Автор: Пользователь скрыл имя, 30 Марта 2013 в 22:25, статья
Під час пошуків коренів сучасної цивілізації виникають питання: чи має взагалі трипільська культура пряме відношення до землі, яку нині називають Україною? Чи має вона відношення до історії України сучасної? Адже з того часу, коли на цій території жили останні трипільці, минуло понад чотири з половиною тисячоліття. Невблаганний час стер з поверхні сліди трипільської культури. Були забуті давні назви й імена. Давня епоха була повернута до буття лише завдяки археологічним дослідженням, розпочатим наприкінці ХІХ ст.
УДК 902.01(477)
Про звʼязок українців з трипільцями
У статі розглядаються питання повсякденні із історією, матеріалами культури поселень гігантів трипільської культури.
Ключові слова: трипільська культура, українці, зв’язки, слов’яни.
The article envisages the problems of history, culture of Trypillia
settlements.
Key words: Trypillia culture, Ukrainians,
connections, slavs.
Під час пошуків коренів сучасної цивілізації виникають питання: чи має взагалі трипільська культура пряме відношення до землі, яку нині називають Україною? Чи має вона відношення до історії України сучасної? Адже з того часу, коли на цій території жили останні трипільці, минуло понад чотири з половиною тисячоліття. Невблаганний час стер з поверхні сліди трипільської культури. Були забуті давні назви й імена. Давня епоха була повернута до буття лише завдяки археологічним дослідженням, розпочатим наприкінці ХІХ ст.
Тема, безперечно, є актуальною на сьогодні, бо, по-перше, вона повністю не вивчена, досі йдуть розкопки трипільських поселень і стосовно цієї теми у вчених залишається багато не з’ясованим, по-друге, ця культура є складовою частиною цивілізації Старої Європи. Але найголовніше це те, що Трипільська культура безпосередньо пов’язана з українською територією та займає значне місце в археології України.
Проблема співвідношення трипільців з українцями доволі непроста, тому автор вважає за потрібне розглянути, які це питання оприлюднені у науковій літературі через призму антропологічного, лінгвістичного, етнічного та культурного зв’язків. Ці аспекти, власне, і є складовими мети дослідження автора.
Що стосується антропологічної належності трипільців, то дослідник Л.Л. Залізняк, свого часу зазначив, що пращурами трипільців є південноанатолійські прахурити, які в свою чергу належали до середземноморського антропологічного типу, який характеризується грацильністю (тонкокістністю), невисоким зростом, темною пігментацією, скошеним чолом і великим носом своєрідної форми, на відміну від високих та масивних північних європеоїдів[3, c. 20-21]
Особливо цікавою для нас є думка С. П. Сегеди про питання, яке порушувалось у науковій літературі останніх десятиліть щодо внеску трипільських племен в етногенез сучасних слов’янських народів. Висловлювалась думка про те, що трипільці як носії південноєвропеоїдних рис не належали до пращурів слов’ян, антропологічні витоки яких здебільшого пов’язані з носіями широко лицевих масивних типів, поширених в Центрально-Східній Європі в добу енеоліту-бронзи. Все ж антропологічний склад частини слов’ян, надто болгар – носіїв так званого понтійського комплексу ознак – сформувався на основі південноєвропеоїдного субстрату[2, с. 92].
Що стосується лінгвістичних зв’язків, то вони безперечно існують. Новітні дослідження лінгвістів довели, що сільськогосподарська лексика індоєвропейських народів значною мірою має близькосхідне походження. Саме завдяки трипільцям у індоєвропейській лексиці багато землеробських і тваринницьких термінів, назв продуктів, предметів побуту, які мають прохатське та прохуритське (akuo – кінь; lino – льон; gueran – жорнов; sel – село; sur – сир; medu – мед тощо), прасемітське (tauro – бик, тур; agno – ягня; dehno – зерно; sekur – сокира тощо) та шумерське походження (kou – корова; redu – руда; duer – двері; hkor – гори тощо). Дослідник Ю. Л. Мосенкіс дійшов висновку, що мова трипільської культури є доіндоєвропейським компонентом слов’янських мов, який відрізняє їх від інших: «… сучасна українська мова зберігає мовну спадщину Трипілля в трьох своїх сферах – у словниковому складі (десятки слів), у звуковій будові (милозвучність і деякі близькі до неї явища, як приставні приголосні), у масиві власних назв (передусім назв річок). Слов’янські мови, і передусім українська як поширена на території трипільської культури, не набули б таких своєрідних рис, якби в мовній передісторії не було такої яскравої й винятково важливої сторінки, як мова трипільської культури» [4, c.325].
