Культові споруди. Українські церкви

Культові споруди. Українські церкви

План

І. Слов'янська архітектура. 
ІІ. Українська церква.

1. Християнська церква в Київській державі.
2. Церква за часів Литовсько-Руської держави.
3. Розкол української церкви.
4. Українська Християнська церква в сучасності.

ІІІ. Культові споруди новітніх часів.

Українська архітектура

Українська  мурована архітектура старих часів

Найстаріші пам'ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях походять із побережжя Чорного моря - з колишніх грецьких колоній, які сягають VIII-VII ст. до н.е. До таких більших міст належали Тіра над лиманом Дністра, Ольвія над лиманом Південного Бугу, Херсонес коло сучасного Севастополя, Феодосія збережених незначних решток античних будов та інших мистецьких творів указують, що спочатку у VIII-CI ст. до н.е. були тут впливи т.зв. Іонівського стилю, з V ст. поширюються зразки афінської, а з початку нової ери до ІІ ст. помітні впливи римського будівництва.

Після навали різних кочівників, що зруйнували грецькі міста, монументальне будівництво  починає наново розвиватися з IV-VII ст. т.зв. старохристиянської і ранньовізантійської доби. Причому християнські храми постають саме в колишніх грецьких містах, а навіть почасти з матеріалів давнішніх грецьких, античних будов. Найбільшим осередком старохристиянського будівництва був Херсонес. Яких великих розмірів воно досягало, свідчать збережені рештки фундаментів і частин стін 27 церков і каплиць. Найстарші церкви були центрального типу - у формі рівнораменного т.зв. "грецького хреста", що вказує на східні впливи, далі базиліки VII-IX ст. римського типу, що у свій час були поширені на цілому Сході, округлі будови (т.зв. ротонди) V-VI ст., однакові хрестильні - каплички й середній між базилікою та хрещатою будовою тип будов. Усі будови перекривались, очевидно, дерев'яною стелею, а склепіння мали лише апсиди (вівтарні заокруглення) й ротонди. Знайдені рештки і фрагменти розкритих мозаїк і різних деталей указують на архітектурне мистецтво стояло тут дуже високо та приходило сюди з Греції, Малої Азії, Кавказу. Краще збережена церква св. Івана в Лучі (ХІІІ ст.) близько стоїть до вищезгаданого середнього типу, але з більш виразним поділом на три частини (чи т.зв. нави), з чотирма колонами, що підпирають одну середню баню.

До  найкраще збережених будов належить велика кафедра Спаса в Черинові (1024-51) - первісно тринавна з п'ятьма банями й однією вежею. Найславніша й найбагатша будова княжої доби - київська кафедра Св. Софії (1017), яка своїм розміром, технічними й мистецькими досягненнями є єдиним у своєму роді зразком архітектурної цінності для цілої Східної ба навіть Середньої Європи. 
До другої половини ХІ ст. будови старокнязівської доби в загальній масі наближаються до квадрату. Від другої половини ХІ ст. і в ХІІ ст. план церков видовжується в напрямку схід-захід, переважно через прибудову третьої пари стовпів, через що в середині постає шість стовпів (пілонів). До таких належать головна церква Київської Лаври (1073), Михайлівський собор у Києві (1108), Успенська церква на Подолі (1132). Рівночасно посилюються впливи романські, особливо в Чернігові й Володнинці на Волині. Будівельна чинність від полов. ХІІ ст. переноситься з Києва до менших осередків (як Переяслав, Остра, Канів), а головно на західноукраїнські землі - до Галицько-Волинського князівства.

З другої половини ХІІІ ст. Україна, як відомо, переживала страшні часи руїни й знищення, коли разом із татарськими і північно-князівськими московськими навалами ослаблялися суспільно-політичні сили, спинялися прояви культурного життя, а матеріальні засоби нищилися. Будівництво обмежується до невеликих будов провінціального характеру, і то переважно на західноукраїнських землях.

У XIV-XV ст. візантійсько-українська культура попередньої доби виявляється у  формах планів і просторовому об'ємі, тоді як готика спричиняється до невеликих конструктивних змін і деталей. Прикладом таких будов служать вірменська кафедра у Львові (1363), церква Різдва Христова в Галичі кінця ХІV ст. і церква в Литирічі на Волині середини ХV ст. - усі з трипавним занотенням княжих часів, але з готичними лучами та іншими гостролучними деталями. 
Великий будівельний рух кінця ХVІ - початку ХVІІ ст. завдячує своєму існуванню головним чином організаціям братств - виразником українського культурного й політичного руху в боротьбі проти іноземної експансії. Ця будівельна чинність сягала далеко на захід, де тільки були по містах більші українські громади. Окрему групу становлять будови перших років ХVІІ ст. завзятого оборонця української культури князя Н.Н. Острозького, з характерними висновками так званими аттиками (надбудови з лупами та пілястрами) і фронтами (острозький замок, дім Острозьких в Ярославі, замок у Старому Селі коло Львова й багато інших). Чим далі на схід, тим готичні зразки все більш спізнювалися (два католицькі костьоли в Києві, руїни невідомої будови в Лубнах).

