Історичний портрет французького короля Людовика XIV

1. Історичний портрет французького короля Людовика XIV

Людо́вик XIV (фр. Louis XIV,*5 вересня 1638 — 1 вересня 1715) — французький король, який правив Францією з 1643 по 1715 роки. Отримав при народженні ім'я Луї-Дьйодонне («Богоданий», фр. Louis-Dieudonné), відомий також як «король-дитя», а потім — «король-сонце». Батько - Людовик XIII. Його матір'ю була Анна Австрійська. До 1661 країною фактично керував кардинал Джуліо Мазаріні, але пізніше Людовик отримав абсолютну владу, дотримуючись кредо: «Держава — це я». Під час свого правління він вів кілька невдалих воєн 1667—1668, 1672—1678, 1688—1697 і 1701—1713 (Війна за іспанську спадщину) проти різних європейських альянсів, які завжди включали Англію і Нідерланди. Людовик XIV відомий як заступник мистецтв та наук.

Після смерті короля Людовика XIII спадкоємцем став його син Луї. Від самого народження його називали Богоданним, оскільки вважали даром небес (протягом 22 років у Людовика XIII та Анни Австрійської не було дітей). Офіційно Людовик XIV був коронований 7 червня 1654 року в Реймсі. Людовик XIV почав правити самостійно, взявши владу в свої руки, після смерті кардинала Мазаріні у 1661. Він вміло використав прагнення народу до миру, спокою й порядку після тривалого періоду воєн та неспокою у самій країні. Це дозволило йому ще більше зміцнити королівську владу за рахунок послаблення аристократії. Правління Людовика XIV було часом розквіту абсолютизму. Своє правління Людовик розпочав з адміністративної та фінансової реформ. У Францію запрошувалися ремісники й фахівці зі всієї Європи, наприклад, склодуви з Мурано, сталевари зі Швеції, кораблебудівники з Нідерландів. Так Кольбер намагався зменшити залежність країни від експорту й обмежити витік дорогоцінних металів з Франції. Людовик також провів військову реформу. Реформи були спрямовані на зменшення душу незалежності аристократів, наведення порядку при дворі й у війську. Дні, коли генерали затягували прикордонні війни, сварилися й не зважали на накази зі столиці, минули. Стара військова аристократиія (аристократія шпаги) теж втратила монополію на вищі військові пости й звання. Лувуа, зокрема, присвятив себе модернізації армії, реорганізації її в професійні, добре вишколену диспиліновану силу. Він намагався покращити матеріальне становище солдатів й підняти дух армії.

Дореволюційна Франція в правовому полі була зіткана із локальних правових систем, кожна провінція мала своє звичаєве право. Кодекс Людовика 1667 року зробив спробу встановити єдині правила цивільних процедур у всій країні. Зокрема, він установив обов'язкову реєстрацію хрещень, шлюбів та смертей державними, а не церковними органами, а також регулював права парламентів. Кодекс зіграв виливу роль у історії французького права і став основою Кодекса Наполеона, який у свою чергу був зразком для багатьох сучасних правових систем. Великий декрет щодо колоній 1685 року, відомий як Чорний кодекс затвердив рабство, хоча заборонив розлучення сімей. Католикам у колоніях дозволялося мати рабів, і на них покладався обов'язок їхнього хрещення. 

На престолі Франції король був протягом 72 років — довше за всіх інших європейських королів в історії (із монархів Європи довше при владі були тільки деякі правителі дрібних князівств Священної Римської імперії). За цей час він пережив трьох дофінів — власного сина, внука та правнука. Помер Людовик XIV 1 вересня 1715 року від рани, отриманої на полюванні. Наступником короля став його правнук Людовик XV.

2. Жан-Бати́ст Кольбе́р (фр. Jean-Baptiste Colbert; 29 серпня 1619 — 6 вересня 1683) — французький державний діяч. На початку державної служби був протеже Мазаріні, який призначив його своєю довіреною особою. Молодий король Людовику XIV призначив Кольбера інтендантом фінансів. На цій посаді Кольбер викрив ряд зловживань головного інтенданта Фуке і став у 1661 р. його фактичним, хоч і не номінальним наступником; лише вісім років опісля він став державним міністром. В той же час Кольбер був головним інтендантом королівських споруд і фабрик. На цій посаді він відзначився своєю довгою і наполегливою працею і увагою до вимог короля.

