Історія села Полянецьке Савранського району

Історія села Полянецьке Савранського району, Одеської області

(матеріали зібрані вчителькою історії Полянецької ЗОШ Танасійчук О.М.)

Село Полянецьке – центр сільської ради, якій підпорядковані населені пункти Глибочок, Острівка, Квітка, Калинівка. Полянецьке розташоване на південний захід від районного центру смт Саврань (7 км).

              За легендою, десь у першій половині 17 ст. на поляні в гущавині лісу оселилися селяни, які втекли від панської неволі (можливо, з-під Умані, де є однойменне село).

Звідти й назва Полянецьке . Зустрічаються більш детальні змалювання тієї місцевості, де оселилися переселенці. Поляну вирубали серед лісу, при струмкові, який бере початок у самому селі. Тому очевидно, що перші помешкання втікачів були на місці тієї частини села, що зветься зараз Вершиною. Старожили села переповідають, що саме в цій частині Полянецького було найперше кладовище і територія була обсаджена верболізом, нібито як живим тином. На місці сучасних осель Каліновської Г.І. та Бондаря О.Г. до цих пір проглядаються оті старі корчі верболізу, хоча вони не раз уже вирубувались. Ц е говорить про те, що ці кущі  росли тривалий час. Можна припустити, що далі село розбудовувалося вздовж річечки, початком якої і є той струмочок, що фігурує в історичних довідках. Поступово заселилася Іванова гора, частина села на південний схід від Вершини та Ріжок, на захід  від цієї частини села.

              Перші поляничани займалися землеробством, адже грунти тут – чистий чорнозем. Невелика частина людей займалася продажем лісу, деревини. Були в селі бондарі, тому що прізвище Бондар згадується часто в записниках минулого Полянецького. Розвивалась і ковальська справа у селі, тому що серед корінних прізвищ зустрічається Ковальчук.

              В 1793 році Савранщина після другого поділу Польщі перейшла до Росії, і в січні 1799 року вона  була за указом царя Павла передана російському графу П.Салтикову. До того наше село разом із селом Слюсарево було у заставній посесії пана Медвенного. Салтиков недовго володарював Савранщиною і незабаром продав її (в тому числі і село Полянецьке) знатній польській графині Ржевуській.

              Графиня рідко з’являлася у Саврані, але тривалий час тут проживав її син Вацлав Ржевуський, відомий того часу авантюрист, мандрівник по Аравії і відомий під ім’ям Емір. В Саврані Емір завів табун арабських коней, теплиці з тропічними рослинами, заснував особливу школу лірників – дідів, які співали українські пісні, складені Тишком Падурою, який тут проживав (мета цих пісень – підготувати і переманити українців для бунту, який затівали поляки перед 1830р.)

              В 1830 році, після Польського повстання, маєтки графині Ржевуської були конфісковані і село стало воєнним  поселенням Інгерманського гусарського полку (місто Умань) і проіснувало воно до 1865 року, а також одночасно належало до складу заставного маєтку Марії Потоцької.

1

              В 1836 році у селі було 334 кріпаки – поселенці. В 1841 році був складений план села, поселенцям належало 828 десятин землі.

              У 1865 році військові поселенці Полянецького були переведені до розряду державних селян. У 1871 році почалося землевпорядкування села, яке проводив чиновник Воробйовський. Він разом із 10-ма кращими селянами провели обмір і наділення селян землею. І її одержали 180 селянських родин і 28 родин відставних солдат.

              Всього жителям Полянецького було нарізано 2698 десятин землі, за яку вони повинні були сплатити протягом 41 року (до 1 січня 1913 року) 118,6 тис.крб.

              У 80-х роках 19 століття у селі жило 2326 чоловік, а школу відвідувало лише 100 учнів, які навчалися тільки російською мовою.

              Із 40-х років 19 століття католики, які проживали в селі майже повністю злилися з православними і на кінець 19 століття було лише 2 сім’ї католиків. У 18 столітті була збудована у селі перша церква, яка слугувала прихожанам до тих пір, поки в 1863 -1866 рр. не був збудований новий храм. Стару церкву розібрали і матеріали віддали в село Слюсарево для будівництва церкви.

              Нова дерев’яна церква збудована на суму 7959 рублів, із яких 7047 руб., пожертвували прихожани. В церкві була ікона божої матері, яка привезена священиком Рижановським із Афоні і подарована ним храму св. Параскеви, священиком якої був Ігнатій Палєвич.

              У кінці 19 ст. – на поч.20 ст. у селі класове розшарування  набрало великих розмірів: багатим селянам, наприклад, яких було 5 %, належало 30% орної землі.

