Морські походи козаків

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Інститут  журналістики 

                         

РЕФЕРАТ 

Морські походи запорожців 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка І-го курсу

І-ї  групи

Напряму підготовки:

Журналістика

Довженко  Христина Сергіївна 
 
 

Зміст

1. Передумови і мета морських походів
2. Формування флоту
3. Морські походи
4. Пам’ятки
5. Література

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Передумови  і мета морських походів 

На момент XV ст.. турецько-татарська агресія вже завдала українцям багато нещасть. Козаки не могли контролювати ситуацію з постійними нападами мусульман, тому що у них не було власного, організованого морського флоту, а отже і змоги впливати на події на морі, безумовно це було значним недоліком. Козаки почали замислюватися над створенням флоту. Часто бувало, що вони захоплювали якесь місто, а в цей час невільників вже везли човнами геть. Потреба у власному флоті стала очевидною. Тож запорожці створили його, що дало початок їх морським походам. Морські походи проводилися з метою звільнення невільників, знищення збройних сил противника і захоплення трофеїв. Недивно, що козаків охоплювало величезне бажання помститися туркам і татарам та захопити багату здобич, існує також думка, що до таких походів їх спонукало і безкорисливе прагнення слави, але попри все те, основною метою запорожців було звільнення побратимів з полону і послаблення ворога. Боротьба козаків з могутньою Туреччиною викликала захват і подив у сучасників і піднімала престиж Війська Запорозького. Лише після участі в морських походах козак здобував повагу і авторитет у товариства.  
 
 

Формування  флоту  

Будівництво кораблів

Державна підтримка  по створенню флоту була відсутня. Польський уряд, за винятком кількох  поодиноких випадків фінансування козацького флоту, протидіяв його створенню.

