Створення європейських співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатом)

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Кафедра Всесвітньої історії 

                                    

 

Створення європейських співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатом)

 

 

                   

 

 

Реферат                     студента V курсу 52 ^а групи факультету української філології та історії           

 

                                         

 

 

 

 

                                       Ізмаїл – 2012

                                                           

План

Вступ                    І. Створення європейських співтовариств:

1. ЄОВС
2. ЄЕС
3. Євроатом

Висновок                             Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    Вступ

Колись ідея об’єднаної Європи була мрією філософів та ясновидців. Віктор Гюго, наприклад, уявляв мирні  “Об’єднані Країни Європи” пронизані  ідеалами гуманізму. Мрія була зруйнована двома жахливими війнами, що спустошили материк впродовж першої половини ХХ ст.     Але з уламків Другої світової війни вийшла нова надія. Люди, що чинили опір тоталітаризму протягом війни, вирішили покласти край міжнародній ненависті та ворожнечі в Європі та побудувати тривалий мир між колишніми ворогами. Між 1945 та 1950рр., група сміливих державних діячів, включаючи Конрада Аденауера, Вінстона Черчіля, Алцида де Гаспері та Роберта Шумена, почали переконувати свої народи вступити до нової ери. У Західній Європі був би новий порядок, що базувався на інтересах народів та об’єднаних націй, та засновувався на договорах, що гарантували верховенство закону та рівність між усіма державами.     Роберт Шумен (Міністр закордонних справ Франції) 9 травня 1950 року висунув ідею, первісно започатковану Жаном Моне, про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі. В країнах, які ворогували одна з одною, виробництво вугілля та сталі було б об’єднане в єдиний фонд спільної влади – “Вищої Інстанції”. Практично, але досить символічним чином, заготовчі матеріали війни перетворилися в знаряддя відновлення дружніх відносин та миру. Отже, 9 травня святкують зараз як День Європи.  Цей сміливий та благородний крок був великим успіхом. Це був початок мирного співробітництва між країнами-учасниками Європейського співтовариства довжиною в більш як півстоліття. Згідно з Маастрихтською конвенцією в 1992 році, установи співтовариства зміцнилися та отримали ширші зобов’язання і виник Європейський Союз, як такий тому дана тема є актуальною.

 

 

Створення європейських співтовариств: ЄОВС

Вже після першої світової війни європейська ідея була присутня в політичних дискусіях, але не привела  до конкретних кроків. Потім, після  руйнацій, які принесла друга світова  війна, європейські лідери прийшли  до переконання, що співпраця та загальні зусилля є кращим способом забезпечення миру, стабільності і процвітання  в Європі. Ідейним маніфестом об'єднання  по праву вважають мова Вінстона Черчілля в Цюріхському університеті 19 вересня 1946 Крім емоційного заклику до єдності  Європи в ній містилися дві  ідеї, які в подальшому дійсно лягли  в основу інтеграційного процесу:              1) відновлення "європейської сім'ї" в рамках свого роду Сполучених Штатів Європи - структури, що забезпечує мир, безпеку та свободу,   2) примирення і партнерство між Німеччиною та Францією. 9 травня 1950 в своїй промові Роберт Шуман, Міністр закордонних справ Франції, запропонував об'єднати вугільну і сталеливарну промисловість Франції та Федеративної Республіки Німеччини.Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС, ECSC — European Coal and Steel Community), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі й вугілля, в дію даний договір вступив 25 липня 1952 року.

Європейська спільнота з  вугілля та сталі (англ. European Coal and Steel Community, ECSC, також Європейське об'єднання вугілля і сталі) — міжнародна державно-монополістична організація, що об'єднує кам'яновугільну, залізорудну і металургійну промисловість 10 країн Європейського економічного товариства (ЄЕТ).

Ідея створення наднаціонального органа керування життєво важливими  галузями промисловості, який зв'язав би потенційних суперників економічно, належала Жану Моне, а вперше офіційно озвучив її міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман («Декларація Шумана»).

