Українська миротвоча місія в іраку

Українська миротворча місія в Іраку

Українська миротворча місія  в Іраку  — участь підрозділів  збройних сил України в Іракській  Війні в складі коаліційних військ під проводом США з 11 серпня 2003 року по 9 грудня 2008 року.Військова операція є наймаштабнішою за всю історію незалежної України, в ній взяли участь 1690 військовослужбовців, 18 з яких загинуло і понад 40 отримали поранення.

Рішення Леоніда  Кучми:

На думку деяких спостерігачів, приєднання України до багатонаціональної операції в Іраку мало неофіційну мету — вихід президента Леоніда  Кучми з міжнародної політичної ізоляції, в яку він потрапив після  серії гучних політичних скандалів, починаючи із справи Гонгадзе до скандалу з продажем Іраку систем радіолокацій «Кольчуга».Після військової перемоги США над режимом Саддама Хусейна президент Джордж Буш закликав світову спільноту взяти участь у встановленні демократії в Іраку. Президент України Леонід Кучма, серед багатьох інших лідерів держав світу, запропонував направити до Іраку українські війська. Верховна Рада України у той час була практично повністю підконтрольна президентові. З питання відправки військ була отримана підтримка навіть опозиційної фракції Віктора Ющенка «Наша Україна».В середині травня 2003 року інформоване високопоставлене джерело повідомило агентству Інтерфакс-Україна, що Рада національної безпеки і оборони України планує розглянути питання про напрям українського батальйону для участі в стабілізаційних силах в Іраку.5 червня 2003 року Верховна Рада України ратифікувала указ президента про участь українських військ у миротворчій місії в Іраку. Проти голосували лише фракції комуністів і соціалістів.

Склад та зброя:

Склад інтегрованої української  військової сили в Іраку налічував:

1690 осіб українських військовослужбовців

2 161 одиниць стрілецької  зброї

60 бронетранспортерів БТР-80

11 бойових розвідувально-десантних  машин БРДМ-2

6 хімічних розвідувальних  машин

217 автомобілів різних  типів (КрАЗ, Хаммер, УАЗ, Урал, ЗІЛ)

Іншу спеціальну техніку  та контейнери з майном українського миротворчого контингенту.

Також у військових цілях  використовувались літаки Ан-225 «Мрія», Ан-124 «Руслан» та Іл-76.

Введення військ:

8 серпня 2003 року до Кувейту  було доставлено всю техніку  та озброєння 5 окремої механізованої  бригади. 10 серпня 2003 року було завершено  передислокацію особового складу  підрозділів 5 окремої механізованої бригади до Кувейту.11 серпня 2003 року о 6:47 (за київським часом) перша колона українського миротворчого контингенту перетнула кувейтсько-іракський кордон і здійснила марш в район місця постійної дислокації — місто Аль-Кут провінції Васит, база «Дельта». ]У складі колони, яку очолював командир 19 окремого спеціального батальйону Збройних Сил України підполковник Ю.Оніщук, налічувалось 83 одиниці броньованої та автомобільної техніки.Українська бригада поступила в підпорядкування командуванню багатонаціональної дивізії «Центр-Південь», що мала в своїй основі польський контингент військ і була дислокована в провінції Васит за 140 км від Багдаду.

Місія:

Миротворча Місія включала такі завдання:

Підтримання безпеки у  зоні відповідальності, супроводження  конвоїв, гуманітарних вантажів, несення  служби на блокпостах, патрулювання тощо;

Охорона органів місцевого  самоврядування, релігійних та історичних пам’яток, мостів, джерел питної води та інших важливих об’єктів;

Контроль за здачею зброї  цивільним населенням та учасниками колишніх озброєних формувань;

Здійснення інженерних та інших робіт, необхідних для ліквідації наслідків конфлікту;

Надання допомоги у забезпеченні цивільного населення питною водою;

Забезпечення безпеки  діяльності міжнародних гуманітарних організацій;

Надання допомоги в перевезенні  гуманітарних вантажів;

Евакуація цивільного населення  у разі виникнення небезпеки його життю;

Надання медичних послуг, насамперед, першої медичної допомоги цивільному населенню;

Виконання інших функцій  із забезпечення безпеки і дотримання прав людини.

