Розбудова Давньоруської ранньофеодальної держави Володимиром Великим та Ярославом Мудрим

   Місто Київ перетворилося в одне з найбільших і найгарніших міст у середньовічній Європі - «матір міст руських», прекрасну столицю Русі. На місці розгрому печенігів князь розпочав міську забудову. Він оточив нову частину міста великим валом і високою дерев'яною стіною. На відміну від старої частини - «міста Володимира», юна дістала назву «міста Ярослава». Головні південні ворота, над якими височіла церква з золотою банею, дістали назву Золотих. У центрі «міста Ярослава» в 1037 р. споруджено митрополичий Софійський собор, що зберігся й донині. Зміцнювалися міські укріплення. Ремісничо-торговий Поділ обнесли верхнім та нижнім валом. У Києві накопичувались багатства. Він став визначним адміністративним і торговельним центром. Його зв'язки охопили багато країн Європи та Азії.

    Населення Києва швидко зростало. Окрім князівської родини, бояр, дружинників, у ньому селилися ремісники, купці, лихварі. У період розквіту місто мало до 8 тис. дворів і близько 50 тис. чоловік населення. За розмірами, бурхливістю життя та багатством Київ досяг рівня найбільших столиць Європи - Лондона і Парижа. Його навіть стали називати суперником Константинополя.

   Населення столиці Руської Землі в цілому було однонаціональним - русичі-українці. Але поруч з ними в XI ст. у Києві мешкали іноземні купці - греки, варяги-скандинави, араби, сирійці, франки, поляки, ще в X ст. з'явилася община євреїв-іудеїв.

   Зростання військової, політичної і економічної могутності держави спричинило консолідацію праукраїнських племен, асиміляцію їхньої мови, характеру, вело до поступового формування єдиної української народності.

   З формуванням нових суспільних відносин почалося збирання і запис поширених у народі правил взаємостосунків між різними верствами населення країни. З'явилися писані закони. Початок юридичному оформленню законодавства був покладений збіркою законів під назвою «Руська Правда». До нас дійшло понад 100 списків цього історичного документа, переписаних протягом XIII-XVIII ст. [2, 43].

   Збірник, або звід, руських законів, відомий під назвою «Руська правда», складався впродовж кількох поколінь. Найдавніша частина, т. зв. «Найдавніша правда», створена за часів Ярослава Мудрого. Окрему частину становлять статті, укладені Ярославовими синами — т. зв. «Статут Ярославичів». До «Руської правди» увійшли статті й пізніших часів. Це й не дивно, адже збірник був чинним на землях України, Білорусі, Литви, Росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства.

   У статтях Ярослава йшлося про покарання за вбивство, побиття до крові чи синців, за вчинене каліцтво, виривання бороди й вусів, їзду на чужому коні, псування майна, переховування чужого холопа тощо. Покарання передбачало здебільшого грошові виплати, хоч іще зберігалося право родичів на кровну помсту. Гроші сплачувалися або на користь князя — їх називали «вірами», або на користь потерпілого чи його родичів — т. зв. головщини. Тілесні покарання мали застосовуватися лише для холопів за побиття вільної людини. З-поміж мір покарання не було й смертної кари.

   Ярослав Мудрий помер у 1054 році, залишивши заповіт, яким поділив між дітьми свою державу. Його смерть знову висвітлила недосконалість процесу передачі і наслідування влади великого князя. Ярослав намагався це зробити, як йому здавалося, раціонально, традиційно, розділивши свою могутню державу між синами. При цьому трьом старшим дав більші частини, двом меншим — менші.

   Отже, культурно-освітня діяльність Ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, були надзвичайно вдалими. Вони сприяли нечуваному культурному піднесенню Руської держави, посилили міжнародний авторитет Київської Русі. Своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь Ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його Мудрим [9, 73]. Часи Ярослава Мудрого увійшли в історію України як період розквіту Руської Землі, піднесення її економічної і політичної могутності, поширення християнської віри, її світогляду, становлення в країні цивілізованого суспільства [2, 45].

   Висновок:  Володимир Великий та Ярослав Мудрий, ці два велитні нашого минулого вміли досягти того, щоб з цілої низки земель і племен, поміж якими не забракло й несловянських, створити велику імперію, найбільшу в тогочасній Східній Европі. 
 
 

                                                     Література

1. Бойко О.Д. «Історія України». Том 2/ О.Д.Бойко. – К.:Видавничий центр «Академія», 2002р. - 656с.
2. Заруба В.М., Васковський Р.Ю. «Історія України» / В.М. Заруба, Р.Ю. Васковський. – К.: Видавництво «Істина», 2006р. – 478с.
3. Полонська-Василенко Н.Д. «Історія України» / Н.Д.Полонська-Василенко. – К.: Либідь, 1993р. - 640с.
4. http://myrefs.org.ua
5. Грушевський М.С. «Історія України-Руси». Том 1/ М.С. Грушевський. –Київ, 1991р. – 535с.
6. Толочко П.П. «Володимир Святий. Ярослав Мудрий» / П.П. Толочко.-

К.: Видавництво  «Артек», 1996р. - 216с.

7. Борисенко В.Й. «Курс української історії. Знайдавніших часів до ХХст.» Навч. посіб. / В.Й. Борисенко. – К., 1995р. – 576с.
8. Аркас М.М. «Історія України-Руси» / М. М. Аркас. – К.: Вища школа, 1990р. – 456с.
9. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. «Історія України». Навч.посіб./

Ю.А.Мицик, О.Г. Бажан, В.С. Власов. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008р. – 450с.