Столипінська аграрна реформа

   

Міністерство освіти і науки  України

Ніжинський державний  педагогічний університет імені  Миколи Гоголя

Кафедра історії України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

студентки І курсу

філологічного факультету

групи УП-11

Федорченко Т.В.

викладач: Луняк Є.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

Ніжин 2004

План

1. Суть аграрної реформи.
2. Законодавча основа.
3. Методи впровадження.
4. Крах аграрної політики. Його причини.
5. Підсумки аграрної реформи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Столипін, будучи поміщиком, предводителем губернського дворянства, знав і розумів інтереси поміщиків; на посаді губернатора в період революції бачив  повсталих селян,  тому для нього аграрне питання не було абстрактним поняттям.

     Суть реформ:  проведення  під  самодержавство  міцного фундаменту і просування по шляху промислового, а отже, капіталістичного розвитку. Ядро реформ - аграрна політика.

Аграрна реформа була головним і улюбленим дітищем  Столипіна.  Цілей у реформи  було небагато:

• соціально-політична – створити в селі міцну опору для самодержавства з міцних власників, відколовши їх від основної маси селянства і протиставивши їх селянству;
• міцні господарства повинні були стати перешкодою на шляху наростання революції в селі;
• соціально-економічна – зруйнувати громаду,  насадити частки господарства у вигляді відрубів і хуторів,  а надлишок робочої сили направити в місто, де її поглине зростаюча промисловість; 
• економічна – забезпечити підйом сільського господарства і подальшу індустріалізацію країни з тим, щоб ліквідувати відставання від передових держав.

     Перший  крок у цьому напрямку був  зроблений у 1861 році.  Тоді аграрне  питання зважувалося за рахунок  селян, що платили поміщикам  і за землю, і за волю.  Аграрне законодавство 1906-1910 років   було другим кроком,  при   цьому  уряд,  щоб усталити  свою владу і владу поміщиків,  знову  намагалося  вирішити  аграрне  питання  за  рахунок селянства.

     Нова аграрна  політика проводилася на основі  указу 9 листопада 1906

року. Цей указ був  головною справою життя Столипіна.  Це був символ віри, велика й остання надія,  одержимість, його сьогодення і майбутнє – велике,  якщо реформа удасться;  катастрофічне, якщо її чекає провал. І Столипін це усвідомлював.

     Обговорення  указу  9  листопада  1906 року  почалося в Думі 23 жовтня 1908 року,  тобто  через два роки після того,  як він ввійшов у життя. Обговорення його йшло більш напівроку.

     Після прийняття  указу 9 листопада Думою він   із  внесеними  виправленнями  надійшов на  обговорення  Державної   Ради і так само був прийнятий,  після чого по даті його  ствердження царем став іменуватися  законом  14 червня 1910 року. По своєму змісту це був,  безумовно, ліберальний буржуазний закон, що  сприяє розвитку капіталізму  в  селі  і, отже, прогресивний.

     Указ уводив  надзвичайно важливі зміни в  землеволодінні селян. Усі селяни одержували право виходу з громади, що у цьому випадку виділяла йому землю у власне володіння.  При  цьому  указ передбачав привілею  для заможних селян з метою спонукати їхній до виходу з громади.  Зокрема ті, що вийшли з громади одержували "у власність окремих домохазяїнів" усі землі, "перебувають в його постійному користуванні". Це означало,  що вихідці з громади одержували і  надлишки понад душову норму. При цьому якщо в даній громаді протягом останніх 24 років не вироблялися переділи, то надлишки домохазяїн одержував безкоштовно, якщо ж переділи були, то він платив громаді за надлишки по викупним цінам 1861 року. Оскільки за 40 років ціни виросли в кілька разів, то і це було вигідно заможним вихідцям.

     Громади,  у яких з моменту переходу селян на  викуп  не  було переділів, визнавалися механічно перейшли до приватного власності окремих домохазяїнів.  Для юридичного оформлення права  власності на  свою  ділянку  селянам таких громад досить було подати заяву в землевпорядну комісію,  що оформляла  документи на землю, яка фактично знаходилася в  їхньому володінні. Крім цього положення,  закон відрізнявся від указу деяким  спрощенням процедури виходу з громади.

