Корсунь-Шевченківська битва

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ  І УПРАВЛІННЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

З дисципліни «Історія України»

На тему «Корсунь-Шевченківська битва»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студент 2 курсу групи  КЮР-11

Величко Дмитро Олександрович

Перевірив:

Викладач:___________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси 2012

 

Зміст

 

Вступ ........................................................................................................................3

 

1. Бойовий склад сторін .........................................................................................3

 

2. Підготовка та початок  операції ........................................................................ 4

 

3.  Кінець операції. Поразка ворога ..................................................................... 6

 

Висновки ................................................................................................................ 7

 

Список використаної літератури ......................................................................... 9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Канни на Дніпрі, Український  Сталінград, Корсунь-Шевченківське  побоїще - як тільки не називали в свій час перемогу радянських військ під  Корсунем. Багато вже часу минуло з  тієї похмурої та мінливої зими із снігопадами  та відлигами, коли вдалося остаточно та назавжди вибити німців із славетних для історії українського народу місць.

Батьківщина Великого Кобзаря  у Моринцях та місце його вічного  спочинку у Каневі, Мекка українського народу... Дивна за красою місцевість. Пагорби та глибокі яри, що створюють майже гірський ландшафт. Стрімкі ріки, гранітні скелі і пороги. Тікич та Рось в'ються майже як колись. А в диких та непролазних й досі лісах, здається, що тобі назустріч можуть вийти з ножами та палями сучасники Гонти та Залізняка.

Саме тут колись була написана славетна сторінка нашої історії. В урочищі Горохова Діброва Богдан Хмельницький у так званій Корсунській  битві розбив війська коронного  гетьмана Потоцького. Небачене - гонорова шляхта побігла під ударами козаків  та простих селян. Через майже 300 років ще одна битва. На цей раз з німцями. Замість шляхти - елітні війська СС - 5-а танкова дивізія "Вікінг" та моторизована бригада "Валлонія" - "гвардія" рейхсфюрера СС Генріха Гімлера.

"Вікінг" та "Валонія" - якісь дивні, нетипові для німців назви. Радянські джерела якось не акцентують на цьому увагу. З дитинства згадуються назви "Рейх", "Лейбштандарт Адольф Гітлер", "Мертва голова". Нас вірно вчили, що найстрашнішими катами у фашистів, які нищили все на своєму шляху, були війська СС та Гестапо.

Моторизована бригада "Валлонія" формувалась за рахунок  добровольців з однойменної історичної області (провінції) Бельгії. Отже хлопці з тихої, так легко підкореної Європи, охоче записувалась до військ СС. Хтось шукав слави та пригод, хтось хотів зробити кар'єру. Були тут, так би мовити і "ідейні" фашисти. І таких бійців в СС, за німецькими даними, тільки з Норвегії, Голландії та Бельгії нараховувалось десятки тисяч.

Тернопіль та Житомир, Шахти  і Ростов, Кубань і Кавказ ось "географія" яку топтали своїми чоботами веселі та біляві бійці з дивізії "Вікінг".

 

 

1. БОЙОВИЙ СКЛАД  СТОРІН

 

Ця бойова операція в "Історії Великої Вітчизняної  війни", в енциклопедичних словниках, в оцінці видатних полководців минулої  війни визнається одною з найвидатніших операцій по оточенню й розгрому величезного угруповання гітлерівців. Операція розпочалася 14 січня 1944 року. Її проведення було покладено на війська 1-го і 2-го Українських фронтів, якими, відповідно, командували генерали армії М. Ф. Ватутін і І. С. Конєв. Мета операції була оточити і розгромити угруповання противника у складі 1-ї танкової і 8-ї армій угруповання "Південь" у районі Корсунь - Шевченківського виступу.

Треба сказати, що незважаючи на попередні успішні наступальні  дії 1-го Українського фронту на південно-захід від Києва і 2-го Українського фронту на кіровоградському напрямі, їм все ж таки не вдалося через сильний опір ворога зімкнути свої фланги західніше Дніпра. Тут, у районі Корсунь-Шевченківського, противник продовжував утримувати виступ, що глибоко заходив у розташування наших військ.

В операції з ліквідації Корсуньського виступу приймали участь: частина сил 40-ї та 27-ї  армій, 6-а танкова армія і підрозділи 2-ї повітряної армії 1-го Українського фронту; 52-а, 4-а гвардійська, 53 армії, 5-а гвардійська танкова армії, 5-й гвардійський кінний корпус і 10-й винищувальний корпус ППО.

