Культура Стародавнього Єгипту

2.4. Література

 Стародавні  єгиптяни, споряджаючи небіжчиків у  потойбічний світ, наділяли їх безліччю потрібних речей, зокрема їхніми улюбленими літературними творами, тому в стародавніх гробницях  виявлено чимало пам’яток староєгипетської художньої словесності, й наші знання про неї досить повні.Найдавніші літературні пам’ятки Єгипту збереглися ще від епохи Стародавнього Царства. Це "Тексти пірамід", які містять "біографії" вельмож — складені в прозовій і почасти римованій формі твори, що мають не лише історико-пізнавальне, а й художнє значення. "Біографії" настільки зрілі художньо, що на той час, поза всяким сумнівом, уже пройшли тривалий період свого розвитку. Отож староєгипетська література зародилася ще задовго до появи писемності, у формі усної народної творчості. "Біографії" вельмож, наприклад, виникли з обрядових пісень-плачів, у яких спеціальні плакальники й плакальниці не лише демонстрували горе з приводу смерті аристократа, а й прославляли його діяння.В епоху Стародавнього Царства розвивався також дидактичний жанр. Авторство найдавніших єгипетських повчань традиція приписує вельможам Кагемні та Птахотепу. Пробували свій літературний хист у цьому жанрі також окремі фараони. За своїм характером староєгипетські повчання дуже різні. Деякі з них, наприклад, цинічно пропагують голий практицизм, безпринципність і холуйство, інші ж узагальнюють життєвий досвід з високоморальних позицій, сіють "розумне, добре, вічне".Класичною добою розвитку староєгипетської літератури стало Середнє Царство, в якому поряд із традиційними жанрами художньої словесності виникали й здобували популярність у читача нові. Так, на основі колишніх інтимних біографій з’явилися белетристичні твори, розраховані на масового читача. Вони багато разів переписувалися ("Розповідь Сінухета" дійшла до нас у 25 примірниках). Здебільшого це були описи подорожей — зародкова форма пізнішого пригодницького жанру. В них подибуємо напівреальний напівфантастичний опис Сирії, Палестини, Фінікії, Ефіопії та деяких інших сусідів Єгипту. Щоб досягти ефекту правдивості, стародавні автори щедро постачали текст побутовими реаліями (що, до речі, збільшує історико-пізнавальну цінність цих літературних пам’яток). Вони апелювали до патріотичних почуттів читача, зворушливо передаючи нудьгу мандрівника за рідною оселею, його непідробну радість від щасливого повернення додому.Іншим популярним жанром були казки папірусу Вест-кар (кінець Середнього Царства), які й до сьогодні не втратили своєї художньої привабливості. В староєгипетських казках, які дуже схожі на міфи, хоча й не є ними, як і в європейських, вимисел подається вперемішку з життєвими реаліями. Через них незмінно проходить ідея про неминучість перемоги добра над злом (вона особливо яскраво виражена в "Казні про двох братів"), у них нерідко звучить іще один сакраментальний мотив: усі біди на світі — від жінок. У "Казці про красномовного селянина" наявні соціально-викривальні мотиви, подані в руслі офіційної догми про втілення в особі фараона гаранта соціальної справедливості. Так, селянин, над яким позбиткувався вельможа, кидає в лице своєму кривдникові такі гіркі слова: "Дивись! Правду прогнали з свого місця, вона пригноблена тобою. Вельможі говорять лихе; справедливість стала упередженою... Той, хто повинен наставляти в законності, наказує грабувати... Той, хто має усувати несправедливість, сам чинить несправедливо". Управу на вельможуздирцю селянин знаходить при дворі фараона.