Соціально - економічний і політичний розвиток України на початку ХХ ст.

              В. Вернадський своєю науковою творчістю як геохімік і мінералог кардинально вплинув на розвиток кількох галузей науки в усьому світі. Саме В. Вернадський створив учення про ноосферу, чим поєднав науки про природу і про суспільство, заклав основи сучасної екології.

              З його ім’ям пов’язано створення у листопаді 1918 р. Української академії наук. Будучи її першим президентом, він співпрацював з ученими, які становили інтелектуальний цвіт української нації. Серед них – Д. Багалій, М. Кащенко, Б.Кістяківський, Й. Косоногов, А. Кримський, В.Іконников, Г. Павлуцький, В. Палладін, В. Перетц, Е.Спекторський, О. Сперанський, С. Тимошенко, Є. Тимченко, М. Туган – Барановський, А. Тутковський, М. Сумцов.

              У світову науку ХХ ст. ввійшли своїми працями математики М. Зарицький, М. Чайковський, М. Крилов, М. Боголюбов, А М. Кравчука історія поставила поруч з такими класиками, як Лаплас, Гілберт, Пуанкаре.

              З польоту американських братів О. і В. Райт 17 грудня 1903 р. почалася світова авіаера. Цей епохальний успіх піонерів авіації сприяв розвитку авіації в усіх країнах світу. В Україні ідеї повітроплавання і авіації на початку ХХ ст. пропагували відомі вчені Є. Жуковський, М. Артем’єв, М. Делоне, О. Кудашов, Г. Проскура та ін. Українськими центрами планеризму і авіації стали Київ, Харків і Одеса.

              У березні 1908 р. було організовано перший в Росії „ Одесский аэроклуб ”, а 8 ( 12 ) жовтня 1909 р. – Київське товариство повітроплавання на чолі з професором КПІ М. Делоне. У Харкові в квітні 1909 р. при Харківському відділенні Російського технічного товариства було відкрито повітроплавальний відділ, а у вересні 1910 р. професор Г. Проскура організував „ Аеросекцію ” при студентському технічному товаристві. В Західній Україні теж створювалися авіаоб’єднання. У Львові 1909 р. було створено на громадських засадах 2 товариства: Авіаційно – технічний союз і Авіаційний союз студентів Львівського політехнічного інституту.

              21 березня 1910 р. в Одесі М. Єфімов на літаку „ Форман – 4 ” здійснив перший, публічний політ в Російський імперії, а потім встановив кілька світових рекордів. Невдовзі в Одесі провів низку успішних польотів С. Уточкін.

              Історичною подією став політ у Києві на Сирецькому іподромі ( тепер територія кіностудії ім. Довженка ) 23 травня 1910 р. члена Київського повітроплавального товариства О. Кудашева. Це був перший в Росії політ на аероплані вітчизняної конструкції, який започаткував авіаеру в Україні.

              В Україні працювало чимало уставлених авіаконструкторів. З Київського товариства повітряплавання вийшла найбільша в Росії кількість авіаконструкторів: Г. Адлер, Ф. Билінкін, Д. Григорович, В. Іордан, О. Карпика, брати Касяненки, О. Свєшніков, І. Сік орський та ін. За період з 1909 по 1912 рік київськими ентузіастами створено майже 40 різних типів літаків, названих їх іменами. Перших 6 типів літаків І. Сікорського від           „ БІС – 1 ” до „ С – 6 ” було побудовано в Києві. Деякі авіаконструктори водночас із розробкою нових типів літаків займалися конструюванням авіадвигунів, як, наприклад, брати Касяненки. Повітряні гвинти „ Бр. Касяненько ” були досконаліші від французьких.

              В Одесі авіабудуванням займалися С. Уточкін, В. Хіоні, С. Чернавський, Т. Товмач та ін. Серед харківських авіаконструкторів заслужили визнання С. Гризодубов, Л. Школін, В. Адаменко та ін. Ентузіасти літакобудування були і в інших містах України, у тому числі й західноукраїнських. Так, з 1893 р. по 1914 рік у Галичині 38 конструкторів й інженерів спроектували 35 літальних апаратів, з яких 19 було збудовано ( 13 літаків і 6 планерів ).

              У 1910 – 1911 рр. авіація остаточно набула військового характеру і розвивалася під впливом військових вимог. Восени 1911 р. авіація вперше взяла участь у військових маневрах російської армії. Було створено авіаційні школи у Києві, Севастополі, Одесі та інших містах. На початку квітня 1913 р. були сформовані перші авіаційні роти: 1-ша – у Петербурзі, 2-га – в Севастополі і 3-тя – в Києві. У складі Військово – повітряного флоту Росії на початку Першої світової війни було 39 авіазагонів, 213 штатних пілотів і стільки ж аеропланів, переважно французьких конструкцій, виготовлених частково на вітчизняних заводах. Це головним чином „Ньюпор-4 ”, „Фармани ”, „ Морани ” та „ Дюпердюссени ”. Під час війни розширювалося функціональне застосування авіації. Якщо спочатку літаки використовувалися як розвідники і корегувальники артилерійського вогню, то з часом авіацію стали поділяти на бомбардувальну, винищувальну і морську. Наприкінці війни літаки почали застосовувати для штурмових дій проти наземних військ.

              Російська імперія першою із воюючих країн створила бомбардувальну авіацію на базі літаків І. Сікорського „ Ілля Муромець ”. Було випущено 80 „Муромців ” різних модифікацій, які не мали собі рівних у світі. У грудні 1914 р. важкі „ Муромці ” були об’єднані в „ Ескадру повітряних кораблів ”.

              У роки війни сформувалась і морська авіація Російської імперії, яка мала свої бази в Одесі і Севастополі. На початку 1917 р. авіація Чорноморського флоту налічувала 152 літаки.

              Під час війни літаки будувались ( у тому числі зарубіжних конструкцій) на одеському заводі „ Анатра ”, „ Червонському авіаційному заводі ”  Ф.Терещенка, „ Кримському аеропланному заводі В. Адаменка ”, бердянському заводі акціонерного товариства „ Матіас ” та ін. У 1916 р. Олександрівську ( тепер Запоріжжя ) було створено завод з випуску авіадвигунів ( петроградського АТ „ Дека ” ). На ньому налагодили випуск двигунів типу „ Мерседес ” ( 129 і 170 к.с. ).

              Отже, за відносно короткий строк в Україні зусиллями вітчизняних вчених, конструкторів і ентузіастів було створено оригінальні конструкції літаків, організовано вітчизняну авіапромисловість, літакобудування. Збудовані літаки відповідали міжнародному рівню, подекуди випереджаючи світові досягнення в галузі авіації.

Висновок: Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. відбулися глибокі зміни в соціально – економічному й політичному житті України: перехід капіталізму в стадію імперіалізму, посилення боротьби проти феодальних пережитків, піднесення робітничого, революційно – демократичного та національно – визвольного рухів, створення політичних партій.

              Особливо позначилася на історичній долі українського народу Перша світова війна, яка змусила  українців воювати у складі чужинських армій по обидва боки лінії фронту.

Література

1.      М.О. Скрипник, Л. Ф.Домбровська, В. М. Красовський та ін. Історія України: Навч. посібник. Під ред. М. О. Скрипника. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 367с

2.      За ред. Доктора філософських наук, професора Г. Д. Темка кандидата філософських наук, професора Л. С. Тупчієнка Київ, видавничий центр „ Академія ” 2001 – 478с

3.      Історія України / В. Ф. Верстюк, О. В. Гарань, О. І. Гурій та ін.; Під ред. В. А. Смолія. – К., Альтернативи, 1997 – 412с