Східних слов'янVIII-Х CТ. Райковецька культура

СХІДНІ СЛОВ’ЯНИ VIII-Х CТ. РАЙКОВЕЦЬКА КУЛЬТУРА.

Актуальність  теми визначається значимістю подій останньої чверті  
I тисячоліття нової ери у історії східних cлов’ян – завершення розкладу первісного суспільства і перехід до феодалізму, визрівання передумов виникнення державності та формування української народності, що склала кістяк могутньої Київської держави.

Метою данної статті є вивчення основних рис матеріальної культури, господарства, соціальної структури та вірувань східних слов’ян VIII-X ст. за матеріалами райковецької культури, територія поширення якої співпадає з ареалом літописних племінних княжінь полян, древлян, волинян, уличів, тиверців і хорватів.

Викладення матеріалу  основного дослідження. Культури східних слов'ян останньої чверті І тис. н. е., що сформувалися на основі слов'янських старожитностей попереднього часу (V—VII ст.). Це племена або племінні князівства які можна вважати етнополітичними і територіальними утвореннями періоду "вождівства", з яких бере свої витоки Київська Русь. На території України вони представлені пам'ятками райковецької, волинцевської та роменської культур, причому роль кожної з них в етнокультурних та державотворчих процесах кінця І тис. н. е. була різною. В данній статті розповідь пойдеться про райковецьку культуру.

Загальний час існування райковецької культури кінець VII—IX/Х ст. Ранній етап Луки Райковецької можна датувати кінцем VII—VIII ст., пізній — IX ст.

Ареал культури охоплює  значну територію, що більш-менш збігається з ареалом попередньої, празької культури: Правобережну Україну і Закарпаття, а також суміжні області Білорусі на півночі, Молдови, Болгарії та Румунії на південному заході.

Нині на території України зафіксовано  близько 500 райковецьких пам'яток, переважну  більшість з яких становлять неукріплені поселення. їхня площа, як правило, не перевищує 3 га. Топографія таких селиш досить різноманітна: від низьких терас річок і підвищень у заплаві до ділянок на плато та гірських схилах. Поселення відрізняються і за розмірами: зокрема, у Рашкові І на Дністрі досліджено 90 жител і понад 100 господарських ям, у Чорнінні зафіксовано 160 ям-западин на місці споруд. Однак частіше трапляються поселення з 10—20 будівлями.

Селища нерідко розташовані  поблизу городищ, що займають берегові миси і підвищення. Вони поділяються на городиша - сховища, що не мали постійної забудови, і ремісничо-адміністративні центри племінних князівств. Складна система укріплень включала дерев'яні стіни, розділені на окремі приміщення, частоколи, земляні вали і рови. Слід зазначити, що металургійний центр у Григорівні на Дністрі, де збереглося 25 залізоробних горнів, та частину святилищ Прикарпаття було збудовано на місці городищ раннього залізного віку.

Основним типом житла є традиційна для слов'ян прямокутна напівземлянка, хоча інколи трапляються й глибші будівлі. Стіни у більшості випадків мали стовпову конструкцію. Опорні стовпи встановлювалися по кутках, а також посередині кожної стіни. Досить широко використовувалися зруби, трапляються також стіни з плоту, обмащеного глиною. Покрівля, очевидно, була двосхилою, причому дерев'яна основа часто засипалася зверху шаром глини. Переважають встановлені у кутку печі, складені з каменю, менш поширеними були печі, виліплені з глини на дерев'яному каркасі або комбіновані, кам'яно-глиняні. На печах часто встановлювали великі глиняні жаровні, що застосовувалися, можливо, для просушки збіжжя. Як опалювальні споруди інколи використовувалися вогнища з глиняними черенями.

Окрім жител, на поселеннях трапляються  господарські будівлі, ремісничі майстерні, двоярусні гончарні горни, ями-льохи та ін. Такі споруди мають більш легку порівняно з житлами конструкцію. Ями для зберігання зерна, зі стінками, обмащеними глиною і обпаленими, мають діаметр і глибину близько 2 м, а іноді й більше.