Видатною літературною пам’яткою доби Середнього Царства є "Бесіда розчарованого зі своєю душею" — філософського ґатунку твір, у якому, ймовірно, відображено Діалог двох супротивних напрямів тодішньої громадської думки: консервативного ("розчарований") та новаторського ("душа"). Тоді ж з’явилися "Речення Іпусера" та "Пророцтво Неферті" — публіцистичні твори, складені, найімовірніше, під свіжим враженням від руйнівного соціального вибуху в Єгипті або внаслідок його гострого передчуття.Література доби Нового Царства багатша й різноманітніша навіть за літературу Середнього Царства. На її розвиток істотно вплинули перетворення Єгипту в обширну, могутню імперію, подолання ним колишньої певної ізоляції від зовнішнього світу, ускладнення його соціальної структури та політичного устрою, зростання ролі релігійного фактора в політичному житті держави. Саме тоді в окремий літературний жанр виділилася релігійна поезія, одним із шедеврів якої вважається "Гімн богу Атону", складений, імовірно, автором сонцепоклонницької реформи Ехнатоном. Гімн цей написаний простою, загальнодоступною мовою. Новим літературним жанром стали також історичні повісті, в яких знайшли своє відображення визвольна боротьба єгиптян проти гіксосів ("Казка про Секененра та Апопі"), війни Рамзеса II з хет тами ("Поема Пентаура"), поневіряння у Фінікії єгипетського посла ("Подорож Уну-Амона до Бібла") та інші історичні події, висвітлені, ясна річ, у дусі офіційної ідеології. Складалися гімни та оди фараонам, рядки яких буквально прогинаються під тягарем славослів’я на адресу коронованих осіб.В епоху Рамесидів окремим літературним жанром стала також сатира, поява якої свідчила про загострення соціальної обстановки та внутріполітичної боротьби в державі. В сатиричній формі зображувалися, зокрема, воєнні невдачі фараонів.Найвидатнішою літературною пам’яткою доби Пізнього Царства вважається повість про царевича XIX династії Сатні-Хемуасе, який з плином часу перетворився на літературного героя. У цьому творі переважає дидактична основа (стародавні єгиптяни взагалі були схильні до м орал ізаторства).Складалися в Стародавньому Єгипті також прості за змістом і літературною формою робочі пісні, в яких трударі нерідко скаржилися на свою долю. Популярними були зворушливі пісні про кохання, що вражають своєю простотою й безпосередністю. Не залишили після себе єгиптяни лише епічних творів, бо, як зауважував Геродот, не мали звички вшановувати героїв.Староєгипетська література помітно вплинула на художню словесність інших стародавніх народів, передусім — греків, євреїв, а через літературу коптів — Й арабів. Так, існує чимало разючих відповідностей у "Повчаннях царя Аменемхета" й ветхозавітних "Притчах Соломонових". Єгипетською літературною традицією явно навіяний біблійний сюжет про перебування в Єгипті св. Йосипа, її впливу зазнала біблійна "Книга Екклезіаст", а 103-й псалом Біблії — явне відлуння єгипетського "Гімну Атону". Через греків і римлян староєгипетська література вплинула на середньовічну й навіть нову європейську літературу. Наприклад, веселу історію про фараона Рампсініта і спритного злодія використав Г. Гейне в поетичному збірнику "Романсеро", староєгипетські сюжети присутні у творчості Лесі Українки, Б. Пруса, В. Брюсова, О. Мандельштама та ін.