              У кінці січня 1918 року у селі було встановлено радянську владу, було створено ревком на чолі з селянином –бідняком Т.Я.Григоруком, але в березні 1918 року село окупували німецько – австрійські війська. Лише в лютому 1920 року в селі остаточно утвердилася радянська влада, була обрана сільська рада , яку очолив селянин – бідняк І.М.Гончар. одночасно у селі було організовано комітет незаможних селян (КНС), який очолив І.І.Ковбасюк . 1922 року в селі було створено комсомольську організацію на чолі з Г.К.Климбовським .

              У 1924 році в Полянецькому налічувалося 805 господарств, яким належало 698 коней і 530 голів худоби.

              29 жовтня 1922 року було засновано кредитне товариство „Відродження”, яке на 1 липня 1925 року об’єднувало 325 сімей. В 1924 році у селі почалося об’єднання бідняків у товариства по спільному обробітку землі (ТСОЗ). Найпершими вступили в ТСОЗи : М.Ковбасюк, К.Левицький, Ф.Мороз, Н.Швець. 1927 році ТСОЗ об’єднувало 7 господарств і мало 32 десятини землі, 10 коней, 5 корів, 3 плуги, 9 борін.

              У листопаді 1924 року на селі розгорнуло роботу товариство „Геть неписьменність”.

2

              Наприкінці 1929 року у селі було створено перший колгосп „Червона поляна”, очолив його робітник з Донбасу,  двадцятип’ятитисячник І.Кравченко. Трохи пізніше цей колгосп поділився на два господарства : ім. Постишева (ім.Шевченка) і ім. 17 партз’їзду  . Ще пізніше утворився колгосп „Червоний шлях”, очолив його Григорук Тимоха, а потім до самої війни – К.А.Денежко.

              У 1937 році колгосп „Червоний шлях” зібрав по 18 центнерів з 1 га, став учасником всесоюзної сільгоспвиставки, додатково продав державі 610 ц пшениці, купив автомашину полуторку, збудував кілька виробничих приміщень, рибний ставок; колгоспники одержали по 7,5 кг зерна на трудодень.

              1930 року в селі було створено партійну групу, яку очолив В.П.Чечельницький. На початок 1930 року в Полянецькому було 820 селянських господарств, з них вступили у колгоспи 171 господарство, а в 1931 році колективізація села була завершена повністю.

              Після того як селі було завершено в основному колективізацію, настали роки голодомору 1932- 33 рр. Про ці роки докладно описано у книзі „33- й : голод. Народна книга – меморіал” та в книзі „Голодомори 1921-23, 32-33, 46 – 47 рр. Одеська область”.

              Матеріали по нашому селу зібрали і подали жителі села Григорук Михайло Васильович (покійний) і Григорук Лідія Сергіївна. У книзі записано свідчення про голод жителів нашого села: Герасименко Марії Зіновіївни (1901 року) , Олійник Олени Кифорівни (1904 року), Горбатюк Поліни Василівни (1917 року).. Ковбасюка Дмитра Севастьяновича (1917 року). У цій книзі подано список жителів села , які померли з голоду. Цей список налічує 729 осіб. На сьогоднішній день списки доповнені і встановлено близько 900 чоловік жертв голодомору.

              Сім’я Григоруків були організаторами створення осередку по дослідженню голодомору в Одеській області.

              В середині 30- х років почалися сталінські репресії. Необминули вони і наше село. В районі репресованих налічується 233 особи, з яких розстріляно 126 осіб. У селі Полянецькому були репресовані 30 – ті роки : Ковбасюк Оверко Севастьянович, Почапинський Григорій Іванович, Почапинський Сафрон Іванович, Хиль Олександр Федорович,Григорук Петро Якимович, Григорук Михайло Якимович.

              А в 40-ві роки були репресовані лісники : Банатурський П.К., Фенглер А.А., а також жителі села Ковальський А.І., Хиль Степан.

              Перед війною на текриторії сучасної сільської ради існувало три сільради: Глибочанська (села Глибочок, Квітка) ; Островчанська (села стара і нова  Островка і Калинівка), Полянецька , яку очолював Нелюбин Сергій Герасимович(загинув на фронті в червні 1944 року)

              У середині 30 – х років було закрито сільську церкву, яку перетворили на сільський клуб. Колгосп ім.Шевченка і „Червоний шлях” мали свої колгоспні клуби.

3

              У 1939 року Полянецька семирічка стала середньою школою. Директором школи був Яцунський Григорій Данилович ( убитий румунськими окупантами за зв’язок з партизанами), заступником по навчально – виховній роботі Бачинський Олексій Іполітович, перший орденоносець села.

