Найдавніші поселення первісної людини на території України

Історія людства  починається тоді, коли високо розвинуті  двоногі примати навчилися виготовляти  і застосовувати знаряддя праці  і тим самим почали відокремлюватися від тваринного світу. У ході еволюції поглиблювалися відмінності між мавпою та людиною — з'явилося прямоходіння, сформувалася розвинута рука з протиставленим великим пальцем, збільшився об'єм мозку (досяг 800 см³), започаткувалася членоподільна мова,це змушувало первісних людей мислити, спілкуватись за допомогою звукової мови, а також гуртуватися в колективи. Саме ці якісні зміни у біологічному та психологічному розвиткові зумовили появу homo sapiens (людини розумної), сприяли остаточному виділенню людини з тваринного світу.

Історію первісного суспільства вчені поділяють  на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці:

• палеоліт -   стародавній кам’яний вік (від 3 млн. до 100—150 тис. років тому);
• мезоліт - середній кам'яний вік (10 тис. до н.е. - 6 тис. до н.е.);
• неоліт -новий кам'яний вік ( 6 тис. до н.е.– 3 тис. до н.е.);
• енеоліт - мідно-кам'яний вік (4 тис. до н.е. – 3 тис. до н.е.);
• бронзовий вік (кінець IV— початок I тисячоліття до н. е.);
• залізний вік (I тис. до н. е.).

Первісна людина на території України з’явилась  майже 1 мільйон років тому, в період раннього палеоліту. Україна, як і вся Європа не була територією, де відбувалось олюднення високорозвинутої мавпи. Археологи вважають, що архантропи, тобто найдавніші люди, прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Але слід зауважити, що ця міграція не була таким простим та миттєвим процесом – вона тривала хвилеподібно протягом багатьох тисячоліть. Залишки найдавніших на території України первісних людей були знайдені на одній з гір, над річкою Тисою біля села Королеве Виноградівського району на Закарпатті. Вісім культурних шарів засвідчують їх життя та діяльність в період від 1 млн. до 35 тис. рр.. до н. е. Знахідки в Королевому – найдавніші свідчення про життя та побут первісних людей не тільки в Україні, а й в усій Східній Європі. Інші стоянки первісних людей були знайдені також в місті Амвросіївка – Донбас та в селі Лука-Врублівецька на Хмельниччині. Всього на території України відкрито понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.

Палеоліту, тобто стародавньому кам’яному віку,належить особливе місце в цивілізації. Саме цієї доби на тлі кардинальних зрушень у природі, пов'язаних з різкими змінами клімату, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво .В цей період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта,основним знаряддям праці стало ручне рубило, що виготовлялось шляхом оббивання кам’яної заготівки з двох боків. Рубило мало довгасту та плечасту форму завдовжки 20-25 см і вагою до 1,5 кг. У руках первісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо. Поява однотипних кам’яних знарядь на зразок рубила свідчить про зародження мислення, початок переходу до свідомої виробничої діяльності.