Українська церква

Археологічні дані та писані історичні  відомості виразно свідчать, що українська територія з давніх часів перебувала під сильним культурним впливом  народів близького Сходу, а від VІІІ ст. до Христа - під виключним  впливом греків, чисельні колонії яких, що були розкри... в Криму та вздовж північного берега Чорного моря, від гирла Дунаю до гирла Кубані; були тими осередками, через які на протязі довгої низки століть греки підтримували торговельні зв'язки з Україною й передали її населенню свою матеріальну й духовну культуру.

Християнська церква в Київській  державі

Володимир Св. з метою тіснішого  зближення з Візантією оженився з сестрою грецьких імператорів  царівною Анною. Церкви наділялися іконами, книгами, літургічними убраннями, дзвонами. Кам'яні церкви вимагали великих коштів, а тому вони були рідким явищем, переважно ж будовано дерев'яні церкви, як по містах, а особливо по селах. У Києві, наприклад, під час пожежі 1124 року згоріло до 600 церков. Церква була не тільки місцем богослужіння, а й осередком громадського, економічного й освітнього життя, бо коло церкви відбувалися зібрання, для вирішення громадських справ виникали ринки (ярмарки), засновувалася школа та шпиталь, а через те парафіяльні церкви мали особливо важливе значення. Разом із парафіяльними церквами в нас виникли й монастирі - чоловічі і жіночі.

Українська  православна церква перебувала в  залежності від константинопольського  патріарха. Залежність ця була досить слабкою й, власне, обмежувалась тільки тим, що патріарх призначав і ставив для нас митрополита. До здобуття Києва татарами (1240) в нас було 22 митрополити. Наша традиція вважає за першого митрополита Михайла, тепер же першим називається Мон, або Монтій, що вмер після 1004 р. 
У внутрішньому своєму житті Київська митрополія керувалася канонами Вселенської церкви, постановами своїх власних соборів та приписами Всеукраїнської церкви.

Церква за часів Литовсько-Руської  держави

Від часів Ягайла православна церква в Литві відходить на другорядне місце; католицизм був релігією державною й упривілейованою в порівнянні з православ'ям, і православні зазнають деяких обмежень у правах. У кінці ХV ст. було видано розпорядження, яким заборонялося православним будувати нові й поправляти старі церкви.

У ХVІ ст. Польща і Литва, як і вся Європа, переживають часи надзвичайного успіху реформації, а потім вступають у добу католицької реакції. Причини реформації в Польщі й Литві ті ж самі, що і в інших країнах. Вона тут буйно розвинулася, поширилася в формі німецького лютеранства. Серед населення Польсько-Литовської держави реформація викликала зріст національної свідомості та освіти, та разом із тим внесла чимало безладдя в церковне життя і католиків, і православних. Зате серед православного населення появляються школи, що виховують молодь у православному дусі. Наші міста в ХVІ ст. розвиваються і в економічному, і в культурному відношенні та грають велику роль і в житті громадському. Православні міщани творять організації, що, з благословення вищої православної ієрархії і з дозволу світської влади, містяться коло церков або монастирів і називають братствами. Першим визначним містом росту братського руху був Львів, де Успенське братство дало блискучий приклад для цілої Київської митрополії.

Розкол Української Церкви

У кінці ХVІ ст. сталася подія, що внесла розкол і довголітню запеклу  боротьбу в лоно православної церкви й українського та білоруського народів; це - Берестейська церковна унія. Їй, звичайно, приділяють багато уваги всі дослідники минулого Польщі та України, причому її пояснюють одні політичними мотивами того часу, інші - непорядками в православній церкві. Таке складне явище, як Берестейська унія церковна, викликане багатьма причинами як внутрішнього (для церкви), так і зовнішнього характеру.

Намічена  реформа православної церкви не була проведена в життя: другий і третій поділи Польщі стали тому на перешкоді. В 1793 році Волинь, Поділля та Київщина ввійшли до складу Російської імперії. Коли перед 1596 р. в межах Речі Посполитої налічувалось десять тисяч православних парафіян, то в кінці ХVІІІ ст. їх треба лічити тільки сотнями. При першій же нагоді селянство верталося до православ'я. Так було на Білій Русі після першого поділу Польщі, так було й на Україні, і якби уряд Катерини ІІ не ставив штучних перешкод, то "воз'єднання уніатов" здійснилося раніше 1839 р.

Українська Християнська Церква в  сучасності

В наші дні становище української  церкви дуже прикре, а що найгірше - це те, що розкол церковний, запроваджений  Берестейською унією 1596 року, наслідки якого, здавалося, український народ уже пережив і покінчив з ними, готові знову дати себе знати і знову засіяти сім'я незгоди в єдиному українському народові.

Оскільки  свідомі українці перед війною прагнули до з'єднання єдиного українського народу, то мусили переборювати по Збручу кордон державний і не спостерігали, що це є також кордон релігійний.