                            22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. У перші дні розпочалася мобілізація військовозобов’язаних 1905 – 1918 років народження. В армію брали все старших і старших чоловіків. 13 липня в армію пішли юнаки 1922 року, а 18 липня  - запасні воїни моряки. У суботу 2 серпня з боку Саврані в село ввійшла ворожа розвідка. Це були румуни. Після короткого бою у вершині наші воїни відкинули румунів із села, але вночі вони відступили. А на ранок 3 серпня румунська кавалерія вступила в село. Кілька днів  війська румунів рухалися в напрямі Любашівки на Одесу. Це був 43 день війни. Окупація села тривала 967 днів . На полях колосилися дорідні зернові посіви, але жнива ще не починалися, бо не було техніки, а чоловіки були на фронті.

              Окупанти   зразу ж у селі настановили місцеву владу. Старостою був поставлений Кореновський Михайло, а з осені 1942 року – Мочульський Феодосій. Керівниками колгоспів , які перейменували у земельні общини стали : колгосп ім. Шевченка – зем.община №21 – 1  - Ковальський Антон; колгосп ім. 17 партз’їзду – зем община № 21 – 2  -Швець Іван, колгосп „Червоний шлях „ – зем. Община № 22 – 3  - Присяжнюк Федот. У кожну зем.общину були представлені жандарми ,появились у селі і місцеві поліцаї . Хліб збирали вручну косами і серпами.

              26 березня 1944 року наше село було визволено воїнами 404 окремого кулеметно – артилерійського батальйону (командир – капітан Іраклій Арсенідзе, який входив у склад 54- го укріпрайону ( командир – полковник Карначов), який з боями пройшов від кордону до Сталінграда і назад до Чехословаччини. В роки війни  в лісі діяв партизанський загін „Буревісник”. У складі партизанського загону воювали наші односельчани : Шарандак П.О., Щербань П.Д., Джосан І.П., Ковбасюк В.Г., Ковбасюк А.Г., Пересунько О.Д.

              Наше село прославив Терентій Пилипович Мороз, який став Героєм Радянського Союзу( нині покійний).

              Після війни були  2 тракторні бригади , в яких було всього 5 тракторів., один комбайн, який, зрозуміло, не міг зібрати ввесь урожай, тому зернові культури збирали вручну, а молотили молотаркою .

              В 1947 році було відмінено  карткову систему на продовольчі товари.

              5 серпня 1950 року було об’єднано колгоспи на території села в один, його назвали ім.Шевченка, головою обрано Бондаря Василя Мефодійовича, який працював до 1955 року. У 1950 році дала електрострум Савранська ГЕС  . В селі  Полянецькому засяяли електровогні.

4

.

              В 1955 році головою колгоспу став двадцятип’ятитисячник Носков Михайло Андрійович ( 1922 – 2007 рр.), який працював до 1966 року.При його правлінні колгосп став називатися „Авангард”. Було збудовано : консервний завод, ферми, птахофабрику із 4-х корпусів, кормоцех.

              1965 рік в селі побудовано школу за рахунок колгоспу. 

              Після Носкова став працювати головою колгоспу Мазур Валентин Кирилович (зоотехнік по спеціальності), потім – Ткаченко Анатолій Григорович (економіст). Ткаченка змінив партійний працівник Чайковський Йосип Антонович, змінив його Орлов Іван Назарович (агроном).З 1992 року головою колгоспу „Авангард” став Бондарчук Володимир Ростиславович (пізніше КСП „Авангард”, а з 1999 року – ЗАТ АПК „ Саврань”).

              В 1984 році розпочав свою роботу дитячий садочок „Колосочок”, який був одним з найкращих у районі.   В 2008 році  в селі пройшли позачергові вибори голови села. Більшістю голосів головою села обраний Денисюк Володимир Олександрович.До сільської ради входять села :Глибочок, Островка, Квітка (березень 2008 року село покинули останні жителі) . В селі є культурний центр, який розташований у приміщенні колишнього дитячого садочка. Діє три магазини . В 2003 році освячена нова церква святої Параскеви, яка збудована на місці старої церкви, що була розвалена за радянських часів в кінці 70 –х років. Меценатами будівництва церкви стало ЗАТ „Примор’є” на чолі з народним депутатом Леонідом Клімовим, місцеве сільгосппідприємство. Організатором будівництва був настоятель церкви Сергій Молодан. В 2007 – 2008 роках здійснено капітальний ремонт будівлі центрального корпусу загальноосвітньої школи.

Використана література :

О.Білецька „Савранщина”.Нариси історії. Одеса „Астропринт” , 2000 р.

В.Полтавчук „Саврань”, путівник, Одеса „Маяк” 1980 рік

Історія міст і сіл УРСР ,Одеська  область, Київ , 1969 рік

Історія нашої місцевості ( по матеріалах Кам’янець – Подільської  єпархальної управи, 1897 року)

Спогади колишнього вчителя Полянецької середньої школи Кульова Василя Лукича.