Поховальні пам'ятки представлені поодинокими тілоспаленнями. Тілоспалення під курганними насипами відкрито на Волині (Пересопниця, Миляновичі), Буковині (Чорнівка) та Закарпатті (Червеневе, Звянцеве). Чорнівський могильник, розташований неподалік від ґрунтового у Ревному, на іншому березі Пруту, складався більш як із 80 курганів. Підкурганні поховання поділяються на три типи: у ямах, на горизонті у вигляді ритуальних кострищ та в урнах. Під курганами інколи фіксуються сліди дерев'яних огорож навколо поховань. Крім урн, у похованнях трапляються посудини-приставки, дрібні металеві прикраси, ножі, наконечники стріл, скляні намистини зі слідами вогню. Протягом IX—X ст. у середовищі носіїв райковецької культури певного поширення набувало тілопокладення, що інколи пов'язують із впливом християнства Великої Моравії.

На відміну від інших  слов'янських старожитностей раннього середньовіччя серед пам'яток райковецької культури відомі культові споруди у  вигляді різноманітних укріплених і неукріплених святилищ. Зокрема, у  Прикарпатті невеликі округлі майданчики були оточені одним-двома кільцевими валами, на яких збереглися кам'яні вимостки зі слідами кострищ (Ржавинці, Крутилів). Знахідка чотиригранного кам'яного стовпа на одному з таких святилищ у Ржавинцях дає підстави припустити, що в центрі майданчика могли стояти язичницькі ідоли.

Серед кераміки переважає  ліпний посуд. На ранньому етапі культури він абсолютно домінує. Керамічний комплекс цього часу складається  з горщиків опуклобокої форми, часто  орнаментованих вдавленнями по вінцях, конічних чи опуклобоких мисок і кухлів, сковорідок із високим бортиком. Згодом поширюється гончарний посуд місцевого виготовлення, за формами близький до ліпних горщиків. Він прикрашений лінійно-хвилястим орнаментом по усій поверхні. Миски і сковорідки залишаються ліпними, лише іноді трохи підправленими на гончарному крузі.

Сільськогосподарські  та ремісничі знаряддя праці, зброя  і побутові речі виготовлені із заліза та сталі. Це наральники, серпи, коси-горбуші, мотижки, сокири, тесла, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки, різні типи наконечників стріл та списів, шпори, кресала, деталі дерев'яних відер тощо. З каменю виготовлено жорна, точильні бруски, з глини — пряслиця, ливарні форми, з кістки — гребені, проколки, лощила та ін.

Прикраси і деякі деталі одягу виготовлені з кольорових металів. Серед них, зокрема, дротяні скроневі кільця, підковоподібна фібула, сережки-лунниці, підвіски-бубонці, різні пряжки. На поселеннях Подніпров'я і Подністров'я трапляються знахідки арабських срібних дирхемів, що були на той час універсальною валютою.

Висновки. Райковецька культура, як доведено виникає на основі празької. У південній частині ареалу її субстратом стала, очевидно, пеньківська культура, що зазнала празьких впливів ще в VI—VII ст. Вважається, що пам'ятки типу Луки Райковецької є головним компонентом формування давньоруської культури.

Таким чином, витоки Київської Русі безпосередньо пов'язані з ланцюжком старожитностей типу Прага-Корчак і Лука Райковецька, тоді як інші слов'янські культури півдня Східної Європи до цих процесів мали побічне відношення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Залізняк Л.Л. Походження українського народу // К., 1996. — 80 с.
2. Бібліотека українських підручників – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/
3. Культурологія : Навч. посіб. / Упоряд. О.І. Погорілий, М.А.Собуцький . ─ К. : КМ Академія, 2003 . ─ 314 с. ─ Розглядаються головні проблеми теорії культури в ракурсі сучасних концепцій культури . ─ 966-518-228-5 : 28,99 грн.