Інтервенція Радянського Союзу в Афганістан

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ  ТОРГІВЛІ

ДОНЕЦЬКА ФІЛІЯ

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Всесвітня історія»

на тему: «Інтервенція Радянського Союзу в Афганістан»

  Виконала:

  Студентка  групи 9ФК-12-1

  Полозова Ольга Валеріївна

  Перевірила:викладач

  Марченко-Паладян         

 

 

ДОНЕЦЬК 2013

План

1. Політична обстановка напередодні інтервенції. 
2. 1950-ті.

3. 1960-ті.

4. Релігійний фанатизм.

5. Війна (1979—89).

6. Початок війни.

7. Етапи.

8. Політичне врегулювання.

Висновок. 
 

1.Політична обстановка напередодні інтервенції 

Афганістан завжди був  однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним розташуванням країни, рельєфом місцевості (80 % території — гори та безводні пустелі), а також особливостями  релігійної свідомості афганських племен. Афганці здавна сповідують іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військовиків в Афганістані була звичною для азіатської країни.

 

2.1950-ті 

Король Захір-Шах наприкінці 50-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетворення. Поряд із військовиками на політичну арену вийшла університетська молодь, яка щиро прагнула вирвати країну з лабет відсталості та бідності.

 

3.1960-ті 

На початку 60-х років у Кабулі навчалися Бабрак Кармаль, Наджибулла, Гульбед-дін Хекматіяр, Ахмад Шах Масуд, Бурхануддін Раббані. Всі вони дійшли до висновку, що в умовах існуючого режиму еволюційним шляхом перетворень не здійснити. Корумпований чиновницький апарат був категорично проти будь-яких, навіть косметичних змін у державному управлінні.

 

4.Релігійний фанатизм 

Утворилося два угруповання — комуністів та ісламістів, які поставили собі за мету збройним шляхом захопити владу. Комуністам із допомогою радянських спецслужб вдалося в 1978 році здійснити військовий переворот. Відразу потуга їхніх радикальних перетворень зіштовхнулась із запеклим спротивом афганського селянства, що не бажало коритися кабульським «реформаторам». Особливе роздратування викликали нововведення в галузі землеволодіння, звичаєвого права і примусової ліквідації неписьменності. Скориставшись непродуманими й різкими кроками комуністичного уряду, ісламісти оголосили себе істинними захисниками мусульманських цінностей.  Саме іслам об'єднав різні племена та народності в боротьбі проти кабульського режиму. Народно-демократична партія Афганістану розпочала репресії проти власного населення. Жертвами служби безпеки (ХАД) стали тисячі селян, купців, вождів племен і релігійних об'єднань. У самій партії комуністів точилися гострі суперечки щодо обраної стратегії і тактики побудови суспільства нового типу.

 

5.Війна (1979—89)

 

У вересні 1979 року до влади в результаті двірцевого перевороту прийшов жорстокий тиран Хафізулла Амін. Його репресивна політика не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, що загрожувала самому існуванню комуністичного уряду. Вторгнення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Ідея військового вирішення цієї проблеми належала шефу КДБ Юрію Андропову. В Кремлі Брежнєв фактично вже не міг керувати імперією. Виконавча влада зосередилася в руках Андропова, людини, яка навіть не спромоглась отримати диплом технікуму водного транспорту. Шеф КДБ задумав очистити «авгієві конюшні» соціалістичного табору від найбільш одіозних фігур, що компрометували комуністичну ідею. 
 У січні 1979 року в'єтнамські війська блискавичним ударом захопили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота і Єнг Сарі. Це була генеральна репетиція перед майбутнім захопленням Афганістану. В Політбюро ЦК КПРС була утворена так звана «афганська трійка», до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. «Трійка» в умовах надсекетності наказала міністру оборони Устинову, начальнику Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського договору Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальнику політуправління армії Єпішеву, начальникові Головного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступнику начальника   Генштабу Ахромєєву підготувати план військової операції. Маршали розробили операцію «Ш», яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.        10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати підготовку до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п'яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в ТуркВО і Середньоазіатському округах було мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська і техніка підтягнулися до кордону. Рішення про введення радянських військ в Афганістан було прийняте на підмосковній дачі Брежнєва Сусловим, Андроповим, Устиновим, Громико. Фатальне рішення було ухвалено неповним складом політбюро.