Спершу козаки використовували човни, що були зроблені з бичачої шкіри. Це надавало певну зручність, адже вони були легкі, тому без проблем транспортувалися суходолом. Але такі човни були дуже вразливі і тому не дозволяли здійснювати морські походи. Тож запорожці надалі почали використовувати вже дерев'яні човни. Це були так звані "чайки". Походження такої назви пояснюють по-різному. За однією з теорій, ця назва походить від птиці чайки, адже дійсно швидкий козацький човен справді був схожий на цього птаха. За іншою версією "чайка" походить від татарського "каік"-"чаік", тобто круглий човен, але на мою думку ця версія не є достовірною, хоча б з тієї причини, що у запорожців не було необхідності запозичувати назву з мови своїх заклятих ворогів, до того ж чайки були не круглими, а вузькими й довгими, тож в цьому просто не має логіки. Натомість свої плавучі творіння вони називали дубами, так як виготовляли їх з дуба та байдаками. Чайки складаються з цільного дна і бортів з дошок. Основою для чайки служив киль-човен довжиною близько 15 метрів, який виготовляли з липи чи верби, рідко з дуба. Від нього розбудовували корпус: ставили шпангоути і нарощували борти, доки чайка не стане довжиною 20 метрів та шириною десь 4 метри та 4 метри висотою. Для цього використовували переважно соснові дошки довжиною від 3,20 до 3,80 м. їх дуже щільно прибивали одні на другі. Кожна чайка мала по 10 - 15 весел з кожного борту. Окрім того у неї було два керма, одне спереду інше ззаду. Два керма дозволяли вкорочувати час на повертання довгої і вузької чайки, щоб пливти у зворотному напрямку потрібно було тільки гребти в інший бік. Міцно і щільно спаяні дошки човна обводили колодою з липової кори і обливали їх. Для міцності конструкції човен забезпечували жердинами. Для гребців будували лави, за кожним веслом було два козаки. Потім ззовні колодою з липового лика і дикої вишні прив'язували снопи очерету, що не дозволяло човну затонути, навіть коли він був заповнений водою. Крім того, вони захищали екіпаж від куль, що летіли низько і виконували роль буфера. Коли до човна заливалася вода її вичерпували черпаками. Палуби на чайках не було. Коли був сприятливий вітер - козаки ставили щоглу і вітрило, в непогоду здебільшого користувалися веслами.. Щоглу можна було зняти, це дозволяло козакам бути довгий час непоміченими, до того ж вони виступали з води лише на 2,5 стопи, крім того вони опускають щоглу. Завдяки цьому козаки бачать ворожий корабель, а самі лишаються непомітними . В довгих бочках на дні чайки лежали сухарі, сушені м'ясо та риба, в інші наливали прісну воду. На човнах було 4-6 малих гармат – фальконетів, вони були дуже легкими, бо більші гармати чайка не могла нести. В основному ці гармати були захоплені на турецьких галерах. Крім того кожен козак мав при собі 2 рушниці або пістолі, З кг. пороху, шаблю, змінну одежу та шапку. Серед знаряддя екіпажу: компас, запасне вітрило, теслярське знаряддя, линви, черпаки, ліхтар та інші предмети необхідні для довгого перебування на морі. Чайка мала велику бойову силу, і у свій час на Чорному морі вона була досконалим і дуже дешевим знаряддям боротьби. Незамінною вона була в боях біля берегів, в місцях з численними мілинами і на річках, що були недоступні великим кораблям . Швидкість чайки була близько 13-15 км/год. Це робило їх майже недосяжними для турецьких галер. Поряд з чайками козаки використовували і інші човни, як річкові так і морські. Іноді вони зв’язували декілька човнів в один і таким чином утворювали «полімаран», який дозволяв перевозити коней і великі вантажі. Козаками широко використовувалися пароми. На два-три плоско донні човни ставили балки, робили поміст з дошок і з двох боків огороджували перилами. На менших річках він рухався за рахунок блоків і натягнутому між берегами канатом, на більших - за допомогою весел. Галери козаки використовували як у військових так і у мирних цілях. Окрім чайок запорожці іноді використовували кораблі. Цей корабель має три щогли, два деки. Борт з чотирма каютами ілюмінаторами, що схожі на кола і висока двох'ярусна рубка, що схожа на палатку, у цій палатці облаштовувалась старшина, з вісьмома дверима, в кожному ярусі по чотири. В нижньому деці корабля зроблено сім великих люків, в верхньому - три менші люки, відповідно стільки ж люків мало бути із зворотного боку, а з обох сторін нижнього і верхнього деків судна двадцять люків, з них виглядають кінці гармат. Позаду корабля поставлена товста, але порівняно низька корма з різними прикрасами та малюнками і з одним військовим прапором, що кріпиться невисоко над кормою. На носі корабля теж е прапор, але менший за розмірами . Між кормою і носом стоять три високі щогли для трьох вітрил з двома драбинами з линви біля кожної. На кожній щоглі по прапору. На такому кораблі могли поміститися більш ніж 250 чоловік команди, що мали б від п'яти до десяти представників старшини. Козаки перші у Європі почали використовувати підводні човни. Зокрема в турецьких документах зустрічалися згадки про те , як козаки - з'явилися просто з-під води.

  
 

