Львівська друкарня Івана Федорова

Львівська братська друкарня до 1648 р. видрукувала не менш як 36 книг обсягом 2842 арк., лаврська — не менш як 72 книги обсягом 3765 арк. Вказані числа є мінімальними, тому що ряд книг, особливо малого формату й обсягу, до нас не дійшли. Як сказано у програмному документі — підготованій самим братством грамоті константинопольського патріарха Єремії, друкарня Львівського братства була створена з метою "друковати... священныя книги церковные прилежно й з великим опатреньем, не токмо часословцы, псалтыри, апостолы, минеи й треоды, требники, синаксоры, евангелие, метафрасты, торжники, хроники сирЂч лЂтописцы й прочая книги богословов церкви нашея Христовы, но и училищу потребные й нужные, сырЂч грамматику, пЂитику, реторику й философію". При цьому першочерговою вважалась друга частина програми — випуск книг "училищу потребных". У числі первістків друкарні були знаменита грецько-церковнослов’янська граматика "Аделфотис" і збірник "Просфонима" — вірші, що їх декламували учні братської школи 17 — 18 січня 1591 p. під час урочистої зустрічі київського митрополита Михайла Рогози в братській церкві і школі. У другій з цих книг "Предослов от малых" і перший "лик" (хор) були надруковані грецькою і церковнослов’янською мовами, другий і третій хори — церковнослов’янською, але з численними українізмами. Це було перше в Україні окреме книжкове видання поетичного тексту і одночасно перший друк твору, який можна віднести до зародків драматургії. 1593 р. було видано грецькою і церковнослов’янською мовами полемічний твір Александрійського патріарха Мелетія Пігаса "О хрістіанском благочестіи к іудеом отвЂт", після чого в роботі братської друкарні сталася більш ніж десятирічна перерва. Нічого не видаючи самі, діячі братства допомагали в ці роки іншим друкарням — Біленській братській, Острозькій, після примирення братства з львівським єпископом Гедеоном Балабаном також і двом його друкарням в селах Стрятин і Крилос.

Наступний етап діяльності братської друкарні припадає на 1608 — 1616 рр. У цей час було видано збірник "О воспитанії чад" (1609), "Книгу о священстві" Іоанна Златоуста з цікавим додатком — документальною публікацією "Собор ... в градЂ Вилни бывший" (1614), "Плач албо лямент на смерть Г. Желиборського (1615), "На рожство... вЂршЂ" — шкільні декламації, складені П. Бериндою (1616). З богослужбових книг видавалися ті, що були корисні в шкільному навчанні — Часослов (друге видання 1609 р.; перше до нас не дійшло), Псалтир (1615). Братство приступило до здійснення і другої частини своєї програми: друкувати церковні тексти "з великим опатренєм". У післямові "Типограф к читателю" Часослова з дня 2 січня 1609 р. читаємо: "СЂй Часослов из Часословов церковных ест изслЂдован, ему же типики потребные от ерусалимска Устава обрящеши". Далі підкреслювалося, що, на відміну від попереднього львівського Часослова, який за порядком видань наслідував попередні видання (венеціанські й Івана Федорова), текст починався послідуванням полунощниці, а не вечірні. Вказувалося, що це відповідає давній традиції: "сице бо испръва святыми апостолы предано бысть церкви, яко и в многих рукописаных старых Часословах я†ест". У Москві така зміна порядку частин Часослова була запроваджена патріархом 1653 р. Таким чином, мав рацію M. M. Строєв, який писав, що у Львові і Києві виправлення текстів за першоджерелами почалося задовго до аналогічної акції у Москві, яку там започаткував патріарх Никон. Про філологічний підхід до редагування текстів свідчить і Псалтир 1616 р., мова якого була виправлена ієромонахом Кирилом.

З 1617 р. починається нова перерва в діяльності друкарні Львівського братства, але в тому самому році естафету підхопила друкарня Києво-Печерської лаври: виходить її первісток — шкільний Часослов. Засновником друкарні став син диякона львівської братської церкви Хоми Єлисей (до висвячення Іван) Плетенецький — найвизначніший діяч лаврського друкарства. Для лаврського видавництва прислужилися також Іван Борецький, який прибув до Києва зі Львова, Памво Беринда, який працював раніше в Стрятині і Львові.

