Шпаргалка по дисциплине "Українська література"

1.Образ рідної землі в “Слові о полку Ігоревім”.
        Кожна людина носить у своєму серці найдорожчі слова, найщиріші почуття, найпевніші поняття. Але є слово, яке зігріває серце кожному. І слово це — Батьківщина.

Можна підібрати до нього безліч синонімів, безліч ніжних назв. Наша Батьківщина — Україна. Давні предки називали її Київською Руссю або просто Руською землею. Вони так само любили свою батьківщину, як і ми зараз. Можливо, тому з таким трепетом перечитуємо ми «Слово о полку Ігоревім», знайомимось зі звитягою попередніх поколінь, вчимось у них любити рідну землю.

«Руська земля…» Двадцять разів вжито це поняття автором «Слова о полку Ігоревім» для того, щоб схарактеризувати безкраї простори і окремі місцевості, багату природу і руські міста. А ще — це завзяті працьовиті люди, воїни і хлібороби. Адже саме ці люди населяли Руську землю, створюючи її могутність. Але саме вони і зазнавали безліч страждань від свавілля феодалів, які чинили над ними суди, руйнували їхні оселі, сварячись один із одним. Тому Руська земля зазнала горя, вона страждала разом з простим народом:

«…в княжих крамолах віки вкоротилися людям.

Тоді по Руській землі рідко ратаї гейкали, та часто ворони каркали, трупи собі рілячи, а галки свою річ говорили: хотять полетіти за наживою».

Ось що зробила братовбивча феодальна ворожнеча з колись багатою і сильною країною. Автор слова згадує історію Руської землі за півтори сотні років, із болем розповідає про переможні походи проти ворогів, «спом’янувши давнішню годину і давніх князів».

Сучасники автора теж мають добрі наміри, вони вийшли в похід захистити кордони рідної землі. Для цього «русичі великії поля черленими щитами перегородили». І похід Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича окрилений визвольними ідеями. Ігор «повів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую».

         Без минулого не буває майбутнього. Звертався і автор «Слова о полку Ігоревім» до історії Руської землі. Перед нами постають яскраві картини природи. Великі і малі ріки перетинають міста і селища, течуть по неосяжних руських просторах. Автор поеми веде мову про Волгу, Дунай, Дінець, Дніпро, Сулу… І хоча описи руських просторів у творі дуже лаконічні, проте вони масштабні: «Довго ніч меркне. Зоря-світ запалила. Мла поля покрила».

Природа Руської землі! Вона ніби жива і діюча. Недаремно до сил природи звертається Ярославна. Бо вони теж частина Руської землі, пов’язана з долею і вчинками героїв. Так, Дніпро «леліяв єси на собі Святослава насади до полку Кобякового»; Дінець допомагав Ігореві під час втечі з полону, гойдав князя на хвилях, одягав теплою млою під тінню дерев, стеріг його від ворога. У душі кожного захисника Руської землі міститься стільки любові і ніжності, скільки і у безіменного автора «Слова о полку Ігоревім», можливого учасника походів. А скільки туги і вболівання за долю Батьківщини звучить у словах: «О Руська земле, уже за горами єси!»

Перечитуючи безсмертні рядки поеми, знову і знову переконуєшся в тому, що в усі часи рідна земля була і є для людини найдорожчим, найціннішим скарбом і джерелом натхнення.

2.Патріотичні мотиви в поемі І. П. Котляревського “Енеїда”.

        З «Енеїди» І. Котляревського звучить голос епохи, коли в країні зростало і тріотичне піднесення. Автор у жартівливому тоні говорить майже про все, до почуття батьківщини. Троянська громада зі своїм поводирем Енеєм - це велике братство людей пройнятих спільною патріотичною ідеєю, зцементованих єдиним завданням і бажанням. З троянської громади особливо виділяються образи двох рядових бійців. Хоча вони і не з «троянського племені», «та в службі вірні козаки», відважні юнаки, що зробили героїчну вилазку у ворожий табір і загинули за батьківщину. Симпатичними рисами наділяє їх автор. Евріал, Хоч і зовсім ще молодий , але хоробрий: «був одважний і завзятий силач, козак  царкуватий». Ними керують патріотичні почуття, для блага батьківщини вони гідні на героїчні вчинки. Коли Низ одговорює Евріала від участі у небезпечній справі, нагадуючи про бідну матір, для якої він має жити, Евріал йому відповідає:

                    Де обшеє добро в упадку,

                    Забудь отця, забудь і матку,

                    Лети повинность ісправлять.