2.5  Театр,  музика, спорт

 У Стародавньому  Єгипті зародилося театральне мистецтво, - тісно пов’язане з релігією. Здавна в країні організовувалися похоронні  та коронаційні містерії, а також (з участю бродячих артистів) театралізовані народні свята. Персонажами вистав були боги, а сюжетом — пов’язані з їхнім культом міфологічні події. Вистави супроводжувалися музикою та пантомімою. Старост петський театр "упродовж всього свого існування залишався засобом пропаганди влади фараона і ніколи не поривав з релігійно-міфологічною традицією".Геродот, порівнюючи грецькі містерії Діоніса з єгипетськими народними виставами на честь богів, бачив у них таку разючу схожість, oо вважав батьківщиною грецьких свят і обрядів саме Єгипет. Уже сам цей факт свідчить про неабиякий вплив староєгипетського театрального мистецтва на античну культуру.Важливу роль у приватному та громадському житті єгиптян відігравала музика. Не випадково музиці та співу навчали в школах, а на стінах храмів та гробниць часто зображували єгипетські музичні інструменти — струнні, духові, ударні. Музикою та співом супроводжувалися літургія та релігійні містерії, популярними мелодіями насолоджувались учасники народних гулянь. Професії співака та музиканта були престижними в суспільстві, декотрим із них навіть дозволяли будувати собі гробницю.Нотами єгиптяни не користувалися, їх замінювала хейрономія, тобто певна жестикуляція, яка визначала ритм і мелодію. Здебільшого хейрономом для своїх акомпаніаторів виступав сам співак. На жаль, відтворити звуки й тональність староєгипетських мелодій не вдалося, проте фахівці вважають, oо копти, церковний спів яких не схожий ні на грецький, ні на вірменський, зберегли староєгипетські наспіви.Характерні особливості староєгипетського танцювального мистецтва вдається відтворити завдяки тодішнім зображенням танцівників і танцівниць.Фізична культура і спорт у Єгипті також тісно пов’язувалися з релігійним культом. Вони набули такої популярності в країні, oо правила прийому гостей рекомендували розважати останніх акробатичними номерами. Проте спорту Єгипті oе не став масовим, залишаючись забавою фараона, вельмож і воїнів.Серед багатьох видів спорту єгипетська знать надавала перевагу боротьбі вільного стилю. Нерідко змагання у цьому виді спорту відбувалися між єгиптянами та іноземцями (про це свідчать стародавні зображення), причому єгиптяни неодмінно перемагали. Скоріше всього, такі змагання організовувалися не для того, oоб виявити сильнішого й спритнішого, а щоб зайвий раз продемонструвати велич Єгипетської держави. Воїни і фараони захоплювалися також фехтуванням на палицях і стрільбою з лука. Неабияку увагу приділяли єгиптяни плаванню (ним займалися також жінки), легкоатлетичним вправам та елементам важкої атлетики. Жінки й доньки вельмож любили грати в м’яч, займалися гімнастичними вправами, а самі вельможі охоче випробовували свою силу та спритність на полюванні. Аменхотеп III, скажімо, хвалився, що власноручно вбив 102 леви та чимало диких биків (цікаво було б дізнатися, як давно стало традицією перебільшувати мисливські подвиги?). Нерідко спортивний азарт проявлявся у полюванні на птахів (за допомогою сітки чи бумеранга) і рибальстві (за допомогою вудочки та гарпуна). Командні спортивні ігри в Стародавньому Єгипті, здається, не практикувались. Об’єктивність і справедливість не стали незмінними супутниками спортивних змагань, особливо коли мірялися силою та спритністю вищий і нижчий за чином (першому надавався цілий ряд переваг). Одним словом, єгиптяни не досягли у вихованні людини того високого рівня фізичної й духовної гармонії, який був притаманний античній культурі.

2.6. Медицина

 
 