Він був першим, хто звернув увагу на зловживання у фінансових справах. Під його керівництвом особлива судова палата зайнялася розслідуванням зловживаннями і поступала з винними без щонайменшої поблажливості. Відкупники податків, фіскальні чиновники були обкладені величезними штрафами; злочинці часто засуджувалися до смерті.

Жорстокість Кольбера деякою мірою врівноважувалася зменшенням прямого податку (taille), що лежав на нижчих класах населення. Іншим нововведенням було зменшення державного боргу. У 1664 р. Кольберу вдалося провести відміну внутрішніх митниць між північними і південними провінціями країни.

Кольбер був також творцем французького військового флоту, оскільки він з одного боку ввів матроську повинність, з іншою збільшив число військових кораблів до 300 і нарешті, видав зразкову для того часу інструкцію для флоту.

Колонізація Мадагаскару  була однією з головних задач Кольбера. Одночасно були засновані інші колонії на півночі, в Леванті, Сенегалі на Піренеях. Невміле керівництво з метрополії призвело до невдачі багатох з цих починів, але все ж таки до кінця кар'єри Кольбера Франції належала велика кількість європейських колоній.

Для покращення шляхів сполучення Кольбер зробив надзвичайно багато. Прекрасний стан цих доріг був одним з наймогутніших засобів повної державної централізації.

Кольбер прагнув сприяти розвитку мистецтв і наук. Ним була заснована Академія наук і в 1667, 1671 і 1672 роках академія пластичних мистецтв і музики. Він збільшив королівську бібліотеку, ботанічний сад, влаштував і забезпечив засобами обсерваторію, ввів розмежування землі і споряджав експедиції учених, особливо натуралістів. Руйнівні війни знищили плоди його довголітніх праць і йому довелося під кінець життя пересвідчитися про несумісність його економічної системи із зовнішньою політикою Людовика.

Він помер 6 вересня 1683, майже в немилості у короля. Під час похорон, його непопулярність була такою, що його труну мусили охороняти від помсти населення.

3. Суперництво Англії і Іспанії на морі

Загострилися відносини Іспанії з Англією, яка стала серйозним суперником Англії на морі і в боротьбі за захоплення колоній. Скориставшись війною за незалежність в Нідерландах, Англія всіляко прагнула забезпечити тут свої інтереси, не зупиняючись перед збройним втручанням.  Англійські корсари грабували іспанські судна, які поверталися з Америки, блокували торгівлю північних міст Іспанії.

Підкріплений новими ресурсами, Філіп II став підтримувати в Англії католицькі кола, інтригували проти королеви Єлизавети і висували замість неї на престол католичку - шотландську королеву Марію Стюарт. Але в 1587р.  змова була розкрита, а Марія обезголовлена.

Англія направила до Кадіс ескадру під командуванням адмірала Дрейка, який увірвавшись в порт, знищив іспанські судна. (1587). Ці події послужили початком відкритої боротьби між Іспанією і Англією. Іспанія приступила до спорядження величезної ескадри важких кораблів для боротьби з Англією. «Непереможна Армада» - так називали іспанську ескадру, відпливши від Ла-Корун’ї в кінці червня 1588 р., але все закінчилося катастрофою. Англія встигла підготуватися до нападу і завдяки таланту адміралів, а так само невдач, які послабили іспанський флот в поході (шторми і епідемії), «Непереможна Армада» була розбита

Найбільше морська битва XVI ст. Сталося поблизу Гравеліна, саме тут, як вважається була здобута велика перемога над іспанським флотом, хоча про її грандіозності можна посперечатися, адже Іспанія втратила не так багато кораблів. Швидше за все відступ іспанського флоту викликали не тільки військові успіхи англійців, але й невдачі, що переслідували Армаду (шторми, епідемії, погане постачання). Відступ іспанського флоту не нагадував втечу, відбувався дуже організовано і спокійно. А ось англійці не відчували в собі сил переслідувати противника, більше того вони ще кілька днів чекали повернення Армади. Коли, нарешті, стало ясно, що іспанці не повернутися, королева Єлизавета вимовила серед свого народу переможну полум'яну промову, викликавши захоплення всій Англії.