Одним з майстрів став Тимофій Вербицький, який свої кваліфікації отримав, ймовірно, в Острозі, а пізніше працював у Кирила-Транквіліона Ставровецького. Було використано й обладнання стрятинської друкарні Гедеона Балабана. Таким чином, швидке піднесення київського друкарства стало можливим на базі досягнень українських друкарень, які діяли раніше.

Спираючись на співробітництво визначних діячів братського руху і використовуючи фінансові можливості лаври, нова друкарня змогла взятися за видання, які раніше були не під силу українським видавцям. Найвищим досягненням лаврського книжкового гуртка можна визнати публікацію "Бесід" Іоанна Златоуста на чотирнадцять послань апостола Павла. Текст, перекладений раніше Киприяном з Острога, був звірений Лаврентієм Зизанієм "с извЂстнЂйшим архетипом еллінским в градЂ ЕтонЂ изображенным". Як видно з цитованих слів, київські філологи слушно визнали, що найдосконалішим з наявних оригінальних грецьких текстів твору Іоанна Златоуста було повне видання, надруковане 1612 р. в Ітоні (Англія) Генрі Севіллом (у друкарні Джона Нортона). Якщо видання Севілла вважалося першим в Англії великомасштабним науковим виданням, то на таку ж високу оцінку заслуговує і праця київських книжників, які використали в числі інших джерел також ітонську публікацію. З цим же виданням було звірене наступне київське видання — "Бесіди на діяння".

Серед видань першого періоду діяльності лаврської друкарні були монументальний Анфологіон (Мінея загальна і святкова) 1619 р., "Слово на латинов" Максима Грека 1620 р., ряд літературних творів, переважно панегіричних, українською книжною мовою — вірші Олександра Митури "Візерунок цнот ... Елисея Плетенецького" (1618), укладена Захарією Копистенським "Книга о вЂрЂ единой святой соборной апостольской церкви" (бл. 1619 — 1620), "ВЂршЂ на жалостный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана Войска... Запорозского, зложоныи през Касіана Саковича ректора школ кіевских в брацтвЂ, мовленые от его спудеов на погребЂ того цного рыцера" (1623), врешті — проповіді Захари Копистенського на похороні засновника друкарні Єлисея Плетенецького і в день річниці ("на роковую память") його смерті (1625), "Лексикон слов’янороський" Памво Беринди (1627). Видавалися і літургічні книги. У багатьох з них вміщувалися "восслідування росским святим", в тому числі піснеспіви на честь княгині Ольги, князів Володимира, Бориса і Гліба. Про те, що друкарня на той час була великим підприємством, свідчить друкований панегірик Петрові Могилі 1630 р. "Имнологія си ест пЂснословіе ... през дЂлатели в типографии в даруночку низко принесеная". У ній опубліковано присвячені "опекунови й добродЂеви" вірші від імені 12 працівників і керівників друкарні ("всего типу правителя") Тарасія Земки і "типикароводца Памво Берынды") і її співробітників, які займали такі посади, як "типоназиратель", "типоблюститель", "наборщик", "типограф", "столпоправитель" (коректор), два батирщики, "писмолеятель" (словолитник), два "ізобразителі".

Друкарство другої чверті XVII ст. Новий етап в історії українського друкарства починається з 30-х рр. XVII ст. Провідною друкарнею України залишається і далі лаврська, яка з 1633 р. перейшла під контроль митрополита і одночасно архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили. Київський "могилянський" видавничий гурток, як і раніше Острозький, не був однорідним, не була однорідною і його продукція. Важливою подією у русі за зміцнення православної церкви стали підготовка і друкування "Православного ісповіданія віри", чотирьох видань короткого катехизису ("Събраніє короткої науки о артикулах віри"), фундаментального "могилянського" Требника 1646 р. 1633 р. лаврська друкарня купила від Львівського братства матриці латинського шрифту і того ж року видала "Мнемосине" — панегірик Могилі польською мовою від імені "заснованого ним в Києві Парнасу". Серед книг польською мовою підготовлена Сильвестром Косовим переробка Києво-Печерського Патерика, книга Афанасія Кальнофольського — "Тератургима" (з планом Києва і лаврських печер), полемічний трактат Петра Могили і його співробітників "Ліфос", панегіричні вірші Богданові Стеткевичу від імені його сина-студента, написані наставником ("інспектором") останнього Михайлом Голодовичем Остропольським. Всі латиномовні лаврські видання — панегірики, написані, почасти й декламовані, в стінах Києво-Могилянського колегіуму.

