Культура Київської Русі

Осібним видом  мистецтва Київського Русі була книжкова мініатюра. Книгу на Русі любили й шанували. Рукописні книги були дуже дорогими, їх переплітали в міцні оправи з металевими замками, прикрашали численними ініціалами, заставками, мініатюрами. Якщо ікони можна було привозити з Візантії, то книги треба було або перекладати, або писати місцевою мовою. Книжкова мініатюра (хоч вона часто мала перед собою візантійський оригінал) виконувалася й ілюструвалася руськими писцями і художниками.

Найпоширенішим  видом мистецтва Київської Русі було декоративно-ужиткове мистецтво. Воно охоплювало всі верстви населення і тому увібрало в себе і місцеві багатовікові традиції, і народні риси, і стилістичні тенденції світового художнього процесу, оскільки Київська Русь вела широкий торговельний та культурний обмін з іншими народами.

З художніх ремесел  найвідоміша метало пластика, інші ж – кісткорізьбляне, деревообробне, ткацьке – відомі менше. Майстри  працювали на замовлення князів та бояр, а часом і широкого загалу, створюючи коштовні й високохудожні  вироби.

Майстерність  давньоруських ювелірів віртуозна, особливо у практиці виготовлення витончених предметів із золота та срібла. Так, наприклад, на площині у вісім  квадратних сантиметрів ювелір розміщував багато коштовних квіток на тонких золотих стеблинках.

Одним з найпоширеніших видів металообробного ремесла  на Русі було художнє ливарство. Давньоруські майстри відливали безліч різноманітних  предметів – від малесеньких  ґудзиків до великих панікадил-хоросів  і церковних дзвонів.

Ювеліри широко застосовували техніку скані (орнаменти з найтоншого дроту), штампування і тиснення.

Вершиною ювелірної  техніки Київської Русі були вироби з перегородчастої емалі –  золоті княжі діадеми. Широко відома, наприклад, діадема з с.Сахнівки на Черкащині. Золоті пластинки діадеми  прикрашені різнобарвним рослинним орнаментом, що був символом життєдайної сили, та перлинами; на середній пластинці зображено Олександра Македонського, що злітає на небо, - мотив, у якому вбачають не тільки ілюстрацію до середньовічної легенди, а й образ Дажбога – захисника й покровителя Русі.

Отже, якщо у  часи Володимира і Ярослава нова культура, активно утверджуючи себе, прагнула промовляти мовою монументальних архітектурних  образотворчих форм, то в останню  третину ХІ – на початку ХІІ  ст. образотворча мова стає більш динамічною, здатною виражати багату асоціаціями думку. Утверджується смак до вишуканих рафінованих форм.

15. Ткацтво, килимарство  та вишивка.

На Русі був  дуже розвинений ткацький промисел, передусім  – виробництво з льону й  конопель.

Найстаріша літописна згадка про килими на Русі походить з 997 р. Це опис смерті й похорону древлянського князя Олега в Овручі.

Можна пов’язувати  початки килимарства на Русі з  тривалим перебуванням тут кочових  народів (печеніги, половці, тюрки, берендеї, чорні клобуки), що як пастуші племена вівчарювали і, ймовірно, виробляли з вовни тканини, але ці впливи не доведені. А історичні джерела стверджують довіз до Києва тканин (наволок) і шовкових матерій з Візантії, зі Сходу, але вже тоді на Русі міг витворитися й власний килимарський досвід.

Вибійки – окрема галузь виробництва тканин (нейстра, мальованки, димки) – відбивання, чи точніше, відтискування на білому полотні  орнаменту за допомогою дерев’яних кліше плоскої або вальцевої  форми.

З інших різновидів народного ткацтва поширеними на Русі були полотняні скатертини, обруси, верети, рядна, частини жіночого одягу: запаски, крайки, пере мітки, плахти, а також рушники, паси, наліжники, наволочки, доріжки, коци (грубе вовняне однотонне вкривало з насічками, або ж ворсовий пристрижений однобічний килим).

Відомі на Русі з давніх-давен і вишивки. 

16. Внесок Київської  Русі у розвиток культури.

Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів  східних слов'ян, протягом IX—XII ст. вибудувала самобутню і високу культуру, яка  посіла визначне місце серед культур країн Європи та Азії. Численні археологічні знахідки та писемні джерела свідчать про їх самобутність і спростовують тези окремих науковців про іноземні впливи, які особливо були популярними серед вчених в XIX і на початку XX ст.

Високий освітній рівень києворусичів підтверджується  великою кількістю писемних пам'яток і написів на пряслицях, холодній зброї, берестяних грамотах, графіті  у Софії Київській та Новгородській. За Володимира і Ярослава працювали  школи. Народилася і утвердилася любов до книги, утворюються скрипторії, майстерні для переписування та оздоблення книги. Утворюються бібліотеки — перша з них була при Софійському соборі у Києві. Київські князі були високоосвіченими людьми — "книголюбцями". Так, Ярослав Мудрий, за свідченням літописця, "почитая часто в день й в нощи", був палким прихильником книги. На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальна література. На жаль, до наших днів дійшло мало світських творів, але "Слово про Ігорів похід" серед них посідає чільне місце. Один із найвизначніших світських творів періоду Київської Русі — це "Поучение" дітям Володимира Мономаха, в якому він закликає їх до миру і злагоди та подає ідеалізований образ політика, державного діяча, воїна.

Істотного розвитку дістала усна народна творчість, що відбиває специфіку мислення і мову народу. Найяскравіше це помітно у билинах: тут образи богатирів — це уособлення патріотизму і мужності, героїки і безмежної відданості Батьківщині.

Із прийняттям християнства витісняється традиційна дерев'яна архітектура, на зміну їй приходить мурована, візантійського типу, яка частково увібрала в себе традиції будівничих Русі. Зводяться Десятинна церква. Софійський собор, церкви Кирилівська, Спаса на Берестові, монастирі Видубицький та Лаврський у Києві, Спасо-Преображенський, Борисоглібський собори та церква П'ятниці на торгу в Чернігові, а також собори у Новгороді, Пскові, Полоцьку та інших містах.

Високого рівня  розвитку досягло декоративно-прикладне, ужиткове та ювелірне мистецтво. Вироби майстрів Київської Русі були популярними не тільки на батьківщині, а й за її межами. Це переважно вироби із золота: намисто, колти, ланцюжки, сережки, діадеми, браслети, фібули, персні та ін.

Культурі Київської  Русі притаманні також спільні риси в різних галузях духовної і матеріальної культури — житті, одязі, речах побуту, декоративно-прикладному мистецтві, обрядовості, усній народній творчості, що на сьогодні являє для нас єдину спільність — культуру Київської Русі.

Використана література.

1. Бокань В.А., Польовий Л.П. Історія культури України: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – С. 232.

2. Бокань В., Польовий  Л. Історія культури України. - К., 2001.

3. Історія світової  та української культури. – К., 2000.

4. Культура українського  народу. – К., 1994.

5. Крип’якевич І. Історія української культури. – К., 1999.

6. Лосєв І.В.  Історія і теорія світової  культури: Європейський контекст. –  К., 1995.

7. Нарис української  культури. – Хмельницький, 1992.

8. Огієнко І.  Українська культура. Коротка історія  культурного життя українського народу. – К., 1992.

9. Семчишин М.  Тисяча років української культури. - К., 1992.

10. Українська  культура: Лекції за редакцією  Дмитра Антоновича. – К., 1993.

11. Українська  культура: історія і сучасність. – Л., 1994.