Для Англії перемога над «Великою Армадою» стала великим кроком на шляху до статусу володарки морів.

4. Нідерландська революція

У 16 столітті Нідерланди (або, як ще їх звали, Понизові землі) були однією з найбагатющих країн світу. Річ у тому, що внаслідок великих географічних відкриттів Нідерланди опинилися на перехресті нових торгівельних шляхів, а місто Антверпен стало центром світової торгівлі. Саме у цьому місті визначалися ціни на всі східні та європейські товари.

Але Нідерланди не були самостійною державою. Ще на початку 16 століття вони ввійшли у склад Священної римської імперії, якою правив тоді Карл V, а після розпаду імперії Карла V у 1555 році Нідерланди підпали під владу Филипа ІІ. Але самі Нідерланди це не влаштовувало.

Адже Филип ІІ заважав торгівлі нідерландських купців з Новим Світом. Він обклав Нідерланди величезними податками. А на додаток всього, для укріплення своєї влади, ввів інквізицію.

Цією своєю політикою Филип ІІ викликав невдоволення майже всіх прошарків населення.

У 1566 році делегація нідерландських дворян звернулася до намісниці іспанського короля у Нідерландах Марії Пармської зі зверненням, у якому вони прохали припинити діяльність інквизиції.Звернення подавала велика група бідно одягнутих дворян, яких один придворних назвав “гезами”, тобто жебраками. Ця кличка була підхоплена, і скоро гезами стали називати всіх, хто боровся з іспанським режимом. На чолі опозиції став Вільгельм Оранський.

У Нідерландах почалися повстання проти іспанців і католицької церкви. Повстанці нищили церкви, монастирі, палили ікони.

Филип ІІ вирішив скористатися повстання як приводом для окупації країни і 17 березня 1567 року послав у Нідерланди 60-тисячну іспанську армію на чолі з герцогом Альбою, який був відомий своєю жорстокістю. Розгорнулася партизанська війна.

Першими розпочали її морські гези. На невеличких човнах, швидкі та рішучі, вони атакували ворожі кораблі і захоплювали багату здобич, а іноді навіть робили вилазки і на сушу.

Потім з’явилися ще й лісні гези-партизани, які збиралися у лісах. Вони нападали на невеликі частини королівських військ, відбивали заарештованних, захоплювали ворожі обози з їжею та зброєю.

Крім морських та лісних гезів, проти іспанців воювали також війська дворян під керуванням принца Вільгельма Оранського, одного з найбагатших людей нідерландської знати, який з липня 1572 року очолив повстання.

І дуже скоро майже вся північ Нідерландів звільнилася від влади Іспанії.

У відповідь герцог Альба відповів новою хвилею терору. Він нищив міста, вбивав керівників повстання. Але перемогти повстанців Альба так і не зміг.

Тим часом, і на півдні країни почалися революційні дії. Це викликало занепокоєння дворян-католиків, які у 1579 році уклали унію (союз), згідно з якою визнавали своїм королем Филипа ІІ і відмовлялися від усякої боротьби.

У свою чергу представники провінцій півночі склали свою, так звану Утрехтську унію, за якою вони об’єднувалися для боротьби проти Іспанії до повної перемоги.

Так розпочалася нова незалежна держава – Об’єднані провінції Нідерландів, яка досить скоро одержала свою назву - Голандія.

26 липня 1581 року був прийнятий акт, яким було проголошено повну її незалежність.

Потім війна ще продовжувалася. Агентом Филипа ІІ був вбитий Вільгельм Оранський.

Але доля Голандії вже була вирішена, незалежність якої, до речі, Іспанія визнала лише у 1648 році.

Південна ж частина Нідерландів ще довго залишалася під владою іспанського короля. І лише у 1830 році з цієї провінції Іспанії виникла нова незалежна держава – Бельгія.