Бойові дії:

Перший бій в Іраку  відбувся 6 квітня 2004 року, в місті  Аль-Кут, потім бойові дії з'явилися  і в інших іракських містах. В основному бої велися на БТР  і Хаммерах, хоча траплялися випадки  «відкритих» боїв. Українські миротворці воювали пліч-о-пліч з польськими і американськими військовими. В  результаті до березня 2005 загинули 18 солдатів і офіцерів з українського контингенту, понад 40 отримали поранення.Настрій  на користь виводу військ посилювалися у міру наближення президентських виборів. У травні 2004 Верховна Рада України  на закритому засіданні обговорила питання про виведення військ, але не підтримала пропозицію фракцій  КПУ, СПУ, БЮТ і частини "Нашої  України" — що вимагали від президента ухвалити рішення про термінове  виведення українських військових з Іраку.Що стосується Леоніда Кучми, то він вважав, що Україна повинна  виконувати узяті зобов'язання, як і  інші країни коаліції, але врешті-решт і він визнав необхідність виведення  військ у зв'язку з втратами, що збільшилися, серед миротворців. У вересні 2004, в самий розпал президентської кампанії, Кучма, направив до Іраку підтримуваного ним кандидата — Віктора Януковича. Надалі, про необхідність виведення військ стали говорити вже всі політичні лідери України — і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович, і Леонід Кучма. Рада безпеки України, обговоривши проблему, підтримала цю думку. Міністр оборони України Олександр Кузьмук заявив у вересні 2004, що рішення про вивід військ з Іраку можна вважати остаточним: «Я вважаю, що Україна свою історичну місію виконала, із самого початку взявши участь в антитерористичній операції у складі коаліційних сил».11 січня 2005 Верховна Рада України прийняла ухвалу, в якій президентові було запропоновано негайно повернути українських миротворців на батьківщину: «У зв'язку з небезпечним загостренням військово-політичної обстановки в Іраку і жертвами серед українських військовослужбовців пропонується вважати недоцільним подальше перебування підрозділів озброєних сил України в цій країні».Леонід Кучма віддав вказівку готувати виведення військ, причому передбачалося, що українські миротворці можуть покинути Ірак вже до кінця весни 2005, але США дали зрозуміти, що питання про подальше перебування українського миротворчого контингенту в Іраку повинне вирішуватися після вступу на пост нового президента України і формування нового уряду.      6 березня 2005 в Іраку загинув вісімнадцятий миротворець. Після цього стало зрозуміло, що рішення про висновок українців неминуче: новий президент Віктор Ющенко заявив, що українська громадськість не розуміє, чому українські миротворці вимушені брати участь в бойових діях. Президент бажав продемонструвати, що він виконує обіцянки, дані під час виборів.Передбачаючи виведення українських військ, США запропонували Україні зберегти свою присутність в Іраку в інших формах — українські військові могли б продовжити роботу в Іраку як військові радники і спостерігачі, що і було здійснено в 2006 році.Держсекретар США Кондоліза Райс, зустрічаючись з головою МЗС України Борисом Тарасюком, заявила: «Рішення України вивести війська з Іраку не відіб'ється на відносинах Києва і Вашингтона. Ми вдячні Україні за її участь в іракській операції. Тоді як далеко не всі країни виявили таке бажання, Україна приєдналася до тих держав, які забезпечують стабільність в Іраку».

Виведення військ:

15 березня 2005 почалося  поетапне виведення українського  контингенту. Двома рейсами військово-транспортного  літака Іл-76 до Миколаєва прибула  перша група з майже 140 чоловік,  які несли службу в механізованій  роті 72-го батальйону поблизу  міста Ас-сувейр. Бойову техніку  відправлять по морю через  Кувейт. Впродовж літа-осені 2005 року  в іракській провінції Васит,  в зоні відповідальності українського  контингенту багатонаціональної  дивізії "Центр-Південь", залишалося  ще близько 800 українських військових.27 грудня 2005 Ірак покинули основна частина українських миротворців, декілька солдатів залишилися в якості спостерігачів.А вже 9 грудня 2008 року останні 29 членів миротворчого персоналу України повернулись на Батьківщину.

Цікаві факти:

Щоб уникнути ворожого радіо-прослуховування, українські військові спілкувалися через радіозв'язок лише українською  мовою, використовували кодові українські слова, оскільки англійську і російську  противники розуміли. За словами екс-прес секретаря Міністра оборони України  Андрія Лисенка, українська мова рятувала життя українським солдатам.

Список загиблих:

Койдан Юрій, Суслов Сергій, Бондаренко Олексій, Андрощук Руслан, Михалев Костянтин, Злочевський Ярослав, Гензерський Роман, Іванов Юрій, Тихонов Олег, Матижев Олег, Заграй Юрій, Андрущенко Сергій, Бражевський Валерій, Кацарський Володимир, Сітніков Андрій, Петрик Віра, Сєдой Володимир, Середницький Роман.