     У 1906 році  були прийняті і "Тимчасові  правила" про  землевпорядження  селян, що стали  законом  після  утвердження Думою 29 травня 1911 року. Землевпорядним комісіям,  створеним на основі цього закону,  надавалося право в  ході  загального землевпорядження громад виділяти відділових домохазяїнів без згоди сходу,  за своїм розсудом, якщо комісія вважала,  що  таке виділення не торкається інтересів громади.

Комісіям належало також вирішальне слово у  визначенні   земельних  суперечок. Таке право відкривало шлях до сваволі комісій.

У 1906-1907 р.  указами пануючи деяка  частина  державних  і питомих земель  була передана Селянському банку для продажу селянам з метою ослаблення земельної тісноти.  На ділі ця земля купувалась в  основному  куркулями, що  одержали  в такий спосіб додаткові  можливості для розширення господарства.

     Уряд Столипіна привів і серію нових законів про переселення селян на окраїни. Можливості широкого розвитку переселення були закладені  вже в законі 6 червня 1904 року.  Цей закон уводив волю переселення без пільг,  а уряду давалося право приймати рішення про відкриття вільного пільгового переселення з окремих місцевостей імперії,  "виселення з який визнавалося  особливо  бажаним".

Уперше закон по пільговому переселенню був застосований у 1905 році: влада "відкрила" переселення  з Полтавської і Харківської  губерній, де селянський рух був особливо широким.

     У цілому  серія законів 1906-1912 р.  носила  буржуазний  характер. Скасовувалося  середньовічне надільне землеволодіння  селян,  дозволявся вихід із  громади,  продаж земель,  вільне  переселення в міста і на окраїни, скасовувалися  викупні платежі,  тілесні покарання,  деякі правові обмеження.

     Одночасно  з виданням нових аграрних  законів уряд приймає міри  до насильницького руйнування  громади,  не сподіваючись цілком  на дію  економічних  факторів.  Відразу  після 9 листопада 1906 року весь державний апарат приводиться в рух шляхом видання найкатегоричніших циркулярів і наказів,  а так само шляхом репресій проти тих, хто не занадто енергійно проводить їх у життя.

     Практика  реформи  показала ,  що селянство у своїй масі було набудовано проти виділа з громади -  принаймні  в  більшості місцевостей. Обстеження  настроїв селян Вільним-економічним товариством показало,  що в центральних губерніях селяни  негативно ставилися до  виходу з громади (89 негативних показників в анкетах проти 7 позитивних).  Багато селянських  кореспондентів  писали, що указ 9 листопада має на меті розорити масу селян, щоб нажились на цьому інші.

     У сформованій   обстановці  для  уряду  єдиним  шляхом проведення реформи був  шлях насильства над основною  селянською  масою. Конкретні способи  насильства  були найрізноманітніші - від залякування сільських сходів до складання фіктивних вироків, від скасування рішень сходів земським  начальником до винесення постанов повітовими землі упоряджальними комісіями про виділення домохазяїнів,  від застосування поліційної сили  для  одержання  "згоди" сходів до висилки супротивників виходу.

     Усіма правдами  і  неправдами  до 1916 року з  громад було виділено 2478 тис.  домохазяїнів, чи 26% общинників, заяви ж були подані від 3374 тис. домохазяїнів, чи від 35% общинників. Таким чином, владі не влалось домогтися своєї мети і виділити з громади хоча б більшість домохазяїнів.  Саме це і визначило крах столипінської реформи.

     Виділялися  з  громади  в основному найбідніші селяни і куркулі. Перші продавали землю і переселялися в чи місто на  окраїни,  куркулів же,  як правило, виходили, щоб закріпити надлишки і "округлити" свої ділянки за рахунок бідняцьких земель.  Вони легко знаходили способи скуповувати більш 6  душових наділів.  З 2 млн. дворів, що  виділилися, продали свої наділи 1,2 млн., чи близько 60%.

     Поміщики  прагнули  територіально відокремити  куркулів від сільського суспільства,  і з цією метою посилено  насаджувалися хутори й вдруби. На  агрономічну допомогу одноособовим господарствам було асигновано більш 60 млн. карбованців.