Наприкінці раннього палеоліту природа зазнала значних змін: клімат став сухішим, відбулося деяке підняття поверхні, розпочалося чергове, але на цей раз найбільше похолодання. Зміни в природі змусили первісну людину пристосовуватися до нових умов існування. Помітне зменшення флори, зумовлене сухим різкоконтинентальним кліматом, поява нових представників фауни — мамонтів, шерстистих  носорогів, північних оленів, печерних ведмедів та інших тварин, призвели до того, що традиційне для попереднього періоду збиральництво дедалі більше поступається місцем полюванню, яке відіграє у житті людини мустьєрської епохи вирішальну роль. У цей час помітно поліпшується технологія виготовлення знарядь праці, урізноманітнюються їхня форма та призначення: ручне рубило удосконалюється; з'являються кам'яні гостроконечники, що використовувалися як вістря для списів; набуваю. Близько 150 тис. років тому почалося чергове похолодання. Величезні льодовики, які насувалися з півночі континенту, поступово вкрили більшу частину Європи і досягли Північного Прикарпаття, Середнього Подніпров'я і межиріччя Дону та Волги. Поблизу льодовиків утворилися тундра і лісотундра, а на півдні — холодні степи і ліси по річкових долинах. Замість тварин, що існували в умовах теплого клімату, з'явилися тварини, які добре витримували холод,— мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді, песці та ін. 
У зв'язку з погіршенням кліматичних умов і зменшенням рослинної їжі, яку можна зібрати, збільшується роль полювання на великих тварин. Кам'яні знаряддя праці, насамперед мисливські, стали більш різноманітними і досконалими: рубило, гостроконечник (використовувався як наконечник списа та мисливський ніж), скребло (застосовувалося для розбирання туш тварин, обробки шкур, дерева, кісток). Поява знарядь праці різних типів свідчила про виникнення природного розподілу праці. 
Щоб урятуватися від холоду, люди поселялися в природних печерах, а також стали одягатися в шкури. Як і раніше, вони використовували вогонь, що виникав від блискавки. Але люди вже навчилися добувати його й штучно— тертям. Завдяки вмінню добувати вогонь і користуватися ним люди стали менш залежними від природних умов і розселилися на великих територіях Європи й Азії. Залишки тогочасних стоянок-поселень знайдені в багатьох місцевостях України — на дніпровському Надпоріжжі, на Волині і Наддністрянщині, в Криму і Приазов'ї. Найбільш характерними є стоянки, виявлені в печерах Криму,—у гроті Кіїк-Коба (поблизу м. Сімферополя) і в с. Старосоллі (в околицях Бахчисарая), в урочищі Круглик на Запоріжжі. 
Поступово змінювався і зовнішній вигляд людини, який став наближатися до сучасного. ть поширення скребла, якими обробляли шкури тварин.

Подальша еволюція людини призвела до появи в мустьєрську  епоху палеоантропів або неандертальців,це людина нового фізичного типу : він був невисокий на зріст, сутулий, мав велику голову видовженої форми з низьким лобом і нависаючим надбрів'ям. Об'єм його мозку становив від 925 до 1800 см3, особливо були розвинутими ділянки мозку, пов'язані з просторово-координаційними функціями та їхнім контролем.Неандерталець як більш розвинений тип людини попри складні умови існування, помітно розширив порівняно зі своїм попередником — архантропом ареал проживання. Найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.Свідченням зародження релігійних уявлень і вірувань є знайдені в печерах неандертальця в перше в історії людства свідомих захоронень небіжчиків, тіла яких до того лишалися напризволяще. В Україні неандертальські поховання виявлено 1920 р. у Криму в гроті Кіїк-Коба. Згодом було виявлено рештки ще 11 похованих палеоантропів.

Учені припускають, що спочатку палеоантропи переслідували  мету утримати небіжчика біля себе, споруджуючи йому спеціальне житло поруч з помешканням живих. Свідоме поховання й отримана в такий спосіб перемога неандертальської людини над смертю остаточно вивело людину за межі суто біологічної еволюції.

Пізній  палеоліт (35—11 тис. років тому) припадає на кінець льодовикової доби. У цей час удосконалюються старі кам'яні знаряддя праці і з'являються нові: різці, проколи, ножеподібні пластини, наконечники легких списів-дротиків та ін. Люди навчилися виробляти знаряддя праці також з кісток і рогу тварин — гарпуни, шила, голки, проколки тощо. 
Внаслідок піднесення продуктивності мисливства й збиральництва люди могли створювати деякі запаси їжі і залишатися на тих самих місцях більш-менш тривалий час. Вони будували, переважно на берегах річок, житла — землянки і напівземлянки. З кількох таких жител утворювалось поселення (стоянка). Цих пізньопалеолітних стоянок знайдено багато. В Україні найбільш ранньою серед них є Радомишльська стоянка на Житомирщині. А однією з найцікавіших за виявленими там знахідками є стоянка в с. Мезині на березі Десни, поблизу м. Новгорода-Сіверського на Чернігівщині.