Створена у 1951 р. згідно з Паризьким договором терміном на 50 років країнами: Бельгія, Західна Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди та Франція з метою об'єднання вугільних та сталеливарних ресурсів країн-учасниць і запобігти в такий спосіб новій війні в Європі. Своєю метою об'єднання проголосило сприяння економічному розвитку країн-членів шляхом утворення загального ринку для продукції вугільної і металургійної промисловості. Формально його ціль була скромною: створення узкофункционального співтовариства, що забезпечує створення загального ринку вугілля й стали шести держав. Відповідно, ЄОВС наділялося для цього необхідними повноваженнями. Зі створенням ЄОВС також вирішувалися деякі конкретні питання, пов'язані з підйомом виробництва у важкій промисловості цих шести держав. Однак значення цього договору виходить далеко за ці рамки. Головне те, що на основі ЄОВС спрацьовувалися ті початки й принципи, які випливало покласти в основу європейської інтеграції.                 Органами Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі стали:  Висока Влада (першим головою став Жан Моне);     Рада Міністрів;           Парламентська Асамблея (дорадчий орган, який складався з представників парламентів країн-членів);       Суд.           Створення ECSC було результатом структурних зсувів, що відбуваються в економіці капіталізму після 2-ї світової війни 1939-45 рр., що вплинуло безпосередній чином на характер об'єднання. ЄОВС контролювало майже все видобування кам'яного вугілля, понад 80 % виробництва чавуну і сталі, близько 50 % видобування залізної руди в Західній Європі. Штаб-квартира спільноти знаходилась у Брюсселі.  Створення ЄОВС виявилося дуже своєчасним не тільки з політичної, але і з чисто практичної, економічної точки зору. Наднаціональні повноваження Вищої керівного органу виявилися дієвим засобом щодо безболісної реструктуризації вугільної та металургійної галузей промисловості, які перебували в стані глибокої кризи. Це забезпечило ідеї інтеграції зростаючу підтримку громадськості. Успіх Договору надихнув ці шість країн розширити процес на інші сфери. З урахуванням цих настроїв керівники країн "шістки" вирішили рухатися далі і розширити коло економічної інтеграції на базі виправдав себе інтеграційного начала.          Разом з тим містилися в Паризькому договорі пряме посилання на кінцеву мету інтеграції (створення федерації) і "жорстка" трактування принципу наднаціональності, яка втілилася у статусі Вищого керівного органу, були, як показав досвід, дуже прямолінійними. Посиленню опозиції відвертого федералізму сприяв і провал проектів оборонного і політичного співтовариств. Ця обставина була врахована на новому етапі інтеграції. Європейська спільнота з вугілля та сталі завершила своє існування 2002 року, коли втратив чинність відповідний договір (Паризький договір).

 

Країни-засновники ECSC

Прапор спільноти, 1986—2002 рр.

 

 

Створення європейських співтовариств: ЄЕС, Євроатом

В 1956 році відбулася зустріч керівників держав у Венеції; на конференції  був схвалений доповідь Спаака; потім  почалися переговори про створення  Європейського економічного співтовариства.      Уже в 1957 році 2 акти, покликаних зіграти найважливішу роль у розвитку процесів інтеграції, були готові до підписання. В 1957 році в Римі відбулася врочиста процедура підписання:         1)Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС, або договору про спільний ринок);     2) Договору про створення Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратом).           Європейська економічна спільнота (ЄЕС) (англ. European Economic Community, EEC)— нині не існуюча назва інституції, що заснована 1957 р. згідно з Договором про заснування Європейської економічної спільноти (один з Римських договорів) з метою створення спільного ринку. Початково складалася з шести країн: Бельгія, Західна Німеччина, Італія, Люксембурґ, Нідерланди та Франція. Разом з Європейською спільнотою з вугілля та сталі (ЄСВС) і Європейською спільнотою з атомної енергії становить Європейські спільноти. Договір було укладено 25 березня 1957 року в залі Гораціїв і Куріаціїв палацу Киджі на Капітолійському пагорбі в Римі чільниками Бельгії, Німеччини, Франції, Італії, Люксембурга і Нідерландів. Згідно з Римською угодою, шість країн вирішили створити економічне співтовариство, засноване на ширшому спільному ринку, що включає велику кількість товарів і послуг. 1 января 1958 г. Римские договоры вступили в силу. Першим головою Комісії ЄЕС був призначений Вальтер Хальштейна, а головою Європейського парламенту став Робер Шуман. 1 січня 1959 почався поступовий перехід до митного союзу. Було також підписано Конвенцію про спільні для трьох Співтовариств інституцій, ними були: Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. Крім того, кожне Співтовариство мало власні інституції.       Митні збори між шістьма країнами-учасницями були повністю скасовані до 1 липня 1968 року. В 1960-х роках розвивалися спільні економічні політики, особливо в області торгівлі і сільського господарства.

 

Країни—засновники ЄЕС

Створена згідно з Римськими договорами 1957 року одночасно з заснуванням Європейської економічної спільноти і через шість років після створення Європейської спільноти з вугілля та сталі. Разом три об’єднання отримали назву Європейські Спільноти. Згідно з договором, Євратом сприяє розвиткові та дослідженням з атомної енергетики, створенню спільного ринку ядерного пального, контролю за ядерними виробництвами та розвиткові атомних технологій у мирних цілях в рамках єдиних стандартів безпеки. Після об’єднання органів керування Спільнотами 1967 року, функції Євратому, визначені договором, виконує Європейська Комісія.    У 1957 році Римський Договір встановив Європейську економічну спільноту і Європейську спільноту по атомній енергії. Вони, відповідно, були націлені на створення митного союзу і ломку внутрішніх торгових бар'єрів усередині Співтовариства, а також розвиток ядерної енергії в мирних цілях. Договір про установу ЄЕС містив логічно послідовну, ешелоновану за часом програму економічної інтеграції. В ньому були сформульовані погоджені цілі, принципи і засоби інтеграційного будівництва, які відбивали пануючі в той час постулати кейнсіанства.

