Основні етапи, форми та методи підкорення країн Південно-Східної Азії та перетворення їх на колонії європейських держав (XVII – сер. ХІХ ст.)

Початковий етап колоніальної експансії на Схід зв’язаний насамперед з португальцями, тому Іспанія сконцентрувала всі зусилля на Америці і в Азії утвердилася тільки на Філіппінах і відмовилась на користь Португалії від боротьби за Острови Прянощів (Молуккські острови).

Історія португальської заморської експансії починається  в 1415 р., коли хрестоносці оволоділи марокканським портом Сеутою. На першому етапі португальці – спочатку повільно, а потім більш швидкими темпами – "освоювали" західне узбережжя Африки, поступово просуваючись на південь. Рух на південь отримав стимул в 40-х рр. XV ст., коли португальські мореплавці досягли Гвінейського побережжя і в Португалію почали поступати золото, слонова кістка і невільники.

Другий етап, який охоплює власне період утворення португальської колоніальної імперії; відкривається плаванням Васко да Гами, який проклав морський шлях в Індію. Спочатку португальці намагалися боротися зі своїми конкурентами, головним чином арабами, в Індійському океані, посилаючи щорічні експедиції із метрополії. Але дуже скоро, найбільш далекоглядні із піонерів експансії зрозуміли, що для завоювання панування на морі потрібен не тільки сильний флот (такий флот у Португалії був і її морська перевага була незаперечною), але і опорні бази на протязі всього морського шляху від Лісабона і Опорто до Індії і Південно-Східної Азії (ПСА).

На початку XVI ст. португальці захопили о-в Сокотру  на Сході і в Аденську затоку. Під керівництвом губернатора Індії  Аффонсу д’ Альбукерки - мабуть чи не найяскравішої особистості серед  творців португальської колоніальної імперії – в 1509 – 1515 рр. було створено ланцюг опорних баз від східного побережжя Африки до Малаккського півострова: до Сокотри додалися Ормуз в Перській затоці, Гоа, Даман, Діу, Бомбей на західному  узбережжі Індії і Малакка, захоплена  д’ Альбукерки в 1511 р. і стала головним опорним пунктом португальців у  ПСА (негайно після захоплення Малакки  д’ Альбукерки направив на Молуккські острови – центр вирощування  прянощів – експедицію Антониу д’ Абреу). На протязі XVI ст. португальські  фортеці і факторії створювалися на Малайському архіпелазі (найважливіша на о-ві Тернате, на Островах Прянощів) в Сіамі, Китаї, Японії, Бірмі.

З кінця XVI ст. почався  третій етап португальської колоніальної політики. В 1580 – 1640 рр. Португалія, яка виявилася в складі Іспанської імперії, яка в свою чергу була послаблена безперервною боротьбою з місцевим населенням країн Сходу, не змогла протистояти натиску нових колоніальних держав – Нідерландів і Англії. Поступово вона поступалася позиціями і на середину XVIІ ст. вона втратила майже всі свої володіння в Азії, зберігши лише Східний Тімор в Нусантарі, Гоа і Даман в Індії і Аоминь (Макао) в Китаї. На цьому етапі Португалія оборонялася і не робила скільки-небудь серйозних спроб (авантюри шукачів пригод, які діяли на свій страх і ризик не беруться до уваги) розширити свої азіатські володіння, а всю увагу було звернено на освоєння Бразилії і збереження колоній вздовж африканського побережжя.

Оскільки шлях на Схід навколо Африки був захоплений з XV ст. португальцями, кораблі Іспанії, колоніальна експансія яких почалася дещо пізніше, з кінця XV ст., рушили на захід через Атлантичний і  Тихий океани. Після мандрівки  Магеллана лінія розмежування іспанських і португальських володінь у Тихому океані (Сарагосський договір 1529 р.) пройшла  на 170 на схід Молуккських островів, а в 1534 р. іспанці залишили Острови  Прянощів, де у них був опорний  пункт на о-ві Тидоре. Єдиним володінням Іспанії в Азії залишилися Філіппіни, де в 60 – 70-х рр. XVI ст. вона захопила о-ви Лусон, Палаван, Миндоро, північну частину о-ва Мінданао і Вісайські  о-ви.

Аналізуючи характер, значення і результати діяльності португальських та іспанських колонізаторів у країнах  Сходу в XV - першій половині XVIІ ст., необхідно звернути увагу на дві  обставини.

По-перше, колоніальна експансія здійснювалася феодальною державою з сильною королівською владою, яка приймала безпосередню і пряму участь в управлінні колоніями. Ця експансія, особливо рання, мала більше спільного з хрестовими походами, ніж із подальшими колоніальними захопленнями інших держав. Сам початок (взяття Сеути) було типовим хрестовим походом. Ідеї поширення християнства, боротьби з "маврами", тобто з мусульманами, займали значне місце в обґрунтуванні португальської колоніальної політики; в той же час португальці легко змішувалися з тією частиною місцевого населення, яка була ними добровільно або насильницьким шляхом обернена в християнство.

