Університетська освіта на українських землях (ХІХ – початок ХХ ст.)

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ  ІНСТИТУТ»

МІЖУНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ МЕДИКО-ІНЖЕНЕРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА БІОМЕДИЧНОЇ  ІНЖЕНЕРІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему: «Університетська освіта на українських землях (ХІХ – початок ХХ ст.)»

з дисципліни: «Історія української культури»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала студентка

Групи БМ-91, ММІФ

Фесько Л.Д.

Перевірила:

Кізлова А. А.

Київ 2012

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність

Історія університетської освіти є досить цікавою і проблематичною темою, адже багатовікове існування в стані роздробленості зробило сильний вплив на розвиток освіти. Культура другої половини XIX ст. продовжувала розвиватися в умовах колонізаторських режимів, які панували в Україні. Вони намагалися тримати український народ у неуцтві, докладали всіх зусиль, щоб позбавити його національних особливостей та уподібнити своїм народам. Проте перетворення в сільському господарстві та промисловості й торгівлі збільшили потребу професійно підготовлених робітників, службовців, чиновників. Це зумовило відкриття університетів на території України.

 

Мета

Метою даної роботи є  ознайомлення з історією університетської освіти України 19 століття, яка перебувала у ті часи у досить складному становищі. Розглянути історію відкриття і розвитку перших університетів на території України, їх роль і значення у розвитку суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Важливою подією для  розвитку вищої школи в Україні  стало створення в царській Росії міністерства народної освіти у 1802 році. Міністром освіти було призначено гр. П. Завадовський. Перед міністерством повстало питання про визначення місця осідку університету на Україні. Ініціатором став відомий вчений, українець за походженням, Василь Каразін. [2]

Харківський університет

 

Серед варіантів розглядалась велика кількість міст, але серед них було обрано найбільш поважне на той час – Харків. Після цього на Завадовського припала головна праця щодо відкриття Харківського університету. 17 січня 1805 року відбулось свято відкриття університету. У його складі було чотири факультети: словесного, етико-політичного, фізико-математичного та медичного, але медичний факультет 1811 р. не мав сталого характеру, навчання в деяких роках не відбувалось через відсутність студентів медиків. Першим ректором університету був проф. Іван Рижавський. На першому році існування університету в ньому навчалось 57 студентів. Перший склад професорів налічував 9 іменованих професорів.  Студентський склад був набраний з учнів харківського колегіуму. Хто хотів вступити до університету, мав скласти іспит в знанні предметів, потрібних для слухання університетських лекцій. Вступні іспити були досить легкі. З 57 прийнятих, 33 вступити на державний кошт. Слабка підготовка тих осі, що складали вступний іспит до університету, примусила начальство університету клопотати про дозвіл на відкриття при університеті підготовчих курсів, на що в 1811 році було отримано дозвіл від міністерства освіти. Підготовчі курси були дворічні і проіснували лише до 1819 р., а потім міністерство освіти відмовило в подальшому існуванні, аргументуючи це тим, що підготовка студентів є прямим обов’язком гімназій.[1]

Учені, що працювали в університеті своїми науковими дослідженнями і працею сприяли розвитку науки і техніки, мови і літератури, піднесенню української культури. Тут працювали Олександр Потебня, Дмитро Багалій, Дмитро Яворницкий. Університетські вчені видавали різні часописи, українські альманахи, етнографічні збірки та інші українсько- і російськомовні видання. Цьому у значній мірі сприяв університетський статут 1863 року за яким університетам в Росії надавалась часткова автономія. Але після вбивства Олександра 2 короткочасний статут було скасовано і з лібералізмом покінчено. Новий статут 1884 року скасовував майже всі колишні привілегії. Різко посилився бюрократичний контроль над життєдіяльністю університету.[2] Міністерство освіти не лише вибирало ректорів, призначало, підвищувало і звільняло професорів, але й затверджувало програми окремих курсів і навіть розклад викладачів. Статут завів лекційну платтю студентів на користь професорів, крім платні за навчання в університеті, увів державну екзаменаційну комісію та уніформу для студентів вузу.[1]

Київський університет

 

Задум заснування університету в Києві виник ще в 1805 році, коли був відкритий харківський університет. Проте відкрити його тоді не вдалося  через зусилля противника Таудеша Чацького, який мав намір створити Кременецький ліцей. Після закриття його у 1831 році, матеріальна база ліцею була використана для відкриття Київського університету.[2]

15 липня 1834 року в  день св. Володимира Великого, в  пам'ять якого, як зазначив  царський уряд і засновується університет, відбувся урочистий акт відкриття університету. Ректором університету було призначено Михайла Максимовича.[1]

