Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Ноября 2012 в 21:55, реферат
Зазвичай козаки селилися понад Дніпром та Південним Бугом і їхніми численними притоками, насамперед Оріллю, Самарою, Чортомликом, Томаківкою. Особливо притягував їх Дніпро – священна й заповітна для козаків ріка, оспівана ними в думах та переказах.
Міністерство світи і науки, молоді та спорту
Київський
професійно-педагогічний
Реферат
На тему: «Місце проживання козаків»
Щербак Анастасія
Зазвичай козаки селилися понад Дніпром та Південним Бугом і їхніми численними притоками, насамперед Оріллю, Самарою, Чортомликом, Томаківкою. Особливо притягував їх Дніпро – священна й заповітна для козаків ріка, оспівана ними в думах та переказах.
Унікальною особливістю Дніпра були його знамениті пороги – пасма кам’яних скель, що стирчали з води на висоту до 5 метрів і майже суцільною масою перекривали ріку. Залишалися лише вузенькі бурхливі проходи, які були дуже небезпечні, особливо влітку та восени, при низькій воді. Порогів було дев’ять: Кодацький, Сурський, Лоханьский, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнизький, Будильський (Будило), Лишній і Вільний. Між порогами знаходилися забори, тобто скелі, розкидані по руслу ріки, особливо з правого берега, які, однак, не перетинали всю ріку і залишали вільним прохід для суден. Часом забора мало чим відрізнялась від порога і деякі автори налічують тому аж 13 порогів. Усього забор було 91, але найбільшими з-поміж них були шість: Волошинова, Стрільча, Тягинська, Воронова, Крива й Таволжанська. Крім того, подекуди на Дніпрі стриміли поодинокі камені, нерідко овіяні леґендами. Найвідомішими серед них були сім: Богатирі, Монастирко, Корабель, Гроза, Цаприга, Гаджола й Розбійники. Пороги тягнулися Дніпром від сучасного Січеслава (Днєпрапєтровска) до Запоріжжя.
У 1553-1553 роках – Дмитро Вишневецьки (Байда) зібрав розрізнені козацікі ватаги і збудував на віддаленому острові Мала Хортиця форт, що мав стати заслоном від татар. Так булла заснована Запорізька Січ – столиця козаків. Назва Січ походить від слова „сікти”, тобто рубати; воно означало первісно укріплення з дерева й хмизу. Нерідко поруч із цією вживалася й інша назва – Кіш. Слово „кіш”, вірогідно, дуже давнього, індоевропейського походження, споріднені слова у санскриті означають військо, постій вождя, касту воїнів. Отже, з того часу, як перші козаки почали створювати свої військові об’єднання, обирати ватажків, будувати укріплення-бази, вони стали вживати ці слова для означення столиці Війська Запорізького і його головного (генерального) уряду.
Отож, успішно пройшовши всі пороги, подорожні причалювали до острова святого Григорія, тобто до Хортиці, яка знаходиться у межах сучасного Запоріжжя. Тут стояв величезний дуб, біля якого приносили в жертву півнів. Крім того, „вони встромлюють навкруги й стріли, а інші кладуть також шматочки хліба, м’яса й того, що знайдеться в кожного, бо такий у них звичай”. Досягнення Хортиці означало, що далі шлях був вільний і можна було не боятися кочовиків.
Хортиця була й залишається найбільшим дніпровським островом. Вона має у довжину понад 12 км, а завширшки сягає 2,5 км. Всього ж по Дніпру в межах земель запорізьких козаків було 265 островів, серед яких вирізнялися й ті, які знаходяться в межах сучасного Січеслава: Монастирський, Шевський, Становий, Заячий, Попівський (Зелений), Кінський, Срібна Коса (Олексіївський), Княжий тощо. Нижче Хортиці Дніпро широко розливався, вбирав у себе великі й малі річки, сам розгалужувався на вітки (рукави), утворюючи численні острівці. Тут було справжнє царство плавнів, помережаних протоками й озерцями. Козаки дуже любили цю місцину, яка тягнулася низинним лівими берегом Дніпра від Хортиці до урочища Паліївщини (напроти сучасного Нікополя), і називали її Великим Лугом. Великий Луг, як і дніпровські острови давав козакам надійний притулок від ворогів. Не випадково вони називали його батьком і склали прислів’я: „Січ – мати, а Великий Луг – батько, отам треба умирати”.
