Горму Старому, який встиг підкорити своїй владі дрібних князів,а час Харальда Синєзубого розглядається як завершення економічних, соціальних і політичних процесів утворення централізованої держави, які почалися декількома століттями раніше 
 

6. Використана література

 
1.  Історія Данії з найдавніших часів до початку XX століття, під ред. О. В. Чернишової; М.: Наука, 1996

2.  История Дании під ред. Стена Буска и Хеннинга Поулъсена М.,2007

4.  Мельникова Е.А Славяне и скандинавы. - Москва: Прогресс, 1986

5. Восточная и Северная Европа в средневековье / Отв ред. к.и.н. Г. В. Глазырина. — М.1999

6. История средних веков. Т.1. Под ред. Карпова С.П. 2008