По-друге, сфера діяльності португальців і іспанців у Азії охоплювала країни достатньо сильні, які з успіхом могли відбити (і відбивали) атаки європейців (Китай, Японія, більшість держав Індії і Південно-Східної Азії). Показово, що єдиним великим колоніальним володінням у Азії в той період стала частина Філіппін, де навіть найбільш розвинуті райони знаходилися в кращому випадку на протодержавному рівні.

Епоха португальсько-іспанської колоніальної експансії не внесла суттєвих змін у внутрішнє життя країн  Сходу. Цей колоніалізм був торговий, а основні засоби добувалися за рахунок  внутрішньо азіатської торгівлі. Португальські  кораблі з європейськими (незначна кількість) товарами і індійськими  тканинами із Гоа в Малакку. Там  вони залишали частину тканин, які  потім відвозили на о-ви ПСА, і  завантажувалися прянощами. З вантажем прянощів вони направлялися в Китай, де купували шовк, який обмінювали в  Японії (разом з індійськими тканинами  та європейськими товарами) на срібло. На зворотньому шляху португальці  закуповували в Китаї на японське срібло шовк, фарфор, перли для Малакки, Гоа і Європи, а повертаючись в  Європу через Малакку, знову вантажили  прянощі.

Крім природного прагнення встановити торгову монополію (португальці на шляхах в Африку і Азію, іспанці – в Центральній  і Південній Америці) для цієї стадії колоніалізму характерне відкрите збройне насильство, прямий грабіж захоплених територій, середньовічний релігійний фанатизм, работоргівля.

З точки зору впливу португальсько-іспанської експансії  на країни Сходу останні можна  поділити (умовно) на три зони: перша  – території, на яких була створена колоніальна адміністрація: Гоа  в Індії, Макао в Китаї, Малакка  і Східний Тімор та іспанські  Філіппіни. Серйозних змін європейські  анклави спочатку не принесли, якщо не брати до уваги специфічного населення, яке складалося в цих анклавах. Виключення склали Філіппіни, де в результаті соціально-економічних процесів (формування місцевих поміщиків) та з майже повною – на другу половину XVIІ ст. –  християнізацією створили специфічні особливості розвитку Філіппін у  порівняні з іншими країнами Сходу.

Місіонерською діяльністю займалися і португальці, головним чином у своїх анклавах (Гоа, Малакка), на Малих Зондських островах, особливо на Флоресі і Тіморі. Результатом  їх дій була християнізація населення.

Другу зону складали території, які знаходилися на морських шляхах по яким колонізатори їхали  на Схід. Сюди входили Малабарський берег в Індії, округ Джафна на Ланці (Цейлоні), Араканське побережжя  в Бірмі, деякі райони Західної Малайї, Західної і Північної Суматри, Західної і Північної Яви та ін. Колонізатори посилили експлуатацію селянства, збільшилися  прибутки правлячої еліти. До цього  часу відноситься початок небувалого (наприклад, по масштабам Малайського  архіпелагу) піратства, яке часто  ставало формою контрабандної торгівлі і боротьби з європейською торговою монополією.

Боротьба з португальцями  сприяла поширенню впливу ісламу в приморських державах Сходу. Якраз у XVI ст. іслам переміг в малайсько-індонезійському світі. Перемого ісламу сприяла і більш широким культурним зв’язкам ПСА з Індією та країнами Близького і Середнього Сходу. І нарешті, поява португальців (і іспанців) сприяла утворенню нових держав-султанатів Бантам на Західній Яві, Джохор у південній частині Малаккського півострова і на архіпелазі Риау, Аче на півночі Суматри, Тернате і Тидоре у Східній Нусантарі.

Третя зона область  великих, в основному континентальних  держав Сходу – відчула лише опосередкований  вплив початкової європейської колонізації. Португальці і іспанці не могли  боротися ні з Іраном, ні з Китаєм, ні з Японією. Іспано-португальська  агресія проти Сіаму в 1628 – 1636 рр. закінчилася поразкою як і спроба португальських та іспанських авантюристів і найманців місцевих правителів захопити території в Сіамі, Бірмі і Камбоджі.

Хоча Португалія та Іспанія проклали шлях європейській колоніальній експансії на Схід, результатами скористалися їх суперники в Європі – Нідерланди і Англія, до яких з  кінця XVI - початку XVII ст. перейшла ведуча роль в європейській колоніальній експансії. І з цього часу починається  власне капіталістична (звичайно в  її початкових формах) історія колоніалізму.

Колоніальна система, яка прийшла на зміну феодальній португало-іспанській, була ранньокапіталістичною  системою торгового капіталізму. Якраз  торговому капіталу належала ведуча роль в колоніальній експансії Голландії  і Англії в XVII – XVIII ст., він визначав її методи і форми. Основною метою (між  іншим як і в португальців) були монополізація торгівлі, отримання  максимальних прибутків із торгових операцій. І територіальні захоплення, особливо на перших порах, здійснювалося  не заради безпосередньої експлуатації місцевого населення, а для забезпечення монопольного положення торгових факторій та витіснення конкурентів.

