Історія національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

НАЦІОНАЛЬНИЙ  МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ім. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

КУРС  ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ 
 
 
 
 
 
 

Р Е Ф Е Р А Т

на  тему «ІСТОРІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ім. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ» 
 
 
 
 
 
 

Студент

I курсу 4 групи

Медико-профілактичного  факультету

Яструб  А.М. 
 

Київ 2011

Воспоминания  о замечательных  людях…

Порождают в нас дух размышления.

Они возникают перед  нами,

как заветы всех поколений  

В. Гете 
 

     Історія НМУ бере початок з 1840 року, коли «по Высочайшему повелению» імператора Миколи I 29 квітня було відкрито медичний факультет на базі Київського університету Святого Володимира, основу якого мала скласти Віленська медико-хірургічна академія.

     У розробці проекту структури факультету приймав участь відомий вчений М.І. Пирогов, за ініціативою якого було створено 10 основних кафедр: описової та загальної анатомії; фізіології; патологічної анатомії та загальної  патології; медичної поліції, судової  медицини і токсикології; гігієни  та історії медицини; терапії (2 кафедри); хірургії (2 кафедри); акушерства з вивченням  дитячих та жіночих хвороб. Тоді ж встановлено п’ятирічний термін навчання.

     Першими професорами на факультеті стали  учні, послідовники і однодумці М.І. Пирогова – відомий хірург і офтальмолог  В.О. Караваєв, анатоми М.І. Козлов і  О.П. Вальтер, терапевт Ф.С. Цицурін. Професор М.І. Козлов на щойно створеному факультеті, перший набір якого налічував 29 студентів,  прочитав першу лекцію з анатомії.

     Новостворений факультет бурхливо розвивався і  вже через сім років налічував 299 студентів, майже половина усіх, хто  навчався в університеті. І в подальшому набори студентів постійно зростали. Розширювалися клінічні та учбові бази факультету. У 1875 році при факультеті була відкрита міська Олександрійська  лікарня (сьогодні лікарня ім. Жовтневої  революції), яка стала клінічною  базою медичного факультету. У 1888 та 1891 рр. до неї добавились спеціалізовані клініки акушерства і гінекології  та дитячих хвороб.

     Першим  деканом медичного факультету став знаменитий хірург і офтальмолог  Володимир Опанасович Караваєв. Уславився  він не лише блискучою хірургічною  технікою, впровадженням антисептики, асептики, наркозу, але й широкою  добродійністю, безкоштовними прийомами  хворих, що йшли до нього із усієї  України.

     Вже у 50-60-ті роки XIX століття професорсько-викладацький склад поповнився талановитими вченими, у тому числі й з власних випускників. Їхня діяльність сприяла розвиткові теоретичних і клінічних дисциплін, удосконаленню методики викладання, зміцненню зв’язків з практикою. Особливо великі заслуги професора В.Т. Покровського, який розробив програму викладання терапії, що в принципі використовується й понині.

     Багато  зробив для факультету також відомий  терапевт Ф.Ф. Мерінг. У важких умовах В.Т. Покровський, Ф.Ф. Мерінг закладали основи викладання внутрішніх хвороб. Їхні зусилля підтримав прибулий до Києва з Петербурга Василь Парменович Образцов. Саме він став одним із основоположником Київської терапевтичної школи, створив нові методи діагностики, виховав плеяду видатних терапевтів, серед яких досить згадати М.Д. Стражеска, М.М.Губергріца, Ф.А. Удінцева.

      Микола Дмитрович  Стражеско – знаменитий київський клініцист, дійсний член трьох академій – Академії наук СРСР, Академії медичних наук СРСР, Академії наук УРСР. Ще у 1923 році він очолив кафедру діагностики, потім госпітальної терапії, а з 1929 по 1952 роки завідував факультативною терапевтичною клінікою.

     Лекції  студентам Микола Дмитрович читав  нерегулярно: він був зайнятий роботою  у клініці, консультаціями, консиліумами. Але коли він з’являвся у студентській аудиторії, це завжди було святом  (із спогадів Ісака Михайловича Трахтенберга, член-кореспондента НАН України, академіка АМН України, д.м.н., професора завідувача відділом токсикології Інституту медицини праці АМН України): «На все життя залишилися в пам’яті його клінічні розборки хвороб пацієнтів, логічна та обґрунтована постановка діагнозу, строго аргументоване призначення методів та засобів лікування».  

