Історія Української культури

1. Предмет і завдання курсу «Історія Української культури».

Предметом української  культури є ті процеси, події, факти, які становлять закономірності культурного  розвитку.Курс “Історія української культури” вирішує декілька взаємозв’язаних завдань:

• отримати необхідний мінімум теоретичних знань про сутність, структуру, функції, закономірності та основні історичні типи культури;
• допомагати гармонійному поєднанню фахових і гуманітарних знань, сприяти виробленню професійної етики і моральності;
• виробити здатність до творчого, критично осмисленого сприйняття різних національно-культурних, етноконфесійних та інших платформ;
• допомагати зорієнтуватись у світі культурних символів, напрямків у мистецтві, літературі, музиці тощо;

виробити усвідомлення сприйняття соціально-перетворюючих функцій культури.

 Цей курс дає  розуміння того, що будь-яка матеріально-практична,  наукова та інша діяльність  людини поза культурою неможлива,  як саме життя.

2. Поняття культури, об’єкт, предмет і форми культури.

Культура – це багатогранна проблема історичного розвитку.

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною. Сьогодні поняття  “культура” означає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих  сил і здібностей людини, виражений  у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальну і духовну цінності. об’єктом української культури є прогресивно-перетворююча діяльність народу з удосконалення матеріальної і духовної сфер життя від  найдавніших часів до наших днів.

Предметом української  культури є ті процеси, події, факти, які становлять закономірності культурного  розвитку.

Виділяють дві форми  культури: матеріальну і духовну, а в рамках духовної культури –  політичну, наукову, естетичну, професійну та інші форми. Духовна культура — складна, багатогалузева система, яка включає мову, мистецтво, науку, політику, ідеологію, право, етику, релігію, традиції, звичаї, вірування. Отже, все, що складає духовний світ народу, його свідомість, переконання і погляди, котрі обумовлюють особливості поведінки і практичної діяльності. Цінності духовної культури органічно пов'язані з засобами їх витворення, збереження і поширення. Тому духовна сфера — невід'ємна складова частина усієї культури як специфічної форми організації і розвитку людської життєдіяльності.

3. Функції культури.

Культура виконує, поряд  з пізнавальною, дуже важливу в  наш час культурно-виховну функцію, прилучаючи людину до гуманістичних  духовних цінностей як власного народу, так і людства в цілому. Формування справді гуманістичного світогляду.

* Основною функцією  культури є людино-творча або  гуманістична. Всі останні так  чи інакше пов'язані і навіть  випливають з неї;

* функція трансляції  соціального досвіду. Її нерідко  називають інформаційною;

* Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Не випадково тому культуру вважають соціальною пам'яттю людства.

* Пізнавальна (гносеологічна) функція  випливає з першої. Вона розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу через культуру, яка об'єднує в органічну цілісність природничі, технічні і гуманітарні знання, людина пізнає світ і саму себе.

* Світоглядна функція культури  проявляється в тому, що вона  синтезує в цілісну і завершену форму всю сукупність чинників духовного світу особи - пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових Світогляд забезпечує органічну цілісність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціально-культурному вимірі.

* Суть комунікативної функції  культури зводиться до передачі  історичного досвіду поколінь  через механізм культурної спадкоємності  та формування на цій основі  різноманітних способів і типів  спілкування між людьми.

* Офіційно-нормативна функція культури  реалізується через систему цінностей  і норм, які служать регуляторами  суспільних відносин, культурно-духовними  орієнтирами на певному етапі  розвитку суспільства. Норми у  формі моралі, права, звичаїв,  традицій, обрядів, ритуалів служать засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

* Інтегративна функція культури  виражається в здатності об'єднувати  людей незалежно від їх світоглядної  й ідеологічної орієнтації, національної  приналежності у певні соціальні спільності, а народи - в світову цивілізацію.