Етнічні зв’язки Трипільської культури та українців є питанням досить суперечливим. В. Петров розглядаючи це питання, виокремлював лінію культурно-історичних традицій та лінію етнічних зв’язків. Вважаючи, що все ж таки є певні елементи етнографічної приналежності українців до трипільців: по-перше, «тисячі років існує хліборобство на берегах тих самих річок…», по-друге, «такі ж хати, обмазані глиною та смугами кольорових барв, так само як і за трипільських часів жінка підмазує глиною долівку, розписує хату і піч», по-третє «вічне дерево життя, зображене тут на рушниках має прототипи в трипільських зображеннях…» [8, c. 98]. В. Петров не вважає українців прямими етнічними нащадками трипільців, на основі того, що етнографічна культура не лишилася тотожною собі від часів неоліту[6, c. 41-42]. О. Шокало вважає, що без етнічних зв’язків неможливо було зберегти кількатисячну культурно-історичну традицію [9, c. 9-15]. М.Ю. Відейко, визначав трипільців як конгломерат різних родів і племен, серед яких були і мисливці та рибалки Європи, що шляхом асиміляції та влиття сусідніх родів та племен обмінювалися з найдавнішими землеробами не лише мовою і матеріальною культурою, а й етнічною культурою.
Що ж стосується культурних зв’язків, то загальновизнано, що внаслідок впливу трипільців на місцеве населення, останнє отримало навички виготовлення глиняного посуду[7, c. 256-258], землеробства, тваринництва, примітивної металургії, будування жител, побут тощо. Зокрема, це характерна трипільська глинобитна хата з розписаними стінами, характерною орнаментацією, глиняний розписний посуд [5, с. 33], які існують і на сучасній Україні. Також це характерне для трипільців ведення господарства, домашнє виробництво та побут (вишивання рушників, сорочок, виготовлення взуття тощо) характерні для деяких районів України, зокрема західної її частини.
Дуже тісний зв’язок з трипільцями простежується через релігійний світ давніх слов’ян, який в свою чергу став спадщиною для українців. Зокрема, це трипільський Бог-Бик, якому відповідає слов’янський бог грому і блискавки Перун (небесний грім порівнювали з ревінням бика). Міфологема суперництва Бога-Бика та Змія-Дракона знаходить свою аналогію в слов’янському міфі про боротьбу Перуна з Велесом (Зміуланом) за Небесних Корів (хмари). Зооморфні культи трипільців також знаходять свої аналогії у слов’ян: собака – прототип Симаргла (Переплута), охоронця рослин; олениці або лосихи – прототипи Рожаниць; свиня, вепр − міфологема новонародженого Сонця (в обряді Різдва), чи Вепра початкового Часу (скіфської релігії), ритуальний вепр на честь Перуна у військовій магії; коза – культ родючості [1, 344-345].
Трипільці та українці жили на берегах одних й тих самих річок, будували житла із дерева та глини, розмальовували їх, вирощували зернові, серед яких важливе місце належало пшениці, розводили переважно велику рогату худобу, харчувалися кашами, полюбляли мальовничий посуд та по-різному прикрашали свій побут. Отже, чимало спільних рис можна побачити поміж мешканцями території України, яких іноді розділяють тисячоліття. Таке відбулося, мабуть, тому, що саме народи Трипілля заклали на нашій землі підвалини хліборобської цивілізації, першими стали тут «їсти хліб» та плавити метал й передавали ці вміння, а разом з ними й частинку священних знань про аграрну магію та всесвіт своїм далеким нащадкам, серед яких, мабуть, могли бути й українці. Можливо саме тому священні символи трипільських хліборобів – безконечники, сварги або бігучу спіраль можна побачити на українських вишиванках або писанках.
При цьому можна впевнено сказати, що українці не є прямими нащадками трипільців, бо антропологічно трипільці належать до середземноморського антропологічного типу, який характеризується грацильністю (тонкокістністю), невисоким зростом, темною пігментацією, скошеним чолом і великим носом своєрідної форми, на відміну від високих та масивних північних європеоїдів, до яких належать українці. Але слід зауважити, що досить значний лінгвістичний, етнічний та культурний зв’язок трипільців з українцями існує, внаслідок впливу та взаємодії нащадків найдавніших південноанатолійських землеробів та скотарів і рибалок степової та лісостепової смуги, нащадками яких є українці. Зокрема, це видно з наявності в індоєвропейській сільськогосподарської лексиці близькосхідних термінів та слов’янської культурної спадщини, що має трипільське походження, до якої належать форми ведення господарства та виробництва (знарядь праці, прикрас, зброї, посуду, одягу, взуття тощо), будування жител (глинобитна хата) та релігійні уявлення.
Список використаних джерел