Створення та діяльність ОУН

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  БІЗНЕС-КОЛЕДЖ

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з предмету «Історія України»

на тему:

«Створення  та діяльність ОУН»

 

 

 

ВИКОНАВ:

Студент І курсу, спеціальності  «Комерційна діяльність», групи 3КД-12

Яковенко І. В.

ВИКЛАДАЧ:

Куксенко С. І.

 

 

 

 

 

 

Черкаси

2012

Зміст:

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Створення та діяльність ОУН……………………………………………….4
2. Початок руху під проводом С. Бандери…………………………………...10
3. Створення Української Повстанської Армії………………………………15

Висновок…………………………………………………………………………….16

Список використаної літератури…………………………………………………..17

 

Вступ

Організація українських націоналістів (ОУН) — український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини як колабораціоністські. Заснована 3 лютого 1929 року, легалізована в Україні у 1993 році.

ОУН виникла внаслідок  об'єднання Української Військової Організації (УВО) та студентських націоналістичних спілок:

Головною метою ОУН  було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській  етнічній території.

Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури.

Економіка держави планувалася  як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН  відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного  життя як вдома, так і за кордоном.

Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці  Української Народної Республіки 1917-20, ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої сили».

 

 

1. Створення та діяльність ОУН

Визвольна боротьба 1914-1920-х  рр. прискорила процес ідеологічного  визрівання і призвела до створення  Організації Українських Націоналістів, що започаткувала свій родовід з  націоналістичної ідеології, націоналістичного  світосприйняття. ОУН стала формальним завершенням модерного українського націоналізму.

Версальський договір 23 червня 1919 гарантував національним меншинам у Польській державі всі основні  права. Крім того за Ризьким договором  від 18 березня 1921 року Польща повинна  була поважати всі права української національності. З погляду на етнічний склад (приблизно 64 % українців, 25 % поляки, 10 % євреї, 1 % інші національності) Галичина повинна була отримати статус автономії. Проте польські власті вважали не так і з 1919 року українці перебували в режимі репресій. Протягом періоду 19-21рр. був підданий жорстокому, навіть звірячому поводженню з боку польських властей: понад 100000 осіб було заарештовано і близько 27000 українців було згноєно в концтаборах. Терміни "українець", "Україна" були заборонені, а у 1920 р. українській Галичині було дано нову офіційну назву: "Східна Малопольща".

У такій ситуації українці розпочали довгу боротьбу за свої права. Вона точилася в двох формах. Політичні партії, товариства, соціальні  і еконмічні організації використовували легальні методи.

Але багато молоді, особливо колишні вояки повстанської армії, що не змирилися з поразкою і виступали  проти політики репресій, вирішили продовжувати боротьбу нелегальними і  насильницькими методами. Прихильники  революційної боротьби в 1920 р. заснували підпільну військову організацію, що називалася Українська Військова Організація (УВО). УВО мала Начальну команду за кордоном і Крайову команду у Львові.

Носієм ідеї організованого українського націоналізму стало покоління, що брало участь у світовій війні. Це бев черен живого українського національного руху, що стихійно почав розгорятися в масах українського народу.

Усі ці більші або менші  організації розуміли, що далеко їм не йти поодинці і в розпорошенні. Першою переговори розпочала Група української національної молоді з легією українських націоналістів. Обидві організації діяли на одному терені і найближче стояли ідеологічно.

Розмови та обмін думками  велися з 27 р. Під час переговорів  було схвалено статут Союзу Організації Українських Націоналістів. Цей статут був затверджений обома керівництвами в червні 27 р. і з того моменту він набрав чинності. Цілі Союзу ОУН були власне такі самі як і цілі обох організацій:

• Пропаганда і обгрунтування української визвольної та соборної державницької ідеї.
• Вироблення і поширення національної ідеології.
• Об'єднання всіх національних організацій шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду.

Зіткнувшись із заворушеннями  серед українського населення і  намагаючись зупинити ріст патріотизму, а також підпільну діяльність, польська влада вирішила "пацифікувати" українські райони. Перша "пацифікація" відбулася напередодні виборів 1930р. і носила характер репресивної операції. Завдяки пацифікації польським властям вдалося зменшити кількість українців у парламенті.