Цілі економічної інтеграції включали:        • гармонійний розвиток всіх видів економічної діяльності;    • безперервний і збалансоване зростання;       • забезпечення стабільності;         • прискорене підвищення рівня життя.

Як видно з цього переліку, архітектори Римського договору прагнули в першу чергу до прискорення  економічного зростання та підвищення добробуту населення. Такі важливі  обмежувачі зростання, як інфляція і  забруднення навколишнього середовища, були явно поза колом їх пріоритетів. Оскільки до складу "шістки" входили  країни з більш-менш однаковими суспільними  умовами, в числі цілей інтеграції не фігурувало і зближення рівнів соціально-економічного розвитку держав-членів. "Гармонійність" і "збалансованість" економічного зростання мали в основному  макроекономічну спрямованість.       Для досягнення встановлених Римським договором цілей були обрані два основні засоби - створення спільного ринку і зближення економічної політики держав - членів ЄС. Через відсутність досвіду ці кошти були визначені в найзагальніших рисах.         Першим кроком на шляху створення спільного ринку повинен був стати митний союз шести країн. Для здійснення цього завдання державам-членам треба поступово скасувати митні збори і кількісні обмеження у взаємній торгівлі, встановити загальний зовнішній митний тариф, почати проводити спільну торговельну політику і передати повноваження щодо її здійснення Спільноти. Далі держави-члени повинні були зробити наступний крок вперед - зробити відкриті одне для одного внутрішні ринки однорідними. Для цього було потрібно в першу чергу встановити одні й ті ж правила для всіх економічних операторів. На цій основі можна було реалізувати кінцеву мету Римського договору - забезпечити "чотири свободи" (свободу руху товарів, фізичних осіб, послуг і капіталів).           

     Висновок         Римський договір був покликаний також сприяти вирішенню однієї з найбільш гострих соціальних проблем - проблеми сільського господарства. Держави-члени домовилися про інтеграцію аграрних ринків і проведенні спільної сільськогосподарської політики.        На відміну від Євратому, створення Європейського економічного співтовариства мало надзвичайно важливе не тільки енергетичне, але й політично-правове значення. Мова йшла про створення інтеграційного об'єднання універсального характеру. До складу Співтовариства ввійшли країни з високим рівнем розвитку, що багато в чому визначило значні темпи його економічного росту протягом наступних 15 років. В 1958р. середньомісячний дохід на душу населення становив 980 доларів у Нідерландах, 1170 у Бельгії й 800 доларів у Північній Італії. Розрив, як бачимо, невеликий. Сильно відставала лише Південна Італія(360 доларів). За перші 15 років розрив по обсязі ВНП на душу населення між країнами скорочувався: 26% в 1960р., 13.5% в 1970р. і 15% в 1973 р., що в цілому свідчить про зближення рівнів економічного розвитку учасників Співтовариства.           Висувалося завдання створення загального ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили, заснованого на митному союзі. У ході побудови загального ринку повинна була бути забезпечена економічна інтеграція держав, створена основа для майбутнього економічного й валютного співтовариства, створений сам механізм для керування інтеграційними процесами.           Договір передбачав поетапне будівництво загального ринку. Співтовариства наділялися необхідними інститутами й матеріальними засобами.              Були передбачені 4 головних інститути:       1)Рада (складався з офіційних представників урядів держав-членів на рівні міністрів).             2)Комісія (на відміну від Ради, складалася з міжнародних чиновників, правда вони призначалися тільки за умови одностайної ухвали) складалася з незалежних комісарів. Т.ч., Комісія виступала в ролі наднаціонального органа.          3)Парламентської асамблеї, чиї повноваження трохи розширені в порівнянні з ЄОВС;           4)Суду Європейських співтовариств.        Одночасно з підписанням римських договорів там же в Римі підписана Конвенція про об'єднання парламентів і судів всіх об'єднань (відповідно, ЄОВС, Євратому і ЄЕС).          В 1965 році був підписаний договір про злиття рад і комісій трьох співтовариств.            Також слід зазначити те, що органом наднаціонального характеру залишається Суд Європейських співтовариств. Хоча судді призначаються з одностайної згоди всіх членів, умова їхнього призначення - їхня незалежність. Суд європейських співтовариств стежив за виконанням установчих договорів і правових приписань співтовариств.     Договір про ЄЕС також передбачав:         -створення матеріальних ресурсів, необхідних для функціонування співтовариств.          -створення правового інструментарію.       Так в особі ЄЕС була створена широка, універсальна міжнародна організація, що придбала риси й державно-правовий, і міжнародно-правової організації.  8 квітня 1965 - підписано Угоду про злиття, виконавчих органів трьох Спільнот: ЄСВС, ЄЕС та Євроатом, що “отримали" спільні Раду і Комісію.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Шемятенков В. Г. Европейская интеграция. Учебное пособие.  – М.: Междунар. отношения, 2003. – 400 с.
2. http://evrounion.narod.ru
3. www. wikipedia.org
4. http://www.krugosvet.ru
5. http://www.schengen.su
6. http://thrueurope.com
7. http://novosti-es.ru