Низ і Евріал добре розуміють свій громадянський обов’язок і підпорядковую йому особисті інтереси. Їхніми вчинками керує турбота про «обшеє добро»., З приводу їхніх подвигів поет зауважує:

                    Любов до вітчизни де героїть,

                    Там сила вража не устоїть,

                    Там грудь сильніша од гармат.

В їхніх образах поет підносить козацьку доблесть, відвагу. Разом з тим - Низ і Евріал - друзі вірні, віддані. Коли Низ висловлює бажання пробратися у ворожий стан, Евріал нізащо не погоджується пустити його самого:

                    Від тебе не одстану зроду,

                    З тобою рад в огонь і воду,

                    На сто смертей піду з тобой.

В образах цих козаків поет показує бойову дружбу і взаємну виручку в бою характерні риси козацьких низів. Взагалі патріотичні мотиви звучать в «Енеїді» сильно й піднесено. Зі співчуттям і симпатією описує поет війну троянців з рутульцями, їхні успіхи й невдачі, Троянці й Еней для поета «наші», «козарлюги», смілі вояки. В народно-поетичному дусі змальовує Котляревський силу й могутність Енея в бою:

                    Махне мечем - врагів десятки

                    Лежать,  повиставлявши п’ятки.

                    Отчайдушні гуляки,

                    Троянці виступають як герої,

 коли треба захищати свою Воду. Ці бурлаки-побратими, раніше «моторні, швидкі, проворні» тільки для моєї вигоди, стають хоробрими, великодушними і навіть дисциплінованими незламними в присязі, вірними й волелюбними синами вітчизни, що  до останньої краплі крові «свою свободу боронити». Вони перемагають і складніших ситуаціях. Їхні одчайдушність і лицарство тепер проявляються в гулянках, а на полі бою. На заклик Енея: «Козацво! Рицарі! Храбруйте!» - відповіли ділом, а в навчанні були зразком ретельності й тямущості. Часто згадує тих, хто вкрив себе славою у боротьбі з ворогами вітчизни: Сагайдачного, Залізняка. Котляревський захоплюється мужністю й хоробрістю козацького війська і це захоплення поєднується у нього з патріотизмомдемократичного змісту.

                    Було полковник та лубенський

                    Колись к Полтаві полк веде,

                    Під земляні полтавські вали

                    (Где шведи голови поклали)

                    Полтаву-матушку спасать.

          Пропали шведи тут прочвари. Ідея патріотизму в трактуванні Котляревського має не казенний, офіційний, а народний, демократичний зміст.

3.“Наталка Полтавка” І.П.Котляревського – “праматір українського народного театру”

         Про Наталку Полтавку i не тiльки про неї (за твором Iвана Котляревського "Наталка Полтавка")

Якщо "Енеїда" I. Котляревського була першим твором нової україн-ської

лiтератури взагалi, то "Наталка Полтавка" ввiйшла у лiтературу як перший драматичний твiр i була одразу ж оцiнена театральними дiячами, у тому

числi вiдомим росiйським актором М. С. Щепкiним i близьким до театру

великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику.

        З 1819 року ця п'єса не сходить з театраль ної сцени й досi користується успiхом. То в чому ж секрет успiху?

Сюжет п'єси, створений на життєвiй ситуацiї, що вiдбиває реальнi взаємини мiж селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бiдну селянську дiвчину вийти за нього замiж. Але Наталка любить Петра - сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пiшов бурлакувати, - i знаходить у собi сили подолати всi перешкоди на шляху до одруження з ним.

        Схожi сюжети можна зустрiти у багатьох народних пiснях i у драматургiї, що iснувала до I. Коляревського, - в iнтермедiях та вертепних драмах.

Але порiвняно з ними "Наталка Полтавка" зробила великий крок уперед – i розвиток дiї, i мова, i повноцiннiсть зображуваних образiв, i iдейне узагальнення свiдчать про яскраву майстернiсть Котляревського-драматурга.

       Видатний український актор i драматург I. Карпенко-Карий називав п'єсу "праматiр'ю українського народного театру" та вiдзначав великий емоцiйний вплив її на глядачiв: "радiсть, i горе, i сльози Наталки були горем, сльозами i радiстю всiєї зали".