Підготовка  до походу і воєнна тактика 

Задумавши йти  на море, козаки збирають раду І обирають собі похідну старшину, визначають мету походу, розподіляють екіпажі, вибирають місце для будови чайок. За кілька тижнів на численних островах Дніпра збирали матеріал для будови і оснащення чайок. Морський загін складався з 50-70 козаків, які будували чайку для себе протягом кількох тижнів, кожен козак знав свою чайку і ремонтував її. Залежно від розміру походу, будували від кільканадцяти до 80- 100 човнів. Лише винятково досконала організація дозволяла створити таку великої флотилію. Кожен козак мав певні обов'язки і виконував їх дуже чітко й старанно. Були серед козаків різні ремісники, в тому числі і суднобудівники. Для будівництва чайок використовували липу, вербу, ситник – все чим багатий був район Дніпра.. Морська служба була дуже виснажлива, ТОМУ на флот йшли тільки дуже витривалі козаки. Щоб призвичаїти молодь до морських походів кожного разу брали певну кількість молодих козаків. Окрім того у походах козаки пильнували тверезості, а якщо у кого знаходили горілку то кидали у море. Дуже тяжким був перехід через пороги, кожен запорожець мав перейти на човні через пороги. Інакше він не вважався козаком. Не менш тяжким був перехід волоком: чайка була досить важка і щоб тягти її потрібно було 200-300 чоловік. Але на воді швидкість її була значна.. Ідуть козаки щільно чайка до чайки так, що ледве не торкаються веслами. Попереду йдуть дві чайки розвідки, потім чайки похідного отамана, а за ними одна за одною інші чайки. Прийшовши до вибраного місця, козаки залишають на кожному човні тільки двох козаків і двох хлопців для охорони, а самі нападають на міста, здобувають їх, грабують, палять. Пам'ятаючи, що турки можуть напасти на їх човни, козаки рідко заходять більш ніж на милю, а потім із здобиччю повертаються на човен і пливуть в інше місце. Якщо в морі вони стрічають малу кількість турецьких галер чи інших кораблів, то наздоганяють їх і здобувають. Зваживши напрям вітру вони маневрують, щоб ввечері сонце було позаду їх. За годину перед заходом сонця вони починають гребти у напрямку ворожих кораблів, так щоб бути за милю від них. На цій відстані вони тримаються до півночі, а тоді починають сильно гребти. Одна половина козаків гребе, а інша готується до бою. Підпливши до галер, вони беруть їх на абордаж, забирають все що можуть взяти на чайки, визволяють невільниць та невільників, а корабель топлять. Козаки уникали від боротьби з більшим числом галер, особливо вдень. В рукопашному бою галера може зійтися тільки з одною чайкою, але їх гармати завдають великої шкоди козакам: одні тонуть, а кому вдалося -тікають. Але якщо занизалася битва з галерами, то козаки тримаються і не рухаються з місця, весла прив'язують вужівкою. Одні козаки сидять на лавах ї стріляють, інші заряджають рушниці. В такому бою гине іноді дві третини козаків. Рідко половина вертається на Січ, але привозять вони велику здобич: іспанські реалі, арабські центи, коври, бавовняні і шовкові матерії й інші цінності. Ще складніше, ніж вийти в море, було повернутися на Січ. По-перше треба було гребти проти течії, по-друге в гирлі Дніпра вже чекала турецька флотилія. Коли турецькі сили були невеликі, козаки проривалися в гирло боєм. Коли ж сили були нерівні, козаки пливли в затоку, від якої йде вузький прохід від моря до Дніпра. Тут козаки по двісті й триста один за одним тягнуть за собою човни і за два-три дні дістаються до Дніпра, а далі вже безпечно на Січ. Коли їх викривали, при виході з Дніпра, вони цим самим шляхом виходили в море. Іноді козаки поверталися на Січ через Азовське море , а далі річками, що впадали в нього, а потім волоком перетягували човни у протоки Дніпра. 
 
 

Морські походи 

Козаки звернули всю свою увагу на турецькі та кримські володіння й у XVI-XVIII ст.. особливо настирливо почали непокоїти їх своїми нападами. Почалося все з дрібних розбійних нападів, але з часом масштаби цих нападів зростали і завдавали все більше і більше шкоди турецько-татарським війська. Султан звертався з претензіями щодо козаків до польського уряду, за що він мав платити відшкодування, цей факт загострив негативне відношення Речі Посполитої до флоту.

Таким голосним епізодом було пограбування Очакова  в  1545 р. 800 козаків на 32 чайках, на чолі з Ісачком, Карпом Маслом, Іваном Держком, вночі напали на замок, здобули його, кількох ворогів убили, кільканадцять душ взяли в неволю і випустили потім за викуп, також награбували скарбів і коней. І тут уряд складав головну вину на вільну степову козачину, над якою він не мав ні влади ні контролю, але знов таки мусив заплатити відшкодування з державного —польського скарбу. На цьому напади на Очаків тільки почались і набули популярності. У 1552 році відбувся похід козацької ескадри Карпа Масла і Яцька Білоуса на Очаків. Турки, щоб запобігти нападу перегороджували гирло Дніпра ланцюгами і націлюють туди свої гармати. Але козаки зрубують декілька дубів, обковують їх залізом і пускають за течією. Дуби проривають ланцюги, а турки, гадаючи що це козаки починають стріляти з гармат. Коли вони розсіють свій вогонь, козаки безпечно через прориви виходять очеретами у море. У 1556 – штурм флотилією Д. Вишневецького Аслан-Кермена і того ж Очакова.