* Регулятивна (нормативна) функція  культури пов'язана передусім  з визначенням (регулюванням) різних  боків, видів суспільної й особистої  діяльності людей. У сфері труда,  побуту, міжособистісних відносин культура так чи інакше впливає на поведінку людей й регулює їх вчинки. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

* Семіотична чи знакова  ( від грецьк. seme'ion - вчення про  знаки) функція - найважливіша в системі культури. Являючи собою певну знакову систему, культура передбачає знання, володіння нею. Без вивчення відповідних знакових систем оволодіти досягненнями культури неможливо.

4. Українська культурницька  думка.

Українській ідеї— основа функціонування нації, серцевина духовних інтересів, наріжний камінь соціально-політичних прагнень. Суть її — у вираженні поривань українського народу до свободи, до завоювання економічної, політичної і культурної незалежності, утвердження повного права представляти себе на міжнародній арені самостійно, а не чужими інструкціями та атрибутикою. Українська ідея з часу свого виникнення поза сумнівом розвивалась, але, зберігаючи в основному свою сутність, змінювала форму, сферу дії, функціональне призначення, глибину вираження. Ідею національного визволення українська інтелігенція не розглядала як надбання чи історичне призначення лише для свого народу. Вона вважала, що всі народи рівні і мають однакове право на свободу. І тому гаряче підтримувала визвольну боротьбу інших гноблених. Шовінізм чужий українській суспільній думці, її мистецтву. Друга особливість національної ідеї — поєднання національних аспектів з соціальними. Поза сумнівом, тут далися взнаки наша героїчна історія і дух козацтва, зокрема Січі, що відігравала на певних етапах вирішальну роль в національно-визвольній боротьбі

5. Історичний та науково-об’єктивний  підхід до вивчення культури.

Найпоширенішою є концепція, яку розробляли Монтеск'є, Гердер, Гегель, Данилевський, Ніцше, Шпенглер, А. Вебер і багато інших діячів, про вишукану, але розманіжену й малорухому культуру Сходу і динамічну, сповнену невгамовної «фаустівської» жаги до дії культуру Заходу. Перша — споглядальна («найкращий спосіб пізнавати світ з вікна своєї оселі» — проголошує давній китайський філософ), друга — утилітарно-практична, перша — інтровертна, орієнтована на внутрішній світ людини, на удосконалення людської душі; друга — екстравертна, спрямована на перетворення природних і соціальних умов існування людини. Під час вже першого ознайомлення з феноменами української культури ми віднайдемо філософські, релігійні і естетичні структури, що виразно тяжіють або до східного, або до західного феномена. Більшість релігійних вчень, етичні підвалини філософії (Сковорода), чимало літературних творів романтиків свідчать про споглядальне світопочування, смиренність і моральне самовдосконалення (йдеться про ідейно-змістовий характер цих явищ, а не їх походження, багато з них — оригінальні). Але революційно-бунтарський дух поезії Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, пристрасне бажання змінити на краще становище українського народу представниками розстріляного покоління 20—30-х років, досягнення української науки радянських часів, бурхливе, хай і досить суперечливе політичне і духовне життя нашої доби є красномовним, прагнення до пізнання, дії, перебудови?

6. Матеріальна культура  стародавнього населення України  (палеоліт, мезоліт, неоліт).