            Останнє твердження заслуговує особливої уваги - спiвчуття глядачiв

викликає насамперед образ Наталки Полтавки, iм'ям якої не випадково названо усю п'єсу.

         Постать головної героїнi - Наталки - зворушує i приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як iдеал селянської дiвчини. Наталка увiбрала в себе усi кращi риси жiнки: скромнiсть, чеснiсть, доброту, сердечнiсть та душевну силу.

      "Золото - не дiвка!... - розповiдає про неї виборний. - Окрiм того, що красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, - яке в неї добре серце, як вона поважає матiр свою; шанує всiх старших вiд себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить".

          Котляревський пiдкреслює й iншi дуже важливi риси характеру Наталки: хоробрiсть, енергiйнiсь i наполегливiсть у боротьбi за своє щастя, її усвiдомлення власної гiдностi.

         Ще в першiй дiї п'єси пiсля розмови Наталки з возним помiтно, що ця проста дiвчина насправдi є розумнiшою за хитрого "юристу". Розмова з матiр'ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцiнки людей, а власнi вчинки доводять, що її слова не якась вiдсторо нена вiд життя теорiя - Наталка i дiє так, як мислить: помiрковано, але рiшуче. Хоча це зовсiм не заважає їй мати почуття гумору - протягом п'єси вона неодноразово промовляє влучнi та дотепнi слова. Загалом мова Наталки красива, багата i спiвуча, сповнена мудрими народними прислiв'ями.

        Тiльки материни сльози змушують її погодитися вийти замiж за першого, хто посватається - але це не зрада власних принципiв, Наталка має вагому причину пiти на самопожертву. "Добра дитина", - каже про неї Терпилиха.

Матерi ставлять Наталку в приклад своїм дочкам. Працьовитiсть дiвчини пiдкреслюється тим, що протягом усiєї п'єси ми не бачимо її без дiла: вона то шиє, то iде по воду.

            Вона не шукає матерiального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловiка бiдна жiнка "буде гiрше наймички, буде крiпачкою" - хiба багато дiвчат розумiє цю нiби просту iстину? Треба бути непересiчною особистiстю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цiнностей i захищати свої.

        Здатнiсть Наталки наполягати на своєму найвиразнiше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова вiдкинути не лише якiсь практичнi мiркування, а навiть усi традицiйнi звичаї, й виступити проти волi старших - адже йдеться про її кохання.

       "Коли Петро мiй вернувсь, то я не ваша, добродiю", - заявляє Наталка при всiх i твердо стоїть на своєму. Незламна воля i сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбi за своє щастя.

         Але риси її характеру - не просто риси певної окремої особи, чи то просто iдеальної жiнки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на пiдкреслену iндивiдуалiзованiсть, живо та реалiстично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспiвати високi моральнi та розумовi якостi низiв тогочасного суспiльства. Цим видатний поет i драматург висловив свою вiру в народ i оптимiзм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки пiдкреслив вiру в перемогу загальнолюдських гуманiстичних принципiв. Саме через це образ Наталки не старiє, а продовжує зачаровувати новi поколiння читачiв та глядачiв.

4.Поема “Кавказ” Т.Г.Шевченка – сатира на самодержавно-кріпосницький лад Росії.

        Період «Трьох літ» характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші «Три літа» (1845 року) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує «розбитеє серце ядом сатири». Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т: Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.

        Поема «Кавказ» написана саме в період «Трьох літ» (1845 рік) і присвячена близькому другові Т. Шевченка Якову де Вальмену, художнику, який загинув на Кавказі у війні з горцями. Це була несправедлива війна, яку вів уряд царської Росії, прагнучи поневолити народи Кавказу. Війна забрала у Шевченка й близького друга, який став невинною жертвою. Описуючи ці події, поет захоплюється мужнім народом Кавказу, що прагнув зберегти свою незалежність, бути вільним. Розпочинається твір символічною картиною. На тлі Кавказьких гір Шевченко змальовує Прометея, прикутого до скелі; щодня орел мучить титана, розбиває його серце, але «воно знову оживає і сміється знову». Образ Прометея взятий із давньогрецької міфології, він осмислювався багатьма письменниками. У Шевченка          Прометей - це символ нескореного народу, уособлення прагнень народів Кавказу до свободи та відстоювання незалежного мирного життя: «Не вмирає душа наша, Не вмирає воля».