Певну конкуренцію лаврській друкарні становили дві київські приватні друкарні: близько 1624 — 1628 рр. — Тимофія Олександровича Вербицького, близько 1627 — 1631 рр. — Спиридона Соболя. Вербицький, який називав себе обивателем київським і одночасно товаришем Війська Запорозького, надрукував два видання Часослова, Псалтир, Буквар. Спиридон Соболь, який походив з білоруського Могильова і деякий час був викладачем Київської братської школи, видав Мінею общу, Октоїх, Апостол, Лимонар Іоанна Мосха. Для публікації Лимонаря він використав найстарший церковнослов’янський переклад в редакції, виправленій 1522 р. у Росії Досифеєм Топорковим; окремі місця були уточнені за латинським перекладом з видань А. Ліппомано (друкувались у Венеції 1558 р. і вдруге в Кельні 1583 р.) або X. Росвельда (друкувалося в Антверпені 1615, в Ліоні 1617 р.).

Виїхавши з Києва, Тимофій Олександрович Вербицький організував державну друкарню у Волощині, відновивши цим після півстолітньої перерви друкарство в цьому князівстві. Одним з керівників друкарства Волощини став Мелетій з Македонії, який вивчав друкарство у Києві. Трохи пізніше українські майстри з Києва і Львова надали допомогу в організації першої друкарні у Молдавському князівстві.

1630 р. відновила діяльність друкарня Львівського Ставропігійського братства. Починаючи з того часу вона видавала майже виключно богослужбові книжки, приділяючи багато уваги правильності текстів. Так, для редагування Октоїха 1630 р. було використано московське видання 1594 р., дерманське 1604 р., старовинний "сербо-болгарський" рукопис з молдавського монастиря Нямц і, врешті, грецький "істинний звод", надісланий константинопольським патріархом Кирилом Лукарісом. До частини накладу Євангелія 1636 р. були додані "Объяснения исправленій съ изводы старогреческими мЂст необрЂтающихся в ... словенских изданиях, на инЂх же мЂстЂх избывающих, яже не обрЂтаются в греческих и толкованіи святаго Феофилакта, неотмЂнена же здЂ състоятся".

В 1630 — 1633 і 1641 — 1643 рр. як майстер у Львівській братській друкарні працював Андрій Скольський, в 1634 — 1637 і 1644 — 1648 рр. — Михайло Сльозка. Обидва вони намагалися і самостійно займатися видавничою діяльністю. Більших успіхів досягнув Сльозка. Він видавав не тільки кириличні книжки, але також латинські й польські, після того як купив латинські шрифти у спадкоємців Яна Шеліґи. Періоди, коли Сльозка співробітничав з братством, чергувалися з періодами конкурентної боротьби між ними.

Після смерті Михайла Сльозки кириличне друкарство було надовго монополізоване братством і монастирями (Києво-Печерська лавра, пізніше Унівський і Почаївський монастирі). Значно зросла питома вага літургійних видань, а серед книг світського змісту — панегіриків. На зміну творам, що зазнали впливу ренесансних зразків, приходять типово барокові тексти. У подібному напрямі еволюціонувало й оформлення: в книжках кінця XVI — початку XVII ст. помітні вияви ренесансної графіки, в пізніших виданнях простежуються риси мистецтва бароко. Характерною для української книжки стала насиченість ілюстративними гравюрами, емблемними і геральдичними композиціями. Для виготовлення кліше ілюстрацій, крім гравюри на дереві, стали зрідка використовувати і гравюри на міді (у Львові відомі з 1615 р., у Києві — 1641 р.). Для ряду ілюстрацій українських видань виявлені прототипи в книгах, надрукованих у Польщі, Німеччині, Італії та інших країнах. Проте, як підкреслював свого часу відомий російський мистецтвознавець В. В. Стасов, українські майстри використовували ці зразки творчо. В їхніх працях розвиваються давні традиції книжкового орнаменту, сильний струмінь народного декоративного мистецтва. Загалом зв’язки з мистецтвом інших країн не послабили, а навпаки, посилили риси національної своєрідності в оформленні української друкованої книги кінця XVI — першої половини XVII ст.

7