Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Января 2012 в 16:49, реферат
Наприкінці VII – початку VI ст. до н. е. Афіни роздирало протистояння аристократії, що зосередила у своїх руках владу, а також більшу частину земель, і більшості населення, обтяженого боргами, через що багато хто потрапив в становище гектеморіїв, тобто найманих робітників, що обробляли землі знатних за шосту частину врожаю, тобто досить незначну частку. Багато хто за борги потрапив в особисту кабалу, дехто був проданий за кордон. Нарешті, у руках евпатрідів знаходилися цілком і управління, і суд.
Влада керівних угруповань знаті в Аттиці VІ в. до н.е., як і в інших областях еллінського миру, переміняється владою демосу. Демос у соціальному відношенні неоднорідний, але об'єднаний прагненням домогтися політичних прав. Неспокійний і вимогливий, він ще перебуває під владою стародавніх звичаїв; сповнений ворожнечі до знаті, що гнітила його, він проте готовий надати своїм вождям – вихідцям з тієї ж знаті – традиційну головну роль у політичному житті. Це життя після бурхливих зіткнень VІ в. до н.е. входить у нове русло. Державний устрій, що склався в результаті реформ Клісфена, надав верховну владу демосу.
Ріст класових антагонізмів приводить до оформлення державної організації. Це оформлення – тривалий процес, особливості якого не могли не позначитися на політичній практиці й у період подальшого розвитку держави. До Клісфена головним класовим антагонізмом в Аттиці був антагонізм між знаттю й демосом. Рабство не могло мати такого значення, як згодом. Перші остаточно сформовані в Греції держави були державами рабовласницькими, але навряд чи можна думати, що держава вже в процесі свого виникнення представляє із самого початку організацію для придушення маси рабів: адже маса могла скопитися лише тоді, коли економіка грецьких полісів зробила подальший крок у своєму розвитку.
Шляхи розвитку держави були різноманітні, і до складу панівного класу, що визначався характером структури суспільства додержавного періоду, ступенем і особливостями пережитків родової організації, природно, входила родова знать, що протягом певного часу могла втримувати владу навіть і тоді, коли вже розвивалися й одержували все більше значення нові класові антагонізми [3].
В історії Аттики VІ в. до н.е. відому роль зіграла тиранія, що зміцнила центральну владу. Все-таки це була система хиткої рівноваги, коли права й сваволя «особливого привілейованого класу» були якоюсь мірою обмежені тираном, а майбутній панівний клас Афін, тобто повноправне громадянство, що протистоїть рабам і метекам, ще не було допущено до влади. Кінець VІ в. до н.е. знаменує й повний розвиток держави в Аттиці, а разом з тим і встановлення класового ладу, заснованого на застосуванні підневольної праці.