Наслідки виклику Польщі особливо помітні в сфері освіти та в економічному житті. У 1918 р. на Західній Україні було 3600 українських шкіл. За польського режиму їх кількість упала до 461, з яких 41 була приватною. Українські школи заміняли на двомовні. Щоб зашкодити цій жахливій ситуації, українці за допомогою товариства "Рідна школа" розвинули приватну освіту.

Саме в цих умовах безпрецедентного розвитку набув свого  розвитку український націоналізм. ОУН збільшувала число актів  саботажу, збройних нападів, замахів. У період з 1931 по 1939 рр. відбулося багато процесів над українськими націоналістами. Найбільш відомим був процес над членами ОУН, які були причетні до вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького в червні 1934 р.   

Німецькі й польські апетити щодо Східної Європи ні для  кого не були таємницею. Газета "Le Temps" в 1933 р. писала, що певні німецькі кола думають про експансію в країни Балтики і Східної Європи і водночас заохочують напад Польщі на Україну.

Хоч нічого і не вказувало на те, що Берлін провадитиме політику, сприятливу для українців, протягом усього 1933 р. польська преса розгорнула широку програму дискредитації та звинувачення українців, особливо ОУН. Так, наприклад, у травні 1933 р. внаслідок конфлікту, що виник в Українському науковому інституті в Німеччині, польська преса твердила, що голова ОУН Євген Коновалець знаходиться на утриманні німців. Але на справді ця справа виглядала таким чином. У травні 1933 р. ОУН зробила спробу взяти під контроль Український інститут в Берліні, очолюваний прибічниками Скоропадського. Один із впливових членів ОУН, Ріко Ярий спробував увійти до ради управління Інституту. Його кандидатура була підтримана представником міністра культури, який тиснув на генерала Гренера. Але генерал Гренер, маючи сильну підтримку з боку націонал-соціалістичної партії, рішуче відкинув кандидатуру Ярого.

Розголошений українськими політичними противниками ОУН, цей  інцидент, який говорив лише про  боротьбу двох українських політичних течій за контроль над науковим закладом, був інтерпретований польською пресою як доказ, що Є. Коновалець і Р. Ярий є німецькими агентами. Польські газети стверджували, що ОУН керує Берлін, що ОУН запозичила свою ідеологію і програму у нацистів і отримує фінансову допомогу з Берліна.

     У відповідь  на ці твердження офіційний  орган ОУН "Розбудова нації"  у січні 1934 р. написав, що  загарбнику потрібні не тільки  закони, тюрми і армія, а ще  й брехня.

     Українські  націоналістичні кола, зокрема голова  ОУН Є. Коновалець та більшість членів головного Проводу (ПУН), усвідомлювали, що політика націонал-соціалістичної Німеччини не сприятиме вирішенню українського питання. З 1933 р. Коновалець вирішив посилити свою діяльність в Англії, бо вважав , що для вирішення проблеми Східної Європи було б бажано мати підтримку Англії та співробітничати з нею.

     Представник  ОУН у Лондоні Є. Ляхович  досяг там певного успіху. У  квітні 1934 р. британський журналіст  Л. Лотон привернув увагу англійських  політиків до того факту, що  Гітлер, на відміну від своїх попередників, не дивиться одночасно на Схід і на Захід, а лише на Схід. "Жоден, хто дивиться на карту Європи, не сумнівається, що існують великі можливості для німецько-польського компромісу",− писав Л. Лотон. Але "проникнення німців в Україну зашкодить економічним і стратегічним інтересам Великобританії". Лотон наполягав, що треба спробувати включити Україну в систему Західної Європи. Демократична незалежна Україна може увійти до числа тих держав, з якими Великобританія встановлює дружні зв'язки.

     На початку  січня 1934 р. 14 членів англійського  парламенту і 6 особистостей звернулися  до Ліги націй з петицією  про гоніння українців польськими  властями і в травні того  ж року в Лондоні було створено  Англо-український комітет. В  червні 1935 р. Є. Коновалець надіслав представнику ОУН в Лондоні листа, в якому точно визначив політику та сподівання своєї організації. Голова ОУН в листі висловив переконання, що Україна стала б важливим фактором у регулюванні ситуації в Європі. Далі він зазначив, що укладені останнім часом між європейськими державами угоди порушують природнє право українців на самовизначення. Серед цих угод згадувалась і польсько-німецька угода від 26 січня 1934 р. Ця угода, оскільки вона посилювала владу Польщі на Західноукраїнських  землях, суперечила інтересам українського народу.