 На той час Брежнєву виповнилось 73 роки, Суслову — 77, Андропову — 65, Устинову — 71, Громико — 70.

 

6.Початок війни 

Рішення про введення радянських військ до Афганістану було ухвалене 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційною метою введення було запобігання загрозі іноземного військового втручання. Як формальна підстава Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання керівництва Афганістану.          Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала виключно Обмежений контингент радянських військ' (рос. ОКСВ), опинилося безпосередньо втягнутим в громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і став її активним учасником та головним збудником.   У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або душмани) — з іншою. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Душманам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряду європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.     25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьом напрямам: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар. 
До складу радянського контингенту входили: управління 40-й армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення і деякі інші частини і установи.

Афганська війна продовжувалася з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2238 днів.

 

7.Етапи 

Перебування радянських військ в Афганістані  і їх бойова діяльність умовно розділяються на чотири етапи. 
1-й етап: грудень 1979 р. — лютий 1980 р. Введення радянських військ до Афганістану, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів. 
2-й етап: березень 1980 р. — квітень 1985 р. Ведення активних бойових дій, зокрема широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями і частинами. Робота по реорганізації і зміцненню озброєних сил ДРА. 
3-й етап: травень 1985 р. — грудень 1986 р. Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу по припиненню доставки зброї і боєприпасів із-за кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків на Батьківщину. 
4-й етап: січень 1987 р. — лютий 1989 р. Участь радянських військ в проведенні афганським керівництвом політики національного примирення.  Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.

 

 

8.Політичне врегулювання 

14 квітня 1988 року за посередництва  ООН в Швейцарії міністрами  закордонних справ Афганістану  і Пакистану підписані Женевські  угоди про політичне врегулювання  ситуації в ДРА. Радянський  Союз зобов'язався вивести свій  контингент в 9-місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахеді. Відповідно до угод виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40-й армії керував останній командувач контингентом генерал-лейтенант Борис Громов.

 

9.Втрати 

За уточненими даними, всього у  війні Радянська Армія втратила 14 тисяч 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і  зниклими без вісті. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік.

Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

За резолюцію, яка за кликала до негайного виведення радянськихвійськ з Афганістану, проголосували 104 держави. Незважаючи на це, радянська інтервенція тривала далі. 
Між тим у самому радянському блоці назрівала гостра криза, її проявом став виступ у 1980 р. польського робітничого класу проти комуністичного режиму. У відповідь на це влада ПНР наприкінці 1981 р. запровадила в країні воєнний стан, що викликало протести в усьому світі.

Керівники багатьох демократичних держав засудили військову акцію режиму проти польського суспільства. Західні держави на чолі із США застосували проти ПНР економічні санкції. 
Одночасно поглиблювалися радянсько-американські суперечності. У грудні 1983 р. почалося розташування американських крилатих ракет у Західній Європі. Того ж року президент США Р. Рейган оголосив про розробку програми стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), спрямованої на створення нового покоління протиракетної зброї, базованої в космосі. Ця програма «зоряних війн», як її прозвала преса, перекреслювала всю систему домовленостей щодо обмеження стратегічних видів озброєнь; вона започаткувала якісно новий етап гонки озброєнь. Москва у відповідь відмовилась від участі у всіляких переговорах щодо роззброєння. СРСР та його союзники бойкотували Олімпійські ігри 1984 р. в Лос-Анджелесі (США). «Холодна війна» досягла нової кульмінаційної точки. Людству знову загрожувала ядерна катастрофа.

 

 

 

 

 

Додатки