Лютнева революція в Росії та Україні

16-18.07.1919р. УГА  форсувала р. Збруч і Східна  Галичина опинилася під польською  окупацією. 
ЗУНР увійшла до історії як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, вільний, демократичний розвиток. 
1919р. увійшов в історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави – УНР. З 6 січня 1919р. держава, що стверджувалася в Україні радянськими політиками, одержала нову назву – УСРР.

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України з переїздом до Харкова  стає постійним, його очолює за рекомендацією  В. Леніна Х. Раковський і називається уряд вже РНК.

Юридичне оформлення радянської державності на теренах  України відбулося 10 березня 1919р. коли ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР, розроблену на основі конституційної моделі РСФРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу “диктатури пролетаріату”. Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначав здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття.

У першій половині 1919 р. прискорено йшла інтеграція радянських республік, які намагалися вистояти в жорстоких умовах громадянської  війни. 1 червня утворюється “воєнно-політичний союз” формально незалежних України, Латвії, Литви, Білорусії та Російської Федерації з метою мобілізації та централізації сил радянських республік для відстоювання радянської влади.

У 1919-1921 рр. більшовики спробували реалізувати і на Україні  програмні положення своєї партійної  програми із заміни ринкової економіки комуністичним виробництвом.

Політика “воєнного  комунізму” включала: 
– проведення повної націоналізації всіх підприємств; 
– заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів; 
– мілітаризація праці; 
– широкий централізм; 
– введення продовольчої розкладки. 
“Воєнний комунізм” – це модель державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. Своєрідним стрижнем політики “воєнного комунізму” була продрозкладка запроваджена 11 січня 1919р. та Декрет про порядок націоналізації підприємств.

За продрозкладкою з селянських господарств збирали 85% їх врожаю. На практиці це перетворилося  на звичайну реквізицію. У 1919р. на українське село було направлено продрозверстку у розмірі 140 млн. пудів.

Проведення політики “воєнного комунізму” на селі означало ще і колективізацію селянських господарств: поміщицькі господарства перетворювались  на радгоспи та комуни.

Причини поразки  визвольних змагань 1917-1921р.: 
1. Недостатній рівень свідомості українського громадянства в цілому.

2. Нерішучість  української інтелігенції в питанні  будівництва самостійної української  держави, надання нею пріоритету  соціальним проблемам на шкоду  національно-державним. 
3. Політична дезорієнтація селянства, яке з потенційного прихильника і учасника визвольної боротьби нерідко ставало її байдужим спостерігачем, виявилось неспроможним оволодіти ідеєю національної незалежності. Це вело до звуження соціальної бази українського руху.

4. Створенню  української незалежної держави протидіяли зовнішні фактори. Головним з них була Росія, насамперед більшовицька. Це також неприхильна позиція Антанти, яка орієнтувалася в основному на відбудові єдиної незалежної Росії. Та все ж український визвольний рух незважаючи на поразку не припинився. Він знайшов своє продовження в інших формах боротьби.