Польський уряд намагався знищити козацький  флот, так як турки через козацькі походи погрожували Польщі війною. 1584 року вони, зокрема, спустошили Тягиню, за що турки пограбували під Андріанополем шталмейстера польського короля. Не звертаючи увагу ні на веління короля, ні на перепони з боку гетьмана, низові козаки з отаманом Яном Оришовським 1585 року двічі ходили в походи на кримські улуси, взяли кількох татар і захопили понад 40 тисяч коней і різної худоби. Згодом 1588 року, зібравшись у кількості 1500 чоловік, сіли в човни, вийшли дніпровським лиманом у Чорне море і, приставши до кримського берега у так званій Туптархані між Перекопом і Козловом, пограбували тут 17 татарських селищ. Особливої уваги заслуговують морські походи на чолі з Сагайдачним.

Він розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках». З 1600 року керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Це й похід на Очаків і Козлов (Євпаторію) 1606 року, й

похід до болгарського узбережжя у 1607, походи флотилії на Очаків, Дунай, Кафу, Кілію і Ізмаїл (1609 – 1610 роки), походи і штурм фортець чорноморського узбережжя Криму (1612-1613 роки), у 1613 два походи в Чорне море, до кримського узбережжя.

 Особливої слави заслужив у народі після взяття 1606 року неприступної турецької фортеці в Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених.

Масові морські  експедиції, в яких брали участь до 300 чайок, продовжувалися і в наступні роки. Є підстави вважати, що їх очолював Сулима. Про це, зокрема, свідчить пізніший лист славнозвісного Івана Сірка: “Року  зась 1633 Сулима, гетман войска низового Запорожского, в моноксилах от Сечи по Днепру, потом по Черном мору, через весь Босфор Кимерійський в Местицкое заплинувши озеро, достал был прекрепкого турецкого в Азіи града Азова”

Збудована цитадель Кодак, для відокремлення селян від запорожців, чинила неабияку перешкоду козакам. Звичайно, такого утиску з боку шляхти козаки терпіти довго не могли, і вже буквально через місяць Кодацький замок був ними вщент зруйнований. Про цю подію безпосередній його будівник Боплан розповідає так: “вождь бунтівників-козаків Соліман, повертаючись з моря, побачив, що цей замок не дає йому повернутися додому, здобув його... і здобувши та зруйнувавши цю фортецю, повернувся із своїми козаками на Запоріжжя”.Хто ж він був, вождь бунтівників-козаків, який повів своїх побратимів на штурм Кодака? Боплан називає “Соліманом” відомого в історії ватажка запоріжців Івана Михайловича Сулиму, того, якого народ величав у відомій пісні.:

    

     От і вийшли запоріжці, хоч тисяча й двісті,

    Де багацько да за ними зведеться користі.

      Попереду – пан Сулима, отаман Кошовий.

     Чого ж жаху завдавати, як він чорнобровий 

Починаючи з  кінця 30-х рр. 17 ст., активність козацького флоту різко зменшилася. Придушення Польщею козацьких повстань і  запровадження «Ординації Війська Запорозького реєстрового» 1638, яка поставила козацтво у повну залежність від шляхетського уряду, утруднило проведення морських походів. Визвольна війна і Руїна також не сприяли розгортанню дій на морі. Знищення росіянами на поч. 18 ст. Чортомлицької Січі і перехід козаків під протекторат султана зробили морські походи проти Туреччини неможливими. Перехід з 2-ї пол. 30-х рр. 18 ст. Запорозької Січі під протекторат Росії так само не сприяв розвитку походів запорожців. Лише під час російсько-турецьких воєн 18 ст. козацькі човни знову виходили в море, хоча масштаби морських операцій змінилися. Козацький флот охороняв узбережжя, нападав на кораблі, що везли підкріплення в турецькі прибережні фортеці, підтримував дії сухопутних військ. У 1771 запорозькими козаками була створена Дунайська військова флотилія, яка активно діяла на Дунаї. Після знищення Запорозької Січі будь-які морські походи стали неможливими.