Пакт Молотова — Ріббентропа

Пакт Молотова — Ріббентропа

Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа — розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року (у документі зазначена дата 23 серпня) у Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахимом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та Йосипа Сталіна.

Угода спиралась  на Берлінський договір 1926 року, а з ним, і на Рапалльський договір 1922 року.

Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу  в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій.

Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній  Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу ^[3].

Договір разом з іншими Радянсько-Німецькими угодами втратив силу 22 червня 1941 після нападу Німеччини на Радянський Союз. 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий секретний протокол договору, й визнав його нечинним з моменту підписання.

Серпневі переговори

На початку серпня, Німеччина та Радянський Союз опрацьовували останні деталі економічної угоди, та, з ініціативи Німеччини, почали обговорювати політичну угоду. Обидві сторони надали пояснення протистоянню у зовнішній політиці протягом 1930-тих, об'єднавшись довкола анти-капіталізму обох країн.

З весни 1939 року були розпочаті тристоронні переговори між Радянським Союзом, Великою Британією  та Францією у Москві. У серпні проводились переговори між військовими місіями для підготовки військової конвенції між Радянським Союзом, Францією та Великою Британією на випадок агресії з боку Німеччини. Тристоронні переговори призупинились навколо питання проходу радянських військ територією Польщі у випадку агресії з боку Німеччини поки Британські та Французькі посадовці переконували Польщу погодитись на ці умови. Польські посадовці відмовили в дозволі Радянським військам заходити на польську територію, оскільки, як зазначив міністр зовнішніх справ Польщі Йозеф Бек, побоювались, що один раз потрапивши на польську територію, Червона Армія ніколи її не покине. Ю. Бек зазначив, «що маршал Ворошилов намагається зараз досягти мирними засобами того, чого він хотів домогтися збройним шляхом 1920 року» ^[14]. В той час, як Британія та Франція відмовили Радянському Союзі в зазіханні на суверенітет сусідніх країн, Німеччина подібних обмежень не вимагала.

19 серпня 1939 року  було підписано Німецько-Радянський торговельний договір.^[15]. У той же день, через посла Німеччини у СРСР, Сталін отримав гарантії підписання Німеччиною таємного додаткового протоколу, за яким визнавалися би Радянські зони впливу на половину Польщі (кордон мав проходити вздовж Вісли), Латвію, Естонію, Фінляндію та Бессарабію.^[16]. В. фон Шуленбург, за вказівкою Ріббентопа і А. Гітлера, зазначив, що Німеччина готова «йти назустріч усім побажанням Радянського уряду» ^[17].

Під час засідання військових місій СРСР, Великої Британії і Франції 21 серпня (що відбувалося від 11 години ранку до 17 години 25 хвилин) Й. Сталін отримав особисте звернення канцлера Німеччини А. Гітлера (о 15 годині) і відразу ж відповів на нього ( о 17 годині). У своїй відповіді Сталін повідомив про згоду Радянського уряду прийняти Ріббентропа 23 серпня.^[18][19].

21 серпня тристоронні  переговори було перервано за  ініціативою Радянської сторони,  яка посилалась на інші причини.

Пакт і таємний протокол

22 серпня, через  день після того, як переговори  з Францією та Англією зайшли  в глухий кут, Москва поширила  повідомлення про заплановану  на наступний день зустріч  Ріббентропа зі Сталіним. В той же час тривали переговори, на яких представники західних держав не погоджувались на вимоги Радянської сторони, і Сталін вирішив укласти таємний союз з Німеччиною.^[21] 24 серпня був підписаний договір про ненапад (датований 23 серпня), яким сторони брали на себе зобов'язання: погоджувати спільні дії; нейтральність у випадку війни однієї зі сторін проти сторонніх держав; не приєднуватись до союзів, які прямо чи непрямо скеровані проти однієї зі сторін.

Що важливіше, до договору додавався таємнийй протокол, який став відомим лише після поразки Німеччини в 1945 році. Цим протоколом визначались Радянські та Німецькі «сфери впливу» в Північній та Східній Європі.^[22]

Протокол складався  з короткої преамбули і наступних  чотирьох пунктів:

1. У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є межею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віленської області визнаються обома сторонами.
2. У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Польської держави, межа сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарви, Вісли і Сяну. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясованим лише протягом подальшого політичного розвитку…
3. Стосовно Південно-Східної Європи з радянської сторони підкреслюється зацікавленість СРСР у Бесарабії. З німецької сторони заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях.
4. Цей протокол зберігатиметься обома сторонами в суворій таємниці.

