Король руський Данило Галицький

Юридична академія МВС України

 

факультет кримінальної міліції

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни “Історія України”

на тему:

 

“Король руський Данило Галицький”

 

 

 

 

Виконав

курсант 1 курсу 101 групи

Аненков А.В.

 

 

Перевірив

кандидат історичних наук, доцент Добробог Л.М.

 

 

 

Дніпропетровськ

2004

 

 

Зміст

Анотації ..............................................................................................................3

Вступ......................................................................................................................4

1. Прихід до влади Князя Данила Галицького……………….…….....................5

2. 1238-1264 роки: розвиток Галицько-Волинського князівства за Данила Романовича Галицького..............................................................…………………8

Висновки ........................................................................................................…12

Список  використаної літератури ....................................................…13

 

 

Анотація

 

У рефераті описується умови  приходу до влади князя Данила Романовича, висвітлюються досягнення його правління, визначається його роль у становленні української історії.

Ключові слова: князь, Галичина, правління

 

Аннотация

 

В реферате описываются  условия прихода князя Данила Романовича, отображаются достижения его правления, определяется его роль в становлении украинской истории.

Ключевые слова: князь, Галичина, правление

 

Summary

In the work the author writes the conditions of the prince Danulo Romanovuch’s incoming for power, analyzes positive of his government, his role in the history of Ukraine.

Key words: prince, Galichina, government

 

Вступ

 

Актуальність теми реферату. Правління князя Данила Галицького є видатним періодом становлення української державності на її західних територіях. Вивчення досягнень розвитку Галицько-Волинського князівства дозволяє більш детально зрозуміти історію становлення таких міст як Львів, визначити роль галицько-волинських князів, зокрема, у становленні України на міжнародному рівні у середньовіччі.

Метою написання реферату стало вивчення правління Данила Галицького як одного видатних правителів в історії України.

Завданнями виконання реферату відповідно до визначеної його мети стали: 1) аналіз умов приходу до влади князя Данила Романовича;

2) визначення досягнень та недоліків правління Данила Галицького;

3) характеристика ролі та значення правління Данила Галицького в українській історії.

Структура реферату відповідає вимогам мети та поставленими завданнями і складається з вступу, трьох  розділів, висновку та списку літератури загальним обсягом 13 сторінок.

 

 

 

 

1. Прихід  до влади Князя Данила Галицького

Смертю Романа скористалися галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила й Василька. Щойно княжичі підросли, вони розпочали з боярством тривалу й запеклу боротьбу за престол Волині, а згодом і Галичини.

Могутність великих  бояр у Галицькій землі пояснюється  не тільки різноманітністю їхніх  прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні промисли, торгівля), а й тим, що в перебігу боротьби за утвердження своєї династії на Прикарпатті Ростиславичі мусили залучати на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях — надання їм посад і, головно, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм із часом змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади. На жаль, нерідко майбагатіші бояри вважали більш вигідним для себе іноземне покровительство. Вони керувалися тим, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки широких кіл населення, й це спонукатиме їх давати привілеї боярам як головній своїй опорі.

Втягнення іноземних  покровителів — угорців, а згодом і поляків — у внутрішні  конфлікти боярства з князями вело до зміцнення позицій бояр і до небаченого в інших князівствах загострення їх боротьби з князівською владою. Ось що сталося, наприклад, під час короткого правління в Галичині трьох синів Ігоря Святославича, внуків по матері Ярослава Осмомисла. Бояри самі запросили їх, сподіваючись, що князі зі Сіверської землі стануть слухняним знаряддям у їхніх руках. Коли ж Ігоревичі стали домагатися реальної влади, розгорілась боротьба не на життя, а на смерть. Ігоревичі влаштували розправу над великими боярами, і «вбито їх було числом 500, а решта розбіглися». 1211 р. бояри, запросивши на допомогу угорське військо, захопили двох Ігоревичів і «повісили задля помсти». Через два роки провідник боярства Володислав Кормильчич насмілився сісти на князівському престолі — це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів. Ще 1214 р. з допомогою частини бояр угорці, які вступили в союз із Краківським князівством, захопили Галич і проголосили «королем королівства Галицького» п'ятирічного угорського королевича Калмана (Ко-ломана), котрого одружили з дворічною польською княжною Саломеею. Від цієї, по суті, військової окупації галичан визволив новгородський князь Мстислав Удатний, який разом із Данилом Романовичем (був одружений із його дочкою) успішно відбив наступ угорського й польського військ. Однак пізніше Мстислав передав князювання не Данилові, а молодшому угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава. Врешті, після наполегливих зусиль Данилові вдалося утвердитися на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю. 1230 р. Данило Романович витіснив угорців із Галича, але не зміг втриматися в місті. Це повторилося 1233 р.

