Становище України після Переяславської угоди

Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Октября 2011 в 17:28, реферат

Описание работы

Розрив з Польщею та союз з Москвою, формування Української держави ще не розв´язали всіх завдань, які стояли перед українським народом: розгром військових сил Польщі, Кримського ханства і гарантування безпеки на заході й півдні, возз´єднання всіх українських земель у єдиній державі. Назрівала нова війна України й Росії проти Польщі. Але відбулося певне перегрупування сил: татари перейшли на бік Польщі і з союзників, хоч непевних і підступних, перетворилися на ворогів. Утворився новий фронт боротьби — на півдні

Работа содержит 1 файл

Історія.docx

— 16.71 Кб (Скачать)

7.1. Становище України  після Переяславської  угоди 

Розрив  з Польщею та союз з Москвою, формування Української держави ще не розв´язали всіх завдань, які стояли перед українським  народом: розгром військових сил  Польщі, Кримського ханства і гарантування безпеки на заході й півдні, возз´єднання всіх українських земель у єдиній державі. Назрівала нова війна України  й Росії проти Польщі. Але відбулося  певне перегрупування сил: татари перейшли на бік Польщі і з союзників, хоч  непевних і підступних, перетворилися  на ворогів. Утворився новий фронт  боротьби — на півдні. Внутрішнє  становище України теж ускладнювалося. Селяни й рядові козаки, які отримали багато перемог над польськими феодалами, прагнули бути вільними господарями-землеробами. Старшина, українська шляхта, вище духівництво  у переважній своїй більшості  намагалися зосередити в своїх руках  якнайбільше землі і перетворити  селян, які мешкали на території  їхніх володінь, у своїх підданих. Це призводило до все гостріших соціальних конфліктів, недовіри і напруження між низами і верхніми шарами суспільства. Царський уряд вже з перших місяців  перебування України у складі Московської держави почав обмежувати права Української держави, все  більше її підпорядковувати. Це викликало  невдоволення як серед старшин, так  і в народних масах, підштовхувало  до пошуків нових союзників —  ведення переговорів зі Швецією  та Туреччиною. Загострюються зовнішні і внутрішньополітичні конфлікти  та суперечності. За цих умов Богдан Хмельницький дбає про те, щоб досягти  міжнародного визнання своїх династичних  намірів і підкріпити традиційний  військовий титул гетьмана титулом  князя Руського князівства та утвердити  його спадкоємність.

Московська  держава, незважаючи на складність міжнародних  відносин (загроза з боку Швеції з північного заходу і Туреччини  та Криму — з півдня), після  Переяславської угоди, весною 1654 p., вступила у війну з Польщею. На чолі з  царем сорокатисячна російська  армія вирушила на Смоленщину і Білорусь. За наказом Богдана Хмельницького  йому на допомогу під Гомель вирушили три козацькі полки (20 тис.) під командуванням  наказного гетьмана Івана Золотаренка, а під Смоленськ — 12 тис. козаків  на чолі з полковником Василем  Золотаренком. Бойові операції московсько-українського війська були успішними: здобуто  Смоленськ, Борисів, Мінськ, Вільно, Ковно  та інші міста, тобто значну частину  Білорусії та Литви. Поряд з цим  українські війська окупували південну Білорусію. Тут українські полковники стали запроваджувати українську адміністративно-політичну  систему, розділяючи завойовані території  на полки та сотні. Метою цих дій  було приєднання окупованих територій  до України, чого бажало і білоруське населення. Московські ж воєводи  намагалися приєднати білоруські землі  до Московського царства. Виник конфлікт, який вперше так погіршив відносини, що запахло війною. Але в цей  час надзвичайно загострилася ситуація на польсько-українському фронті.

Информация о работе Становище України після Переяславської угоди