Традиції лікування в Древньому  Єгипті складалися в тісній взаємодії  з медициною Древньої Месопотамії. Вони дуже вплинули на становлення  медицини Древньої Греції, що вважається попередницею сучасної наукової медицини.Практика бальзамування в Древньому Єгипті являється, очевидно, першим і основним джерелом знань про будівлю людського тіла. Бальзамування вимагало застосування різних реактивів, що побічно сприяло зародженню представлень про хімічну природу реакцій. Більш того, передбачається, що і сама назва "хімія" пішла від древньої назви Єгипту - "Кемет". Знання єгиптян в області анатомії істотно перевищували представлення про будівлю людського тіла в сусідніх країнах і, зокрема, Месопотамії, де трупи померлих не розкривали. Єгиптяни знали великі органи: серце, судини, нирки, кишечник, м'язи й ін. Їм належить перший опис мозку. У папірусі Э.Сміта рух мозку у відкритій рані черепа порівнюється з "киплячою міддю". Єгипетські лікарі асоціювали ушкодження мозку з порушенням функції інших частин тіла. Їм були відомі так звані рухові паралічі кінцівок при пораненнях голови. Папірус Еберса має важливий теоретичний розділ, у якому аналізується роль серця в житті людини: "Початок таємниць лікаря - знання ходу серця, від якого йдуть судини до всіх членів, тому що всякий лікар, усякий жрець богині Сохмет, усякий заклинатель, торкаючись голови, потилиці, рук, долоні, ніг - скрізь торкається серця: від нього спрямовані судини до кожного члена..." Древнім єгиптянам більш чотирьох тисячоріч назад була відома діагностика хвороб по пульсові.Виявлений у Фівах у 1872 р., папірус Еберса являє собою медичну енциклопедію древніх єгиптян. У ньому міститься більш 900 прописів лік для лікування хвороб шлунково-кишкового тракту, дихальної і серцево-судинної систем, порушень слуху і зору, різного роду інфекційних процесів. Папірус склеєний з 108 аркушів і має довжину 20,5 м. Єгипетські “врачеватели” користалися мазями, пластирами, примочками, мікстурами, клізмами й іншими лікарськими формами. Основами для готування лік служили молоко, мед, пиво, вода священних джерел, рослинні олії. Деякі прописи містили до 40 компонентів, багато хто з який не вдається поки ідентифікувати, що утрудняє їхнє вивчення. До складу лік входили рослини (цибуля, гранат, алоє, виноград, фініки, снотворний мак, лотос, папірус), мінеральні речовини (сірка, сурма, залізо, свинець, алебастр, сода, глина, селітра), а також частини тіла різних тварин. Готувати ліки рекомендувалися вночі і пити чотири дні. Прийом деяких лік супроводжувався магічними обрядами у виді заклинань і змов. 
Єгипетська релігія, що існувала протягом майже чотирьох тисячоріч, базувалася на культі тварин. Кожен єгипетський ном (місто-держава) мала свою священну тварину чи птаха: кішка, лев, бик, баран, сокіл, ібіс і ін. Особливо шанувалися змії. Кобра Уаджит була покровителькою Нижнього Єгипту. Її зображення знаходилося на головному уборі фараона. Поряд із соколом, бджолою і шулікою вона уособлювала царську владу. На амулетах кобру поміщали поруч зі священним оком - символом бога неба Хору. Померлу культову тварину бальзамували і ховали у священних гробницях: кішок у місті Бубастіс, ібісів у місті Іуну, собак у містах своєї загибелі. Мумії священних змій ховалися в храмах бога Амона-Ра. У Мемфісі в грандіозному підземному некрополі виявлене велике число кам'яних саркофагів з муміями священних биків. Убивство священної тварини каралося стратою. По представленнях єгиптян душа померлої людини протягом 3 тис. років знаходиться в тілах обожнених тварин і птахів, що допомагає їй уникати небезпек загробного світу. Цим Геродот пояснює суворість покарання за убивство священної тварини.Головними богами лікування вважалися бог мудрості Той і богиня материнства і родючості Ісіда. Той зображувався у вигляді людини з головою птаха чи ібіс втілювався в образі павіана. Ібіс і павіан уособлювали в Древньому Єгипті мудрість. Той створив писемність, математику, астрономію, релігійні обряди, музику і що особливо важливо - систему лікування хвороб природними засобами. Йому приписуються самі древні медичні трактати.Ісіда вважалася створювачкою магічних основ лікування і покровителькою дітей. Ліки з ім'ям Ісіди навіть згадуються в працях давньоримського лікаря-фармацевта Галена. 
У давньоєгипетської медицини багато й інших божественних заступників: могутня львиноголова богиня Сохмет, захисниця жінок і породілей; богиня Тауерт, що зображувалася у вигляді самки гіпопотама. Кожен новонароджений єгиптянин незалежно від соціального статусу лежав поруч з невеликою статуеткою Тауэрт.Навчання лікуванню: 
передача медичних знань у Древньому Єгипті була тісно зв'язана з навчанням ієрогліфічному листу в спеціальних школах при храмах. У цих закладах панувала стругаючи дисципліна й у ході були тілесні покарання. У великих храмах міст Саіс і Геліополь існували вищі школи або Будинки життя. Поряд з медициною в них навчали математиці, архітектурі, ліпленню, астрономії, а також таємницям магічних культів і обрядів. Будинки життя багатьма дослідниками розглядаються як попередники університетів наступних епох.В будинках життя опановували мистецтво каліграфії, стилістики й ораторської майстерності. Тут зберігалися і переписувалися папіруси. До нас дійшли лише треті чи четверті списки древніх оригіналів. Освічену людину, а лікар повинний був бути таким, єгиптяни називали "знаючий речі". Існував певний обсяг знань, що дозволяв єгиптянам дізнаватися "знаючого по знанню його".Лікарська діяльність у Древньому Єгипті підкорялася строгим моральним нормам. Дотримуючись їх, лікар нічим не ризикував, навіть при невдалому результаті лікування. Однак порушення правил жорстоко каралося аж до страти. Кожен єгипетський лікар належав до певної колегії жреців. Хворі зверталися не безпосередньо до лікаря, а в храм, де їм рекомендували відповідного лікаря. Гонорар за лікування виплачувався храму, що утримував лікаря. 
Правителі багатьох країн запрошували на службу до двору єгипетських лікарів. Геродот приводить таке свідчення: "Перський цар Кир II Великий просив у фараона Амасіса надіслати йому "кращого в цілому Єгипті" очного лікаря. Лікарське мистецтво розділене в Єгипті таким чином, що кожен лікар виліковує тільки одну хворобу. Тому в них повно лікарів: одні лікують очі, інші голову, треті зуби, четверті шлунок, п'яті внутрішні хвороби".