 Спочатку в новому навчальному  закладі функціонував всього  один факультет – філософський. Він мав два відділення: історико-філологічне і фізико-математичне.[2] У перших роках існування університет містився в трьох найманих будинках і тільки в 1842 році було закінчено будування кам’яниці на площі великого пустиря.[1]

У 1835 році в університеті було відкрито юридичний факультет, а в 1841 році на базі ліквідованої Віленської медичної академії – медичний факультет. Становлення Київського університету як навчального закладу відбувалося з великими труднощами. Навчальний процес у ньому неодноразово припинявся. Вже на четвертому році існування університету власті вирішили тимчасово закрити його. Причиною була участь багатьох студентів і професорів у польському визвольному русі. У 1838 році кількість студентів різко скоротилась. Кафедри опустіли – польські викладачі були замінені на російських або німецьких. Подібна ситуація спостерігається і у 1848 році. Лише наприкінці 50-х років стало помітним пожвавлення життя в університеті. Однак багато місць все ще залишались пустими, навчальних посібників не вистачало.[2]

Cepед пpoфeсopiв Киiвськoгo yнiвepситery зa дoбy 19  ст знaxoдимo бaгaтo визнaчниx учених, дoсить згaдaти тyт B. Aнтoнoвичa, Е Aфaнaс'евa,  C.Бoгдaнoвa, О. Бpeдixiнa, M. Бyнгe, П. Bлaдимиpoвa, M Bлaдимipськoгo-Бyдaнoвa, M. Дaшкeвинa, М. Дpaгoмaнoвa, M.3iбepa, П. lвaнiшeва, M.Кoстoмapoвa, О. Кoтляpeвськoгo, A. Лoбoдy, B. Лyницькoгo. Багато з них залишили після себе цінін праці, присвячені вивченню історії, природи і культури України. Професори Київського університету брали участь у випуску періодичних видань. Але й серед професорів університету було немало осіб, що зовсім не цікавились наукою, не розвивали далі отримані знання і недбайливо  готувались до лекцій. У 1840 році міністр освіти гр..С.Уваров наказав завести в Київському університеті танці, фехтування, гімнастику та обов’язкову явку кандидатів у студенти до куратора шкільної округи, надаючи йому право усувати від прийняття до університету тих кандидатів, що на його думку, не викуплять від зовнішньої пристойності своїми відмінними здібностями. [1]

У 1884 році Київському університету виповнилось 50 років. Саме в дні святкування ювілею його студенти вчинили заколот з приводу оголошення нового статуту виданого Олександром 3. У відповідь на студентське заворушення власті закрили університет на цілих півроку. Відновлення занять відбулось на базі нового статуту 1884 року, який знаменував собою початок наступу реакції у сфері освіти.  Усі студенти понесли кару, усіх було відраховано, навіть тих, які не перебували в днях ювілею в Киві. Незважаючи на покарання, час від час студенти все ж виступали з заколотами проти статуту.

Одеський університет

 

Одеський університет було засновано 1 травня 1865 року, як Новоросійський університет на базі Рішельєвського ліцею. З початку свого існування університет мав у своєму складі історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний і медичний факультети. Ініціатором відкриття університету був відомий педагог  і вчений Микола Пирогов.Заняття в університеті почались у 1865 році. Передбачалось, що в Новоросійському університеті здобуватиме освіту молодь південних губерній України, а також слов’янських народів балканських країн. В перший рік в університеті навчалось 139 студентів. Першим ректором був призначений проф. Іван Соколов.[2]

За перше 25-ліття існування  Новоросійського університету його закінчило всього 1924 студенти.  З числа студентів вийшло багато видатних учених і громадсько політичних діячів. При Новоросійському університеті були засновані наукові товариства. Серед них товариство природодослідників, правниче товариство, історично філологічне товариство.[1]

Серед викладачів а вихованців Одеського університету в минулому і в наш час чимало імен видатних вчених, які своїми дослідженнями  збагатили вітчизняну і світову  науку, зробили неоцінимий внесок у  справу підготовки кадрів для різних галузей народного господарства.[2]

Вища освіта для жінок

 