Найдавніша людина сучасного  типу з'явилась на території України  в палеоліті — ашельський час (1 млн. — 150 тис. pp. до н.е.). Це засвідчують розкопки багатошарового поселення цієї епохи біля с. Королево на Закарпатті. Стоянки людини ашельської доби відомі також у Донбасі (в районі м.Амвросієвка), на Дністрі в с. Лука-Врублівецька, на Житомирщині. Наступний етап репрезентує так звана мустьєрська епоха, яка датується періодом з 150 до 35 тис. pp. до н.е. В цей час людина інтенсивно заселяє Східну Європу і досягає басейну Десни. На території сучасної України відомо понад 80 мустьєрських пам'яток у Донбасі, Криму, Подністров'ї, Подніпров'ї, на Десні, в Західному та Східному Прикарпатті. Особливо цікаві багатошарові стоянки Молодово І, V (на Дністрі), Кормань IV. На основі знахідок із цих стоянок археологи дослідили найдавніше житло з кісток мамонта і дійшли висновку про виникнення родового ладу. Заключний етап епохи палеоліту датується періодом від 35 до 10 тис. pp. до н.е. та позначається стрімким розвитком культури. У цей час відбуваються різкі похолодання, пов'язані з останнім великим зледенінням (Валдайським). Порівняно з попередніми епохами населення пізнього палеоліту значно зросло. В Україні відомо близько 500 поселень цієї доби. На цей час припадає й завершення фізичного та розумового формування людини сучасного типу (Homo sapiens). Духовне життя кроманьйонців зазнає великих змін. Прогресує розвиток архітектури. Житлові споруди пізньопалеолітичної людини було знайдено в Мізині (Чернігівщина, поблизу м. Новгород-Сіверський), Межиріччі (середня течія р.Дніпро), Добраничівці (притока Дніпра р.Супой), Пушкарях (басейн р.Десна) та інших місцях. Вони характеризуються округлими формами, площею 20-25 кв.м. кожне, та утворювали невеликі племінні поселення. Основним будівельним матеріалом слугували величезні кістки і бивні мамонта; довжина їх досягала 3,5-4 м. Побудова такої житлової споруди вимагала немало будівельної кмітливості й винахідливості. Зустрічалися і будівлі культового характеру. Яскравим прикладом художньої творчості палеолітичної людини є Кам'яна Могила. Давні наскальні зображення Кам'яної Могили відкрив і дослідив у 1890-1891 pp. археолог М. Веселовський. Серед культових пам'яток Кам'яної Могили привертають увагу так звані чуринги — невеликі за розміром камені, покриті зображеннями чи магічними знаками. Окрім наскального живопису, поширення отримала скульптура. Палеолітичні "Венери" — невеличкі статуетки, переважно вирізьблені з мамонтової кістки, були сильно розповсюджені на просторах Європи та Азії до Забайкалля. В епоху мезоліту відбулися істотні зміни в природному середовищі. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ. У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ — біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осо-корівка в Надпоріжжі, в Криму. Населення стає відносно осілим. У цей час відбуваються кардинальні зміни в сфері виробництва, знарядь праці. Були винайдені лук і стріла. На цей час припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім — свині. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збиральництва, яке поклало початок рослинництву. Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра тривала з VI до III тис. до н.е. й характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами — мисливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються й поширюються нові — скотарство і землеробство. На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень.

7.Трипільська культура.

Її відкрив на початку 90-х років XIX ст. відомий археолог В.Хвойка поблизу с.Трипілля. Ці племена  досягли великих успіхів у  багатьох сферах діяльності, найбільшим із яких була архітектура. Традиційно історія культури і будівництва трипільських племен розподіляється на три етапи: ранній, середній, пізній. На ранніх поселеннях Трипілля (4000-3600 pp. до н.е.) простежуються два види жител: землянки і напівземлянки та наземні, глинобитні будинки. Житла складалися переважно із одного чи двох приміщень, в яких знаходилися піч із склепінням або відкрите вогнище. При будівництві жител окрім дерева використовувався камінь для основи вогнища, глинобитних стін, різноманітних вимосток підлоги. В інтер'єрах жител зафіксовано існування різних культових предметів, вівтариків тощо. На середньому етапі розвитку трипільської культури (середина IV тис. до н.е.) трипільські племена значно розширили територію побутування, зокрема у Верхньому Подністров'ї та Буго-Дніпровському межиріччі, а наприкінці IV тис. вийшли на праві притоки Дніпра та його берег. Спостерігалося кількісне зростання поселень. Збільшилися площі стоянок, чимало з яких укріплювались валами та ровами. Пізній етап розвитку культури і будівництва Трипілля характерний консолідацією племен з матеріальними культурами, становлення яких відбувалося внаслідок вторгнення ямної культури Сходу і потім — культури кулевидних амфор із Заходу на північний захід.

