Історія виникнення мінойської цивілізації її суспільно-політичний,економічний розвиток

2. Джерела роботи

Джерела, які дають нам  інформацію про устрій мінойського  Криту, можна умовно поділити на три  групи: 1) археологічні джерела, 2) пам'ятки мінойської писемності, 3) свідчення, що збереглися у творах грецьких та римських авторів більш пізнього часу.

До археологічних джерел також відносяться знайдені на Криті  різноманітні культові речі: статуетки "великої богині" та адорантів, залишки "рогів посвячення", столи  для жертвоприношень, ритони у вигляді  фігур та голів різних тварин тощо. Дуже важливу інформацію про суспільно-політичний устрій мінойського Криту, зокрема  про характер влади та політичне  протистояння всередині суспільства, нам дають пам'ятки мінойської гліптики, переважно печатки, відтиски з них, перстні та геми.

Крім археологічних джерел власне критського походження нами залучалися також дані розкопок, здійснених на території областей, які перебували під впливом мінойської цивілізації. Особливо ці джерела є важливими  у дослідженні сутності так званої "критської талассократії".

Що стосується пам'яток мінойської писемності, так званого лінійного  письма А, – то тут ситуація досить складна. Написані ним документи  було знайдено археологами в усіх областях Криту, а також за його межами. Проте в цілому їхня кількість  лишається сьогодні все ще незначною. До п'ятитомного корпусу Л. Годара і  Ж.-П. Олів'є, котрі врахували основні попередні видання інших авторів, увійшло 1407 документів.

Міноїстам вдалося прочитати  більшість написів лінійного  письма А шляхом порівняння останнього з уже дешифрованим грецьким лінійним письмом В. Проте, оскільки все ще не знайшлося жодної мови, спорідненої  з мінойською, тексти лінійного письма А залишаються для нас незрозумілими. Ми можемо розуміти в них лише слова, які греки запозичили у мінойців. Деяких успіхів у інтерпретації  текстів мінойської писемності дослідникам  вдалося досягти завдяки застосуванню так званого комбінаторного методу, який базується на поглибленому вивченні внутрішньої структури текстів.

Успіхи у сфері археологічного дослідження Егейського світу, а  також у сфері дешифрування мінойських написів дозволили належним чином  оцінити свідчення про Крит, які  дійшли до нас у працях античних авторів.

Дотримуючись хронологічної  послідовності, виділимо перш за все поему Гомера "Одіссею", яка сформувалася у ІХ–VIII ст. до н. е. У ній збереглися відомості не тільки про Троянську війну і "темні віки", але й частини пісень та легенд, що були складені в крито-мікенську добу і збережені до часів Гомера завдяки безвісним аедам. Розповідаючи про повернення Одіссея до рідної Ітаки, Гомер згадує про населення Криту, його міста та правителів.

Нечисленні згадки щодо найдавнішої  історії Криту ми знаходимо у  історика V ст. до н. е. Фукідіда. Ретельний відбір джерел, метод реконструкції минулого за його пережитками, а також відомий раціоналізм Фукідіда, дозволили йому змалювати цінну картину історичного розвитку Егеїди у ІІ тис. до н. е. Про Крит Фукідід пише на початку першої книги своєї "Історії", так званої "Археології". Для нас особливо важливими є згадки цього автора про панування Міноса на морі, його боротьбу з піратством, а також характеристика ситуації, яка склалася в Егейському регіоні напередодні встановлення мінойцями талассократії. Скромні свідчення про Крит ми знаходимо у сучасника Фукідіда Геродота. Вони містяться у першій та третій книгах його праці.

Важливою складовою частиною писемних джерел є свідчення щодо мінойського Криту, які містяться  в "Законах" Платона, а також  в більш пізньому його творі "Мінос" . Останній дослідники приписують учням Платона і називають його "псевдоплатонівським". Специфічність цих творів значною мірою зумовлена тим, що для автора (чи авторів) закони, встановлені на Криті Міносом, мали божественне походження і були найбільш поміркованими. Цінність "Законів" Платона полягає, крім іншого, в їх коментарях до Гомера.