Варто згадати, що російський уряд рішуче відмовляв особам жіночої статі в праві вступу до університетів і взагалі вищих шкіл, а в той же час і не відкривав для них вищих шкіл. Тому особи жіночої статі змушені були набувати вищу освіту за кордоном. Ті, хто не мали можливості з матеріальних чи інших причин вчитися за кордоном, домагалися відкриття приватних жіночиш курсів – педагогічних, фельдшерських, або відкриття при університетах вищих жіночих курсів.  У червні 1873 року міністерство внутрішніх справ заборонило студенткам з царської Росії вчитися в Цюріху на тій підставі, що вони набираються там революційного духу, щоб поті проводити революційну діяльність на батьківщині. Щоб запобігти цьому, російський уряд змушений був згодом відкрити для осіб жіночої статі вищі жіночі курси або давати дозвіл на відкриття таких приватних курсів. Отож у 1879 році Товариство природників у Києві відкрило при Київському університеті безплатні публічні лекції, що були доступні також жінкам. У 1872 році гурток пань звернувся до Київського університету з проханням відкрити при університеті жіночі курси. Університет розпочав заходи в тій справі у 1872 році, але тільки з листопаду 1878 року відбулось відкриття вищих жіночих курсів з дворічним навчанням. У 1881 році курс навчання підвищено до чотирьох років, але курси проіснували лише до 1885 року, коли їх закрили.

Львівський університет

 

У 1817 Львівський університет  було відновлено як Університет Франца I.

У період між 1805 і 1817 роками у Львові на базі університету діяв ліцей. Це було пов’язано з реформою вищої освіти в Австрійській державі. Аналіз свідчить, що більшість дисциплін і надалі викладали в університетському обсязі, функціонували ті ж факультети.

Значний вплив на розвиток Львівського університету мали події  польського національно-визвольного  повстання 1830–1831 рр. та особливо революції 1848 р., активну участь у яких брала студентська молодь. Під час листопадового повстання 1848 р. згорів університетський будинок, знищена його цінна наукова бібліотека, яка вже тоді нараховувала понад 51 тис. томів. Згоріли цінні рукописи. Повністю вийшло з ладу університетське обладнання, через що тривалий час не можна було розпочати заняття. Упродовж другої половини ХІХ ст. відбувалося розширення університетських приміщень. [3]

Історично доля склалась так, що викладання в ньому велось спершу латинською, а згодом, понад 80 років німецькою. Українські впливи на той час в університеті були малопомітними. Тільки з 1848 розгорнулась боротьба за введення української і польської мов навчання. Після цього в університеті було створено чотири українські кафедри кафедри на богословському відділі і кафедру української мови і літератури.[2]

Вищим керівним органом  університету того часу був академічний  сенат у складі ректора, проректора, деканів, представників факультетів, секретаря. У компетенції сенату були такі питання університетського життя, як навчальний процес, наукова робота, присудження вчених ступенів, адміністративні справи.

Майже до кінця ХІХ  ст. в університеті діяло три факультети: юридичний, філософський і теологічний. Юридичний факультет був провідним  в університеті, як за кількістю студентів та викладачів, так і за державними пріоритетами. У листопаді 1891 р., після тривалих зволікань, австрійський імператор Франц Йосиф І видав розпорядження про відкриття медичного факультету, що й відбулося урочисто 9 вересня 1894 р.

Кожен із чотирьох факультетів керувався колегіальним органом – радою професорів факультету, або колегією, до якої входили декан, продекан, всі професори і два виборні представники від доцентів.

Протягом другої половини ХІХ ст. тривала боротьба за право  відвідування університетських студій жінками. У 1897 р. жінкам було дозволено навчатися на філософському факультеті, а в 1900 р. – на медичному факультеті та відділі фармацевтики. Жінки неодноразово вимагали дозволити їм навчатися на юридичному факультеті, але уряд не йшов їм назустріч.

Навчання в університеті для переважної частини студентів  було платним. Зовсім не платили за навчання студенти теологічного факультету. На світських факультетах такими пільгами користувалася лише частина  студентів (студенти, які подавали свідоцтво про бідність і успішно складали семестрові колоквіуми). Крім плати за навчання, студенти сплачували таксу за імматрикуляцію (урочисте прийняття в студенти), платили за іспити, колоквіуми, семінарські заняття, за право користування бібліотекою тощо.[3]

До 60-х років українці і поляки все більше виступали  спільно проти онімечення університету. У липні 1871 року цісарським розпорядженням було скасовано всі обмеження  щодо викладання українською та польською  мовами. Згідно з цим розпорядженням на кафедрі університету можна було запрошувати лише тих осіб які володіли польською або українською мовою.[2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Отже, на прикладах університетів  було розібрано стан університетської освіти в Україні 19 століття. Звичайно помітні значні тенденції впливу держав, під чиїм гнітом вона знаходилась. Але все ж не зважаючи на все ми зуміли відстояти свої права. Все більше лекцій читали українською мовою, багато професорів і викладачів вищих навчальних закладів підтримували це. Українські університети випустили безліч вчених, які збагатили вітчизняну і світову науку.