Одних тільки танків у  згаданій 5-й гвардійській нараховувалось 205 одиниць. До речі, у танковій дивізії  СС "Вікінг", не рахуючи самохідної артилерії, було не більше 2-3 батальйонів танків Т-ІV, T-V. Згадані німецькі "броньовані машини" за своїми тактико-технічними характеристиками, особливо T-V "Пантера", майже не поступались радянськими Т-34-76 і могли практично на рівних вести з ними бій.

Основні ж танкові сили Вермахту, а це близько 10 дивізій німці тримали під Уманю та Кіровоградом. Поступаючись у живій силі та танках, не володів стратегічною ініціативою і 4-й повітряний флот Люфтваффе (перевага у порівнянні з радянськими ВПС була тільки у денних бомбардувальниках).

Корсунь-Шевченківський виступ гітлерівське командування вважало  дуже вигідним плацдармом, який можна  було використати для ударів по лівому крилу 1-го Українського і правому крилу 2-го Українського фронтів. Прагнучи будь-що утримати виступ, фашистське командування керувалось також міркуваннями пропагандистського характеру: воно продовжувало "трубити", начебто німецькі кухарі "черпають воду з Дніпра".

Ворог покладав усі зусилля, щоб створити в районі виступу  надійну оборону. Місцевість цьому сприяла: велику кількість балок, висот, великих населених пунктів можна було легко пристосувати для оборони.

 

 

2.ПІДГОТОВКА ТА ПОЧАТОК ОПЕРАЦІЇ

 

Командування 1-го Українського фронту створило угруповання, у склад  якого увійшли частина сил 40-ї  армії генерал-лейтенанта Ф. Ф. Жмаченка, 27-ї армії генерал-лейтенанта С. Г. Трофименка і 6-а танкова армія під командуванням А. Г. Кравченка. Цим військам належало нанести головний удар з району південніше Таращі у напрямку Звенигородка-Шпола і з'єднатися з 2-м Українським фронтом, а частиною сил наступати у напрямі на Тальне і на Богуслав.

У свою чергу, командувач 2-м Українським фронтом вирішив  силами 4-ї гвардійської армії і 53-ї армії нанести удар з району Баландино у напрямі Шпола-Звенигородка. 5-а гвардійська танкова армія, яка мала бути перекинутою з району Кіровограда, повинна була сприяти розвитку успіху загальновійськових армій на головному напрямі.

Легко сказати: мала бути перекинутою. Аби зрозуміти, як це нелегко було тоді зробити під пильністю досвідченого і сильного ворога, та ще в зимову негоду, хочеться навести повоєнні спогади Героя Радянського Союзу, головного маршала танкових військ П. О. Ротмістрова, у той час командарма цієї армії: "Наша 5-я гвардейская танковая армия скрыто совершила более чем стокилометровый марш. Шли ночью. Чтобы ввести противника в заблуждение, небольшие танковые подразделения, оставшиеся в районе Кировограда, демонстрировали большую активность. На старых позициях были поставлены деревянные макеты танков и часть неисправной техники. Несколько армейских радиостанций остались на месте и работали на прежнем режиме. Вот и получилось, что основная ударная сила 2-го Украинского фронта находилась на новом участке, противник же считал, что она в районе Кировограда...»

Ось що значить полководчий талант і військова тактика, хитрість.

Діяти нашим військам належало по бездоріжжю, розмиті дороги затруднювали маневр військ і підвезення матеріально-технічних засобів. Більшість наших аеродромів були непридатними для зльотів і посадки літаків. Тому організація і управління військами у ході бойових дій мала виключне значення. Але особливо важливим стало те, що в особового складу був високий бойовий дух, люди демонстрували готовність витримати будь-які фізичні навантаження.

Моральний дух наших  воїнів був набагато вищим від  морального духу солдатів і офіцерів противника. Крупні перемоги Червоної Армії над німецько-фашистськими загарбниками значно підвищили моральний стан наших військ. Командири, політоргани, партійні та комсомольські організації виховували в особового складу високий наступальний порив, рішучість як можна швидше розгромити ворога.

Велика робота велась з молодим поповненням, що в основному  надходило з визволених районів, їм розповідали про історію, бойові шляхи частини, з'єднання, їх славні традиції, героїв. З новачками проводилися бесіди про військову присягу, священний обов'язок перед Батьківщиною. Ветерани славних боїв під Москвою, Сталінградом, Курськом, учасники форсування Дніпра ділилися своїм бойовим досвідом.

В багатьох частинах відбувалися  збори бойової співдружності  солдатів і офіцерів - представників різних родів військ. Танкісти, кулеметники, артилеристи, бронебійники, авіатори, зв'язківці розповідали про бойові особливості своєї зброї, радилися, як краще використати її міць в наступальних боях.