На Півночі, Фінляндія, Естонія та Латвія відходили до Радянської сфери впливу. Польща мала бути поділена у випадку «політичної реконфігурації» — території на схід від річок Пізи, Нарви, Вісли і Сяну потрапили до Радянського Союзу, а західна частина — Німеччині. Литва, яка прилягала до Східної Прусії, мала потрапити до Німецької сфери впливу, але другим секретним протоколом у вересні 1939 було віддано більшу частину Литви до Радянського Союзу.^[23] Згідно з секретним протоколом, до Литви повинно було бути приєднане етнічне польське місто Вільнюс, яке належало Польщі протягом міжвоєнного періоду. Іншим пунктом договору Німеччина брала зобов'язання не втручатись в дії Радянського Союзу проти Бессарабії, яка в той час належала Румунії; внаслідок, Бессарабія була приєднана до Молдовської АРСР, а згодом Молдавської РСР.

Під час підписання, Ріббентроп та Сталін вели теплі розмови, проголошували тости та згадували попередні конфлікти країн в 1930-ті роки. Вони описали Англію як країну, яка завжди намагається перешкодити Німецько-Радянським відносинам, назвали Антикомінтернівську угоду скерованою не проти Радянського Союзу, а проти Західних демократій від якої «злякався Центр Лондона [тобто, Британські фінансисти] та Англійські торговці.»

24 серпня «Правда» та «Ізвєстія» розмістили новини про несекретні частини договору, разом з відомою фотографією, на якій Молотов підписує договір, за яким стоїть усміхнений Сталін. Новини шокували лідерів держав по всьому світу, більшості з яких було відомо лише про багатомісячні переговори між Англією, Францією, та Радянським Союзом.

Радянська пропаганда та офіційні представники робили все від них залежне, аби відвернути увагу від того, що протягом десятиліття до підписання пакту вони чинили спротив та боролись проти Нацизму. Після підписання пакту, Молотов намагався показати німцям свої добрі наміри, заявивши в коментарі журналістам, що «фашизм це справа смаку». Зі свого боку, Нацистська Німеччина також повністю відмовилась від попередньої конфронтації з Радянським Союзом.

На наступний  день після підписання пакту, Французькі та Британські військові делегації запропонували провести термінову зустріч з радянським представником Климентом Ворошиловим. 25 серпня Ворошилов сказав «з погляду на зміни політичної ситуації, немає жодної користі від продовження переговорів.» В той же день, Гітлер повідомив британського посла в Берліні, що укладений з Радянським Союзом договір вберігає Німеччину від війни на два фронти, змінюючи, в такий спосіб стратегічну ситуацію, яка склалась під час Першої світової війни, і тому Англія має погодитись на вимоги Німеччини по відношенню до Польщі.

 25 серпня, несподівано для Гітлера, Британія вступила у військовий альянс з Польщею. Як наслідок, Гітлер відклав заплановане вторгнення до Польщі з 26 серпня на 1 вересня 1939 року. У відповідь, Британія та Франція виступили гарантами суверенітету Польщі, та оголосили війну Німеччині 3 вересня 1939 року.

Поділ Східної та Південної Європи

Початок кампанії

Докладніше: Польська кампанія (1939) та Вторгнення СРСР до Польщі (1939)

1 вересня, мало  не через тиждень після підписання пакту, розпочався поділ Польщі з агресії з боку Німеччини. В перші дні після нападу, Німеччина розпочала масові вбивства польського та єврейського населення та військовополонених. Ці страти відбувались в понад 30 міст та селищ лише в перші місяці німецької окупації. Люфтваффе також відстежувало та здійснювало нальоти на колонни цивільних біженців на дорогах Радянський Союз надавав технічну допомогу німецьким військово-повітряним силам, дозволивши використання радіо-сигналів, які передавала радіо-станція у Мінську, для «термінових авіаційних експериментів».

 Сталін не сприймав протокол як дозвіл Радянському Союзу одразу ж захопити територію. Він чекав, аби перевірити, чи зупиняться німці на узгоджених кордонах, а також йому був потрібен час для захисту кордонів на Далекому сході.^[45] 17 вересня, порушивши Договір про ненапад між Польщею та Радянським Союзом (1932), Червона Армія розпочала збройну агресію та окупувала територію Польщі, узгоджену в таємному протоколі до пакту Молотова-Ріббентропа.^[46].