     Другим  засновником київської терапевтичної  школи був Феофіл Гаврилович Яновський  – визначний терапевт, інфекціоніст і фтизіатр, блискучий діагност, знавець не лише внутрішньої патології, а й бактеріології, патологічної анатомії, лабораторної та функціональної діагностики. Кияни називали його «київським святим», «святим лікарем», віддаючи йому данину любові та поваги. Серед його учеників чимало видатних терапевтів – В.В. Виноградов, В.Х. Василенко, В.М. Іванов, Б.С. Шкляр та ін.

       Вадим Миколайович  Іванов до 1958 року був директором госпітальної клініки, потім передав керівництво професору А.А. Айзенбергу, а сам перейшов на кафедру факультативної терапії. Кафедра була розташована на двох клінічних базах, при одній із яких (лікарня водників) була організована наукова проблемна лабораторія гастроентерології. Людиною він був іронічною, доброю і порядною. Відомо, як достойно він повів себе у ситуації, що склалася на початку 50-х років у зв’язку із «справою лікарів», коли він відмовився видати експертне заключення, яке б підтвердило звинувачення на адресу колег. А в період окупації Києва він категорично відмовився працювати в «Полимедикуме» - учбовому закладі, для якого був проведений набір німецькими властями у вересні 1942 року.   

     Більш як 120 років тому на медичному факультеті створено кафедру неврології та психіатрії. До того ці дисципліни викладали терапевти  В.Т. Покровський та Ф.Ф. Ергард. Пізніше  на базі цієї єдиної кафедри виникли  дві самостійні: неврології та психіатрії, на яких працювали відомі професори  В.В. Селецький, Я.П. Фрумкін.

      Особливо значний  внесок у вивчення захворювань нервової системи належить академіку АМН  СРСР Борису Микитовичу Маньківському. Достойно продовжує розвивати ідеї та традиції батька син Микита Маньківський – блискучий клініцист, професор, заслужений діяч науки, лауреат Державної  премії.

     У 1864 році на медичному факультеті створено госпітальну дерматологічну клініку. На її базі відомий дерматолог М.І. Стуковенков  створив самостійну кафедру, на якій виросло чимало видатних спеціалістів – П.В. Нікольський, С.П. Томашевський, В.К. Боровський, О.І. Картамишев.

     У хірургічних клініках працювали  видатні лікарі В.О. Караваєв, Х.Я. Гюббенет, Ю.К. Шимановський, М.В. Скліфасовський, М.М. Амосов та ін. 

      Олексій Петрович Кримов завідував кафедрою факультативної хірургії з 1930 року і до кінця життя (1954 р.). У 1945 році він був обраний  академіком Академії медичних наук СРСР. Хірург від Бога, клініцист за покликом він був прибічником ідеї профілактики, завжди звертав увагу студентів  на обов’язкові заходи профілактики тієї чи іншої форми патології, яка потребувала за їх відсутності хірургічного втручання.

     В різні роки на кафедрі факультативної хірургії працювали Й.Г. Туровець, М.П. Постолов, В.Г. Збановський, Н.П. Музика, І.М. Матяшин.  Йосип Григорович Туровець в подальшому очолив кафедру хірургії санітарно-гігієнічного факультету. У  різні роки цією кафедрою, створеною  у 1934 році, яка є базою для навчання загальної, факультативної, госпітальної та військово-польової хірургії, керували Б.М. Городинський (1941-1944 рр.), а потім (1953-1956 рр.) – М.М. Амосов. Кілька років  кафедру факультативної хірургії очолював Юрій Мохнюк – учень М.М. Амосова, потім – талановитий хірург Юлий Балтайтіс. Сьогодні кафедру очолює досвідчений клініцист, член-кореспондент АМН України, професор Михайло Захараш.  

     Перші професори-хірурги викладали також  курс офтальмології, оперували очних  хворих. Вони сприяли відкриттю самостійної  кафедри очних хвороб, першим завідувачем  якої став видатний офтальмолог О.В. Іванов. У наступні роки на кафедрі  працювали відомі спеціалісти А.В. Ходін, О.Ф. Шимановський, І.Ю. Руберт, М.А. Левітський.

     Хірурги факультету стояли біля витоків ще однієї кафедри – отоларингології. Велика заслуга в її створенні  видатного хірурга і отоларинголога М.М. Волковича. У післяжовтневі роки кафедру очолював великий фахівець професор О.М. Пучківський, автор першого  українського підручника з хвороб вуха, горла і носа. В наступні роки кафедрою керували професори А.Л. Гінзбург, Я.О. Шварцберг, А.І Курилін.