     Особливу  роль у роки столипінської  реформи зіграв Селянський позиковий  банк.  Банк був створений у  1882 році для посередницьких операцій  при продажі поміщицької землі селянам. Крім того, банк наполягав на розгортанні і тих землях, що вже були продані товариствам, але не були ще цілком оплачені.

     Для хуторян  були введені додаткові пільги - їм позичка видавалася на  повну  вартість  землі.  На  землях  банку  було  створено в 1907-1916 р. 280 тис. хуторів і відрубів.

     Серед виділених   хуторян  заможних господарств  було близько 60%,  а серед  “відрубівщиків” - 20%,  що складало  майже 0,5 млн.  дворів.  Таким  чином, уряду  не  удалося  вирішити і проблему ізоляції куркулів від громад,  оскільки в громадах кркульський прошарок складав більш 1,5 млн дворів, хоча був зроблений значний крок у зміцненні і розширенні куркульського прошарку в селі.

     Заселення  окраїн,  розвиток капіталізму  вшир,  безумовно, мало прогресивне значення. Але прагнення виселити як можна більше число неспокійних селян  привело до величезних недоліків в організації переїзду переселенців і відводу їм земель. Не вистачало потягів та ділянок, мало відпускалося грошей на видачу позичок. Багато переселенців виявлялися в Сибіру неулаштованими,  частина з них йшли наймитувати до старожилів, інші поверталися на батьківщину.

     Але уряду  не удалося досягти поставленої   ним мети – зменшити  малоземелля  за рахунок переселення.  У  середньому в Сибіру осідало близько 300 тис.  переселенців у рік, а природний приріст складав у Європейської Росії більш 2 млн.  селян у рік, тобто малоземелля постійно збільшувалося.

КРАХ   СТОЛИПІНСЬКОЙ   АГРАРНОЇ

ПОЛІТИКИ   І ЙГО   ПРИЧИНИ.

   Всього 8 років  проводилася аграрна реформа,  а з початком війни  вона була ускладнена - і,  як виявилося, назавжди. Столипін просив для повного реформування 20 років спокою,  але ці 8 років були далеко не спокійними. Однак не кратність періоду і не смерть автора реформи,  убитого у 1911 році рукою агента охорони в київському театрі, були причиною краху всього підприємства.  Головні цілі далеко не були виконані. Введення приватної подвірної власності на землю замість общинної удалося ввести тільки у чверті общинників.  Не удалося і територіально відірвати від "світу" заможних хазяїнів, тому що на хутірських і відрубних ділянках поселилося менш половини куркулів. Переселення на окраїни так само не удалось організувати в таких розмірах, що змогли б істотно уплинути на  ліквідацію  земельної  тісноти в центрі.  Усе це передвіщало крах реформи ще до початку війни, хоча її багаття продовжувало жевріти, підтримуваний величезним  чиновницьким апаратом на чолі з енергійним наступником Столипіна - головним керуючим землевпорядженням і землеробством А.В.Кривошеїним.

      Причин  краху реформ було трохи:  протидія  селянства, недолік  виділюваних   засобів на землевпорядження  і переселення, погана організація  землевпорядних робіт,  підйом  робочого руху у 1910-1914  р.  Але  головною причиною був опір селянства проведенню нової аграрної політики.

               ПІДСУМКИ АГРАРНОЇ  РЕФОРМИ .

ПОЗИТИВНІ:

     - із громади  виділилося до чверті господарств,  підсилилося розшарування села, сільська верхівка давала до  половини ринкового хліба,

     - з Європейської Росії переселилося 3 млн. господарств,

     - 4 млн. десятин  общинних земель були залучені  в ринковий оборот,

     - вартість  с/г знарядь збільшилася з 59 до 83 руб. на один двір,

     - споживання  суперфосфатних добрив виросло  з 8 до 20 млн. пудів,

     - за  1890-1913 р.  доход на душу сільського  населення виріс з 22

до 33 руб. у рік,

 

                          

НЕГАТИВНІ:

 

     - від 70%  до 90% селян, що вийшли з громади,  так чи інакше зберегли зв'язок  з громадою,  основну масу селян  складали трудові господарства общинників,

     - повернулося  назад у Центральну Росію 0,5 млн. переселенців,

     - на селянський  двір приходилося 2-4 десятини,  при  нормі  7-8

десятин,