Згадки про Крит залишив  у своїй "Політиці" давньогрецький мислитель IV ст. до н. е. Арістотель. Описуючи державний устрій дорійського Криту, він відмічає вигідне розташування острова, чим і пояснює його панування на морі за часів Міноса.

Досить інформативним  джерелом є праця під назвою "Міфологічна  Бібліотека", яка приписується письменнику ІІ ст. до н. е. Аполлодору. Інформація про давній Крит розсипана у всіх трьох книгах "Бібліотеки".

Порівняно велика кількість  інформації щодо ранньої історії  Криту міститься в "Історичній бібліотеці" Діодора Сіцілійського . Особливо цінні для нас його четверта та п'ята книги. Діодор, як це випливає з його слів, ретельно і обережно підбирав свідчення для своєї праці. Він використовував твори таких авторитетних античних авторів, як Епіменід Критський, Досіад, Сосікрат та Лаосфенід. Діодор дає нам інфомацію про правителів Криту, які царювали задовго до Міноса. Він детально переказує історико-міфологічну традицію про вторгнення Міноса в Аттику, про подорож Тесея на Крит та його перемогу над Мінотавром. Цікавими є його згадки про колонізацію критянами островів Егейського моря та малоазійського узбережжя: він називає імена всіх тих вождів, які, за традицією, були призначені намісниками на цих землях.

Важливим для нас є дослідження Страбона. У десятій книзі своєї "Географії" він торкається питань адміністративного устрою та характеру царської влади на Криті. Цей дослідник намагається співставляти і порівнювати свідчення авторів, яких він часто цитує.

Деякі відомості про Крит містяться у складеній Плутархом біографії Тесея  та в "Описі Еллади" Павсанія . Об'єктивність Плутарха у висвітленні подій мінойської історії дозволяє нам зрозуміти причини різних оцінок діяльності критських правителів. Що ж до Павсанія, то для нас важливими є його генеалогічні схеми додорійських царських родів.

При висвітленні деяких окремих, можна сказати, другорядних моментів ми користувалися свідченнями Евріпіда, Ісократа, Аполлонія Родосського, Діонісія Галікарнасського, Катулла, Овідія, Вергілія, Валерія Максима, Плінія, Птоломея та Стефана Візантійського.

Таким чином, джерельна база та історіографія дослідження відповідають поставленій меті і завданням

Розділ 2

Історія виникнення мінойської цивілізації її суспільно-політичний,економічний  розвиток.

2.1 Історія виникнення

Першими мешканцями Кріту, які  залишили по собі матеріальні свідоцтва, були землероби, що користувалися кам'яними  орудями , і з'явилися тут задовго  до 3000 року до н.е. Неолітичні поселенці  застосовували тесла і сокири з шліфованого каменю і виготовляли  красиво відполіровану і прикрашену кераміку. Вони вирощували пшеницю  та розводили корів, свиней і овець. Перші великі села (або маленькі містечка) з'явилися до 2500 року до н.е., і їх жителі почали займатися торгівлею (як по морю, так і по суші) зі своїми сусідами, які і навчили їх користуватися  бронзою, ймовірно, біля 2500 р. до н.е

 Культура раннього  бронзового віку на Кріті задала  загадку тим, хто займався мінойською  цивілізацією після Еванса. Багато  вчених продовжують. наслідуючи  Еванса, називати цей період раннім  мінойським, датуючи його приблизно  з 3000 по 2000 р. до н.е. Проте,  всі розкопки на Кріті незмінно  виявляли, що всі мінойські міста  досягли високого розвитку (такі, як палацові міста в Кноссі, Фесті і Маллії) розташовуються  безпосередньо над місцями пам’яток  неолітичної культури. Перші палаци  на Кріті, разом з новою культурою,  раптово виникли біля 1950 р. до  н.е., за відсутності будь-яких  слідів поступового розвитку  на Кріті міської культури. Тому  в археологів є підстави вважати,  що ми можемо говорити про  «минойців» лише після 1950 до  н.е., відносно ж так званої  ранньої мінойської культури  можна сумніватися, чи була  вона взагалі мінойською

Але як відбулася ця міська революція біля 1950 до н.э.? Імовірно, мінойська цивілізація отримала імпульс від прибульців ззовні –  могутніх народів-мореплавців, які  завоювали Кріт і встановили тут  талассократию, державу, що опиралася  на панування на морях. Ким були ці прибульці, залишалося загадкою, до розшифрування мінойського листа, відомого як лінійний лист А. Мінойська мова, як виявляється за даними лінійного листа А, була західносемітською мовою, що відноситься до того типу, на якому говорили у Фінікії і прилеглих областях.