Оскільки політично  безпринципні боярські угруповання йшли на угоди з угорськими феодалами, які прагнули до захоплення Галичини та Волині, боротьба Данила й Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських земель набувала характеру визвольної війни за державну незалежність. Романовичі спиралися на широкі кола населення й на ту частину бояр, що розраховувала на покровительство князів, їх підтримували містичі — міські купці й ремісники, в тому числі іноземні поселенці в деяких найбільших містах (вірмени, німці та ін.). Вони були прихильниками не боярського свавілля, а міцної князівської влади (лише пізніше, згодом держава ослабла, міські колонії католиків стали орієнтуватися на своїх одновірців — іноземних агресорів).

Для перемоги Романовичів мала істотне  значення й позиція селян-общинників, які входили до княжого пішого війська. Зміцнення боярства не віщувало смердам нічого доброго, а ілюзії про «доброго князя» уже в той час були поширені в народі. Союз князівської влади, боярства, що їй служило, та міської верхівки був спрямований на встановлення такого варіанту державного ладу, який більше відповідав би потребам економічного й культурного розвитку, ніж боярська олігархія.

Князь намагався створити центральний апарат управління з вірних собі бояр. У ньому найпомітнішою фігурою, своєрідним заступником князя у військових, адміністративних і судових справах став двірський. Вдосконалюючи державний апарат, прямуючи до спеціалізації його ланок, князі спирались і на досвід інших країн.

 

2. 1238-1264 роки: Розвиток Галицько-Волинського князівства за Данила Романовича Галицького

 

У результаті тривалої боротьби Данилові Галицькому вдалося подолати угруповання галицьких і перемишльських бояр, які орієнтувалися на підтримку Угорського королівства. 1237-1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі. Волинь він залишив молодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом. 1238 р. Данило розгромив тевтонських рицарів Добжинського ордену, що захопили місто Дорогичин, і взяв у полон магістра ордену Бруна. За словами літопису, Данило напередодні проголосив: «Не личить держати нашу батьківщину крижевникам»¹ (хрестоносцям). Незадовго до зруйнування Києва Батиєм Данило укріпився в Києві й посадив там тисяцького Дмитра, досвідченого та хороброго воєводу, якому й довелося керувати обороною міста.

Столицею свого князівства Данило Романович обрав Холм, де побудував оборонні споруди, церкви, заклав гарний парк. Літописець показує планомірний, цілеспрямований характер містобудівної діяльності Данила та його брата Василька Романовича. За їхнім наказом були споруджені міста-замки Данилів, Крем'янець, Угро-веськ та інші. До міст Данило запрошував «сідлярів, і лучників, і тупьників, і ковалів заліза, й міді, і срібла, і життя наповнювало двори навколо замку, поля і села»². Ці слова в літописі стосуються заснування Холма, але вони доречні й щодо інших новозбудованих міст.

Фортифікаційна та будівельна діяльність Романовичів була дуже своєчасною. Подолавши впертий опір на лінії укріплень уздовж Верхнього Тетерева, Горині й Случі, Батий на початку 1241 р. рушив на Волинь. Як зазначає літописець, хан, побачивши, що не зможе взяти Крем'янець і Данилів, відступив. Очевидно, рішуча оборона цих укріплених фортець спричинилася до того, що орда вирішила не затримувати свого походу на головне місто Волині — Володимир Боротьба за володимирський дитинець була кривавою. Дружинники й озброєні містичі боролися до кінця, до останнього воїна. Осередками опору стали муровані церкви, які після відходу орди залишилися заповнені трупами. Так само вперто, як свідчать дані археології, захищалися інші міста й феодальні замки. Данило, який у ту пору повертався з Угорщини, зупинився в Синевірському монастирі (в сучасному Сколівському районі); тут він дізнався про навалу й був змушений повернутися до Угорщини, „бо мало з ним було дружини”. Ймовірно, шлях орди проходив із Прикарпаття на Верецький та через Буковину на Роднянський перевали. Коли в Угорщині стало відомо про наближення орд Батия, був посланий палатин Григорій із дорученням перекрити карпатські «ворота». Але він здав їх без опору. Не затримуючись у Карпатах, орди Батия рушили в Угорщину, де об'єдналися з іншою частиною орди, яка поверталась з Польщі й Чехії. Зруйнування міст і сіл, величезні людські втрати— все це завдало жахливого удару по економіці й культурі краю.