Після Хортиці Запорізька Січ знаходилася почергово на острові Томаківка (1560-і роки – 1593), річці Базавлук (1593-1638), Микитиному Розі (1638-1652), річках Чортомлику (1652-1709), Камянці (1709-1711), в Олешках (1711-1734), на річці Підпільній (1734-1775). Коли 1775 року Запорізька Січ була ліквідована російською окупаційною владою, частина козаків перенесла її у гирло Дунаю, де вона існувала під назвою Задунайської у 1775-1828 роках.
Щодо самого проживання козаків, то вони жили у зимівниках, хуторах і селах. Зимівником називалися у запорожців хутірці, що складалися з двох-трьох хат для людей і різних господарських будівель (комори, клуні, стайні, хліви, курники, льохи, омшаники, тобто зимові приміщення для бджіл, часом кузня, млин тощо). Зимівники будувалися кількома господарями, у кожного з яких було по три-шість козаків і по 10 наймитів (молодиків). Пізніше кількість наймитів обчислювалася десятками. Зимівники розросталися, перетворювалися на хутори, села й навіть містечка. Нерідко вони отримували назву від імені свого засновника або господаря. Так, Мандриківка (нині в межах міста Січеслава-Днєпрапєтровска) отримала назву від козака Мандрики, Діївка (теж у межах Січеслава) – від козака Дія, село Ковпаківка Магдалинівського району – від запорізького полковника Опанаса Ковпака.
Майже завжди Січ була розташована на ідеально укріплених самою природою місцях – на річкових островах, які навіть важко було знайти серед безлічі їм подібних у прибережній лісовій гущавині, у морі плавнів. Сама Січ була оточена ровом і десятиметровим валом, на котрому стояв дерев’яний частокіл. Серед фортечних укріплень вирізнялися високі башти з бійницями для гармат. Сильно укріпленим був також вихід до річки.
Всередині фортеці знаходився Майдан із церквою та стовпом, де карали винних. Навколо Майдану стояли великі довгі хати – курені, де жили січовики, будинки старшини, канцелярія, а далі – склади, арсенали, ремісницькі майстерні, торговельні лавки. Слово курінь означало і хату, де проживали козаки і була їхня кухня, і військову, а пізніше й територіяльну одиницю. Всього налічувалося до 38 куренів, в котрих гуртувалися звичайно козаки-земляки. Не випадково більшість куренів носила назви українських міст, наприклад: Батуринський, Браїлівський, Іркліївський, Канівський, Калніболоцький, Корсунський, Минський, Полтавський, Переяславський, Стеблівський, Вищестеблівський тощо.
Вступ до запорізького товариства був дуже простий. Після запитання „У Бога віруєш?” і ствердної відповіді на нього ставилося вже жартівливе: „Горілку п’єш?”, після чого новачок ішов до будь-якого куреня. Там він отримував свій куток і харч, але повинен був нести сторожу, навчатися військовим справам, доглядати коней, бидло, займатися господарством. Чимало новачків згодом або й зразу вирушало на зимівники. Під страхом смертної кари на Січ заборонялось приводити жінок. Коли один московський військовий у XVIII сторіччі, гостюючи на Січі, таємно привів туди свою дружину, це ледве не викликало повстання, і порушник звичаю насилу врятувався. Взагалі до жіноцтва й жонатих козаків січовики ставилися зверхньо й полюбляли приказку: „Козакові треба воювати, а не біля жінки пропадати”.