 Відомо, що аж до 18 в.  учені погоджувалися зі свідченнями  стародавніх греків, котрі говорили  про їх культурну залежність  від стародавнього Близького  Сходу. Наприклад, греки називали  свій алфавіт фінікійським, або  Кадмовими буквами – по Кадму,  фінікійському принцові, засновникові  династії у Фівах. 

 Мінойські прибульці  були мореплавцями зі східних  берегів Середземного моря. Вони  і принесли на Кріт велику  частину нововведень та встановили  розгалужені культурні і торгові  відносини зі всім Середземномор'ям. До кінця III тисячоліття до  н.е. східне Середземномор'я перетворилося  на центр світової історії.  Вздовж його берегів вже відбулося  злиття імпульсів, що виходили  з Єгипту, Сірії з Палестиною, Месопотамії і Малої Азії, і  ціла група народів, надзвичайно  різнопланових по етнічному походженню  і мові, утворювала нові об’єднання. Така симбіотична культура була  характерна і для прибульців, вже включених в систему торгівельних  зв'язків. Наприклад, Угаріт, великий  порт на півночі Сірії, вів  з Крітом активну торгівлю, завдяки  якій відбувався притік нових  ідей і практичних навиків  не тільки з берегів Сірії  і Палестини, але і з Єгипту  та Месопотамії.

Особисті імена мінойських текстів походять зі всього Близького  Сходу. Серед поширених західносемітських  імен, що виявляються тут, – Da-we-da (Давид) і Gu-pa-nu (Гупан); ім'я Гупан зустрічається  також в текстах з Угаріта. Фінікійська богиня Тініт з'являється  як Ti-ni-ta. Північно-західний семітський бог Ям(му) пишеться тут як Ya-mu. Принаймні  два імені, виявлені на табличках  лінійного листа А_, Da-ku-se-nй і Su-ki-ri-te-se-ya, – хуррітські, тобто належать несемітському  народу, який, впродовж II тисячоліття  до н.е., займав чільне місце на всьому Близькому Сході, від Малої Азії до Єгипту. Зустрічаються також і  єгипетські імена, такі, як Ne-tu-ri-Re (що означає  «Сонце божественно»). Мінойськоє мистецтво виявляє тісні зв'язки з Єгиптом: на деяких фресках зображено єгипетський очерет та кішки єгипетської породи.

 Мінойськая релігія  була близько зв'язана з Ханааном. На відміну від грецького Зевса,  крітський Зевс народжується  і вмирає подібно до Ваала  (Бела) хананейців. Було прийнято  вважати, що чарівна богиня  з піднятими розведеннями в  сторони руками і голими грудьми,  одягнена в спідницю з воланами, очолювала на мінойському Кріті  місцевий пантеон. До розшифровки  лінійного листа А такі тлумачення, як правило, не викликали заперечень. Проте був обділений увагою  один надзвичайно важливий результат  археологічних розкопок. У палацових  святилищах абсолютно відсутні  культові статуї; більш того, тут  немає навіть п'єдесталу, на який  можна було б поставити таку  статую. Археологічні джерела з  іудейських святилищ вказують  на те, що результати розкопок  на Кріті можуть тлумачити  інакше. Мінойські U-подібні «роги  присвячення» неможливо відокремити  від іудейських рогів вівтаря,  згаданих в Псалмах 117, 27 і кам'яних  вівтарів розкопаних іудейських  святилищ, що збереглися по частинах. Археологи знаходять статуетки,  що зображають голу богиню  родючості Астарту, в будинках  стародавніх євреїв аж до періоду  руйнування першого Храму (586 до  н.е.). Проте з Біблії нам відомо, що офіційний культ Яхве був  аніконічническим (тобто не пов'язаним  із зображеннями), і культових  статуй Яхве (ототожнюваного з  Елом, частиною ханаанейського пантеону) не виявлено. При тому, що минойці  більш политеїстичні, ніж стародавні  євреї, по табличках лінійного  листа А, знайденим в Агіа-тріаді, можна виявити, що велика частина  жертвопринесень здійснювалася  не богиням, а чоловічому божеству A-du (вимовляється «Ах-дуу» або  «Хах-дуу»), що було знайдено в  угаритьских текстах під іншим  ім'ям Ваала, найбільш впливового  бога в хананейському пантеоні.

