Суть «соціального ринкового господарства» ( В.Ойкен,А. Мюллер-Армак, В.Репке, О. Рюстов)

Перші кроки Ерхарда як директора  Економічної ради наразилися на протести окупаційних властей і політичних партій країни, оскільки він вимагав  скасування всіх дій держави, що регламентували економіку.

Л. Ерхард розпочав з проведення конфіскаційної грошової реформи, яка мала справити стимулюючий вплив на економіку та забезпечити створення засад ринкового механізму саморегуляції.

Зміст реформи полягав у вилученні  з обігу старої грошової одиниці, блокуванні рахунків, які згодом розблоковувались за умови часткового інвестування у виробництво та повного виведення з обороту решти безготівкових грошей, погашенні регулярних платежів (заробітна плата, пенсії, квартплата та ін.) за пільговим курсом, тобто грошову масу в обігу було скорочено до мінімуму^ Крім того, було створено нову фінансову мережу на чолі з Центральним федеральним банком, незалежним від уряду.

Суть господарської реформи, що почалась одночасно із грошовою, полягала в лібералізації економічного життя. Було відновлено вільне ціноутворення, знято обмеження із заробітної плати і квартплати, відмінено нормування споживання та централізований розподіл. Одночасно було прийнято закон, спрямований проти монополізації виробництва, тобто проти обмеження конкуренції.

Особливого значення Л. Ерхард надавав  вільному конкурентному ціноутворенню, що забезпечувало раціональний перерозподіл ресурсів, відновлення повноцінного обміну, стимулювання виробництва товарів, на які існує попит, урівноважування кон'юнктури, а також самоокупність та прибутковість виробництва, тобто створення умов для його дальшого розвитку.

Державна підтримка підприємництва полягала в пільговому оподаткуванні та кредитуванні малоприбуткових виробництв базових галузей (вуглевидобувні, сталеплавильні тощо), підприємств, що реінвестували прибуток у виробництво, а також підприємств, котрі виготовляли експортні товари, залучаючи іноземні капітали.

Зрозуміло, що реформування економіки  полегшувалося надходженням матеріальної допомоги за планом Маршалла, однак отримувані суми не були такими вже значними, щоб вирішити проблеми зруйнованої економіки.

Першими наслідками реформ було те, що різко впала реальна заробітна плата, зросли ціни та рівень безробіття. Але водночас поліпшилась ситуація з пропозицією товарів, а досить швидко стабілізувались і економічні процеси.

Соціальна політика будувалася за принципами фрейбурзької школи і була спрямована на підтримку економічного курсу  держави. Вона виходила з ідеї, що соціальний добробут будується на міцній економіці, тому все, що перешкоджає розвитку економіки, навіть коли воно є соціальне справедливим, не може братися до уваги.

Проведення економічної реформи  натрапило на сильний опір спочатку окупаційної влади, яка нав'язувала  власну економічну політику, що мала б сприяти поглибленню економічної залежності Німеччини від країн-переможниць, потім на опір профспілок і політичних партій, не згодних із жорсткою соціальною політикою, і, врешті-решт, на опір підприємців, котрим дуже не до смаку були прийняті 1947 p. закони про декартелізацію та демонополізацію.

Крім того, згідно із міграційним  законодавством стимулювався приплив  робочої сили з-за кордону, що створювало умови для стабілізації ринку робочої сили, скорочувало її дефіцит. Одночасно в країну прибуло чимало емігрантів-підприємців, яких приваблювала висока норма прибутку, високий рівень попиту на товари, можливості інвестиційної діяльності. Вони мали конкурентні переваги перед місцевими підприємцями, і це викликало протест останніх. Л. Ерхард зумів витримати й ці протести.

Наступним випробуванням для нового курсу були наслідки корейської кризи (1951), що призвела до зростання цін, інфляційних процесів. Закінчувався термін дії «плану Маршалла», у зв'язку з чим постала проблема дефіциту торгового балансу. Усі політичні партії та угруповання почали вимагати прямого втручання держави в економіку. Однак і в цьому разі Ерхард відповів відмовою. За кілька років навіть найбільш упереджені противники Л. Ерхарда не могли не визнати, що він переміг.

У країні швидкими темпами відновлювалось виробництво (вже у кінці 1949 p. було досягнуто його довоєнного рівня), бурхливо розвивалося житлове будівництво, зменшувалося безробіття (до кінця 50-х pp. воно стабілізувалось і щорічно знижувалося майже на 5%), почали зростати витрати держави на соціальні потреби.

Економіка ФРН швидко інтегрувалась  у світове господарство, оскільки лібералізувався зовнішньоекономічний обмін, за рахунок пільг та кредитів на виробництво експортних товарів  зросли обсяги експорту та його конкурентоспроможність.

Державне втручання в економіку  обмежувалось правовим регулюванням та непрямим впливом, що не шкодив вільному ринковому механізмові. Пряма участь держави в суспільному житті не виходила за межі соціальної сфери.

Становлення соціально-ринкової економіки  відбулось у дуже стислі строки. Уже 1957 р. на з'їзді Християнсько-демократичного союзу Л. Ерхард проголосив початок нового етапу розвитку «соціально-ринкового господарства». Він підкреслив, що перший етап, тобто пошук найліпшого «природного економічного порядку», завершився утворенням «сформованого суспільства», яке досягло високого рівня добробуту та економічної стабільності. Другу стадію розвитку Ерхард зв'язував з дальшим удосконаленням соціальної функції держави, зростанням витрат держави на соціальну сферу й розвитком соціальної інфраструктури.

Висновок

Цільовою настановою соціального  ринкового господарства є завдання досягти високого рівня добробуту  для переважної більшості членів суспільства в умовах економічної  свободи на основі конкурентного  ладу. З цього погляду концепція  соціального ринкового господарства є поки що найбільш науково обґрунтованим  і доведеним на практиці синтезом лібералізму й державного регулювання  в інтересах соціально-економічного прогресу. Мета представників теорії соціального ринкового господарства - досягнення "синтезу" між гарантованою законом свободою в економічній  сфері та зобов'язаннями держави  щодо забезпечення соціальної справедливості та захищеності своїх громадян. Для  країн, які розпочали проведення незалежної національної економічної  політики на принципах демократії та свободи вибору, важливим є критичне переосмислення і врахування теорії і практики німецького ордолібералізму та соціального ринкового господарства, адже нагальною стає необхідність проведення обґрунтованої і потужної державної політики, спрямованої на ринкову трансформацію економічної системи та створення ринкових структур, що саморегулюються.

Список використаної літератури

1. Історія економічних учень./ ред. Л.Я. Корнійчук. - К., 1999 .
2. История экономических учений. - ч.1. / ред. В.А.Жамин. - М., 1989.
3. Несторенко О.П. Історія економічних вчень. - К., 2000.
4. Ойкен В. Основные принципы економической политики. — М., 1995.
5. Мюллер-Армак А. О свободе и социальной справедливости / Предложения по осуществлению социальной рыночной экономики / Социальное рыночное хозяйство // Политэконом. - 1996. – №1
6. Мюллер-Армак А. Принципы социального рыночного хозяйства / Социальное рыночное хозяйство. Теория и этика экономического порядка в России и Германии. - СПб.: Экономическая школа, 1999). 
7. Ойкен В. Основы национальной экономии. - М.: Экономика, 1996
8. Куликов А.М. Основы экономической теории: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 400 с.
9. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних вчень. Нариси економічної цивілізації. Навч. посіб.-К.: КНЕУ, 2005.-372 с.
10. В.Єременко Історія економічної науки», 2008.