     Коновалець  також критикував франко-російську  угоду, в котрій, як він вказав, Франція ігнорує прагнення українців  до незалежності. ОУН, продовжував  Коновалець, робитиме все, аби  через інтереси інших держав не пролилася кров українського народу.

 

 

2. ПОЧАТОК РУХУ ПІД ПРОВОДОМ С. БАНДЕРИ 

     Війна повністю  змінила українську політичну  ситуацію як в Україні так  і поза нею. На Україні, окрім  ОУН, зникли всі політичні партії. Керівники цих партій, які перебували в еміграції не могли вести ніякої політичної діяльності. У Німеччині рух Скоропадського скоро втратив популярність. Тільки ОУН утвердилась скрізь, як вирішальна сила. Але в 1940 в ОУН відбувся розкол. Члени центрального керівництва ОУН (Провід Українських Націоналістів, ПУН) довгий час перебували за кордоном і здійснювали управління через зв'язкових. Радикальна зміна політичного контексту у Східній Європі і можливість німецько-радянського конфлікту сприяли тому, що серед керівництва ОУН появилися глибокі розходження і, зокрема, між членами ПУН (Мельник, Капустянський, Сушко та ін.) та молодими революціонерами, що недавно прибули з України або перебували там (Бандера, Стецько, Шухевич…).

     Лідер молодих революціонерів  Степан Бандера вже раніше  виконував важливі завдання організації на Україні. Як крайовий провідник ОУН та крайовий комендант УВО у 1933-34 рр., він був засуджений до смертної кари за віддання наказу вчинити замах на міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, яка потім була замінена на пожиттєве ув'язнення. Після утечі тюремної адміністрації він був звільнений групою українських політичних в'язнів і повернувся до Львова.

На початку 1940 р. голова Крайової Екзекутиви в Україні Юрій Тимчій-Лопатинський, таємно перейшовши кордон, прибув до Бандери у Відні. Вони зразу вирушили до Риму, де в цей час перебував голова Проводу ОУН полковник А. Мельник. Вони хотіли усунути розходження у поглядах, що виникли між ними і Мельником.

Розходження були різного  роду. Так зокрема молоді революціонери  хотіли встановити нову політику і  стратегію ПУН, встановити контакти з іншими державами. Крім того молоді активісти висловлювали недовіру деяким членам ПУН і вимагали змін у його складі. Розмова з А. Мельником в Римі не дала ніякого результату. Це був розкол. Молоді лідери зібралися у Кракові й вирішили створити інше керівництво націоналістичного руху. 10 лютого 1940 р. було сформовано Революційний Провід ОУН, керівництво якого було довірено Степану Бандері. З того дня існували вже дві різні українські націоналістичні організації, які мали одну і ту саму назву, але дуже часто протистояли одна одній.

Програма ОУН (Б) була викладена у грудні 1940 р. в маніфесті. Політична програма нового керівництва була надзвичайно широкою і амбітною, вона зверталася не лише до українського народу. А й до інших народів СРСР.

У преамбулі даного документу проголошувалося, що світ, заснований на насиллі скоро зникне. СРСР, будучи частиною цього світу приречена на загибель. ОУН (Б) закликала вставати на боротьбу проти цієї "Тюрми народів".

Що стосується соціальної програми то ОУН (Б) підкреслювала: українські націоналісти борються проти "приниження людини", збіднення громадян, терору, депортацій, економічного грабунку України та інших пригноблених країн.

Скликавши у 1941р. 2-й Великий  збір ОУН, революційне керівництво  ОУН (Б) пішло на остаточний розрив. Серед резолюцій, прийнятих другим Великим Збором, є одна резолюція, яка характеризує загальну тенденцію  ОУН (Б). У ній зокрема сказано, що ОУН продовжуватиме боротьбу за незалежність українського народу, "…незважаючи на територіальні і політичні зміни, які можуть статися у Східній Європі".

Українці зовсім не знали  намірів Німеччини. Обидві націоналістичні  організації вирішили прийняти участь у війні проти Росії - відкритого ворога української незалежності. На початку 1941 р. Ріко Ярий отримав доручення від ОУН (Б) встановити контакт з представниками ОКВ, аби обговорити створення української військової частини.