     На  медичному факультеті працювала  блискуча плеяда акушерів-гінекологів  – О.П. Матвєєв, І.П. Лазаревич, Г.Є. Рейн, О.О. Муратов, Г.Г. Брюно. Їхні традиції вже у радянські часи збагачував Г.Ф. Писемський, який розробив нові форми  надання акушерської допомого у  містах і селах. Довгі роки в інституті  плідно працювали видатні фахівці  О.Ю. Лур’є та М.С. Бакшеєв.

     У 1889 році в Київському університеті організовано першу на Україні кафедру  дитячих хвороб, яку очолив професор В.Є. Чернов. Його учні і послідовники професори Л.Є. Фінкельштейн, В.Г. Балабан, Д.В. Черкасов та ін. стали засновниками нових педіатричних курсів і кафедр.

     Професори університету, як правило, були ініціаторами створення громадських організацій  і наукових медичних товариств, без  яких неможливо уявити розвиток вітчизняної  медицини. У 40-і роки XIX століття в Києві виникло одне з перших в Україні медичних товариств – «Товариство київських лікарів». Уславилися героїчною працею під час епідемій паразитарних тифів, холери та інших гострозаразних хвороб члени товариства професори В.Т. Покровський, Г.М. Мінх, В.К. Високович, Ф.Г. Яновський.

     Засновниками  інших науково-медичних товариств  у Києві стали дерматолог С.П. Томашевський, психіатр І.О. Сікорський, терапевт К.Г. Трітшель, педіатр В.Є. Чернов, хірург М.М. Волкович. Разом  з колегами вони створювали добродійні товариства і організації.

     У вересні 1907 року при медичному факультеті 295 курсисток розпочали заняття  на Вищих жіночих медичних курсах, які у 1916 році перетворилися у  Жіночий медичний інститут. Особливо значний внесок у розвиток вищої  медичної освіти жінок зробили професори  П.І. Морозов, Ф.Г. Яновський, С.П. Томашевський.

     На  медичному факультеті Університету Святого Володимира сформувалися відомі наукові школи, значення яких в історії  вітчизняної медицини величезне. Передусім  слід назвати анатомічну школу. ЇЇ засновник  О.П. Вальер утвердив морфофункціональний  підхід з обов’язковим мікроскопічним вивченням тканин, проведенням експериментів і спостережень за функціонуючими органами. Не випадково саме йому належить відкриття впливу симпатичних нервів на просвіт кровоносних судин.

     Праці учня і наступника О.П. Вальтера –  Володимира Олексійовича Беца – по праву увійшли до класичної спадщини анатомії, зокрема дослідження з  цитоархітектоніки головного мозку. Він відкрив і описав гігантські пірамідні клітини кори головного  мозку – «клітини Беца».

     Професори М.А. Тихомиров і Ф.А. Стефаніс уславилися у галузі вивчення судинної та лімфатичної  системи. Вони розробили прилади, що дозволили створити унікальні препарати, які за традицією прикрасили музей  кафедри анатомії.

      Гідним продовжувачем  славетних традицій кафедри анатомії вже в радянський час став відомий  професор Михайло Сергійович Спіров, учитель багатьох випускників Київського медичного інституту, інтелігентна, скромна у спілкуванні людина, анатом по призванню. Випускники інституту  воєнних років передавали один одному захоплюючу розповідь – свідчення  очевидців, про його евакуацію із Києва у Челябінськ. На відміну  від інших колег-професорів, які  їхали до Челябінська із різними  домашніми пожитками, багаж Михайла  Сергійовича складався, в основному, із анатомічних препаратів – пожовтілих від часу людських кісток черепа, хребців, кінцівок, які призначались для навчання студентів анатомії. Саме по ним  на Уралі вивчали студенти курс остеології.

     Паралельно  з анатомічною виникла і фізіологічна школа. Першим завідувачем кафедри  фізіології був Е.Е. Мірам – учень  К. Бернара та Ф. Мажанди. Наукові  дослідження були присвячені фізіології розвитку зародка та родової діяльності. Після Е.Е. Мірама кафедрою за сумісництвом завідував учень М.І. Пирогова і  К.Людвіга – А.П. Вальтер –  завідувач кафедри анатомії. В  ті роки на кафедрі проводились дослідження  впливу переохолодження та перегріву  на різні системи організму (серцево-судинну, нервово-м’язову, центральну нервову) та органи чуття. Значний вклад у розвиток кафедри вніс В.Б. Томса (1865 рік) – учень К. Людвіга. За його участі кафедра стає фізіологічним інститутом з двома лабораторіями – фізіологічної та медичної хімії.