Голландське і англійське проникнення проходило як би в  три етапи: торговий корабель – свого роду мандрівний ринок; факторія – екстериторіальна ділянка на узбережжі; окупована територія.

Показово, що головним провідником колоніальної політики в цей час стають монопольні торгові  компанії. Якщо в іспано-португальській системі основну роль грала державна феодально-бюрократична машина, то тепер  ініціатива належить купецтву, а держава  тільки підтримує об’єднання пайщиків-монополістів.

Якраз таким об’єднанням  була Нідерландська Ост-Індійська  компанія (НОІК), яка виникла при  прямому сприянні уряду. За її зразком  будувалися подібні їй об’єднання в інших країнах – Швеції, Данії, Курляндії, Франції і т. д. В 1602 р. торгові палати шести міст – Амстердама, Мидлбурга, Дефта, Роттердама, Хоорна і  Енкхюйзена надали капітал для НОІК. Кожна палата діяла автономно  і споряджала свої власні кораблі. Палати призначали 17 директорів – теоретично вищий виконавчий орган НОІК, який відповідав перед Генеральними штатами (парламентом Республіки Об’єднаних Провінцій) і пайщиками.

На практиці дуже скоро всі справи були в руках  вузької групи представників  олігархії, яка діяла через Постійний  комітет, куди входили лише частина  директорів і адвокати НОІК. Вирішальна роль належала патриціату Амстердама. Директори НОІК не звітували ні перед  парламентом, ні перед пайщиками. Функції  Генеральних штатів обмежувалися автоматичним продовженням статусу НОІК і надання  при потребі позик. Від уряду  НОІК отримувала не тільки право монопольної  торгівлі і мореплавства в межах  мису Доброї Надії до Магелланової протоки, але і право утримувати війська, оголошувати війну, підписувати  мир, будувати фортеці і факторії, друкувати монету.

Хоч Англія почала свої заморські експедиції одночасно  з Нідерландами (навіть деколи раніше), успіхи англійців на Сході в XVII ст. були набагато скромнішими. Початковий етап (друга половина XVI – перша  половина XVIIст.) був пов’язаний з  діяльністю королівського двору  і знаті. Двір і знать приймали участь в спорядженні піратських експедицій, які нападали на іспанські  кораблі, які перевозили золото із Америки  в Європу. З 1580 по 1640 р., коли Португалія була під владою Іспанії, англійці і  голландці почали вторгатися в сферу  впливу Португалії на Сході.

Англія звернула увагу на Схід пізніше. Спочатку англійці активно проникали у Вест-Індію, де вони створювали бази для діянь  проти іспанських колоній в Америці  та в Північній і Центральній  Америці, де виникли перші англійські колонії (Ньюфаундленд, Вірджинія, Британський  Гондурас, Бермуди).

Англійська Ост-Індська  компанія (АОІК), яка утворилася в 1600 р., спочатку була слабше голландської. На відмінну від останньої, вона отримала від держави тільки торгові привілеї, її первісний капітал був значно меншим (30 тис.  ф. ст. проти 540 тис.), вона постійно відчувала фінансові труднощі, змушена була безперервно боротися з конкуренцією інших англійських компаній і знаходилася в сильній залежності від королівської влади. І тільки на початку XVIII ст. АОІК зміцнила свої позиції в самій Англії.

Головною метою  обох компаній в Азії були спочатку Молуккські о-ви з їх прянощами. І  якраз сюди направилися перші  голландські й англійські експедиції, тут відбувалися жорстокі сутички  спочатку з спільними ворогами –  португальцями та іспанцями, потім  між самими голландцями та англійцями.

В 1596 р. на Яву прибула  перша голландська експедиція Корнелиуса де Хаутмана, в 1599 р. голландці досягли  Молукк, а в 1600 р. адмірал Стефан ван  Хаген підписав договір з амбонцями  про побудову форту і про монопольну закупівлю прянощів в обмін на захист від португальців. В 1609 р. голландські  торгівці остаточно витіснили португальців і іспанців з Молуккських островів. В тому ж році Рада директорів АОІК призначила першого генерал-губернатора  своїх володінь і факторій на Сході, а в 1619 р. засновник голландської колоніальної імперії Ян Питерсзоон Кун створив на місці захопленого  яванського князівства фортецю Батавію (Джакарту), яка стала центром  голландських володінь (до цього генерал-губернатор не мав постійної штаб-квартири і  переїздив разом з флотом із однієї факторії в другу по всім просторам  Індійського і Тихого океанів).

В 1641 р. голландці  оволоділи цитаделлю португальських володінь - Малаккою. В цьому ж  році Португалія, яка тільки що відділилася  від Іспанії підписала з Нідерландами договір за яким визнавала всі  захоплення останніх. По Вестфальському (Мюнстерському) договору, який підвів підсумки Тридцятилітньої війни, демаркаційна лінія, яка раніше ділила сфери впливу Іспанії і Португалії, розмежовувала  тепер володіння Іспанії і  Голландії.