Все ж Галицько-Волинська земля потерпіла набагато менше, ніж східні князівства. Це дозволило відразу ж після відходу орди приступити не тільки до відбудови зруйнованих міст, а й до спорудження нових. Зокрема, було зведено могутні укріплення Холма, збудовано Львів, який названо за ім'ям Данилового старшого сина Льва. Одночасно тривала боротьба з непокірними боярами, які робили ставку на Ростислава Михайловича Чернігівського та його союзників.

1245 р. військо Данила  Галицького здобуло блискучу  перемогу в битві з військом угорського короля та його союзниками коло м.Ярослав на Сяні. Ярославська битва, в якій Данило підтвердив славу хороброго воїна й здібного полководця, надовго зупинила наступ Угорського королівства на північ від Карпат. Близько 1250 р. між Данилом і угорським королем Белою налагодилися дружні стосунки, які були закріплені шлюбом Данилового сина Льва з дочкою Бели Констанцією.

Але спроба організувати достатньо сильний союз проти  ординців не вдалася. Не маючи змоги забезпечити надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия в його столицю Сарай (поблизу гирла Волги). Хан прийняв Данила з почестями, але сучасники розуміли, що ця поїздка означала визнання залежності від орди. «О, гірша будь-якого зла честь татарська!» — написав із цього приводу літописець³. Подальша діяльність Данила засвідчує, що він тільки в крайніх обставинах ішов на підпорядкування орді, щоб тим самим отримати передишку й зібрати сили для вирішальної боротьби. Саме для цього було споруджено низку укріплених міст, які мали бути, за словами літопису, опорою «проти безбожних татар». Поступово, спершу дуже обережно, Данило знову починає шукати союзників для боротьби з ординцями. Протягом 1254-1255 рр. війська Данила, його брата Василька й сина Льва здобули поселення, що піддалися татарам (Болохівські міста в районі Случі й Тетерева), а коли загони хана Куремси перейшли в контрнаступ, вони були відтіснені в свої кочовища. Однак після приходу 1258 р. величезного війська Бурундая Данило й Василько були змушені розібрати укріплення найбільших фортець на доказ того, що вони «мирники» орди. Лише столичний Холм не скорився й зберіг свої фортифікації.

Данило провадив активну  зовнішню політику. По смерті останнього австрійського герцога з династії Бабенбергів син Данила Роман одружився з Гертрудою Бабенберг і з допомогою угорського короля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії. Ця спроба була невдалою (після тривалої боротьби з 1282 р. тут укріпилася династія Габсбургів).

Міжнародному авторитетові Данила сприяло увінчання його в 1253 р. отриманою від папи Інокентія IV королівською короною. Місцем коронації він обрав Дорожчий на Підляшші, щоб підкреслити свої права на це місто, де свого часу розгромив тевтонських рицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицько-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа рахувався з реальними фактами. Взаємини холмського двора з Римом мали політичний характер.

У 1239 році Данило знову  приєднав до своїх володінь Київської  землі.

Однак, в період, коли Данило вже відбудував свою державу, на руські землі напали монголо-татари, які після зруйнування в грудні 1240 р. Києва пішли походом на Волинь і Галичину. Данило змушений був визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлювати економіку. Але коритися Данило не думав і готував сили для боротьби проти Золотої Орди.

У руслі цієї антимонгольської політики князь:

• уклав союз з угорським королем;
• уклав союз з папою римським: папа обіцяв допомогу Данилу організацією хрестового походу проти монголо-татар, а Данило обіцяв церковну унію з Римом. У 1253 році він отримав від папи римського королівську корону, однак обіцяна йому допомога не надійшла;
• організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові - заснував Холм і Львів (перша літописна згадка про м. Львів належить до 1256 р.).

Але антимонгольська  політика Данила зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити відновлені ним укріплення міст. Це справило гнітюче враження на Данила і прискорило його смерть у 1264 р.

Але головної своєї мети Данило не досяг - не зміг добитися визволення держави від монголо-татар.

 

 

 

 

 

Висновок:

 

Отже, українська історіографія вважає Данила Галицького одним із найвидатніших руських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі.

Галицько-Волинське князівство часів Данила Галицького – це друга велика держава в українських землях після Київської Русі, що продовжила її культурні традиції.