У Теогонії Гесіода першим царем богів був Уран, на зміну  якому прийшов Кронос. Цей останній породив Зевса, що змінив його, і  з'явився на світ на горі Дікте на Кріті. Прототипом цієї генеалогії є хурритский міф про Кумарбі. Оскільки в оповідань  Гесіода – хурритське джерело, оскільки він поміщає місце народження зевса на Кріті і враховуючи те, що міфи зазвичай дбайливо зберігають назви місць, ясно, що ця казка не була завезена до Греції подорожніми або заїжджими купцями, а прибула разом з хурритами, які облаштувалися на минойському Кріті.

        Впродовж своєї славної історії мінойці повною мірою пережили як злети, так і падіння. За межами басейну Егейського моря відомо 11 мінойських колоній, котрі широко розкинулися по східному і центральному Середземномор'ю. В ході розкопок було виявленіо їх палаци в східній частині Кріту – в Кноссе, Фесті, Маллії і Закро. Мінойські знахідки (включаючи також і тексти), зроблені біля Ханіа, дають підстави припускати, що був палац і на заході. Об'єкти, що відносяться до мінойської цивілізації, були виявлені і на інших островах південного Егейського моря, перш за все на Фері, Мелосі, Кіфері, Кеосі та Родосі.

 Найбільше історичне  значення мають розкопки, які  проводяться на Фері. В результаті  вулканічного вибуху, в середині II тисячоліття до н.е., центральна  частина острова зникла, а його  залишки виявилися засипаними  вулканічним попелом, який поховав  місто, що існувало тут. Катастрофа, що зачепила мінойців, зберегла  в недоторканності значні фрагменти  їх культури. Надзвичайно примітні  фрески на Фері. На особливу  увагу заслуговує зображення  кораблів, де показано як розважальну  морську прогулянку знаті, так  і військовий корабель в розпал  битви. 

Судячи з написів, із котрих ми отримуємо інформацію про життя  Кріту, виглядає сумнівним, що обширна  мінойська «імперія» керувалася з єдиного центру. Куди правдоподібнішим є припущення, що мінойська держава  була утворена конфедерацією міст-держав, таких, як Кносс, Маллія і Фест. Ми знаємо імена декількох царів, найвідомішим з яких був Мінос. Це ім'я носили принаймні два правителі, і можливо, що слово «мінос» стало загальною  назвою правителя.

 Хоча центром мінойської  цивілізації був Кріт, ця культура  поширилася на багато островів  та прибережні області Середземного  моря та Егейського моря в цілому, а також принаймні на одну віддалену від моря область за Іорданом. Могутня культура мореплавців не піддається точній локалізації: археологічні джерела, а в деяких випадках і письмові джерела, що виявляються у сильно віддалених місцевостях, розповідають про відносини, які підтримували мінойці з областями Греції, Малої Азії, Кіпром, Сірією, Палестиною, Єгиптом, Вавілоном та іншими країнами. Значна частина графічних зображень мінойців, виявлених поза сферою мінойскої цивілізації, зосереджена в Єгипті. Так, на розписах в гробниці Сенмута, архітектора і довіреної особи цариці Хатшепсут (правила біля 1503–1482 до н.е.), зображені мінойці, що підносять дари.