Польська армія  вже була зв'язана боротьбою проти  сильніших збройних сил Німеччини  і відчайдушно намагалась відтермінувати захоплення Варшави. З боку Радянського Союзу брали участь 466 516 солдатів, 3 739 танки, 380 броньовиків та приблизно 1 200 винищувачів, 600 бомбардувальників та 200 інших літаків.^[47] Польські війська на Сході переважно складались з частин Корпусу охорони кордонів (пол. Korpus Ochrony Pogranicza) з легким озброєнням. Після нетривалого спротиву, Польські війська відступили до Литви, де вони були інтерновані. Деякі частини, які знаходились на півдні, відступили до Румунії.

21 вересня Радянські та Німецькі представники підписали формальний договір про координацію військових дій в Польщі, включно з «винищенням» саботажників. Спільні паради пройшли у Львові та Бересті, а в Бересті відбулась зустріч між військовими командирами з обох сторін. В серпні Сталін вирішив ліквідувати Польську державу, і на Німецько-Радянській зустрічі у вересні також було піднято питання про структуру «Польського регіону». Радянська влада одразу ж почала кампанію совєтизації^[50][51] на нових територіях. Радянська влада організувала фальшиві вибори, результатом яких стала легітимізація анексії східної Польщі. Радянська влада намагалась знищити польську історію та культуру,^[54], скасувала злотий не обмінявши на рублі, колективізувала сільське господарство,^[56] та націоналізувала приватну і перерозподілила державну власність. Радянська влада ставилась до служби на перед-воєнну Польщу як до «злочину проти революції»^[58] на «контрреволюційної діяльності»,^[59] і почала масові арешти польського населення.

Зміна секретних протоколів (ДОГОВІР ПРО ДРУЖБУ ТА КОРДОНИ)

Через одинадцять днів після Радянського вторгнення до східної Польщі, до секретного протоколу пакту Молотова-Ріббентропа було внесено зміни договором про дружбу та границії між СРСР та Німеччиною, Німеччині було передано більшу частину Польської території, а Литва (за вийнятком лівого берегу Шешупе) перейшла зі сфери впливу Німеччини (як це було передбачено попередньою угодою) до сфери впливу Радянського Союзу.^[61] 28 вересня 1939 року Радянський Союз та Німеччина оприлюднили спільну декларацію в якій було зазначено:

Після того, як Радянський Союз та Німецький Рейх, сьогоднішнім підписанням договору розвя'зали створені крахом Польської держави проблеми, та створили ним міцний фундамент для тривалого миру в Східній Європі, вони висловлюють спільне переконання, що в інтересах всього людства покласти край війні між Німеччиною, з одного боку, та Англією та Францією з іншого. Обидва уряди, таким чином, скерують свої спільні зусилля, разом з іншими дружніми силами, у випадку необхідності, на досягнення цієї мети так швидко, як можливо.

Однак, якщо зусилля обох урядів не принесуть бажаних результатів, це демонструватиме, що Англія та Франція відповідальні за продовження війни, і у випадку продовження війни, урядам Німеччини та Радянського Союзу слід провести спільні консультації стосовно необхідних заходів.^[62][63]

3 жовтня 1939 року, Вернер Шуленбург, повідомив Йоахиму фон Ріббентропу що Радянська сторона бажає поступитись Вільнюсом та передмісттям на користь Литви. 8 жовтня 1939 року, в листуванні між В'ячеславом Молотовим та послом Німеччини був узгоджений новий договір між Німеччиною та Радянським Союзом.^[64]

Три Балтійські держави, Естонія, Латвія та Литва були вимушені підписати так званий Пакт про оборону та взаємну допомогу, яким дозволялось розміщення Радянських збройних частин на їхніх територіях

Радянсько - німецькі відносини до 1941 року

16 квітня 1922 року. Рапалльський договір 

Означав зрив міжнародної дипломатичної  ізоляції більшовицької диктатури Росії.

24 квітня 1926 року. Берлінський договір 

19 серпня 1939 року. Німецько-Радянський торговельний договір 

Німеччина надавала СРСР кредит на 200 мільйонів рейхсмарок та взяла на себе зобов'язання поставити Радянському  Союзу за цим кредитом верстати та інше фабричне обладнання, а також  військову техніку; СРСР зобов'язався погасити кредит поставками сировини та продовольства.

23 серпня 1939 року. Пакт Молотова — Ріббентропа 

Договір означав раптову зміну орієнтації зовнішньої політики СРСР на зближення з Німеччиною. Додатковий секретний договір розмежовував сфери впливу в Прибалтиці та Східній Європі.