Починаючи з 14 січня війська 1-го Українського фронту, з боями  за три тижні пройшовши до 200 кілометрів вперед, призупинили свій наступ, щоб  поповнитися зброєю, технікою, людськими  ресурсами.

Враховуючи, що війська 1-го і 2-го Українських фронтів охопили обидва фланги Корсунь - шевченківського угруповання ворога, Ставка наказала оточити й розгромити його. Одночасно армії правого крила 1 -го Українського фронту повинні були оволодіти районом Ровно-Луцьк- Шепетівка. 3-му і 4-му Українським фронтам, поповненим людьми, зброєю, технікою, належало наступати на Нікополь.

І почався наступальний бій всіх чотирьох Українських фронтів!

24 січня під Корсунь-Шевченківським  ворога атакувало ударне угруповання 2-го Українського фронту -4-а гвардійська армія генерала А. І. Рижова, 53-а армія генерала І. В. Галаніна і 5-а гвардійська танкова армія генерала П. О. Ротмістрова. ЇЇ підтримували 5-а повітряна армія генерала С. К. Горюнова. 26 січня назустріч 2-му Українському фронту стрімко ринулася частина сил 1-го Українського фронту - 40-ї армії генерала Ф. Ф. Жмаченка, 27-ї армії генерала С. Г. Трофименка і нещодавно сформована 6-а армія генерала А. Г. Кравченка. Угруповання підтримувала 2-а повітряна армія генерала С. А. Красовського.

Угруповання обох фронтів, зосереджені у основі Корсунь-Шевченківського виступу, нанесли одночасно удар по гітлерівцях і з'єдналися у районі Звенигородки. Дев'ять дивізій і одна бригада ворога опинилися в котлі. До 3 січня були створені внутрішній і зовнішній фронти оточення.

Міцне кільце оточення методично  стискалося, хоча гітлерівці і займали вигідні для оборони позиції. Нашим військам доводилося наступати по розкислих дорогах. Підвіз боєприпасів, пального, продовольства був дуже ускладненим. Війська використовувати для цього кінські, волові, коров'ячі упряжі. Місцеві мешканці, визволені від фашистського ярма, на руках підносили боєприпаси, міни, набої. Для танкових армій пальне перекидувалось літаками.

Незважаючи на такі труднощі, наші війська наполегливо просувалися вперед. Льотчики наносили по оточеним фашистським військам сильні бомбові удари з повітря, знищуючи їх і зриваючи постачання. Положення угруповання ставало все більше безнадійним. 8 січня радянське командування запропонувало гітлерівцям капітулювати, висунувши гуманні умови. Однак противник відхилив пропозицію.

 

 

3. КІНЕЦЬ ОПЕРАЦІЇ. ПОРАЗКА ВОРОГА

 

Німецьке командування приголомшене: "Невже новий Сталінград?". В бій кидаються одна за одною  танкові дивізії, стягнуті з інших ділянок фронту. Організовується постачання боєприпасів, пального та продовольства повітряним шляхом. При цьому німці втрачають велику кількість (біля 200) транспортних літаків, які стали, як і на берегах Волги, легкою здобиччю для радянських винищувачів.

Фашистське командування заметушилося у пошуках можливостей для спасіння оточеного угруповання. В допомогу йому знімалися крупні сили з інших ділянок. Аби не дати ворогу вирватися з кільця, Ставка Верховного Головнокомандування ввела в битву 2-у танкову армію генерала С. І. Богданова. Жорстокість боїв значно загострилась.

Важливу роль у зриві  намірів противника прорвати оточення зіграли потужні удари літаків-штурмовиків 2-ї повітряної армії по його танковим угрупованням, які прагнули визволити оточені війська.

Розв'язка наступила 17 січня, коли ворожі угруповання зробили  останню спробу вирватися. Зосередившись у району Шендерівки, вони під прикриттям нічної темряви і заметілі колонами вирушили у південно-західному напрямі. Незважаючи на нельотну погоду, відважні аси 292-го полку 312-ї нічної легкобомбардувальної дивізії піднялися в небо, звідкіля і вдарили бомбами по ворогу. Смертоносний вогонь на землі по ньому відкрили "Катюші" і артилерія. Ураганним вогнем зустріли гітлерівців бійці і командири частин та з'єднань 27-і і 4-ї гвардійської дивізії. Також героїчно били окупантів артилеристи 438-го винищувального протитанкового полку підполковника В. К. Новикова.