У часи пізнього палеоліту  в суспільній організації людей  на зміну первісному стаду прийшла  матріархальна родова община. Основним осередком суспільства став рід — група кровних родичів, що вела своє походження від спільних жіночих предків (матріархат), по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі спорідненість інакше визначити було неможливо. Члени роду спільно володіли знаряддями виробництва, спільно здобували все необхідне для життя і спільно споживали його. Провідна роль у роді належала жінці. Родові общини об'єднувалися в племена, з утворенням яких оформився родоплемінний первіснообщинний лад, який ґрунтувався на спільній власності на засоби виробництва і зрівняльному розподілі наслідків праці. 
Але людина була безсилою в боротьбі з невідомими і незрозумілими для неї силами навколишньої природи. У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:

• анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;
• тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха;
• магії - чаклування перед полюванням;
• фетишизму - віри у надприродні властивості речей.

У добу пізнього палеоліту  виник сучасний антропологічний  тип людини — «людина розумна» (homo sapiens). Від назви печери Кроманьйон у Франції, де були вперше знайдені рештки такої людини, її названо кроманьйонцем. Залишки людини такого типу знайдені в Україні в пізньопалеолітних стоянках (їх досліджено близько 800). 
Мезоліт.

Близько 11 тис. років  археологи датують початок  мезоліту — середнього кам'яного віку (від грецьких слів «мезос» — середній і «літос» — камінь), який закінчився приблизно 6 тис. років тому. У цей час почалося нове потепління, льодовики танули й відступали на північ. Природні умови змінювалися й поступово стали подібними до сучасних. Великі тварини або вимерли (мамонти й шерстисті носороги), або відійшли на північ. Замість них у лісах і степах люди стали полювати в основному на сучасні види тварин: благородного оленя, лося, бика, коня, ведмедя, кабана, вовка, лисицю, бобра, ховраха та ін. Для полювання на цих тварин і птахів люди почали застосовувати лук і стріли з крем'яними та кістяними наконечниками. Поява цього знаряддя полювання мала надзвичайно важливі наслідки: по-перше, суттєво зросла продуктивність праці мисливців — вбивати тварин можна було зі значної відстані, а птахів — на льоту; по-друге, вона сприяла перебудові соціального життя, оскільки людина могла сама себе прохарчувати, багатолюдні мисливські колективи розпалися і на зміну їм прийшла індивідуалізація виробництва та споживання, помітно зросла роль парної сім'ї. Стоянки мезолітичної епохи, де родові общини жили в наметоподібних житлах і печерах недовгий час, після чого переходили в інше місце, виявлені в багатьох місцях Східної Європи. В Україні це Журавська-Стоянка на Чернігівщині, Гребениківська на Одещині, у навісі Фатьма-Коба поблизу Байдарської долини та скельному сховищі Мурзак-Коба на р. Чорній у Криму і багато інших.

Завершальною стадією  кам´яного віку була епоха неоліту (новий кам´яний вік), котра тривала з VI по 111 тис. до н.е. На цей час клімат стає більш теплим і вологим. До кінця 90-х років археологами виявлено майже 500 осередків життя доби неоліту, що представляють понад десяток неолітичних культур (дунайську, буго-дністровську, сурсько-дніпровську тощо).

Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового способу життя. Її характерними рисами були:

1. Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю — оббивання, сколювання, віджим — поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.
2. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Вироби з кераміки дали змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі продукти, а й готувати варену їжу. Випалена на вогні глина стала першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла — першого маленького колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в транспорті. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.
3. Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про перехід до осілого способу життя в добу неоліту свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань померлих недалеко від осель та ін.
4. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мисливства до скотарства зумовив приручення майже всіх великих домашніх тварин — бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З появою примітивного наземного транспорту (саней та волокуш) людина починає використовувати худобу як тяглову силу.
5. Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кількості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свідчать археологічні розкопки неолітичних поховань, зростає тривалість життя людини (в середньому її вік становив уже 30—32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демографічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн осіб. Інші вважають, що у неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність.

У соціальному аспекті  характерною рисою неоліту був  розквіт родового ладу, зростання ролі парної сім´ї. У людей неолітичної епохи вже були сформовані складні релігійні уявлення, які включали елементи анімізму, фетишизму, первісної магії. З´являється комплекс обрядів, пов´язаних з культом вогню, домашнього вогнища, домашніх тварин, особливо коня. Культ предків насичується багатою обрядовістю, ускладнюються поховальні ритуали. Епоха неоліту належить до первіснообщинної формації. Це племінний лад, соціальною основою якого був матріархат.