Справа  значно змінилася після війни, революції  і проведення нових державних  меж по живому тілі українського народу. Нові державні кордони вже зовсім не співпадають з межами релігійними, і в кожній з чотирьох держав, під пануванням яких опинився український народ, ситуація церкви прийняла вельми різноманітний, але скрізь для українського народу дуже неприємний характер. 
У Радянській Україні в часи революції тривало зниження зацікавленості зацікавлення церковними справами серед українського народові, до того досить релігійному. Тепер важко передбачити, до яких наслідків може привести нездорова церковна політика на Радянській Україні, офіційно ж церква перебуває в стані небувалого пригноблення, майже ліквідації.

Значна  частина українського прогресивного  населення опинилася під владою Румунії: всі українці колишньої  Буковини і Бесарабії. Коли в буковинській церкві і за часів Австрії українці були упосліджені румунами, то з переходом Буковини до Румунії румунізація православної буковинської церкви остаточно довершується. В Бесарабії церква до війни була омосковлена, тепер стараються омосковлення заступити румунізацією.

Найбільше скомпліковано, а може, і найбільше небезпечно українська церковна справа стоїть у Польщі.

Становище української церкви тут значно гіршає і особливо погіршало за час управління уніатською церквою останнього уніатського  митрополита - графа Андрея Шептицького. Українська уніатська церква завжди була у Рима не дочкою, а пасербицею. Польське католицьке духовенство ніколи не ставилося до уніатського як до рівного, а завжди з певною погордою, як майже до схизматиків.

Культові споруди новітніх часів

Другою після княжих часів добою розвитку українського мистецтва, його золотим віком треба вважати ХVІІ-ХVІІІ ст. - часи, коли українське козацтво в боротьбі зі своїми сусідами виборює фактичну незалежність України - вдруге після княжої доби. Живучи спільним мистецьким життям із Західною Європою, Україна й на цей раз переймає новий напрям у мистецтві цілої Європи - стиль бароко. Нові умови життя та соціального устрою з вищою верствою заможної козацької старшини створювали інші потреби, ставили нові вимоги до мистецтва, - так само як це було і в цілій Європі. Спокійні, зрівноважені, логічні форми ренесансу, що взорувалися на чисті форми античності, вже не задовольняли сучасного смаку.

Іншим типом будови, що в плані й просторовому об'ємі йдуть за давньою традицією  українського дерев'яного будівництва - тридільного та п'ятидільного (хрещатого) заложення із трьома й п'ятьма банями. Цей уповні самобутній тип будов настільки був вироблений та вдосконалений давньою культурою українського будівництва, що часто з таких церков являє собою справжню перлину архітектури з таких церков, в розумінні як гармонійної, лагід, логічної композиції, так і окремих пластично-розвинутих та притому лагідних форм і деталей. І якщо підклад цієї архітектури є барокковий, проте ясними конструкціями й обмеженістю прикрас наші будови далеко відходять від чисто декоративних принципів надто переладованих форм барокко Заходу і Сходу.

Хоч від середини ХVІІІ ст. будівельний  рух України ослаблюється, все  ж таки тоді з'являється кілька величавих  будов у стилі рококо. На Україні будови стилю рококо майже включно будуються за проектами чужинців, наприклад, фламандця Де-Вітте, німця Шеделя.

Напрям  класичності як реакція проти  бурхливого, напруженого стилю барокко  приходить ще в середині ХVІІІ  ст. В таких спокійних логічних і навіть суворих класичних формах виведено палату у Вишнівці на Волині (1730-40), прибудова Успенської кафедри у Володимирі-Волинському (1753) та цілий ряд менших будинків і брам у Кам'янці, Сатанові, Львові.

Як  відміна класичності, на початку  ХІХ ст. приходить стиль ампір, який мав замилування до спокійних монументальних форм римського взірця, широких зовсім гладких стін, округлих колон так званого дорійського ордену, півпальних вікон та ступінчастих низьких і гладких аттиків над колонадою. Одначе й стиль ампір мусив зробити багато поступок українським будівельним традиціям, особливо в маленьких провінціальних палатах та будиночках, де ганки, галерейки й мансарди набирають своєрідних українських рис.

Від середини ХІХ ст. міське будівництво  житлового і громадського призначення у зв'язку з пануючим у цілій Європі утилітаризмом і меркантильністю переймається електризмом - мішаниною різних історичних стилів не тільки в різних об'єктах, а також в одній будові. Особливо поширюється так званий віденський неоренесанс. Загальне архітектурне обличчя наших головніших міст - Києва, Одеси, Харкова, Львова. Зокрема, у цьому характері побудовані більші міські театри та інші громадські будови по містах. 
Найкращі зразки дерев'яного будівництва були в тих околицях, де процвітало теслярство та були свої майстерні.

Література

1. Дмитро Антонович. Українська культура. - К.: Либідь, 1993.
2. Наталія Полонська-Василенко. Українські церкви. - К.: Либідь, 1995.