8. Розвиток культури  залізного віку (кіммерійці, скіфи,  сармати).

Залізний вік в Україні розпочинається із XI ст. до н.е. та пов’язується із приходом Кіммерійців. Основою їхньої культури стала місцева Білозерська культура. Кіммерійці розселилися у степах Північного Причорномор'я та почали активно змішуватись із місцевими культурами. Вони першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин, займалися скотарством, військовими походами. Поряд з економічними в кіммерійському середовищі відбувалися важливі суспільно-політичні процеси. Спостерігався перехід від військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва. Найбільше Кіммерійські пам'ятки представлено похованнями, зазвичай курганними, відомі й безкурганні поховання. Поширені вони від Дунаю (Істру) до Волги (Араксу). Виділено два підвиду культури Кіммерійців: чорногорівський та новочеркаський. На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'яним перекриттям у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя, збруя, а жінок — золоті та бронзові пронизки, намисто, глиняний посуд. На новочеркаському ступені істотно змінився поховальний обряд: з'явилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з дерев'яним дахом, поставленим на дерев'яні стовпи. Предмети почали класти і на перекриття. Поширилася цільнозалізна зброя, в тому числі й залізні наконечники стріл, двокільчасті вудила. У посуді стали переважати кубки. Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу та озброєння. У VII ст. Кіммерійців змінюють північно іранські племена скіфів. Кочівний спосіб їх життя зумовлював й характер їхнього буття. Оскільки Скіфи становили союз племен то спектр різноманітності їхньої культури був надзвичайно широким. Головними видами занять було: металургія, скотарство, війна. Усе це визначало характер їхньої архітектури, традицій, побуту. Незважаючи на кочовий образ життя, Скіфи залишили по собі багато міст та різних поселень. Характер цих будівель був оборонний. Житла обносилися оборонними валами, ровами і частоколами. Городища, що з’являються трохи пізніше переймають традиції забудови античних міст. Характерним для Степової Скіфії городищем було Каменське, що виникло на Нижньому Дніпрі в IV ст. до н.е. Окремий вид монументального будівництва скіфського періоду становлять кургани скіфської знаті. Найбільші й найбагатші за поховальним інвентарем скіфські "царські" кургани розташовані в двох районах східноєвропейського степу — на території Ставропільщини та Прикубання (кургани поблизу хутора Красне Знам'я, Келермеський, Костромський, ранні Ульські кургани) і Нижньому Подніпров'ї (кургани Олександропольський, Солоха, Огуз, Краснокутський, Чортомлик та ін.). Так звані багаті поховання здійснено найчастіше у вузьких ямах, рідше — дерев'яних стовпових гробницях, що імітують будинок. При випростаних кістяках лежали стела, кінь, золоте намисто, золоті пластинки. Унікальним курганом цього часу є Ульський (на Кубані). Поряд із цим значного поширення в Скіфів мала релігія. З кінця III ст. до н.е. до IV ст. н.е. центром Скіфії був Крим, де скіфи заснували своє царство, відоме в літературі як Мала Скіфія, із столицею в Неаполі Скіфському. Продовження культурного розвитку України відбувалося при Сарматах. Майже єдиним видом сарматських пам'яток в Україні є кургани, поширені насамперед у Степу — Лісостепу, але розсіяні практично по всій території нашої країни. Сарматська поховальна споруда мала вигляд вузької прямокутної або овальної в плані ями, перекритої деревом, іноді — кам'яним закладом. Деякі ями мали підбої. Ховали головою на південь або північ. Чоловіків супроводжували на той світ ножі, мечі, іноді посуд, шматки м'яса; жінок — найчастіше прикраси, прясла. Пізні поховання часто були основними в курганах; ями трансформували в неглибокі катакомби. Своєрідне продовження скіфський звіриний стиль знайшов у мистецтві сарматів. На основі скіфського ужиткового мистецтва сармати утворили так званий новий звіриний, поліхромно-інкрустаційний стиль.